Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

ІГОР МЕЛІКА: «ГОРИ – ЦЕ ДЖЕРЕЛО НАТХНЕННЯ!» – інтерв’ю для сайту www.mapakosiv.if.ua
Автор: Тарас Пасимок, місто Косів
___________________________________________________________________________________________

Закарпаття – це чудовий край з повноводними річками, високими горами та древніми замками. Тут роблять прекрасне вино та варять смачний бограч. В цьому регіоні живуть також і талановиті люди – справжні патріоти України та Карпат. Ігор Меліка – відомий фотограф та журналіст, родом із міста Мукачево Закарпатської області. Він є членом спілки фотохудожників України (НСФХУ) та асоціації високогірного туризму Словаччини (SVTS), а також належить до громадської організації «Карпатські стежки». Незважаючи на дуже напружений графік, нам таки вдалося поспілкуватися з цією цікавою та активною людиною.

Розкажіть про ваш перший ваш похід в гори. Як відомо, вашим гідом був косівчанин та фотограф Роман Печижак. Чи це дійсно так?

Моє справжнє знайомство з Карпатами справді розпочалося в Покутсько-Буковинських горах. На той час, я вже був знайомий з косівчанином Печижаком Романом, фотографом, мандрівником і просто чудовою людиною. На той час (2005 рік), я і Роман, як фотографи-початківці, виставляли свої фотороботи на різних фото-сайтах, фотоклубах (саме там і відбулося наше віртуальне знайомство). Згодом виникло бажання зустрітися в Карпатах, десь високо у горах. Відтак у 2005 році я вперше відвідав Косівщину і познайомився з Романом Печижаком. Разом ми відправилися в фототур-похід на Писаний Камінь.

Саме цю мандрівку і можна назвати моєю першою вилазкою в гори. А наступного дня було здійснено не менш цікаву подорож до «Білого Слона» на Чорногору . З того часу я по-справжньому «захворів» гірськими походами. Варто зауважити, що для мене стало важливим не просто подорожувати і фотографувати. Більшу цікавість у мене викликало саме життя горян, їх побут, звичаї, обряди, історичне минуле. Згодом я заснував авторський проект «Подорожуємо та фотографуємо разом» та створив власний інтернет-ресурс. Цей проект об’єднав людей, для яких фотографія і подорожі стали невід’ємною частиною стилю їхнього життя, хобі чи навіть професійним заняттям – так званий ФОТОТУРИЗМ. Адже саме подорожуючи, людина має можливість зазирнути в найпотаємніші та найчарівніші куточки нашої дивовижної планети.

Якою фототехнікою ви користуєтесь? Розкажіть детальніше про вашу фото-кухню

Знаєте, на це запитання я хотів би відповісти притчею:
Один фотограф, будучи запрошеним на вечірку, прихопив кілька своїх знімків, щоб при нагоді показати їх гостям. Господиня, побачивши світлини, вигукнула:
— Які чудові фотографії! У Вас, мабуть, дуже дорогий фотоапарат!
Фотограф на це нічого їй не відповів, однак, прощаючись в кінці вечора, сказав:
— Дякую, вечеря була приготована чудово! У Вас, напевно, дуже хороші каструлі..!

На мій погляд, достатньо придбати фототехніку «середнього» класу, мати бажання фотографувати і володіти творчим хистом — потенційним талантом. Хоча в більшій мірі, я завжди ставлю акцент на останньому. На моє переконання, недостатньо володіти високопрофесійною і дорогою фототехнікою, необхідно мати ще й особисте, неординарне бачення на оточуючий тебе світ. Адже фотоапарат – це тільки інструмент, сама ж фотографія народжується в голові митця. Чи можна навчити/навчитися фотографувати? Звичайно, навчають же ж в музичній школі всіх охочих грі на фортепіано. І люди справді закінчують школу з відзнаками і медалями, віртуозно володіючи інструментом. Однак далеко не всі після цього стають композиторами, авторами власних пісень…

Щоб не ухилятися від поставленого запитання, на сьогоднішній день моя скромна «фото-кухня» складається з найнеобхідніших фото-речей звичайного фотографа-пейзажиста. А саме: цифрова фотокамера (Minolta Dynax 7D), універсальний об’єктив з фокусною відстанню 18-125 мм, штатив, поляризаційний фільтр та декілька градієнтних фільтрів різної щільності. Такий, доволі скромний набір обладнання, дозволяє реалізовувати мої творчі задуми майже на 90% в найрізноманітніших ситуаціях і жанрах вже багато років. Звичайно, всі ми прагнемо до вдосконалення та нестримно бажаємо крокувати в ногу з прогресом. І я не є виключенням. Тому в найближчий час у планах стоїть передусім поновити свій фото-арсенал найсучаснішим фотообладнанням.

Чим окрім гір та фотографії ви ще цікавитесь? Ким ви працюєте і які маєте хобі?

Мене цікавить все. Як і більшості творчих людей, мені також притаманний цілий ряд інших творчих «професій», хобі. По-перше, я обожнюю кулінарію, тобто готувати страви, особливо на природі. З цього приводу я навіть запровадив власний кулінарний проект «Бограч PARTY». По-друге, коли розпочалися активні мандри Карпатами, мене зацікавила історія свого краю. Створюючи різні публікації, репортажі, власні історичні дослідження, інтерв’ю, тощо, я непомітно захопився журналістикою. Відтак більшість публікацій на моєму сайті написані та ілюстровані власноруч. По-третє, насправді — я музикант, «клавішник». У свої 8 років я вже вмів грати на маленькому клавішному інструменті, відтворюючи будь-яку композицію на слух. Активній музичній кар’єрі я присвятив майже 20 років. В той час я паралельно працював і продовжую працювати по сьогоднішній день в музичній компанії «Юритмікс» (м. Мукачево), на посаді менеджера з продажу музичних інструментів.

Чи часто ви буваєте в Косові? Що ви можете сказати про туристичний потенціал Косівського району? Які є проблеми та переваги?

З різних причин в Косові буваю не часто. Хоча цей край дуже мені до вподоби. Туристичний потенціал Косівщини, як і Українських Карпат в цілому, дуже великий. Основною ж метою розвитку туристичної індустрії не тільки на Косівщині, але й цілому в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів, при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля.

Програма дій, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму. Проте на сьогоднішній день становлення туристичної галузі, як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки, стримується невирішеністю низки питань, розв’язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Під час підйому на Протяті Камені у Путильскому районі, ви зламали ногу і вас знімали косівські рятувальники. Ви без проблем ходите на складні маршрути, а тут сталася біда. Як так вийшло?

Цей прикрий випадок стався не особисто зі мною, а з моїм товаришем, колегою-фотографом з Тернополя, також досвідченим мандрівником-горянином. Було порушено елементарні правила безпеки пересування в горах, які могли призвести до більш трагічних наслідків. Ця повчальна історія була одразу ж висвітлена на моєму сайті, як настанова та попередження всім подорожуючим гірськими стежками. Адже цей випадок стався з людиною, яка не раз і не два була в горах.

Що ви можете сказати про сучасну Гуцульщину? Вона зникає? Де ще зберігаються традиції предків?

На Гуцульщині доводиться бувати не часто. Однак з великим захопленням і цікавістю вивчаю гуцульську культуру з різних доступних джерел. З того, що мені вдалося побачити та проаналізувати за останні роки, можна охарактеризувати наступним чином: як етнос, як культура, гуцули збереглися тому, що це гiрський народ. Сюди менше потикається цивілізація, — у вигляді всякого непотребу. Тут суворi умови iснування залишають спосiб життя незмiнним. Гуцули вирощують худобу, стрижуть вовну, виробляють усiляку естетику. З того й живуть. I так буде завжди. Це диктує гiрське життя.

Чи розчиниться гуцульська традиція в океанi сучасної глобалiзацiї? Навряд чи… Гуцульство житиме i, значить, не стоятиме на мiсцi. Жорсткi рамки гiрського побуту не дадуть розсипатися на друзки. Кептар залишиться на плечах, бо легкий i добре захищає од вiтру. А ще до нього так личать найсучаснiшi джинси. Авто не замiнить коня, бо той пройде там, де технiка безсила i взагалi недоречна. А гуцульськi музиканти й далi гратимуть по весiллях почергово на електронiцi й на автентицi. Туризм гуцулiв теж не зiпсує. Кажуть, уже не буде гiршого, нiж їм зробило пияцтво за радянських часiв та пострадянське безробiття.

Назвіть ваш список топ-5 гірських маршрутів в Україні

В Українських Карпатах є багато туристичних маршрутів на будь-який смак та різної складності. За останні роки громадськими організаціями було промарковано сотні кілометрів гірських стежок. Разом з тим є в Карпатах і «дикі», малоходжені місця, які з кожним роком ваблять своєю незвіданістю дедалі більше туристів. Отже ТОП-5 гірських маршрутів в Українських Карпатах я б вишикував таким чином:

1. Чорногірський хребет: від Говерли до гори Піп Іван (верхів’ям хребта)
2. Свидовецький масив: Кваси – Близниці – Стіг – Догяска – Трояска
3. Полонина Боржава: від Волівця до Міжгіря через вершини Плай – Великий Верх – Гемба – Магура – Граб
4. Горгани: Максимець – пол. Рущина – Сивуля — Ігровець
5. Мармароський масив: Ділове – пол. Лисича — Піп Іван Мармароський

Складіть список топ-5 гірських маршрутів поза межами України

На відміну від вітчизняних туристичних маршрутів, Європа може похвалитися більш комфортними і технічно обладнаними туристичними маршрутами в своїх горах. Це надає можливість займатися гірським туризмом людям різної вікової категорії, при цьому в більшості випадків не потребуючи особливої фізичної підготовки.

1. Гімалаї (Непал) – гірський масив Анапурни (ABC — Annapurna Base Camp)
2. Доломітові Альпи в північно-східній частині Італії
3. Пішки навколо Монблану — 165 км (Альпи: Франція – Італія — Швейцарія)
4. Лікійський шлях – Туреччина, узбережжя Середземного моря
5. Кавказ – Приельбрусся, Верхня Сванетія (Грузія)

Ви народилися і проживаєте в Мукачево. Часто, від туристів з різних куточків України, можна почути не дуже хороші слова про мешканців Закарпаття. Наприклад те, що вони говорять на незрозумілому діалекті, неохайні, часто і нахабно смітять. Не кажучи вже про бунтарську вдачу і войовничий дух цих людей — бійка може спалахнути на рівному місці. Дехто вважає, що це вже взагалі не Україна. Це все стереотипи чи гірка правда?

Передусім, як корінний мешканець Закарпаття, хочу запевнити, що це не зовсім так. Географічна і геополітична замкнутість Закарпаття (з одного боку Карпати, з інших – кордони чотирьох держав), взаємовпливи культур призвели до утворення специфічного регіону з властивою йому ментальністю та світосприйняттям. Менталітет закарпатця скоріш за все існує на рівні “взірців поведінки”, взірців “вибору”, та окремих оцінок і переваг, які підхоплюються іншими людьми і непомітно формують його свідомість. Це немов би якась традиція, яка подібно до могутнього потоку захоплює людей і непомітно змушує їх робити і говорити те, що роблять і говорять інші, створюючи при цьому ілюзію природності і безумовності власної поведінки.

Але говорити про якусь цілісну лінію закарпатського менталітету, властиву всім мозаїчним складовим українців (гуцулам, бойкам, лемкам і долинянам), є складно. Серед характерних рис закарпатської ментальності можна назвати: певний консерватизм, відсутність радикалізму як у думках, так і в діях; національна толерантність; відносна політична пасивність; релігійна терпимість тощо. Іншими словами, для закарпатців характерна налаштованість на мирне співіснування з позиції взаємного невтручання в життя та інтереси соціальних груп, які різняться за національними, релігійними, соціальними, територіальними, історичними та іншими ознаками. Однак ще раз наголошую, що ці загальні риси по-різному проявляються у гуцулів, бойків, лемків та долинян.

Стосовно ж закарпатського діалекту – це говірка, яка склалася упродовж століть під впливом сусідства з Угорщиною, Чехословаччиною, Румунією, Польщею… Адже Закарпаття на протязі тисячоліття постійно перебувало під чиїмось впливом і було мішаниною різних мов, звичаїв, вірувань. Відповідно кожний період наніс свій відбиток у вигляді різноманітних діалектів. Це явище сьогодні здається дивним, в час інформаційного розвитку. Однак перебування області вже більше ніж 70 років у складі своєї слов’янської сім’ї ще не змогло перекрити тисячолітній відпечаток, хоч і живемо у високотехнологічній ері.

Ну, а щодо вседозволеності будь-де смітити, тут проблема справді існує і я б назвав цю рису притаманною не тільки закарпатцям. На жаль, це проблема більшості співвітчизників. Я назвав би це байдужістю. І джерелом цієї байдужості є той маленький вогник егоїзму в серці кожної людини, який поступово розгорається, після чого власне «Я» стає понад усе. Насамперед ситуація вимагає швидкої перебудови мислення людства в цілому і кожної конкретної людини зокрема, формування її екологічної свідомості, екологічної культури. Тому надія поки що тільки на нашу розсудливість та небайдужість. Адже те що ми збережемо сьогодні, те й будемо мати для майбутнього покоління.

Готуючись до інтерв’ю я традиційно «серфив» мережу Інтернет в пошуках інформації про героя інтерв’ю. Яке ж було моє здивування, коли я нічого не знайшов, окрім ваших фото. Навіть на персональному сайті немає вашої біографії. Це ваше особисте бажання «маскуватись» чи є об’єктивні причини?

Це запитання викликало у мене посмішку. Адже журналісти мені його часто задають. Ні, я не маскуюсь, але й самопіаром не займаюсь. Я просто працюю у своє задоволення, роблю свою справу, витрачаючи насамперед сили і натхнення на створення власних фото і публікацій. Та й у саморекламі не відчуваю потреби. За допомогою сучасних технологій продукт моєї творчості глядачі і читачі щодня знаходять самостійно. Адже окрім фото, на сайті можна знайти багато цікавого і пізнавального про: Українські Карпати, життя-буття горян, їх звичаї і обряди, національну кухню, всілякі корисні поради туристам, планування туристичних маршрутів, анонси різноманітних фестивалів та інших цікавих подій. Хто ж бажає познайомитися зі мною ближче – щиро запрошую, я завжди відкритий для спілкування. Пишіть, дзвоніть, а краще приєднуйтеся до команди гірських фото-мандрівників, щоб разом з нами зазирнути в найпотаємніші і найчарівніші куточки нашої землі.

Дуже часто ми плануємо походи з друзями після прочитання ваших статей та перегляду фото-звітів. Чи часто вам пишуть вдячні читачі?

Цінність дописувачів на сайті, які залишають свої відгуки і слова вдячності, можна порівняти з бурхливими аплодисментами артистові, який стоїть на сцені перед багатотисячною публікою. В такі миті не думаєш про «гонорар». Бо саме ці аплодисменти і є найбільшою винагородою для тебе. Це ж елементарно: людина, якій адресовані слова вдячності, радіє тому, що усвідомлює — її праця оцінена, її пам’ятають, їй вдячні. У свою чергу вдячність – це розуміння, що тобі пощастило отримати, – і бажання передати далі. В день я отримую багато листів не тільки з подяками і всілякими побажаннями. Люди звертаються за різними порадами і проханнями допомогти у тому чи іншому питанні. І немає такого листа, на якого б я не дав відповідь. Намагаюся це робити вчасно і виважено. В більшості випадків люди дякують за чудовий сайт, з якого вони черпають необхідну для себе інформацію. Дякують за фотографії, творчість, присвячують навіть вірші. Однак серед тисячі отриманих повідомлень є один лист, який найбільше чомусь запам’ятався і зворушив до дна мою душу:

«Доброго дня, Ігор!!! Дуже подобаються ваші фото. Зараз я вирішив змінити своє життя. Буду мандрівником. Мене цікавить чи знаєте ви кого-небудь в Карпатах, хто вмів дуже гарно робити вишиванки? Я б хотів навчитися й сам вишивати. То зараз міркую про те, щоб покинути Київ, поїхати в Карпати, знайти там якусь майстриню чи майстра та домовитись з ним, що буду робити хатні справи, допомагати по господарству, та виконувати корисну працю, а натомість прохатиму дати мені дах над головою, щось поїсти раз на день та навчити мене своїй справі! То якщо Ви знаєте таких людей, то може б порадили. Дякую! Станіслав».

Життя як сходинки, з кожною новою все важче й важче. Однак слід пам’ятати, що при цьому ти підіймаєшся все вище і вище! Адже життя – це рух, не зупиняйся на досягнутому! На завершення я б хотів оприлюднити читачам своє життєве кредо, яке вдало сформулював у вигляді вірша мій улюблений український письменник Григорій Коваль:

Сонет віри

Ніщо в житті безслідно не зника,
Що твориться глибинно, не з нагоди,
Як та вюнко-срібляста нить струмка,
Що до ріки несе прозорі води.

Жага людських діянь! Чи не така
Твоя одвічна суть в єстві природи?..
Хай труд твій в когось сумнів виклика –
Трудись без похвали і нагороди.

Я сам в труді упертім повсякчас
Себе, було, запитував не раз:
Кому? Навіщо ти копав криницю?

А потім взяв, любистком вислав дно
І з гордістю подумав: все одно,
Адже до неї прийде хтось напиться.
____________________________________________________________________________________________

Автор:  Тарас Пасимок для сайту www.mapakosiv.if.ua  Фото: © Ігор Меліка

  • “Той, хто закоханий у гори” – біографічна публікація в першому номері видання “Унікальне Закарпаття” (журнал Унікум №1, 2013)

  • Чудове інтерв’ю!

  • Юра:

    Спасибі Ігорю за його натхненну працю!!!

  • Евгений:

    С уважением, глубокой признательностью и благодарностью создателям сайта и автору/ам всех размещённых на нём материалов за духовность, глубину, тонкость миропонимания, за способность передать это посредством фиксированного изображения, за гармонию и эстетическое удовольствие.

Залишити коментар

*