За останні роки походеньок Карпатами, напевно, найріднішим для мене став Боржавський хребет – Полонина Боржава. Цей мальовничий і затишний куточок Міжгірщини однозначно прекрасний в будь-яку пору року. Крім того, зручне залізничне та автобусне сполучення, а також невелика висота масиву, зробили Боржаву популярним туристичним осередком. Відтак Боржава стала справжньою мекою для туристів, фотографів, поціновувачі активного відпочинку та збирачів ягід.

Останніх тут справді не бракує, адже Боржавські плантації чорниць вважаються наймасштабнішими в закарпатському високогір’ї. Однак цього разу я приїхав на Боржаву далеко не за чорницями. Перші осінні дні в горах і тепла сонячна погода вимусили фото-непосид податися в Карпати, з надією впіймати «золоту» осінь, побачити вранішні тумани і просто відпочити на лоні гірської природи. Забігаючи наперед, скажу, що цього разу Боржава перевершила всі мої сподівання! Особливо в погодному плані все склалося найкращим чином. Тож запрошую в захоплюючу дводенну фото-подорож Полониною Боржава.

Із залізничного вокзалу Воловець, невелику групу фототуристів таксі доставило до підніжжя Боржави за якихось 30 хвилин. Гірське село Пилипець зустріло фотомандрівників сонячною погодою і майже безхмарним небом. Зазвичай, пилипецькі походеньки починаються з відвідування водоспаду Шипіт. Ми не стали порушувати традиції і теж відправилися до водоспаду. В ранковий час біля Шипоту малолюдно, тому велика ймовірність, що в кадр потрапить виключно мальовнича природа. По дорозі до водоспаду наш організм поповнився полонинськими вітамінами – чорницями та кисло-солодкими ґоґоцами (брусницею) і ми ситі та задоволені розпочали аква-фото-сесію.

Після «водяної» фотосесії на нас чекав підйом на Боржавський хребет. Щоб здійснити сходження на висоту 1400 м існують два класичні шляхи: пішки, крізь буковий ліс або за допомогою крісельного витягу. З метою економії сил і часу ми обрали останній варіант. Користуючись крісельним підйомником можна дістатися на висоту 1170 м над р.м. Звідти до вершини хребта – рукою подати, а точніше 40 хвилин ходового часу.

На вершину гори Гемба (1491 м) ми дісталися десь опівдні. На верху стояла суха, сонячна погода. Жовті трави і бездонне блакитне небо вражали своєю насиченістю кольорів. Весь небосхил над Боржавою був розмальований перистими хмарами, які за формою нагадували пір’я велетенського казкового птаха. А поміж небом і землею спритно ширяли парапланеристи. Від побаченого перехоплювало подих!

Рухаючись далі ми взяли курс на Південь і наступна наша вершина – Магура-Жиде, або як її ще називають Жид Магура (1517 м). В цілому маршрут хребтом Полонини Боржава в основному проходить безлісими полонинами, які щільно вкриті кущами чорниці, брусниці та зрідка буяхами. Сам хребет і його схили перетинають безліч плаїв (стежок) і гірських доріг. З обох сторін хребта, як віялом, розходяться різної величини струмочки, що утворюють в південно-західній стороні річку Боржава, а в північно-західній непокірну річку Ріку. Обидві річки звиваються між горами і на низовині спрямовують свої води на південь в річку Тиса. Однак через посушливе літо 2012-го року багато джерел в горах пересохло, а відповідно обміліли і річки. В таких випадках туристам доводиться запастися водою в достатній кількості, щоб не спускатися в глибокі кулуари на пошуки життєдайної рідини. Дорога від гори Гемба до вершини Магура-Жиде зайняла всього 2,5 кілометри. На висоті 1517 м над р.м. ми зупинилися на коротку фото сесію споглядаючи з одного боку мальовничу Міжгірщину, а з іншого – Іршавщину і Свалявський район.

Прямуючи до наступної вершини, ще з далеку ми помітили на її відрозі вівчарську колибу, що виблискувала своїм металевим дахом. Невдовзі ми опинилися на вершині гори Граб (1378 м). Оглянувши безмежні боржавські простори мальовничого довкілля, приймаємо рішення заночувати на вершечку Граба, щоб вранці не прогавити схід сонця та ймовірні тумани. Відтак розкладаємо намети та починаємо готувати вечерю. Але спокою не давала колиба, яку побачили на відрозі Граба. І коли цікавість взяла верх, я озброївся GPS-ом і відправився на пошуки загадкової будівлі. Відшукати вівчарське господарство виявилося не складно. Невелика полонинка з колибою розташована на Південно-Західному відрозі гори Граб на висоті 1120 м. Однак сама колиба ретельно прихована від людського ока за височезними буками. Тому, щоб знайти її, треба пильно придивлятися і через 1,6 км від вершини Граба не прогавити стежку, що стрімко знижується до полонини.

Це ідеальне місце для ночівлі чи таборування особливо в зимовий період. Ретельно оглянувши вівчарське обійстя знову повертаюся в табір. Невдовзі сонця тарілочка закотилася за обрій і тиха ніч вкрила гори своєю темною ковдрою. Повний місяць пишно викотився з-за гори освітлюючи ясним світом міжгірську долину. Час повного місяця – це магічний період, коли все в природі наповнене потужною енергією. Ситно повечерявши, всі занурились у глибокий сон, з надією прокинутися в обіймах ранкового туману. Дай, Боже!

Близько шостої години ранку почало світати. Всі в фототаборі прокинулися майже одночасно і одразу почали жадібно займати «бойові» позиції, атакуючи вершину гори Граб. Жовтогарячий диск сонця швидко викочувався з-за горбів облизуючи своїми променями вершечок нашої гори. А в долині, в обіймах сивого туману, потопала Міжгірщина. Коли сонце повністю виглянуло із-за гребенів гір, туман почав поступово перетворюватися на справжні хмари. Це видовище нагадувало великі купи вати, розкидані по небу. Хмари пливли розмаїто і заворожуюче, ніби розбурхані хвилі безкрайого океану. Ми стояли на вершечку гори немов на острівцю, поміж хмар, вище неба. О, Карпати! Невичерпне джерело творчого натхнення!

Хмари ще довго трималися над Міжгірщиною. Милуючись цим заворожуючим видовищем зовсім не хотілося покидати це магічне місце. Але вже близько дев’ятої години потужні промені сонця почали поступово розганяти хмари. “Кіно” закінчилось і ми почали збиратися в дорогу. До села Тюшка, кінцевої точки нашої подорожі, треба подолати відстань у 11 км. Складаємо намети, пакуємо речі і продовжуємо мандрівку верхів’ям Боржавського хребта. Попереду вершини Кичера, Кругла, Звор і Ополонок.

Остання вершина Ополонок запам’яталася найбільше: при своїй незначній висоті, всього 1171 м над р.м. стрімкий підйом та спуск добряче вимучили мандрівників. До того ж, враховуючи, що температура повітря на той час складала +27 °C, видертися та спуститися зі стрімкого горба було справжнім «мокрим ділом». Однак одразу за горою Ополонок знаходиться перевал Прислоп (937 м). І це означало, що до населеного пункту залишилося пройти всього 5 км.

Фотомандрівка Полониною Боржава добігала кінця. Молода осінь в цьому сезоні подарувала фототуристам незабутні дні суцільного щастя та позитивних емоцій. Протягом двох днів ми були вище хмар, стояли ближче до сонця, відчували постійні пориви свіжого вітру, вдихали неймовірно чисте повітря та споглядали вражаючі краєвиди. Якщо ваша душа бажає чудес і вами оволоділа спокуса зазирнути в найцікавіші куточки незвіданого світу – без вагань відправляйтеся в гори за щедрою порцією незабутніх вражень.

Хронометраж маршруту
Місцевість	Відстань (км)	Час руху (год)	Висота над рівнем моря	Примітки
Село Пилипець	0	0	740 м	Крісельний витяг
Схил Гемби	1,6	0:18	1170 м	Верхня станція витягу
Гора Гемба	3,7	1:00	1490 м	Вихід на хребет
Гора Магура-Жиде	6,2	1:40	1517 м	N 48 37.167 E 023 17.271
Гора Граб	8,5	2:10	1378 м	N 48 36.198 E 023 18.280
Полонина під Грабом	10,1	2:30	1120 м	Вівчарська колиба
Гора Кичера	15	3:40	1240 м	Хребет Боржава
Гора Кругла	16,3	4:00	1208 м	Триангуляр на вершині
Гора Ополонок	19,6	4:50	1171 м	Стрімкий горб
Перевал Прислоп	21,3	5:20	937 м	N 48 32.642 E 023 21.761
Село Тюшка	26	6:30	600 м	Міжгірський р-н

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 (All Rights Reserved)