Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте ТУТ)

ФОТОекпедиція «Через Мармароси на Чорногору» продовжує свою мандрівку. За плечима у команди 50 кілометрів стежок і доріг вздовж Україно-Румунського кордону. На сьогоднішній день фототуристи впритул наблизилися до Чорногірського хребта і на них чекає не простий підйом на гору Піп Іван Чорногірський (2028 м). Мармароси залишаються позаду з найяскравішими спогадами і враженнями про грибно-ягідні чудодні, щедре сонце і ранкові тумани.

День п’ятий, четвер. З РЮКЗАКАМИ НА «ВИХІД» АБО ГАЙДА НА ПОПА!

Пройдена відстань: 17 км
Час руху: 5 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Ми покидаємо гору Щавник (1378 м), яка нас так гостинно приймала і далі тримаємо курс на Вихід – вершину, що виводить до підніжжя Чорногірського масиву. Зі спуску з вершини Щавника (сідло між г.Щавник і г.Вихід), ми опиняємося на однойменній полонині з добротною колибою і привітними вівчарями. Тут хазяйнують досвідчені горяни з Косова та Верховини (Ів.-Фр. обл.). Вівчарі поралися на подвір’ї: чистили гриби, переребирали чорниці. Та найголовніше і найцікавіше дійство відбувалося в середині колиби, де над 300 літровим казаном вщент наповненим молоком щось чаклувала людина. Тут народжуєьтся бринза – неперевершений сир, приготовлений із запашного полонинського молока.

Без вагань купляємо 4 кг полонинського делікатесу, в результаті чого отримуємо не тільки шлункове задоволення, але ще й купу вражень та позитиву від спілкування з цими мужніми, працьовитими людьми.

Рухаємося далі – на Вихід. Подолавши Вихід (1471 м) ми впритул наближаємося до Чорногірського масиву – підніжжя могутньої, місцями непідступної вершини Піп Іван Чорногірський (2028 м). На південному схилі Піп Івана знаходиться полонина Гроппа (1445 м над р.м.) з розкішною, просторою колибою та усіма зручностями необхідними для проживання пересічного туриста, мандрівника. Трохи нижче полонини дзюрчать води одного із витоків річки Радул, яка згодом впадає в Чорний Черемош. Потічок знаходиться в оточенні густого смерекового лісу в якому повно грибів і ягід. Ласуємо солодкою малиною та збираємо гриби на вечерю. Оглядаємо колибу, захоплюємось інтер’єром, при цьому нас перманентно переслідує непереборне бажання повернутися сюди на зимові канікули…

З полонини Гроппа відкриваються чудові краєвиди на Мармароський масив. Майже напроти височіє Стіг, а поруч із ним гора Радуль. Під Радулем розташована однойменна полонина де утримується близько тисячі овець. Але це не до порівняння, що було колись, розказують вівчарі. За останні 20 років поголів’я овець скоротилося більш як у 30 разів! Праця вівчарів нелегка і не поціновується, як треба. Без державної підтримки цю галузь тваринництва не відродити…

Покидаємо Гроппу, яка знаходится під горою Васкул тримаючи курс на північний-схід. Для цього нам потрібно набрати висоту майже 300 метрів по вертикалі. Вершина Васкула (1730 м) вкрита густим смерековим лісом, а ближче до маківки високим непрохідним жерепом. З метою уникнення перевантажень на організм, вирішуємо не дертися радіально через ліс, а обходимо Васкул зі східної його сторони, адже доцільніше приберегти сили для більш складного підйому – на кам’янисту вершину Попа Чорногірського. Стоячи біля підніжжя «Білого Слона» на повну відчуваєш його «потужність» і монументальність, непідступність і дикість його гірської природи.

Вузька стежка, що звивається над прірвою з кам’яними осипищами поволі виводить нас на вершину гори Васкул. Перед нами фінішна пряма на вершину гори Піп Іван Чорногірський (2028 м над р.м.). Залишилося набрати ще 300 метрів по вертикалі пробираючись крізь жереп, каміння, наперекір вітру, назустріч найвище розташованій будові в Україні.

Двокілометровий відрізок шляху від Васкула до вершини ПІЧ ми подолали за 60 хвилин. Останні метри підйому і – перед нами вигулькує велична кам’яна споруда на самісінькій вершині Чорної гори. Місію «Від Попа до Попа» – виконано! Ми на вершині гори Піп Іван Чорногірський – 2028 м над р.м. На Піп Івані, як завжди класичні метеоумови – вітер і хмари…

Астрономо-метеорологічна обсерваторія

Серед усіх архітектурних споруд Українських Карпат особливо яскраво виділяються руїни будинку астрономо-метеорологічної обсерваторії на горі Піп Іван. Капітальна кам’яна споруда збудована 1938 р. на цій особливій горі, котра споконвіків була Святою Горою гуцулів із давнім кам’яним Святилищем на вершині. Хоча будівництво обсерваторії здійснила в Україні тодішня окупаційна влада Польщі, більшість підготовчих і будівельних робіт за досить короткий термін в екстремальних високогірних природних умовах були виконані вмілими руками гуцулів-будівничих.

На той час польська обсерваторія на Чорній Горі вважалася другою по значимості в Європі (після французької в Піренеях) і шостою у світі. Вона була обладнана серйозною технікою, за допомогою якої велися фотографічні спостереження зірок, комет, великих і малих планет. Сьогодні туристи, що вибралися на Піп Іван, побачать тільки міцні стіни, що нагадують зруйновану жорстокою війною фортецю…

На вершині Попа піднімаємо чарки за вдале сходження, обідаємо і далі жваво рухаємося верхів’ями Чорногори до запланованого місця ночівлі під Бребенескулом. Нижче відмітки 2028 м над р.м. зовсім інша погода – сонячно і безвітряно. Навколо неймовірна краса: залиті сонцем оксамитові схили, безкрає синє небо, чисте і прозоре повітря. Вечірнє світло вражаюче підкреслювало контури звивистих гребенів гір і вершин масиву Чорногори. З підніжжя Менчула було навіть видно Буковинські Карпати з горою Томнатик, яку легко впізнати по білим кулям на її вершині (закинута РЛС).

Сьогодні було в планах заночувати біля озера Бребенескул. Але вже на підході до гори Бребенескул було видно, що на березі найвисокогірнішої водойми Карпат занадто велелюдно. На годиннику 20:30, майже ніч. Ми стоїмо на другій за висотою вершині Українських Карпат горі Бребенескул – 2036 м над р.м.
Щоб не уникати тиші і спокою приймаємо рішення заночувати нижче вершини Бребенескул на висоті 1940 м над р.м. Майже в темряві розкладаємо намети і готуємо вечерю з «мармароських грибів». Сьогодні останній день «грибної дієти». Нині ми пройшли нелегких 17 кілометрів і втома все-таки вдається взнаки. В нічному безмежжі знову спалахнуло тисяча зірок. П’ємо гарячий чай, вдивляємось в нічний простір… off…

День шостий, п’ятниця. ВІД БРЕБЕНЕСКУЛА ДО НЕСАМОВИТОГО, ЧЕРЕЗ ГОВРЕЛУ НА ПЕТРОС

Пройдена відстань: 18,5 км
Час руху: 4:30 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Ранок на Чорногорі видався сонячним і малохмарним. На схилах гори Бребенескул випасався невеликий табун коней. Напроти нашого табору у небо впиралася скеляста вершина гори Гутин-Томнатик (2016 м). А в синій далині довгою ниткою простягалися Мармароси. Ідилія… Навколо тільки ти і гори. Доброго ранку, Карпати!

Сьогодні передостанній день нашої мандрівки. Від Бребенескула нам потрібно дійти до Петроса і на полонині Головчеська знайти притулок на ніч. Попереду більша частина Чорногірського хребта, яку потрібно пройти до заходу сонця. Це відстань майже в 20 кілометрів. На щастя погода надала нам можливість максимально насолодитися мандрівкою. Адже саме на Чорногорі злапати сонячну погоду, та ще й на декілька днів підряд – явище не досить часте. Далі піднімаємося на гору Ребра (2011 м), нижче вершини залишаємо правіше Шпиці і поступово наближаємося до Туркула, біля підніжжя якого знаходиться озеро Несамовите. Згодом спускаємося до озера, щоб трохи відпочити та перекусити. В розпечений літній день було дуже доречно поплюскатись в «несамовитій» прохолодній водичці.

Ситі, вмиті і позитивно заряджені продовжуємо мандрівку траверсуючи Туркул, Данціж, Пожижевську, поступово наближаючись до найвищої вершини Українських Карпат. Біля підніжжя Говерли зупиняємося на фотосесію. На вершині 2061 м велелюдно. Охочих видертися на найвищу точку України тьма-тьмуща, від малого до великого. Охочих приєднатися до більшості виявило бажання і «наших» троє. Решта учасників на чолі зі мною проходимо маршрут траверсом.

Близько шостої вечора ми вийшли на полонину Брескул-Говерла (1740 м) на якій є зручне місце для туристичної стоянки та питна вода. Але нам трохи далі, ближче до Петроса. Далі широкою дорогою спускаємося донизу, аж поки не потрапляємо на Сідловину (1537 м), на якій знаходиться екологічний пункт Карпатського біосферного заповідника (КБЗ). Тут шлагбаум і платний прохід до Петроса. За відвідування КБЗ, а також ночівлю на сідловині потрібно заплатити 20 грн. з кожного туриста + 25 грн. за намет. Біля шлагбауму є колиба-крамничка, де можна придбати хліб, воду, пиво, солодощі, тощо. Правда ціни тут як в елітному супермаркеті: буханка хліба – 9 грн, пляшка пива – 15 грн, «живчик 05,» – 10 грн, горілка – без коментарів… Отримуємо «щасливий квиток» на Петрос і продовжуємо рухатись у західному напрямку вздовж широкої лісовозної дороги.

Пройшовши два кілометри від КБЗ потрапляємо на полонину Скопеська (1518 м), а ще через два кілометри дорога виводить до наступної полонини – Головчеська (1540 м), що біля підніжжя гори Петрос (2020 м). Тут зупиняємося на нічліг. На полонині багато наметів та туристичного люду. 21:00, пізній вечір. Хутко шукаємо затише місце, розкладаємо намети, готуємо борщ на вечерю. Через деякий час на небі з’являється велетеньський новий місяць масляно-помаранчевого кольору. Нічне небо у своїх кращих традиціях – безліч зірок, молочний шлях. Від видовища зриває «дах». Десь далеко внизу яскравими вогнями мерехтить нічне місто Ясіня. Незабутній вечір під Петросом!

День сьомий, субота. ГЕРМАНЕСКА- РОГНЕСКА- ШУМНЕСКА І «КВАСНИЙ» АДРЕНАЛІН

Пройдена відстань: 21 км
Час руху: 4:40 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Ранок на полонині Головчеська видався туманним. Вершина Петроса була вкрита суцільним сірим «димом». Наші плани здійснити підйом на висоту 2020 м над р.м. потихеньку почали руйнуватися. Адже через таку щільну мряку, вряд чи можна буде щось толкове сфотографувати з вершини Петроса. Ще трохи набираємося терпіння, вичікуємо. Але природа невблаганна, хмари не розходяться. Снідаємо, згортаємо намети і залишаючи Петрос в гордій самотності піднімаємося на траверсну дорогу у напрямку до екопункту Рогнеска. Курс – додому!

Від підніжжя Петроса до екопункту Рогнеска рівно 5 кілометрів, які ми подолали трохи більше ніж за годину. З траверсної дороги можна було споглядати мальовничі полонинські пасовища з вівчарськими колибами, милуватися смарагдовими лісами, вдихати розріджене повітря з присмаком особливої, гірської свободи.

Рухаючись далі під спекотним сонцем залишаємо зліва, десь далеко внизу полонину Рогнеску. А попереду нас чекає перевал Шешул до якого потрібно пройти чотири кілометри грунтовою дорогою. З траверсної дороги нам знову відкриваються казкові краєвиди на Карпатські гори – Чорногору та Мармароси.

На перевалі Шешул (під Шешулом 1727 м) організовуємо привал, обідаємо та милуємося розкішними панорамами Свидовецького масиву та Чорногори. Поблизу перевалу знаходиться полонина Сколеська, а трохи нижче – Шумнеська. На полонинах хазяйнують вівчарі, які доглядають по декілька сот голів овець та корів. Та найбільшу кількість овець ми зустріли на полонині Мінчіль (1238 м), яка знаходиться між горами Шешул та Менчул-Квасівський. Тут мандрівники можуть придбати сиро-молочну продукцію. На одній із колиб читаємо об’яву: «Продається свіжа(2011)р.вироб. бринза, вурда. Продавець Галя». Як пізніше з’ясувалося, ціна на полонинські делікатеси дещо перевищує вартість «Буше де Шевре Канторель» – елітного сиру із Франції. Проте цей факт зовсім не розчарував нас, бо нижче в селі можна придбати аналогічну продукцію в два-три рази дешевше.

До села Кваси в якому припаркований наш автомобіль, залишилося пройти всього три кілометри. Проте від полонини Джоржова Прелука (1070 м) дорога стрімко повертає донизу. Для втомлених мандрівників такий різкий спуск остаточно виснажує організм. Недарма на маркувальному стовпчику висить попереджувальний знак: «Увага адреналін!» Крутими серпантинами дорога через ліс і полонини виводить нас на фінішну пряму – село Кваси. Саме тут закінчує свою подорож ФОТОекспедиція «Від Попа до Попа» – через Мармароси на Чорногору. Запланований маршрут Мармароським та Чорногірським масивами закінчився успішно! Протягом цієї семиденної подорожі учасниками фототуру було пройдено 103 кілометри гірських стежок і доріг (ходовий час 27 год.). За цей час кожен учасник експедиції на повну побачив, пережив, відчув і спробував на собі всі принади високогірного життя.

Філософія гір

Що таке гори? Як часто ми задаємо собі це питання? Ми можемо нескінченно обговорювати різні туристичні нюанси або спорядження, у найяскравіших фарбах розповідати про своє сходження на ту чи іншу вершину, але дуже рідко ми говоримо про самі гори, про те, що вони значать для нас. І справа мабуть не в тому, що ми про це не замислюємося, а в тому, що про це дуже складно розповісти, тому що для багатьох із нас саме там залишається серце коли ми повертаємося у свої домівки. Та і як словами розповісти про світанки, які ти зустрічав на гірському перевалі, або про зірки, які зібралися вночі навколо твого намету? Мандрівки високогір’ям це нелегка праця, радість і сльози. Це шлях вгору і шлях донизу. Це як горизонт, до якого ти йдеш, знаючи, що ніколи його не досягнеш, тому що з кожним кроком він розкривається перед тобою, стаючи все ширше і ширше.

Ми залишали ці величні гори, які на протязі семи днів дивували нас своєю красою та заряджали позитивними враженнями. Ті, хто бодай раз побував тут, милувався красою хвиль застиглого, навіки розбурханого гірського океану, здатні роками черпати натхнення із бездонної криниці пережитих вражень. І це відчуття непідвладне часові і стихіям житейського моря. Бо немає в світі нічого більш досконалого ніж гори! Вони були до появлення людини і будуть після неї, спонукаючи її знову й знову підніматися до височенних гірських вершин, ризикуючи життям заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011

Автори фото: Ігор Меліка, Арсеній Герасименко, Леонід Тіт, Денис Кривий © 2011 All Rights Reserved