Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Життя – як життя… Та чогось таки треба!.. Шаленства? Неспокою? Тиші?
І все ж – птахам вистачає блакитного неба, людині замало земних узбереж.
Можливо, тому із життевого виру, з дощів і завії, з негоди й пітьми
Так хочеться серцю у небо, у вирій, щоб сонця торкнутись своїми крильми.
І той лиш щасливий, хто прагне і вірить в співучі джерела земної краси,
Де грають дерева на сонячних лірах і світ умістився в краплині роси.

____________________________________________________________________________________________

25 серпня 2006 я вирушив у свій перший „серйозний” похід Чорногірським хребтом до вершини гори Піп-Іван (2028 м). На маршруті, впродовж літнього світлового дня я встиг побачити, відчути та почути багато цікавого та захоплюючого. Думаю, саме після цього походу гори зачарували мене, вірніше – приворожили! Життя та побут горян завжди приваблювали туристів які тікаючи з гамірного міста в гірську глуш мріють оздоровити не тільки своє тіло, але й зцілити та заспокоїти душу. Адже чисте гірське повітря та мелодія із сотні дзвіночків овечої отари, наче бальзам, який загоїть будь-які рани. Дорога із Дземброні, села, яке відоме майже кожному туристу, привела нас до підніжжя гори Смотрич до не менш знатної вівчарської колиби.

Завітавши  в середину будови я опинився наче в іншому вимірі часу. Вогонь, величезний мідний казан в якому вурдилось молоко, сир, який „дозрівав” на даху купаючись у променях сонця – все це створювало дивовижну атмосферу спокою. Час тут і справді застиг між вічністю і миттєвістю.

Колибу довго не хотілося залишати. В ній панував певний магнетизм та гуцульський дух. Це місце, де ти з легкістю міг поринути у плід своїх фантазій. Але треба було в дорогу. Через гору Вухатий Камінь виходимо на фінішну пряму до Піп Івана. Спека. Лише легенький вітерець коливав жереп з якого виднілися голови туристів.

Близько третьої по обіді я вже милувався неперевершеними пейзажами з висоти пташинного польоту. Вершина Піп-Іван, 2028 м над р.м.

На схилах Попа було вельми людно та шумно. Адже на дворі літо – сезон міграції туристів. Колоритна овеча отара, яка мирно випасалася на самій маківці гори, оперативно переміщувалась з одного боку вершини на інший, нагадуючи блукаючих туристів.

-Я хочу тут  жити! Це були слова-емоції які перповнювали мою душу і виливались через її край. Адже саме тут, під самим небом, торкаючись руками хмар, ти відчуваєш неосяжну свободу, якусь особливу атмосферу щирості і простоти, якої нам „земним” часом так не вистачає. Віднині це – мій дім, моя оселя! Мої Карпати!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка

Залишити коментар