Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Трансфагараш – автоподорож Румунією з півночі на південь

Карпати, хоч і не дуже високі, гордо вважають себе продовженням Альп, а що стосується Південних Карпат, то румуни величають їх Трансільванськими Альпами. Особливе зачарування місцевим пейзажам надають маленькі гірські селища, куди жителі добираються взагалі незрозуміло як. Втім, гірські дороги тут цілком європейського рівня. Одна із них – це Трансфагараш (DN7C) – найкрасивіша дорога в Румунії, що проходить через гірський масив Фагараш.

Національна дорога DN7C, яка саме так значиться у довідниках дорожніх артерій Румунії, бере свій початок в селищі Басков (Bascov), повіт Арджеш (Arges) з 119+230 км (хронологія з півдня на північ). Дорога пересікає відомі населені пункти історичної провінції Валахія: Meрішань (Merisani), Байкулешть (Baiculesti), Куртя-де-Арджеш (Curtea de Arges), Долина Ясс (Valea Iasului), Aлбештій-де-Арджеш (Albestii de Arges), Корбень (Corbeni), Арефу (Arefu), потім спускається у Долину Арджеш, після чого оточує водосховище Відрару (Vidraru) майже до джерела річки до відмітки 107+500 км.

На кордоні з повітом Сібіу (Sibiu 116+500 km) дорога проходить через тунель Капра-Биля (Capra-Balea) довжиною у 887 м, знаходячись на найвищій точці маршруту – 2040 м над р.м. З перевалу дорога спускається вниз в долину Valea Balii і через 35 км закінчується в селі Картішоара, де після 151+955 км, доходить до фінішу на перетині з дорогою ND1. Втім наша автоподорож проходила у зворотньому напрямку – з півночі на південь. Перетнувши найвищу точку дороги – тунель Капра-Биля 887 м (Capra-Balea), одразу опиняєшся на південній частині дороги Трансфагараш (Transfagaras Highway).

Вид на Трансфагарашське шосе з південного перевалу (Румунія, Трансільванські Альпи)

Вхід у найдовший тунель Капра-Биля 887 м (Capra-Balea) з південної сторони шосе Трансфагараш

Поворот за поворотом і волосся розвівається вітром дорогою через вражаючі гори Фагараш. Ця 150 кілометрова подорож стане для вас незабутньою! Цей маршрут зовсім не для слабкодухих, адже його висота над рівнем моря сягає 2034 метрів і цей підйом з’єднує Трансільванію з сусідньою провінцією Мунтенія, пролягаючи через приголомшливі пейзажі, даючи можливість насолодитися вражаючими видами, особливо з найвищої точки Румунії – піка Молдовяну (Moldoveanu). І навіть якщо ви урбанізовані настільки, що здатні не звертати уваги на природу, в Румунії її не можна не помітити, тут вона воістину первозданна.

Історія «Дороги в хмарах»

Дорога Трансфагараш була побудована на початку 1970-х років за наказом румунського вождя Ніколае Чаушеску переслідуючи дві мети. По-перше, для того, щоб зробити дорогу для перекидання військ через Карпати. Чаушеску після 1968-го року побоювався, що з ним можуть вчинити так само, як зі словацьким президентом Дубчеком, а тому готувався до оборони. Другою метою Чаушеску було створити нову туристичну визначну пам’ятку. Приблизно, як зробили австрійці в середині 1930-х, побудувавши дорогу через Гроссглокнер. До того часу, через хребет Фагараш було відсутнє жодне дорожнє сполучення. Перейти через Трансільванські Альпи було неможливо навіть за допомогою коней.

Життя на будівництві ніколи не було легким, високогірне шосе «Transfăgărășanul» і гребля «Vidraru» не є винятком. Цивільні люди і військові працювали у важких умовах, спали в холодних вологих бараках із загальною ванною кімнатою, а працівники, які потребували медичну допомогу, доставлялися в диспансер до населеного пункту за кілька десятків кілометрів. Таку ж долю мали і постраждалі на роботі, вони вдячні, що взагалі залишилися живими. Десятки поліцейських забезпечували порядок у робочих бригадах. Керівництво знаходилося в офісах в середині будівель, звідки велося постійне спостереження за працюючими. Ні один візит комуністичного лідера, що приїжджав на будівництво, не обходився без ретельної перевірки робітників.

Фрагмент гірського серпантину Трансфагарашського шосе DN7C в Трансілванських Альпах

На той час румунська армія мала здатність швидко згруповувати свої сили і засоби у відповідному місті і в потрібний час. Втім вона не могла бути заміненою будь-якою іншою громадянською установою, особливо в горах, де панують суворі умови. До того ж цивільні робочі не зовсім охоче погоджувалися для таких масштабних робіт, за винятком рідкісних випадків. Однак перевага армії перед цивільним штатом явно вирізнялася. Це полягало в ретельній організації персоналу, добре підготовленому керівництві, мобілізації підлеглих. До того ж дисципліна і військовий порядок армійців були основними перевагами при залученні військових до будівництва такого стратегічного обєкту.

Історія будівництва траси Трансфагараш згадує солдата Георгія Епуре, який 10 березня 1970 року, відкрив дорожні роботи за кермом екскаватора. Будівництво дороги було доручено військовій інженерній частині, якою на той час командував генерал-лейтенант Василь Сілкаріу. Більшість робіт виконувалося інженерними полками з міст Римніку Вилча та Алба-Юлія. Архітектором був полковник Ніколае Мазілу – відома людина в інженерних військах, який згодом став очолив офіцерську інженерну школу будівництва та залізниць. Відправною точкою для будівництва Трансфагарашану стало озеро Відрару (Vidraru).

Коли заходить мова про керівництво Трансфагарашан, то маються на увазі люди цивільного будівельного майданчику, які володіли всією документацією дороги, відповідали перед проектантами за правильне застосування вимог проекту, а також мали доручення своєчасної поставки всіх потрібних матеріалів, за винятком вибухових речовин та засобів, які надавалися з дозволу Міністерства національної оборони. Вони також відповідали за цивільну робочу силу, спеціалістів по будівництву мостів, віадуків і т.д.

Інженер-будівельник генерал Ніколае Мазілу був людиною з великим серцем, який проявляв величезну турботу про всіх тих, з ким він працював і був дуже щасливий коли нарешті збудував дорогу, яка проходить через складні гори. Він засмучувався коли траплялися негаразди у підлеглих, коли люди втрачали життя. На будівництві дороги через хребет Фагараш офіційно загинуло 40 робітників і ще стільки ж було поранених. Ці жертви, як данина, яку заплатили люди власним життям у суворій боротьбі з природою. На сьогоднішній день високогірне шосе Трансфагараш є одним з найбільш визначних місць Румунії. Ця дорога веде до багатьох туристичних визначних пам’яток і завдячуючи своїй неймовірній красі є привабливою для тисячі туристів з усього світу.

На 54-му кілометрі південного напрямку, після перевалу Капра-Биля (2040 м), знаходиться мальовниче гірське озеро Відрару (Vidraru). В нижній частина озера, в мальовничій гірській ущелині, побудована велетенська гребля дугоподібної форми, що підпирає водосховище. Споруда справді вражає розмірами! Гребля доволі висока і дорога проходить якраз по її поверхні. У цьому місці всі туристи залишають машини і йдуть гуляти греблею, а також піднімаються на оглядову вежу.

Гідроелектростанція Vidraru – будівництво епохи Чаушеску

Будівництво греблі Відрару (Vidraru) тривало п’ять з половиною років, починаючи з 1960 року. В кінці будівництва гребля за своєю висотою була на воcьмому місці в Європі і на двадцятому в світі. Гідроелектростанція містить велику кількість води, подвійну бетонну арку, дамби та підземну телекомунікацію. Протягом п’яти років було багато зроблено: пробурено 42 км підземних тунелів, розкопано 1 768 000 м2 породи, з яких 1 000 000 м2 під землею, використано 930 000 м2 бетону, з яких 400 000 м2 під землею та було встановлено електромеханічне обладнання. Не обійшлося і без жертв. Під час будівництва греблі загинуло 400 людей!

Система захисту дороги від каменепадів, зсувів, обвалів

Трансфагарашське шосе в Трансілванських Альпах

Основа підготовки ґрунту складалася з обробки поверхні і глибини. Обробка поверхні була досягнута шляхом очищення і промивання та продування породи повітрям. Гребля має 22 вертикальні ділянки, висотою 166,60 м, товщина навісу 6 м, площа поверхні 870 га, а ширина базової греблі 25 м, яка перетинає 9 внутрішніх горизонтальних галерей. Будівля електростанції спирається на схилах Пласа і Відрару. Гребля забезпечує можливість для роботи підзего заводу Корбень і 20 гідроелектростанцій на річці Арджеш. Максимальна швидкість водозабору – 645 м2 в секунду .

Створення цієї греблі відбулося завдяки амбіціям комуністичного лідера Георгія-Деж (Gheorghiu-Dej). Його перший візит відбувся у лютому 1961 року. На жаль він помер в березні 1965 року, так і не побачивши гідроелектростанцію на річці Арджеш в дії. На той час гребля була вже добудована, але турбіни ще не працювали. До 1989 року гребля Відрару носила його ім’я. На будівництві працювало близько 10 000 людей, більшість з яких приїхали з Молдавії. Таким чином комуністичні лідери хотіли показати усьому світові, що Румунія стала сучасною, промислово-розвиненою країною. На будівництво греблі Vidraru приїхало більшість робітників, які раніше працювали на іншій греблі Біказ (Bicaz). Гребля Відрару була побудована в «радянському стилі». Вона вважалася амбіційним проектом і саме це дало привід не заощаджувати на її будівництві.

Озеро Відрару (Vidraru). Площа 870 гектарів

Водосховище Vidraru вміщує 465 млн. кубометрів води

Гребля на озері Virdaru. Висота 166 м, довжина 305 м

Довжина водосховища по периметру 28 км

Відрару донині обладнана найкращими технологіями 1966 років. Проект обійшовся державі в 1 470 000 000 лей. Інвестиції окупилися тільки через 28 років. До теперішнього часу на греблі не проводилося ніяких змін, тому що технології тих років функціонують і понині ідеально. Новоутворене озеро Відрару абсолютно змінило ландшафт гірського хребта Фагараш. Через це зникли два високогірні селища – Кумпана (Cumpana) і Тунел (Tune). Ці населені пункти опинилися на дні рукотворного озера… Разом з поселенням зникло багато мальовничих місць: сімейна вілла Братіану (Bratienilor), котедж художника Rudolf Schweitzer, кладовище німецьких солдат.

Озеро-водосховище має об’єм 465 млн метрів кубічних і вважається другим за величиною озером країни. Воно було створене штучно в 1966 році на річці Арджеш довжиною 28 км. Водойма розташована між горами Фрунці і Кіту. В озеро впадають води річок Капра і Буда та декілька їх приток. Площа озера становить 393 га, довжина – 10,3 км , ширина – 2,2 км. Максимальна глибина – 155 м, висота греблі – 166 м. Максимальна висота над рівнем моря – 830 м. Підземна електростанція розташована в горі на глибині 104 метри і здатна виробляти в рік до 400 ГВт/год.

Vidraru Lake, Romania (834 m.a.s.l). The Vidraru Hydro Power Plant has an installed capacity of 220 MW

Статуя Прометея над водосховищем Відрару (Prometheus statue, Vidraru Dam )

Конструкція греблі може витримати землетрус силою в 8 балів за шкалою Ріхтера. Навіть землетрус в 1977 році анітрохи не пошкодив будівлю. Гребля має 59-річну гарантію, загальний термін якої починається з 1965 року. До 1989 року безпека будівлі залежала від військових. Це був один із стратегічних об’єктів країни. Потім греблю взяли під охорону жандарми. Турбіни та генератори електростанції забезпечують 400 кВт на рік. Представники чехословацької компанії «Skoda» приїжджали сюди спеціально для монтажу турбін. В свою чергу італійці займалися прокладенням високовольтних кабелів. Лідери того часу мали чим пишатися, так як сюди приходили різні делегації, щоб помилуватися цим грандіозним проектом.

Озеро Відрару в Румунії на висоті 834 м над р.м.

Фрагмент високогірної дороги DN7C

Туристична поїздка в Румунію не може вважатися повноцінною без знайомства з дивовижними замками і палацами, якими так рясніє румунська земля. Замки Румунії – мабуть, головна архітектурна спадщина цієї далеко не мініатюрної держави. Ці величні споруди є своєрідною візитною карткою країни. Історичні пам’ятки чудовим чином змішали в собі такі архітектурні стилі, як: Готика, Бароко і Ренесанс. Ввібравши в себе звичаї і національні традиції країни, замки і палаци розповідають про її дивовижну історію.

Фортеця Ришнов (Râşnov, Rosenau, Rosznyó) розташована на вершині гори висотою 200 м, що здіймається над однойменним містом. Ришнов, як і багато міст Трансільванії, засноване німецькими переселенцями і знаходиться приблизно в 15 км на південний-захід від Брашова, на торговій дорозі, що сполучає Валахію і Трансільванію. І хоча в документах фортеця Ришнов (Rasnov) вперше згадується лише в 1331 році, вважається, що побудували її в період з 1211 по 1225 роки лицарі Тевтонського ордена, які на той час правили Бурценландом (Ţara Bârseiї), після перших набігів татар, щоб захистити місцевих жителів. За весь час свого існування фортеця була захоплена тільки один раз – орієнтовно в 1600 році Габріелем Баторием (Gabriel Báthory).

Фортеця Ришнов побудована лицарями тевтонського ордена в 1215 році

Саксонська фортеця 14 ст. у місті Ришнов (Rasnov, Romania)

Фортеця відрізнялася від більшості аналогічних споруд і замків тим, що її призначення – бути притулком для простих людей під час довготривалих облог. На території фортеці було щонайменше 30 будинків, школа, каплиця та інші споруди, більш характерні для звичайноого села. Фортечні стіни у формі багатокутника, досягали висоти 5 метрів. Зі східного і північно-західного боків стіни укріплень були подвійними. У фортеці було 9 веж, 2 бастіони і підйомний міст. Зараз фортеця відновлена і відкрита для відвідування.

В середині внутрішніх приміщень, які більше нагадують лабіринти, зараз діє музей, в якому можна побачити знайдені під час розкопок предмети побуту, зброю, знаряддя тортур, монети і навіть стародавнє поховання. Цікавим фактом є те, що, фортеця Rasnov була відновлена зусиллями одного італійця, який до безтями закохався в Румунію. Сьогодні туристи мають нагоду піднятися на одну з уцілілих башт фортеці, звідки відкривається приголомшливий вид на природу Трансільванії і на саме місто Ришнов, розташоване біля підніжжя гори.

Не оминув Румунію своєю увагою і сінематограф. Серед численних фільмів, що знімалися в цій країні, варто відмітити голлівудську драму про американську Громадянську війну «Холодна гора» за участю Ніколь Кідман. Всі гірські сцени фільму знімалися в 2002 році в південно-східній Трансільванії. А румунська та світова преса досі ряснить публікаціями про те, як британський принц Уельський Чарльз брав участь у зйомках документального фільму про Карпати для каналу Travel Channel.

Принц також висловив думку, що це, ймовірно, самий останній найбільший регіон недоторканої дикої природи в Європі. Після знайомства з різноманітністю природи і незайманою красою Трансільванії, Чарльз придбав тут власність і сказав, що його загострено-кровний інтерес до регіону можна пояснити тим, що генеалогічні дослідження вказують на його спорідненість з Владом Цепешем (Дракулою). Відповідно далі ми прямуємо в наймістичніше місце Трансільванії – замок Бран, в гості до кровожера Дракули!

Rockstadt Extreme Fest 2014 (Rasnov, Romania)

РУМУНІЯ ТУРИСТИЧНА: ЧАСТИНА 1, ЧАСТИНА 2, ЧАСТИНА 4, ЧАСТИНА 5
____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка, Юрій Сазін 2014 (Romania, Transylvania)

Залишити коментар