Igor Melika

Важко всидіти вдома, коли в Карпатах хазяйнує чарівниця-осінь – барвиста, яскрава і романтична пора року. На щастя затятих мандрівників не доводиться довго вмовляти – зі своїм фотоарсеналом вони завжди готові відправитися в захоплюючу подорож до незвіданого світу Карпатських гір.

І як тільки Осінь зодягає своє ошатне вбрання, команда фотомандрівників зазвичай одразу відправляється на рандеву з цією чарівною і гоноровою дамою. Наша цьогорічна зустріч відбулася на мальовничій Міжгірщині, а саме між Синевиром і Колочавою. Саме тут знаходиться хребет Пішконя, який своєю осінньою красою здатний зачарувати найвибагливішого туриста-романтика. Також слід зауважити, що Пішконя приваблює до себе туристів у різні пори року. Вона чудова влітку, восени та найбільш вражає на початку зими.

А на разі в горах справжня карпатська осінь: різнокольорова, з густими туманами і непередбачуваною погодою. Щодо останнього, варто зауважити, що на зламі погоди, найбільша ймовірність сфотографувати щось путяще, з вражаючими, а часом і неймовірними природними явищами. Тож не дивлячись на застереження синоптиків, які в перший день пророкували нам зливи і навіть грози, невелика команда фотомандрівників вирушила в осінній похід за маршрутом: Привододільні Горгани – село Синевир (Міжгірського р-ну) – хребет Пішконя (1475 м) – г. Мала Гропа – г. Ясеновець (1628 м) – г. Велика Гропа (1667 м) – г. Негровець (1707 м) – г. Горб (1687 м ) – перевал Сигла – г. Дарвайка (1501 м) – г. Явора (883 м) – село Колочава.

Стисло про цей вражаючий фототур-похід Привододільними Горганами. Перший похідний день справді видався мокрим і туманним. І хоча з самого ранку в Колочаві визирало сонечко з-під насуплених чорних хмар, вище відмітки 1000 м над р.м. воно зовсім зникло і не показувалося аж до наступного дня. Тож першого дня, через густий туман та дрібний дощ, вирішили не блукати як їжачки в тумані, а дочекатися більш сприятливої, фотогієнічної погоди. Табір розклали біля самого підніжжя хребта Пішконя. Поки частина групи фотографувала горганський містичний ліс, до настання сутінків вже була готова гаряча вечеря. Поїли, попили чаю і завалилися спати кожен у свій наметовий барліг.

Майже до самого ранку падав дрібний дощ. Пориви вітру часом заставляли прокидатися і дивитися на годинник, чи вже часом не ранок… Адже осінньо-зимові походи, зазвичай б’ють рекорди по тривалості здорового сну, що заставляє організм прокидатися в незвично ранній для організму час. Ранок другого дня мало чим відрізнявся від вчорашнього: густий туман і легкий вітерець. Втім найбільшою втіхою для нас було завершення дощу. Адже саме на сьогодні синоптики переконливо обіцяли сонячну, суху погоду. Тож з цією оптимістичною думкою ситно снідаємо, складаємо намети і – на гору.

До хребта – рукою подати. Втім досягнувши вершини хребта, ми увійшли в ще більш щільний туман, який супроводжував нас тривалий час аж до найвищої вершини – Негровець (1707 м). Саме на цій вершині ми відчули і побачили той обіцяний синоптиками злам погоди, коли вітер з шаленою швидкістю почав ганяти хмари, а сонце пробиваючись крізь дірчастий небосхил вимальовувало своїми променями дивовижні візерунки на схилах гір.

Після обіду вітер остаточно розігнав всі дощові хмари і тепле сонечко супроводжувало нас впродовж всього маршруту аж до наступної стоянки. Після спуску з Негровця, ми піднялися на гору Горб (1687 м), після чого повернули на Схід і далі оксамитовим хребтом неспішно рухалися, фотографуючи та ласуючи солодкою брусницею і буяхами. Наша наступна стоянка – гора Дарвайка. До неї ми дійшли якраз вчасно, ще до заходу сонця. Тож навіть не скидаючи з себе рюкзаків, всі завзято прийнялися фотографувати захід сонця. Адже втомлене за день сонце невблаганно котилося у своє ліжко за небокрай.

Особисто для мене, вершина гори Дарвайка – це окрема тема для розмови. Про неї можна багато розказувати, приводити приклади, порівнювати. Але варто один раз навіч побачити, щоб зрозуміти і усвідомити, а також відчути, наскільки це дивовижне і магічне місце в Карпатах… Вечір на Дарвайці видався напрочуд тихим і безвітряним. Після заходу сонця небо спалахнуло рубіновими фарбами, що віщувало на ранок суттєве похолодання. А з настанням ночі, небо вкрили тисяча зірок, дивлячись на які ще довго не хотілося йти спати. Зрештою сон переміг і ми солодко заснули в передчутті ранкового дива.

Потрібно вірити в дива, тоді мрії справді збуваються! Цього ранку я чекав не один рік. Я малював його у своїй уяві, і щоразу приходячи сюди сподівався, що диво от-от станеться. І сьогодні цей довгоочікуваний день настав: морозний ранок, лінивий схід сонця. А в долинах – справжні «молочні» ріки, з яких визирають утоплені верхівки гір, наче острови в океані мрій… Осінній вибух емоцій!

Ранкові тумани над Колочавою трималися майже до самого обіду. З самою ж Дарвайкою ще довго не хотілося розлучатись. Імпульсивно виникало навіть бажання залишитися тут бодай ще на один день. Адже «молочні» ріки – це настільки потужне видовище, що милуватися ним можна цілу вічність.

Переповнені позитивними емоціями і яскравими враженнями покидаємо хребет Пішконю і неспішно спускаємося в Колочаву. Мандрівка осінніми Карпатами видалася на славу! На завершення походу ми традиційно відвідали місцеву корчму «Жандармська управа» (Četnická stanice), в якій готують надзвичайно смачну цмунду та пригощають чеським бочковим пивом. Тож «хліба і видовищ» в цьому поході точно не бракувало. До нових зустрічей в мальовничих і гостинних Карпатах!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2014

Фото: Ігор Меліка, Антон Горлін, Володимир Бондаренко © All Rights Reserved