Гірські подорожі – це насамперед активний відпочинок, цікаві пригоди, захоплюючі пейзажі та поповнення дефіциту живого спілкування у колі однодумців на лоні мальовничої гірської природи. Та якщо до цього симбіозу додати ще вражаючі фотознімки, то ваша гірська мандрівка стане яскравою та приємною згадкою вам і вашим близьким на довгі-довгі роки. Адже фототуризм надає можливість зазирнути в найпотаємніші та найчарівніші куточки нашої дивовижної планети. До без тями закоханий у свій рідний край, джерелом натхнення та втілення творчих задумів для мене стали гори – Українські Карпати. Саме сюди, до царства синіх гір та прадавніх смерекових лісів, я вкотре запрошую всіх бажаючих здійснити цікаву і захоплюючу фото-подорож.

Черговий фототур-похід Українськими Карпатами наприкінці листопада зібрав команду з дев’яти фотомандрівників з різних куточків Закарпатської області. Цього разу фотографи відправилися на фотополювання до мальовничої Міжгірщини, а саме в Привододільні Горгани за маршрутом: с. Синевир – хребет Пішконя (1475 м) – г. Мала Гропа – г. Ясеновець (1628 м) – г. Велика Гропа (1667 м) – г. Негровець (1707 м) – г. Горб (1687 м ) – г. Барвінок (1461 м) – г. Дарвайка (1501 м) – с. Колочава.

Внутрішні або Привододільні Горгани – це група середньовисоких гірських хребтів в Українських Карпатах, які являються частиною Горган. Вони розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. У північно-західній частині Привододільних Горган знаходиться масивний хребет Пішконя (Пишконя). Хребет простягається переважно з північного-заходу на південний схід. Проте його східна частина «повертає» на південний захід, утворюючи велетенську дугу довкола верхів’їв річки Герсовець (притока Тереблі). Хребет лежить у межах Національного природного парку «Синевир». Піднятись на Пішконю найзручніше з сіл Колочава та Синевир. Ми обрали останній варіант, найлегший.

Наша дорога до Синевиру проходила через Колочаву – найбільше село Закарпатської Верховини. Село має надзвичайно цікаву і багату історію. Тому, побувавши в Колочаві і не замовити про неї словечко – було б великим гріхом. Колочава знаходиться в басейні лівих приток Тереблі, що стікають із вершин Барвінок, Дарвайка і Стримба. Південно-східна частина Колочави суміжна з Тячівським, а південно-західна – із Хустським районом. Приїжджих туристів зазвичай цікавить походження назви села. Із досліджень місцевого краєзнавця Станіслава Аржевітіна назва закарпатської Колочави являється східноловянською, власне, українською (про це, зокрема, свідчить повноголосся «оло»), і походить від дієслова «колотити». Тут може йти мова як про мутну «колочену» у повінь воду у річці, так і про якісь процеси в житті села.

Наприклад, найбільш правдивою може бути версія, яка знаходить відображення у реальному житті колочавців протягом багатьох сторіч. Це – земельне питання. При розподілі земель, починаючи з перших поселень, часто виникали суперечки і сутички, оскільки кожний для свого господарства шукав кращу землю – багатіші витісняли бідніших. Сторіччями колочавці в цьому питанні «колотилися». Є ще інші цікаві версії. Наприклад чеська вчителька в 30-их роках писала, що назва Колочава складається зі слів «kolo» – круг, та «scva» – щавель. А угорці вважали, що назва села походить від від мадярського «Kollo-Kolotas», те, що крутиться, колотиться (наприклад, млин, що збиває вовну чи полотно).

В центрі Колочави ми відвідали пам’ятник Івану Ольбрахту, пам’ятник заробітчанам та церкву Святого Духа, побудовану у бароковому стилі без єдиного цвяха ще в 1795 році минулого століття. Далі продовжуємо рухатися до села Синевир. І наш наступний проміжний населений пункт – Негровець. Цікаво, що колись Негровець входив до складу Колочави і носив назву Верхня Колочава (Felsőkalocs). В селі збереглася шпиляста дерев’яна святиня – церква Святого Архангела Михайла побудована в 1818 році минулого століття. Поруч з населеним пунктом розташований гідрологічно-ботанічний заказник – Болото Глуханя. Над селом підноситься велична гора Негровець. У наших сьогоднішніх планах заночувати саме там – десь у верхів’ях Чорного Верху (Негровець – від рум. «negro» – чорний, «virful» – вершина).

Нарешті ми в Синевирі на території Острівського лісництва (урочище Гедешова), де бере початок наш маршрут. Це місцина, де річка Озерянка впадає в Тереблю. Переходимо через міст і потрапляємо на широку впорядковану дорогу, яка виводить на Пішконю. Від початку маршруту до вершини хребта 8 кілометрів (2 год. 15 хв. ходового часу). Посередині маршруту лівіше відходить екологічна стежка до Дикого озера (Озірце). Озірце знаходиться на північно-східному схилі гори Гропа і, як вважають науковці, може служити еталоном перетворення озера у верхове болото. Цікаво, що заболочення відбувається не лише від периферії, але й від центру, де знаходяться такі собі острівці – сплавина. Вони утворені буро-червоними сфагновими мохами, між якими росте журавлина дрібноплідна. На жаль, за браком часу, нам не вдалося потрапити на Озірце. Однак ми дали собі слово, навесні обов’язково відвідати цю мальовничу водойму.

На перехресті осені й зими

На хребет Пішконя (1475 м) ми піднялися десь опівдні. Сонячна погода і достатня видимість дозволили нам милуватися осінньою Міжгірщиною та споглядати найвіддаленіші хребти і десятки вершин Українських Карпат: Полонина Боржава, г. Гостра, г. Пікуй, горганські вершини Камянка, Попадя, Задня, Передня, Буштул, Странжул, Велика, Стримба та Стреминіс; масив Свидовця, Чорногора, полонина Красна, г. Манчул та долина Тереблі з Вільшанським водосховищем. Справді, неймовірна кількість вершин, які відкриваються туристичному оку з хребта Пішконі. А про оксамитові жовто-гарячі трави і безкрає блакитне небо вже й годі казати – захоплююче видовище, яке варто побачити власними очима! Особливо вражаюче і контрастно виглядали вершини хребта, які зі східного боку були засніженими, а з протилежного – багряно-червоними.

Без особливих зусиль подолавши вершини Ясеновець (1628 м) та Велику Гропу (1667 м), невдовзі потрапляємо на найвищу вершину хребта – Негровець (1707 м). Сонце швидко сідало за обрій, тому довелося наступну вершину Горб (1687 м) взяти траверсом та не гаячи часу визначити оптимальне місце для ночівлі. За короткий час стрімким схилом ми спустилися в сідловину між вершинами Горб і Барвінок. Місце скоріше нагадувало невелику полонину з чудовим виглядом на село Негровець та Полонину Красна. До настання сутінків вдалося назбирати сухих дров та розпалити ватру. Замість джерельної води довелося топити сніг, бо через посушливе літо багато джерел в горах цьогоріч пересохло. Нічні посиденьки біля ватри, смачна юшка, чаювання, вражаюче зоряне небо – класика фототуристичного походу.

Ранок наступного дня зустрів нас сонячною теплою погодою. До того як поснідати, найзапекліші фотоманьяки вже встигли сфотографувати схід сонця та обійти всі сусідні вершини. Близько десятої години знімаємося з якоря і продовжуємо свої фото-мандри хребтом Пішконя. Зовсім поруч з горою Горб, у вигляді невеликого відрогу, знаходиться гора з квітковою назвою – Барвінок (1461 м). Гарна назва і, цілком ймовірно, що на цій горі справді росте рослина барвінок. Незабаром мої припущення були підтверджені словами Олени Ситар – мешканки Колочави: «Ту, що майвисоко стримить між іншими, назвали Стримбою. Дві найгарніші назвали Красною (файною) і Ружею (квіткою). Ще дві носять назву Яворовець і Барвінок: на одній горі ростуть явори, на другій – барвінок». Піднявшись на вершину гори Барвінок ми, на жаль, не знайшли квітів барвінку. Однак краєвиди, які відкрилися нам з висоти 1461 м над р.м. перевершили всі наші сподівання!

Намилувавшись досхочу ранковою Міжгірщиною вирушаємо далі в дорогу. Перед нами завершальна частина хребта з жовто-гарячими вершинами Ясновець і Дарвайка. Траверсуючи гору Горб і рухаючись східному напрямку близько обіду потрапляємо на полонину, що неподалік перевалу Сигла. На полонині досі збереглися залишки фундаменту колишньої сироварні і навіть залізне приладдя для виготовлення сиру. Тут робимо привал та обідаємо. Довкола стрімкі схили гір, з яких потужними струмками витікає річка Герсовець.

Невдовзі виходимо на перевал Сигла. Відтак нам залишилося сьогодні осилити останній радіальний підйом на гору Сигла, яка відділена від основного хребта Пішконі перевалом та горою з густим непрохідним лісом. Мабуть неспроста цю вершину назвали Сигла. СИГЛА – це смерека, що має тільки верхівкове віття або гірський непрохідний ліс із таких смерек (від рум. слів sihel, sehelb). Раз вже зайшла мова про СМЕРЕКУ, то для особливо допитливих буде цікаво знати: опитування народу показало, що смерека – це власне те саме, що й ялина, місцева карпатська назва ялини. Ще в 1899 році Леся Українка запитувала в Ольги Кобилянської, що значить це слово, невідоме в той час на Наддніпрянщині.

Однак ми не стали дертися на стрімку «зелену стіну», бо не були впевнені, що через цю лісову гущу прокладена стежка до верхів’я хребта. Тому зваживши всі «за» і «проти», останню частину Пішконі вирішуємо взяти траверсом, таким чином обминувши неприступну Сиглу. Як пізніше з’ясувалося, рішення справді було вірним і оптимальним. Чітка вторована стежка невдовзі вивела нас на самий верх хребта. В результаті ми траверсували не тільки Сиглу, але й гору Ясновець. І перед нами довгоочікувана Дарвайка до якої подати рукою. З вершини хребта на проміжку Ясновець-Дарвайка відкрилися неперевершені панорами Карпатських гір: в північному напрямку – основний хребет Пішконі, на схід – гордовита Стримба і Стреминіс, на південь – Полонина Красна та село Колочава. Неосяжний простір, який належить зараз тільки тобі!

N.B. А Вам відомо, що колочавці називають Стримбу – Тисова? До Першої світової війни більша частина полонин Колочави була у власності чи в оренді у євреїв. Колочавський єврей Мошко любив співати: «Полонинки, Заподринки, полонинки гой-ї і тоти волики з Тисової тоже усі мої». Тисова – саме так місцеві жителі називають гору Стримба. Адже на її схилах росте тис (хвойне дерево). Зі схилів Тисової бере початок потік Брадолець. Брадолець – від румунського «brad” – тис, ялиця, піхта. Це ще один факт, який обґрунтовано доказує про існування місцевої назви гори Тисова (Стримба).

За короткий час ми вже були на вершині гори Дарвайка. Сказати, що ця гора нас вразила – значить нічого не сказати. На цій вершині хоча б один раз потрібно побувати самому, щоб побачити її велич та красу та отримати неповторні відчуття від побаченого. Місце особливо є ідеальним з фотогієнічної точки зору. Адже довкола вражаючі гірські пейзажі від яких просто паморочиться в голові. Гора Дарвайка настільки вразила мене, що я вирішив дізнатися про неї більше, зокрема про походження її назви.

Дарвайка – панські полонини сімї Дарваїв

Гора Дарвайка розташована в південно-східній частині хребта Пішконя і на північний схід від села Колочава. Її висота 1501 м. над рівнем моря. На вершині гори знаходиться розкішна полонина на якій зручно таборувати (особливо для фотографів). На північний схід від Дрвайки розташована гора Сигла та Ясновець, а на південний схід – гора Стримба (1719 м). Дарвайка… Від чого ж походить ця дивакувата назва гори? Скупі етимологічні дослідження в інтернет-мережі не задовільнили мою цікавість. Відтак довелося шукати істину за допомогою іноземних пошукових систем. Адже в різні історичні періоди на Закарпатті газдували угорці, чехи, румуни і навіть євреї.

Приблизно 30 км від Колочави, над якою підноситься гора Дарвайка, знаходиться село Колодне Тячівського району перші згадки про яке датуються 14 століттям. Первинним заняттям місцевих були лісорозробні роботи, а трохи пізніше селяни почали займатися землеробством та тваринництвом. Звичайно, коли виникло село Колодне, то появився у ньому і його власник. За переказами очевидців землевласниками цих земель стала угорська сім’я Дарваїв. Село почали називати Дарвай–фолво, що в перекладі з угорської означає село Дарвая (Darva). За три десятки кілометрів від Колодного, майже в серці Колочави, знаходиться полонина Дарвайка. Про неї згадує і чеський письменник Іван Ольбрахт (Kamil Zeman) у своєму творі «Микола Шугай – розбійник». Це ще один доказ того, що на цій території управляла знатна угорська родина Дарваїв.

З історичних джерел Угорського краю вдалося з’ясувати, що для сімї Дарваїв Марамурешського походження, село Дарва (Darva), воно ж Колодне (Kolodne), було родинним гніздом, родоначальником якого вважається угорець Стоян (Sztojаn). Ще в далекому 1397 році син Стояна – Янош (Jаnos) отримав в дар частину земель на поселення в селі Дарва (Колодне). У 1420 році половина села Колодне була продана землевласникам Irholci Tatulnak, а іншу половину – Dulfalusi Istvаn за 660 форінтів. Однак Через певний період частина цих земель знову перейшла у володіння Дарваїв.

До речі, прізвище Дарвай має дуже цікаву історію походження і відноситься до поширеного типу найдавніших східних прізвищ і веде свій початок від тюркського прізвиська Дарвай. Дуже часто подібні прізвища давалися слов’янину, людині, що немала ніякого відношення до тюрків. Прізвище зазвичай стосувалося якихось особистісних особливостей. Існує думка, що прізвище Дарвай утворено від прізвиська, в основі якого лежить узбецьке слово «дарв» – гребінь, що насправді відповідає геологічній будові та формі хребта Дарвайки. Однак прізвище Дарвай досить часто зустрічається на Україні. Тому можна також припустити, що в його основі лежить спотворене болгарське слово «дарба» – дарування. Хоча в даний час стверджувати або спростовувати подібні факти складно, оскільки процес формування прізвища був доволі тривалим.

Не менш цікаву розповідь стосовно походження назви гори Дарвайка отримано від місцевої жительки с. Колочава Олени Ситар: «Коли настала панщина, то всі полонини перейшли до пана. Його бириші списали полонини, і пан послав гайдуків і заборонив на тих полонинах пасти худобу. Гайдуки знали і про Стримбу, і про Красну, і про Ружу, і про Бервінок. Заїмали на цих полонинах худобу, карали за це людей, бо такий мали розказ від пана. А за ту полонину, що не мала назви, нічого людям не казали. Там і паслася худоба колочавців. Цю полонину подарував нам пан, – стали говорити. І дали тій полонині назву Дарвайка, бо нібито ця полонина їм подарована. Та потім бириші узнали, що є полонина Дарвайка, яка не числиться у панському списку, і дали записати і цю полонину. Стала і Дарвайка панською». Цілком ймовірно, що згадуючи в розмові слово «пан», мова йде саме про панську сімю Дарваїв з Колодного (уг. Darva).

Гора Дарвайка подарувала нам незабутні миті справжнього туристичного щастя. Ми спускалися з цієї чудо-гори під феєрверк емоцій та позитивних вражень. Від вершини Дарвайки до Колочави близько 8 км. Паралельно потоку Герсовець ми почали спуск в долину Тереблі де панувала пізня осінь. Останні кілометри до села довелося долати в суцільній темряві. Проте яскравим фіналом для нас стало гостювання в корчмі «Жандармська управа» (Четніцка станіца), що в центрі Колочави. Наша фотомандрівка хребтом Пішконя добігла кінця. Впевнений, що найяскравіші враження від мандрівки запам’ятаються надовго і зігріватимуть своїм теплом серця всіх учасників цієї незабутньої фото-подорожі Приводільними Горганами. До нових зустрічей в Карпатах!

Хронометраж маршруту
Місцевість	Відстань (км)	Час руху (год)	Висота над рівнем моря	Примітки
Село Синевир (урочище Гедешова)	0	0	690 м	НПП «Синевир»
Хребет Пішконя	8,2	2:10	1475 м	Вихід на хребет
Гора Ясеновець	10,7	2:50	1628 м	N 48 30.124 E 023 41.606
Гора Велика Гропа	11,4	3:10	1667 м	Кам’яниста вершина
Гора Негровець	12,7	3:30	1707 м	N 48 29.884 E 023 42.907
Табір під горою Горб	14,3	4:00	1440 м	N 48 29.197 E 023 43.231
Гора Барвінок	15,6	4:20	1461 м	N 48 28.642 E 023 42.904
Джерело №1 на траверсі г. Горб	16,3	4:30	1390 м	N 48 29.188 E 023 43.624
Джерело №2 на траверсі г. Горб	16,6	4:35	1385 м	N 48 29.329 E 023 43.633
Полонина Сигла	20,1	5:45	1300 м	Руїни сироварні
Перевал Сигла (перехід на г. Ясновець)	21,3	6:00	1355 м	N 48 29.513 E 023 45.344
Полонина під горою Ясновець (траверс)	23,1	6:30	1380 м	N 48 28.869 E 023 45.702
Гора Дарвайка	25,2	7:15	1501 м	N 48 27.923 E 023 45.227
Колочава (присілок Герсовець)	33	9:15	565 м	N 48 26.291 E 023 41.267

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012

Фото: Ігор Меліка, Валерій Вареник, Максим Адаменко ©