Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Літо в Карпатах – це найкраща пора для відпочинку, відновлення сил та підняття духу. Неперевершена природа літніх Карпат вихопить Вас із повсякденного життя, і на мить перенесе у царство синіх гір, щоб Ви змогли відчути себе частинкою цього дивовижного світу. У розпал літа, невелика група фотомандрівників вирушила в Карпати, а точніше на мальовничу Міжгірщину, щоб не тільки відпочити душею, але й закарбувати на своїх світлинах найяскравіші моменти карпатського барвистого літа.

Для фототуристичного походу було обрано мальовничу місцину в Українських Карпатах – хребет Пішконя, який належить до Привододільних Горган. Внутрішні або Привододільні Горгани – це група середньовисоких гірських хребтів в Українських Карпатах, які являються частиною Горган. Вони розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. У північно-західній частині Привододільних Горган знаходиться масивний хребет Пішконя (Пишконя). Хребет простягається переважно з північного-заходу на південний схід. Проте його східна частина «повертає» на південний захід, утворюючи велетенську дугу довкола верхів’їв річки Герсовець (притока Тереблі). Хребет лежить у межах Національного природного парку «Синевир». Зазвичай на Пішконю туристи піднімаються з Колочави або Синевиру. З огляду зручності добирання туди-назад, нами було обрано останній варіант ____________________________________________________________________________________________

Від Синевира до Колочави

Ось ми вже в селі Синевир Міжгірського району, на території Острівського лісництва (урочище Гедешова), де бере початок маршрут на Пішконю. Це місцина, де річка Озерянка впадає в Тереблю. Переходимо через міст і потрапляємо на широку впорядковану дорогу, яка виводить простісінько на хребет. Від початку маршруту до вершини хребта – 8 кілометрів. Посередині маршруту, лівіше, відходить екологічна стежка до Дикого озера (оз. Озірце). Минулого року, за браком часу, мені не вдалося відвідати цю високогірну водойму. Однак цього разу, я із особливим задоволенням вирішив надолужити згаяне!

Озірце (Дике озеро) – високогірне озеро в Українських Карпатах, у межах Міжгірського району Закарпатської області. Озеро лежить на північно-східному схилі гори Гропа, що в західній частині хребта Пішконі, на висоті 1050 м над р. м, серед ялинового лісу. Площа 1,2 га, максимальна глибина 9,5 м. Озеро завального походження. Береги круті, за винятком північно-східної частини. Живлення переважно ґрунтове. Вода темно-коричнева, слабомінералізована. Температура її влітку не перевищує +15°. Узимку замерзає. З озера витікає невеликий струмок (ліва притока Озерянки). Донні відклади утворені сапропелем та слаборозкладеними рештками мохового, трав’яного і деревного походження. Озеро Озірце лежить у межах природного національного парку Синевир (Закарпаття, Міжгірщина).

Дике озеро (Озірце) – високогірне озеро в Українських Карпатах, розташоване на схилі гори Гропа, що в західній частині хребта Пішконя (Національний природний парк Синевир)

Дике озеро (о. Озірце), хоч і значно менше за площею, однак є не менш мальовничим, аніж Синевир. Унікальності йому надає те, що озеро слугує еталонним взірцем перетворення у верхнє болото. Заболочування відбувається від центру до периферії і навпаки. Прибережний плав утворений сфагнумами і осоками, а сплавина на середині озера – лише сфагновими мохами буро-червоного кольору.

Рослинний покрив безіменного острівка нагадує тундрову флору. Ростуть на ньому маленькі смерічки, а сам острів утворений, як уже згадувалося, буро-червоними сфагновими мохами, між якими росте журавлина дрібноплідна. У темно-синій воді лежать повалені, оброслі мохами дерева, а на березі стоять, як заворожені смереки, явори та буки. В озері водиться гольян (Мересни́ця, родини Коропових). Це невеличка рибка 9 см у довжину. Ці рибки снують зграйками біля берега в пошуках їжі.

Озеро Озірце – 1050 м над р.м. Водойма слугує еталонним взірцем перетворення у верхнє болото.

Сплавина на середині озера утворена буро-червоними сфагновими мохами

Оглядова екологічна стежка, що дозволяє обійти Дике озеро по периметру

У різних місцях біля Дикого озера зведені дві колиби, які слугують прикриттям для туристів на випадок дощу, а за відсутності наметів – можливим місцем ночівлі. Навколо озера обладнана стежка (екологічний маршрут), що дозволяє обійти Озірце по периметру. А для ще кращого обзору цього куточку, створено оглядовий майданчик, що виходить на саме озеро. Насамперед, Озірце привертає до себе увагу тим, що заховане серед гірської тиші, серед співу птахів, а саме, спокій і тиша, які панують тут, надають озеру чарівності і загадковості. Потрапляєш сюди, наче в полон вічнозелених смерекових і букових лісів. Густа стіна лісу оточує озеро з усіх боків. А в спокійній блакитній воді, наче у дзеркалі, відбиваються навколишні гори. Так і хочеться залишитись тут якомога довше, відпочивати душею, нескінченно насолоджуючись мальовничим довкіллям.

Хребет Пішконя

Вид на Колочаву з хребта Пішконі

Намилувавшись досхочу високогірною водоймою, повертаємось на маршрут і продовжуємо поступово підніматися все вище і вище. Тепла сонячна погода сприяла мандрівці і вже близько обіду ми дісталися вершини хребта Пішконя (1475 м). А на верху нас вже чекали: сонце, хмари, чисте повітря, яфини, суниці – вражаючий коктейль смакоти і вражень! На хребті зупиняємося на короткий перепочинок та обід-перекус.

Хребет Пішконя 1475 м над р.м. (Привододільні Горгани)

Пішконя (Пишконя) – хребет в Українських Карпатах у гірському масиві Ґорґани

Позасмагавши на сонечку та набравшись сил, рухаємося далі, у напрямку гори Негровець. Від початку хребта Пішконі до місця нашої першої ночівлі залишилося пройти близько 6 км. Тому, не поспішаючи, долаємо цей відрізок шляху без особливих зусиль, час від часу зупиняючись на короткі фотосесії. Під вечір ми дісталися вершини Негровець (1707 м), коли в цей час над Синевирською Поляною проходила потужна гроза, ледь не зачепивши нас своїм чорним хвостом. Хутко покидаємо вершину, спустившись в безпечну сідловину між Негровцем та Горбом. Далі траверсуючи гору Горб, по ходу поповнюємо запаси води і спускаємося на широку перемичку між вершинами Горб і Барвінок. Тут облаштовуємо табір, збираємо дрова, готуємо вечерю і готуємось до вечірньої фотосесії. Релакс тайм…

Наступного дня всі фотографи прокинулися вдосвіта, однак на ранкову фотосесію вийшли найзапекліші, яких не зупинив ні вітер ні холод. Похмурий настрій неба провіщав, що сьогодні рухатись крутосхилами буде значно легше аніж вчорашньою спекою. Відтак готуємо сніданок на вогні, снідаємо, після чого пакуємо речі і – вперед, на Горба! Гора Горб (1687 м) представляє собою стрімку вершину з кам’яними осипищами з південно-східної сторони. Щоб видертися на саму вершину необхідно прикласти трохи зусиль. Особливо, коли у вас за плечима нелегкий рюкзак. На Горбі зупиняємося для фотографування смарагдового довкілля і танцюючих навколо нас дощових хмар. Чорно-білі хмари час від часу чіплялися за вершини, а відлуння блискавок постійно відволікало від фотозйомки. Однак і сьогодні нас обминула гроза. І ми без найменшого жалю про це продовжили нашу мандрівку верхів’ям хребта Пішконі.

На шляху ми ще багато фотографували, заодно ласували афинами і суницями, котрих на Пішконі в цю пору вдосталь. Адже липень місяць в Карпатах – найщедріша ягідна пора! На перевал Сигла ми прийшли коли сонце було в зеніті. На полонині було велелюдно. Колочавські жінки і дівчата вправно вичісували спеціальними гребінцями рясні кущі чорниць. Хоча, з їх слів, цьогоріч слабкий урожай на ягоди. Та й заготівельники платять мізерну ціну – 16 гривень за кілограм. На полонині Сигла, що знаходиться біля однойменного перевалу, ми зупинилися на відпочинок, а заодно поповнити організм черговою порцією калорій.

Вид на гору Барвінок зі схилу гори Горб

Попереду на нас чекає останній підйом – на гору Дарвайка. З перевалу Сигла чітка стежка проходить крізь казковий дрімучий ліс, і, згодом виводить на траверсну стежку під горою Ясновець. На траверсі запасаємось достатньою кількістю води і вже за короткий час виходимо з густого лісу на оголений хребет. З вершини хребта відкриваються неперевершені краєвиди на Стримбу, Полонину Красна, річку Теребля та неосяжну Міжгірщину. Дугоподібний хребет Пішконі завершує мальовнича гора Дарвайка (1501 м), що гордовито підноситься над Колочавською долиною. Саме тут, на вершечку полониноподібної гори, ми заппланували розташувати табір і провести останню ніч нашого фототур-походу.

Вершини Сигла і Ясновець (вид з гори Дарвайка)

Гора Дарвайка – одне з моїх найулюбленіших місць в Карпатах. Сказати, що ця гора просто вражає – значить нічого не сказати. На цій вершині хоча б один раз потрібно побувати самому, щоб побачити її велич та красу і отримати незабутні враження. Місце особливо є ідеальним з фотогієнічної точки зору. Адже довкола мальовничі гірські пейзажі від яких паморочиться в голові. Щодо дивакуватої назви гори, то минулого року я особисто проводив етимологічне дослідження стосовно походження назви «Дарвайка». Насамперед, на мою думку, це буде цікаво особливо допитливим карпатознавцям.

Вид з вершини гори Дарвайка на Стримбу, Полонину Красна, Манчул

Вершина Дарвайки представляє собою полониноподібне, майже рівнинне плато, з невеликим кутом нахилу. Відчуття неосяжного простору не покидає ні на мить того, хто потрапив у полон цього природного дива. І хоча не вершині немає джерел з водою, дровами для вогню і вражаючими краєвидами Дарвайка забезпечить вас на всі 1000%! День поволі наближався до кінця. Яскрава сонячна погода і чудернацькі хмаринки на небосхилі вкотре нагадували, що на календарі липень місяць – літо у розпалі! Однак, на вершині Дарвайки це літо виявилося оманливим. Впродовж цілого вечора бешкетував північний льодяний вітер, пронизуючи до кісточок навіть тепло одягнене тіло. Однак це зовсім не завадило нам провести розкішний вечір з посиденьками біля ватри та приготувати запашну грибну юшку. А вражаючий захід сонця завершив сьогоднішній день, наповнивши його яскравими кольорами та феєрверком емоцій.

Вид на Колочаву та Полонину Красна з гори Дарвайка

На ранок вітер вщух і поки не зійшло сонце, в наметі відчувалася реальна прохолода. Однак з появою перших променів, ситуація суттєво змінилася і ми по-дитячому зраділи поверненню літа. Сьогодні наша група повертається додому. Попереду 8 км стежок і доріг, які ведуть до Колочави. Неохоче складаємо намети… адже впродовж трьох днів вже душею прикипіли до Карпат і розлучатися з ними зазвичай не легко. На завершення фотоподорожі, коли вже покидали Дарвайку, до нас несподівано наблизився табун коней, що випасався неподалік. Тварини настільки впевнено і сміливо поводили себе, що нам довелося зняти наплічники і майже на цілу годину поринути в animal-фотосесію. Справжні моделі!

Паралельно потоку Герсовець врешті-решт починаємо спускатися в долину Тереблі де панувало справжнісіньке літо. Останні кілометри до центру села довелося долати майже бездоріжжям. Проте яскравим фіналом для всієї команди стало гостювання в корчмі «Жандармська управа» (Четніцка станіца), що в центрі Колочави. А кулінарним апофеозом стали галушки зі шкварками, цмунда і справжнє чеське пиво «Ежик»! Фотомандрівку хребтом Пішконя завершено вдало і смачно. До нових зустрічей на карпатських стежках!

Нитка маршруту: село Синевир (урочище Гедешова) – озеро Озірце (Дике озеро) – хребет Пішконя (1475 м) – г. Мала Гропа – г. Ясеновець (1628 м) – г. Велика Гропа (1667 м) – г. Негровець (1707 м) – г. Горб (1687 м ) – г. Барвінок (1461 м) – г. Дарвайка (1501 м) – село Колочава, присілок Герсовець (565 м) Міжгірського р-ну.

На Колочаву…

Гора Горб – 1687 м над р.м.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото: Ігор Меліка, Антон Горлін, Роман Джаджа © All Rights Reserved

  • Василь Каліцінський:

    Як завше – заворожуюче. Кожна знимка дихає горами :)

  • Елена:

    Какой же Вы мастер слова (о фото уж и не говорю-профессионал)! И я, вместе с Вами, чувствовала порывы северного холодного ветра вечером и радовалась утреннему солнышку продрогнув в палатке. Очень реалистично всё описываете! А мне интересно было бы посмотреть как женщины “счесывают” чернику с кустов. Для Вас это не в диковинку, а я – впервые слышу. И блюдо с диковинным названием “цмунда”, что это, вкусненько? :) Ещё раз, спасибо Вам за позитив!

  • Отличный отчет, спасибо :)
    Фоткать мало, надо еще уметь преподнести!

    Елена, цмунда – это огромный дерун на всю сковородку, на котором сверху подливка и мясо.

  • Роман Джаджа:

    Цмунда: https://dl.dropboxusercontent.com/u/6584769/Pishkonya/Cmunda.jpg

    “Счесывание” афин (она же черника) https://dl.dropboxusercontent.com/u/6584769/Pishkonya/0_DSC9796.jpg
    Увеличьте до 100% – даже чесалку можно будет увидеть, правда не всю, а только силуэт (снималось издалека)

  • Константин:

    Ух ти які цікаві місця, красиві фото. Проникаюсь атмосферою для подальшого натхнення! :)

  • Елена:

    Да, спина вечером у девочек “горит” после счесывания афын!!! И чесалку рассмотрела, спасибо (Роману) за ссылку. Буду в Мукачево, цмунду обязательно попробую, уж оч. вкусно вы все о ней пишете!

  • TSerg:

    Відмінна подорож. Дуже сподобались знімки з карпатськими конями.
    Ігоре, і яка довжина цього маршруту ?

  • Zakulkin7:

    Чудовий, пізнавальний звіт. Як завжди, професійні фото.

  • Всеволод:

    Як завжди чудові образи, настрій. Колір, світло, гори незабутні!

  • Людмила Мудра:

    Cпасибо Вам за прекрасные фотографии, Игорь! Приятно вспомнить такие красивые и незабываемые места!

  • Irena Kazakevičiene:

    Дякую за фото, я була там. Під враженням від хмар в горах, через них доводилось ходити.

  • Валерий:

    Фоторепортаж – це знімки, зроблені в короткий проміжок часу, плюс поєднання планів (великий, середній, загальний). І найголовніше – наявність ударного фото, навколо якого групуються інші. Як, скажімо, намисто з однієї великої і 2-3 десятків дрібних перлин…

    А сами по себе фотографии в большинстве своем, конечно, отличные.
    З повагою, Валерій Соколов.

Залишити коментар

*