Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

З 14 по 19 серпня 2012 року в Українських Карпатах відбувся черговий фототур-похід «Через Мармароси на Чорногору». У фото-експедиції прийняли участь фотографии-професіонали та любителі-аматори з різних міст України та Росії різної вікової категорії. Цьогорічний фототур-похід був емоційно насиченим, багатим на погодне різноманіття та всілякі несподіванки пов’язані насамперед з людським фактором.

В цілому, успіх будь-якого туристичного походу залежить від багатьох різноманітних причин. До них відносяться: правильно спланований маршрут, який відповідає силам і досвіду учасників; достатня фізична та технічна підготовка туристів; оснащення групи відповідним спорядженням і харчуванням; погодні умови, тощо. Але навіть при вдалому збігу обставин та при ретельній підготовчій роботі похід не може нести радість учасникам, якщо вони не налаштовані позитивно. Тому одним із найважливіших факторів успішного походу є «нормальний» психологічний клімат туристичної групи. Похід буде вдалим лише в тому випадку, якщо він задовольнить сподівання та запити кожного учасника. Тому організатори проекту «Подорожуємо та фотографуємо разом» завжди прикладають максимум зусиль, щоб для кожного із учасників фото-мандрівка закінчувалася «хепі-ендом». Наскільки результативно це вдається організувати в реальному житті, залежить від вище перерахованих факторів. То ж, вперед – гори кличуть!

«Велкам» у реальний світ! (День перший)

Ранок літнього дня видався вітряним і прохолодним. На автобусній зупинці села Ділове, звідки бере початок маршрут на Мармароси, зібралося чи мало люду з наплічниками. Це туристи – незрозумілий для більшості населення дивакуватий народ, який, зазвичай, навіть особисто не в змозі усвідомити, а тим паче пояснити іншим для чого люди піднімаються в гори? В цей день небо над горами було вкрите темно-сірими важкими хмарами і густим туманом. Накрапав дощ. Крім того, в переддень початку походу, провісники небесної канцелярії об’явили по області штормове попередження.

В очікуванні оформлення дозволу для проходження Україно-Румунського кордону, погода почала дедалі погіршуватись. Розуміючи, що діватись нікуди, окрім варіанту рухатись вперед, команда приймає спільне рішення замовити «таксі» до полонини Лисичої… В декотрих очах промайнула розгубленість. А поміж тим, взагалі почали закрадатися думки-сумніви щодо доцільності проведення запланованого міроприємства. Однак шалене бажання потрапити в гори виявилося сильнішим за негоду. Водій вантажівки ГАЗ-66 виявився доволі оптимістичною людиною: на моє прохання накинути на кузов тент від дощу, він наполегливо переконував, що цього робити не варто, адже ми не побачимо найцікавіше – мальовничі гірські пейзажі. Відтак нам нічого не залишалося аніж погодитися на умови перевізника, оскільки затягування часу було не на нашу користь.

Вже за мить, кузов вантажівки був вщент заповнений людьми та рюкзаками. Дощ не припинявся і згодом всі зрозуміли, що «вийти сухими» з цієї ситуації не вдасться нікому. 15 кілометрів розмоклого бездоріжжя запам’ятаються надовго. Місцями здавалося, що подолати окремі ділянки шляху важко навіть пішому туристу. Однак багаторічний водійський стаж керманича «газону» давався взнаки, від чого автомобіль виконував найскладніші маневри слухняно і беззаперечно. Невдовзі ми прибули до пункту призначення – будиночок Карпатського Біосферного Заповідника (КБЗ). На висоті 1500 м над р.м. погодні умови більше нагадували пізню осінь, аніж місяць серпень. Щільний туман, холод, дощ та вітер – думаю, такий коктейль до вподоби хіба справжнім «гурманам». Тому першу ніч однозначно вирішуємо заночувати в притулку КБЗ. Тут є піч та достатньо спальних місць. Ближче до вечора до нас приєдналася група туристів з міста Суми і нас побільшало ще на 5 чоловік. В результаті такої туристичної атаки, невеличкий будиночок КБЗ нагадував хатку-рукавичку, в якій зуміли розміститися 20 дорослих осіб! Проте, яка кажуть «в тісноті, та не в образі».

Там, за туманами… (День другий)

Ранок наступного дня зустрів нас вчорашньою похмурою погодою. Пронизливий вітер з дощем та видимість 20-30 метрів почали руйнувати наші плани. Адже саме сьогодні, згідно запланованого графіку, група повинна піднятися на Піп Іван Мармароський, після чого дійти до урочища Маслокрут та заночувати на полонині Лечен. Однак не так сталося, як гадалося. За прогнозами синоптиків штормове попередження не втрачатиме свою актуальність ще мінімум добу. Після довгих вагань приймаємо рішення залишитися ще на одну ніч в притулку КБЗ, дочекавшись кращої погоди. Адже приїхати в Карпати за тридев’ять земель і не побачити Мармароси – не припустимо! Особливо для тих, хто в Гуцульських Альпах вперше.

Майже цілий день довелося грітися біля печі в очікуванні доброї погоди. І тільки ближче до ночі дощ врешті-решт припинився і у нас зявилася велика надія на ранок зустрітися з сонцем. Сидячи в теплій колибі я ще довго згадував слова жінки, яка спускаючись в село з повними відрами чорниць, гукала вслід переповненій туристами вантажівці: -Для чого ви туда їдете, там нічого немає, лише студінь…

“Надежда – мой компас земной” (День третій)

Йшов третій день нашого перебування в Мармароських горах. З багаторічного досвіду гірських походів можу зауважити, що це перший випадок у моїй практиці, коли із-за негоди довелося “сидіти” на одному місці аж дві доби! Однак, “все добре, що добре закінчується”. Адже на сьогоднішній день синоптики пообіцяли гарну, малохмарну погоду. Яхооооу!!! Пакуємо речі і – мерщій на Попа!

Ранок третього дня і справді видався багатообіцяючим в плані гарної погоди. Поміж сірих хмар, які все ще нависали над хребтом, де-не-де проблискували шматки небесної блакиті. Це давало надію побачити такі бажанні і довгоочікувані “Марми”. Перед підйомом на Попа Мармароського хмари розступилися, ніби запрошуючи мандрівників у “царство небесне”. Відтак яскрава сонячна погода та білі хмари “під ногами”, стали справжньою винагородою для фототуристів. Це був справжній подарунок природи за нашу витримку та терпіння в очікуванні Мармароського дива! Що цікавого побачили фототуристи на відрізку Піп Іван Мармароський – урочище Маслокрут, якнайкраще розкажуть світлини. Ласкаво просимо в Піднебесся!

Гора Петрос Мармароський – 1781 м над р.м.

Піп Іван Мармароський – 1937 м над р.м.

Вершина гори Піп Іван Мармароський (вид зі Сходу)

На схилах гори Рипа (Румунія)

“Спекотний” день

Мармароський масив (вид з гори Межипотоки)

Гора Феркеу – 1958 м над р.м. (Румунія)

Мармароський масив (вид з урочища Маслокрут)

Подолавши найскладніший, проте найцікавіший відрізок Мармароського масиву, ми спустилися на дорогу, яка проходить вздовж Україно-Румунським кордоном. Наш наступний пункт ночівлі – урочище Маслокрут, а точніше полонина Лечен. Цей дивовижний райський куточок став улюбленим місцем таборування фототуристів. Тепла сонячна погода сприяла мандрівці та гарному настрою подорожуючих і було важко усвідомлювати, що вчора була “зима”. На полонині Лечен ми відчували себе справжніми хазяєвами, адже сьогодні ми єдина туристична група, яка перебувала в цьому дикому кутку природи. Гаряча вечеря, тепло ватри та лагідне вечірнє сонце остаточно розслабили втомлений організм. А який кайф, лежати в осінньо-жовтих травах, що пахнуть чебрецем і сіном безтурботно вдивляючись в небесну блакить. Ось воно – справжнє туристичне щастя!!! ЧАСТИНА ДРУГА (продовження)

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012  

Фото: Ігор Меліка, Юрій Сазін, Сергій Трофімов, “U-235”

  • Михайло:

    Супер!!! Фотоподорож моєї мрії 🙂
    Завжди читаю цікаві розповіді про ваші подорожі і розглядаю дивовижні фото. Дуже хочу пройтися Мармаросами!!!

  • Потішив гарними фотографіями. чекаю другу частину.
    http://igormelika.com.ua/wp-content/gallery/hidden/igor-melika-marmarosh-chornogora-14-19-08-2012-111.jpg?i=921895345 – викликала посмішку. знаш чому? 😉

  • U-235:

    2manyaksfon:
    i чому ж?

  • я теж таку зніму ,якщо буду там. тре тільки той кущик трави правильно ідентифікувати і, мабуть, поставлю меморіальну табличку і прив,яжу олівець, щоб кожен, після Романа (http://photographers.com.ua/pictures/show/dva_petrosi_507187/), хто фотографує, ставив свій підпис – файна підбірка складеться 🙂

  • Спасибо автору за красивые фотографии родных Карпат!

  • U-235:

    2manyaksfon:
    Вибачте, але зовсiм не зрозумiв, що ви мали на увазi.
    Будьте так люб’язнi розтолкуйте менi свою думку…

  • мої коменти варто читати, посміхаючись, без ноти сарказму, без міжстрочкових домислювань – тоді все стане на місця 🙂
    гарна фотографія, дякую, авторе. і я абсолютно щиро буду шукати той пучок трави, бо хочу теж таку фотку. всеодно фото у кожного получається своє – бо в кожного різний настрій туди вкладається, передається інша атмосфера навколишнього і внутрішнього. Вже мовчу про зовнішні фактори, як то пора року, погода, час доби і т.д.

  • Bohdana Derevatska:

    Подорож на Мармароси – один з найкращих моментів цього року. Марми довгий час були моєю мрією і завдяки вам вона здійснилась. Бажаю, щоб в новому році і ваші мрії збулись!

  • SergeyIT:

    Должен сказать, поход по Мармаросам был пожалуй, самый интересный для меня в этом году.

  • main_stream:

    to manyaksfon:
    Ідея – супер! Тільки з кущиком домовитись треба, в який бік фотографувати. Бо в Романа Петроси, а в Ігоря – Піп Іван Мармароський. А кущик – отой всюди втрапив ))

  • до main_stream: дівоча пам,ять – щойно з Мармів, а кущика нема… вірніше є, але не той 🙁

  • main_stream:

    А “той” куди подівся?

  • поговорили… я мала на увазі, що сфотографувала не той. про “той” забула геть. мож десь і є – не здибала 🙂 мабуть, із-за того, шо не пішла на вершину, як нормальні люди ходять (якщо п.Михайлюка, наприклад, вважати нормальним), а поперлася долиною через сніжники 🙂

  • main_stream:

    Це ж скільки того снігу нападало, що оце допіру лежить..

Залишити коментар