ПСИХОЛОГІЯ ТУРИЗМУ
Туризм – це сфера спортивного життя, популярність якого останнім часом знову набирає сили. Захоплення туризмом і екстремальними видами спорту стає все більш популярним у молодіжному середовищі. Туризм приваблює і романтикою пісень біля вогнища, і дальніми дорогами, можливістю випробувати себе адреналіном. Основою будь-якого походу є група. Саме від неї залежить успіх проходження маршруту. Всі туристські маршрути мають певну категорію складності (від 1-шої до 6-тої). Хотілося б зупинитися на походах першої категорії складності як основі формування туристської групи. На цьому етапі зустрічається найрізноманітніший контингент молоді. Люди, що йдуть у перший свій похід, переслідують набагато більше цілей, ніж учасники походів третьої-четвертої категорій складності, так як на подальших стадіях колектив пройшов вже жорсткий відбір і зайві відсіялися.
Молодь приходить в туризм з різних причин. Одні – з цікавості, щоб сказати: «Так, я ходив, нічого особливого». Інші прагнуть знайти споріднені душі і міцну дружбу. Треті шукають гідну пару («справжнього чоловіка», «улюблену жінку»). Деякі хочуть довести собі, що вони не боягузи (надивившись по телевізору «Останнього героя» або «Фактор страху»). Часто в похід йдуть, так би мовити, по стопах батьків, а то й, навпаки, тікають від тих, щоб відчути себе дорослими. Є й чимало просто любителів відпочинку на лоні живописної природи, чистого повітря, щоб втекти від міського гамору. Цей список можна ще довго продовжувати…
Похід першої категорії складності, або, як його ще називають, «одиничка», триває не більше 5-7 днів. Протяжність маршруту – близько 130 кілометрів. У «одинички» ходять, як правило, самі багатолюдні колективи. Тому такі походи можна назвати початковими тренінгами спілкування, бо люди в поході отримують не тільки необхідні елементарні технічні навички, але й один з найцінніших дослідів комунікації та об’єктивну самооцінку, яка часом на вагу золота. Все це розвиває здатність до виживання в екстремальних умовах, що є великою цінністю в сучасному світі. Весь похід можна розділити на чотири основних етапи: підготовка до походу, доставка в район подорожі, проходження маршруту, вихід з маршруту. Далі – «розбір польотів» за результатами здійсненої подорожі.
Перший етап вважається найромантичнішим. Тут у кожної людини є свої мрії, надії, цілі. Цей етап можна ще назвати «рожевим» (назва з коментарів від дітей 14-15 років). На початковому етапі кожна людина представляє похід по-своєму, як і роль, яку він буде у ньому відігравати. Для багатьох це все виглядає в «рожевому» кольорі: ніби погода буде чудова, маршрут – нескладним, колектив – дружним і веселим, а той, кому ці думки приходять у голову, звичайно ж, опиниться в центрі уваги. Тому грамотні керівники туристичних груп перед походом завжди організовують кілька зустрічей всіх членів групи (тренувальні виїзди на природу, спільна підготовка спорядження до походу і т.д.). Основні завдання, які ставить перед собою керівник або інструктор: в першу чергу знайомство, плюс навчання елементарним технічним прийомам і правилам техніки безпеки.
Більш докладно розглянемо процес знайомства. Цей етап можна назвати первинною «візитною карткою» члена групи, так як в даний період людина намагається справити на оточуючих сприятливе враження. При цьому багато хто не відходять від спокуси прикрасити себе перед публікою, а деякі ретельно намагаються приховати свої негативні звички (що вони ліниві, зарозумілі, вибагливі в їжі і т.д.). Саме в даний період у кожної людини до оточуючих його людей формується «ефект ореолу». Це феномен першого враження про людину. Він визначає його подальше сприйняття іншими людьми. Свідомість оточуючих засвоює лише те, що відповідає сформованому першому враженню, і відсіює решту того, що йому суперечить (навіть такий підхід, як показує практика, часто буває необ’єктивним). Тут головну роль відіграють зоровий (візуальний) контакт, контакт рукостискань, тембр голосу, темперамент, навіть те, що людина просто на когось схожа. Керівник повинен чітко відстежити активність, тип характеру і темпераменту кожного з учасників групи, щоб бути готовим до міжособистісних конфліктів, які можуть виникнути під час походу.
На другому етапі, при проходженні маршруту, кожну групу підстерігають декілька кризових днів. Першим критичним днем є день закидання (під’їзд до району подорожі). І вже на цьому етапі можуть виникнути конфлікти, які, будучи залишені без уваги керівника, переростуть у серйозну проблему на другу половину походу (порядок розподілу по учасниках громадського спорядження, ненадання допомоги, перший день чергування і т.д.). Після перших двох днів, коли йде пристосування організму до похідних умов, надходить другий кризовий період, де верх бере «пані фізіологія». Зміна раціону, незручності відпочинку (сну) – все це накладає серйозний відбиток на психологічний стан кожного учасника походу. Туристи зі стажем чудово знають ці нюанси, але для новачків вище перераховані фактори будуть повною несподіванкою.
На третій-четвертий день у людей проявляється нервозність. Досвідчені керівники зазвичай в ці дні знижують тривалість (навантаження) денного переходу, покращують якість харчування, вибирають найбільш комфортне (наскільки це можливо) місце ночівлі. У цей період розвінчується ореол кожного учасника і починає формуватися об’єктивна оцінка. Люди, які намагаються грати не свої ролі, вже не можуть приховувати своє справжнє «я». Перебудовується картина взаємовідносин у групі. У її членів накопичуються роздратованість, напруженість у відносинах, втома, а це перетворюється в різні форми агресії (образи, грубість, непокора керівникам походу і т.д.). В ці дні практикується зміна екіпажів. Люди пізнали один одного. Вибрали того, з ким їм приємніше всього спілкуватися. Намагаються не йти на відкриті конфлікти. До цього часу вже, сформувалися мікрогрупи, що дає можливість отримувати задоволення від походу, тобто відбувається максимальна адаптація до навколишніх умов.
На третьому етапі можливі наступні проблеми… «Повернення в цивілізацію» запускає механізм «дезадаптації» (змушує людину заново адаптуватися в раніше звичні умови). У деяких цей процес проходить болісно (до відвертого небажання повертатися в «реальний світ»). З’являється передчасна впевненість у закінченні маршруту. В цьому випадку у керівників повинна бути чітка установка: «Похід закінчено там, де він почався, тобто на привокзальній площі рідного міста». Наростає також число міжособистісних конфліктів (ілюзорна впевненість у тому, що «вже можна сказати всю правду в очі »)
На четвертому етапі, через день-два після повернення, у всіх учасників походу емоції (як позитивні, так і негативні) переливаються через край. Тому не можна відпускати все на самоплив не влаштувавши завершальних загальних зборів групи, де досконально буде розібрана поведінка кожного учасника. З психологічної точки зору саме в таких загальних зборах формується поняття про закінчення походу. Це дає відчуття, що намічене виконано і реалізовано. І саме тут, найкраще за все, проявляється «зворотній зв’язок»: людина отримує об’єктивну оцінку для себе і своїх дій з боку оточуючих.
____________________________________________________________________________________________
Журнал «Основи безпеки життєдіяльності» №4/2007 р. Фото: Ігор МЕЛІКА
