Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте ТУТ)

Фото-експедиція «Через Мармароси на Чорногору» продовжує свої фото-мандри Українськими Карпатами. Сьогодні третій день нашої мандрівки і табір проведе ніч в урочищі Маслокрут на полонині Лечен. У вечірній програмі: посиденьки біля ватри, чаювання, зоряне небо та балачки на різні теми. На ранок наступного дня заплановано фотосесію і з приводу цього варто виспатись, адже прокинутися потрібно вдосвіта, щоб не прогавити схід сонця в горах.

Курс на Радуль (День четвертий)

Ранок на полонині Лечен видався малохмарним і теплим. Найспритніші фотографи вже вдосвіта зайняли найвигідніші позиції в очікуванні сходу сонця. Небесне світило мало з’явитися із-за Чорногори. Ранкове фотополювання розпочато! Після фотосесії готуємо сніданок, пакуємо наплічники і – курс на полонину Радуль. Сьогодні доведеться пройти добрячий відрізок шляху, щоб до сутінків бути на запланованій полонині. З метою економії часу прискорюємо темп руху та скорочуємо зупинки та привали. Однак в групі несподівано виникає проблема: в одного із учасників походу стається харчове отруєння, яке супроводжувалося різким болем в животі. На жаль застосування різноманітних медичних препаратів не дали бажаних результатів. Біль не припинявся, а пересування хворого з рюкзаком на плечах тільки підсилювало болісний ефект. Зваживши реальний стан речей та невтішні перспективи в плані фізичних можливостей хворого, “потерпілого” разом з його напарником відправляємо в найближчий населений пункт – аварійний спуск. Відтак в групі поменшало на двох чоловік. Звичайно, такий хід подій наклав свій відбиток на психологічний стан групи. Однак попереду ще цілих два дні мандрів і ми, трохи засмучені, продовжуємо рухатися вперед за маршрутом Межипотоки – Радуль.

На полонину Радуль ми потрапили пізно увечері. Для окремих учасників походу перехід на відрізку Маслокрут-Радуль видався не зовсім легким. Адже сьогодні було пройдено відстань більше ніж 20 км. В глибоких сутінках шукаємо місце під намети, набираємо воду та готуємо вечерю. В цьому місці хочеться зробити особливий акцент на воді: будь-який туристичний маршрут, що проходить високогір’ям Карпат, розробляється і планується таким чином, щоб на маршруті завжди була можливість поповнювати запаси питтєвої води. Однак через особливості кліматичних умов високогір’я багато джерел (особливо в літній сезон) пересихають і це стає справжньою проблемою для мандрівників та вівчарських полонинних господарств. В таких випадаках туристам доводиться спускатися крутими кулуарами та звориками, щоб поповнити водний запас. Інколи на це витрачається багато часу, внаслідок чого група починає відставати від графіку руху, а це в свою чергу впливає на локацію заздалегідь запланованого місця таборування. Виходячи з цього, учасники туристичного походу повинні з розумінням ставитися до такої ситуації. Адже керівник групи на жаль не уповноважений керувати водними ресурсами Карпат.

Після смачної та ситної вечері всі занурились у глибокий міцний сон. Вечір був теплий, а небо всіяне безліччю зірок. Тепло від ватри приємно зігрівало втомлене тіло. В цю ніч чомусь зовсім не хотілося спати. Насичений емоціями день давався взнаки. Та все ж, пора йти спати. Необхідно набратися сил для завтрашнього дня. Сьогодні ми максимально наблизилися до гори Піп Іван Чорногірський і завтра маємо наміри “штурмувати” цю важкодоступну вершину Чорногірського хребта.

Священна гора Гуцульщини (День п’ятий)

Гавкання собак та бекання овець на полонині Радуль розбудило всіх її мешканців. Визирнувши з теплого намету було видно, як із-за Чорногори встає сонце. Кудлаті густі хмари міцно трималися за вершечок хребта, нагадуючи довжелезне біле покривало. Сьогодні перед нами стоїть завдання піднятися на гору Піп Іван Чорногірський і далі хребтом, наскільки буде можливість, дійти до гори Бребенескул (2036 м).

Ще сонце не піднялося із-за гір, коли наша експедиція вже була на маршруті. Перед підйомом на Піп Іван на нас ще чекала цікава зустріч з вічарами на полонині Щавник (біля гори Вихід). Тож перевалюємо через гору Щавник і невдовзі потрапляємо на подвір’я колоритного високогірного господарства. За короткий час перебування на полонині Щавник ми познайомилися з місцевими вівчарами, ознайомилися з їх житлом та побачили на власні очі як готується овечий сир (бринза, вурда, гуслєнка). З позитивним настроєм покидаємо гостинну полонину і продовжуємо жваво рухатись на північ до підніжжя гори Піп Іван Чорногірський.

Близько обіду ми впритул наблизилися до підніжжя гори Піп Іван. Споконвіків Чорна Гора (Піп Іван) була Священною горою гуцулів. Вона й досі залишається найбільш популярною як серед туристів, так і серед місцевих жителів цього краю, що кожного року на Купальське свято здійснюють мандрівку до Священної Гори, шукаючи цілюще карпатське зілля та магічну квітку папороті. Хоча варто зазначити, що в туристичному середовищі Чорна гора являється об’єктом “паломництва” майже цілорічно. Подолати без особливих зусиль її круті і непідступні схили – справа не проста. Транзитом через полонину Гроппа та гору Васкуль підйом на висоту 2028 м над р.м. зайняв майже дві години. Це з врахуванням часу, який було затрачено на поїдання брусниці, афин та соковитих буяхів. Останні метри і – ми на третій за висотою вершині Чорногірського хребта – горі Піп Іван Чорногірський (2028 м над р.м.). Шлях від “Попа” до “Попа” пройдено!

Вершину гори Піп Іван Чорногірський увінчує кам’яна споруда – астрономо-метеорологічна обсерваторія імені маршала Пілсудсьокго. У свій час, тут жили і працювали люди. Донині обсерваторія перебувала в занедбаному стані. Однак цьогоріч (осінь 2012) на горі розпочато відновлювальні роботи по збереженню та консервації об’єкту. Будівлю обіцяють накрити дахом і підсушити стіни, а до 2015 року відновити як науковий і туристичний об’єкт. На ці роботи Міністерство культури й національної спадщини Польщі, Варшавський і Прикарпатський університети виділили чимало коштів. Для реалізації проекту університети збираються залучити грантові кошти в рамках програм транскордонної співпраці Європейського Союзу. Загальна ж вартість проекту складає два мільйони доларів ($2 млн.)

На вершині Чорної гори п’ять учасників фото-експедиції завершили свою участь в проекті “Подорожуємо та фотографуємо разом”. В цьому фототур-поході саме Мармароські гори представляли для них особливу цікавість. Ми попрощалися з колегами і вже поновленому складі з семи чоловік продовжили свою подорож тримаючи курс на Бребенескул. Покидаючи обсерваторію перед нами стояло завдання по можливості дійти до гори Бребенескул (2036 м) та заночувати біля її підніжжя. Адже ясна сонячна погода мала б нам сприяти в цьому. Близько вечора ми впритул наблизилися до гори Менчул (1998 м) і вийшли на її траверс. В якусь мить із-за гори подув вітер, який швидко почав наганяти холодний туман. За короткий час видимість впала до 10-15 метрів. Але це ще не найгірше, що могло статися.

Зовсім несподівано одному із учасників походу стало зле. За його словами у нього “відмовили” ноги, вони ніби “не слухалися” його. В такому стані продовжувати далі шлях було неможливим. “Потерпілого” довелося нагодувати пігулками та розділити весь його вантаж між членами команди. Тим часом погода зовсім зіпсувалася. Холодний вітер дув щосили, а щільний туман тільки підсилював ефект “апокаліпсису”. В глибоких сутінках ми спустилися нижче траверсної стежки та відшукали стоянку з джерелом під горою Менчул. Щоб уникнути переохолодження організму, розкладати намети довелося швидко. Експрес-вечеря, гарячий чай, після чого була спроба якнайшвидше заснути і забути про всі неприємні моменти сьогоднішнього дня.

Довга дорога додому (День шостий, фінальний)

Прокинувшись вранці ще до сходу сонця бажаючі поспішали шукати найкращі ракурси, щоб зафіксувати на свої камери народження нового дня. Зі сходом сонця туман поступово розсіювався. І щойно сонце виглянуло із-за Чорної гори видимість стала на всі 100%. Про вчорашні “жахіття” залишились тільки спогади. Однак за ніч стан здоров’я нашого “хворого” зовсім не покращився. Перед керівником групи гостро постало питання про спуск “хворого” в найближчий населений пункт. Набравшись терпіння та увімкнувши “друге дихання” робимо спробу дійти до Говерли і вже там на місці вирішувати, як діяти далі. Згідно запланованого графіку руху сьогодні ми повинні пройти шлях від Бребенескула до полонини Головчеська та заночувати під Петросом. Однак затяжні посиденьки під Бребенескулом окремих учасників походу порушили графік пересування групи, в наслідок чого довелося переплановувати сьогоднішній маршрут та шукати нове місце для ночівлі.

N.B. Майбутнім учасникам фототур-походу варто звернути особливу увагу на наступне: напередодні будь-якого багатоденного походу, керівник групи чітко планує кожен окремий день пішохідного маршруту, враховуючи всі необхідні нюанси для комфортного перебування групи в умовах дикої природи. Крім того, також враховуються фізичні можливості кожного з учасників походу та групи в цілому. Однак слід зауважити, що кожен хто приймає участь в фототур-поході несе персональну відповідальність за особистий моральний і фізичний стан. Тому перед тим, як відправитися в похід, необхідно реально оцінити свої можливості. Ваш стан здоров’я не повинен бути перешкодою ні особисто вам, ні іншим учасникам фототур-походу. Детальніше про це в розділі ФОТОТУРИЗМ.

Впродовж світлового дня група фототуристів рухається за запланованим маршрутом і, як правило, з настанням сутінків повинна дійти до запланованого місця ночівлі. Час, затрачений на перехід від одного пункту ночівлі до іншого, може бути використаний групою на її власний розсуд. А саме: темп руху, кількість зупинок і привалів та тривалість часу на приймання їжі, безперечно можуть бути довільними. Однак до кінця дня (з настанням сутінків) група повинна дійти до запланованої стоянки, а саме – розбити наметовий табір для ночівлі в конкретному місці визначеному керівником групи. Це пов’язано насамперед з наявністю питної води на стоянках та можливістю розведення вогню для приготування їжі. Адже, як відомо, будь-який туристичний похід планується таким чином, щоб подорожуючі мали можливість час від часу поповнювати запас питтєвої води.

Наші сьогоднішні плани дійти до Петроса зазнали фіаско. Тільки близько вечора наша група підійшла впритул до підніжжя велелюдної Говерли де стало зрозумілим, що дійти до Петроса нам не вистачить ані сил, ані часу. Залишався єдиний варіант – заночувати біля Говерли. Однак при таких умовах нам доведеться наступного дня “викластися по повній”, щоб дійти до кінцевої точки маршруту – село Кваси. Але для такого кроку наша група не була готова. Фізично втомлені чорногірським переходом майже у всіх учасників виникала потреба взяти “тайм-аут” для відновлення сил. Відтак стало зрозумілим, що без додаткового дня для оптимального закінчення маршруту тут не обійтись. Проте свій резервний день ми використали ще на початку маршруту в очікуванні сприятливої погоди. До того ж, решта команди добряче виснажена переходом Бребенескул – Говерла. Тому єдиним правильним варіантом залишалося розділитися на дві групи. Група №1 залишається в горах і продовжує мандрівку ще на один день, група №2 – закінчує свою подорож і спускається в найближчий населений пункт (Луги, Рахівського р-ну).

Можливо такий хід подій задовільнив далеко не всіх учасників фототуру. Однак ситуація, що склалася в групі, не залишала керівнику іншого вибору. В кінці кінців за згодою обох сторін групу №1 було передано під керівництво місцевих провідників, які погодилися провести частину подорожуючих через Петрос і перевал Шешул закінчивши маршрут в селі Кваси Рахівського району. Решта учасників, які потребували невідкладного відпочинку, почали спуск в найближчий населений пункт. На щастя біля “КПП Чорногірського відділення” вдалося оперативно організувати транспорт, який згодом відвіз групу №2 до села Луги Закарпатської області. Через два дні група №1 успішно закінчила свою мандрівку діставшись до запланованого населеного пункту Кваси. Про це телефоном повідомив назначений очільник групи №1.

Реальний світ Карпат інколи дуже далекий від того, яким ми бачимо його на світлинах з мальовничими пейзажами та щасливими обличчями мандрівників. Тут зовсім інше середовище, де гірська дика природа диктує нам свої умови життя. А туризм завжди приваблював романтикою пісень біля вогнища, дальніми дорогами та можливістю випробувати себе адреналіном. Однак основою будь-якого туристичного походу залишається група. Саме від неї залежить успішне проходження маршруту. Тому кожен хто вирішив прийняти участь в фототур-поході несе персональну відповідальність за особистий моральний і фізичний стан здоров’я, який не повинен стати перешкодою ні особисто вам, ні іншим учасникам походу. Проте навіть при вдалому збігу обставин та при ретельній підготовчій роботі похід не може нести радість учасникам, якщо вони не налаштовані на мандрівку позитивно.

І не варто засмучуватися, якщо похід не задовільнив на всі 100% ваші потреби і сподівання. Дуже часто в нашому житті все відбувається не так, як би нам того хотілося. Коли реальні події залишаються в програші порівняно з тим, що ми очікували, ми відчуваємо розчарування. У ситуаціях, де вам все здається простим і прямолінійним, раптом з’являються нові ходи, невідомі змінні, незрозумілі події. В кінці кінців існують речі, які не підвласні нашим бажанням і канонам. Тому в таких випадках варто навчитись сприймати світ таким, яким він є. Ну, а труднощі фізичні, раз вони минули, легко забуваються і тільки ще сильніше відтіняють в спогадах радісні хвилини удач і щастя.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 (Фото: Ігор Меліка & Юрій Сазін)