Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Travel & make photo together

Якби доля надала мені можливість повернутися в минуле, я б неодмінно ще раз відвідав ці казкові місця в Карпатах. Напевно наші далекі предки також блукаючи по долинах річок і вершинах гір підкорювали ці мовчазні простори у пошуках райських куточків. Тут навколишній світ живе своїм життям, у нього свої закони, свій час і місце народження. І тільки ми, вперті і неприборкані, намагаємося дістатися туди, де між вершинами гір народжуються хмари, місце – де ти знайдеш справжнього себе!

Майже втрачена для широкого загалу назва «Мармарош» знову виникає і викликає до себе велике зацікавлення насамперед неповторними горами та мало порушеною природою цього карпатського краю. Розташований на пограниччі, віддалений від великих центрів промисловості, головних транспортних шляхів, Мармароський масив зберігає свою окремішність і загадковість.

14.08.11. команда у складі дванадцяти ФОТОмандрівників відправилася саме сюди – в серце Мармурових гір. А щоб урізноманітнити мандрівку і якнайдовше набутися в горах, було заплановано пройтися вздовж державного кордону України з Румунією, до Чорногірського хребта – від Попа Мармароського до Попа Чорногірського, верхом Чорногори (через Бребенескул, Говерлу, Петрос) з кінцевою точкою в селі Кваси (Рахівського району).

В Діловому – все по-діловому ________________________________________________________________

Пункт збору групи – село Ділове. Мандрівники, які збираються піднятися на Мармароси тут під особливим контролем «ділових» прикордонників. В світлі останніх подій (літо 2011 р.), коли група туристів заблукала в тутешніх горах і проникла за межі кордону в глиб румунської території аж на 7 км!, прикордонна служба України взяла під особливий контроль переміщення туристичних груп Україно-Румунським кордоном. Тому, для запобігання таких випадків прикордонний загін отримав вказівку «зверху», щодо: «перевірки наявності у всіх без винятку туристичних групп детальної схеми маршруту та GPS-навігатора. Останній можна не мати, якщо провідником групи буде один з місцевих жителів, який добре орієнтується на місцевості».

Насправді, нічого надзвичайного – елеменнтарні вимоги і правила щодо перебування в прикордонній зоні. Проте «наші» туристи звикли мандруватиь самотужки, як правило, без провідника чи джі-пі-ес навігатора. Тому поширення в інтернет-мережі інформації про «мармароські нововведення» спричинило дискусійну колотнечу на туристичних форумах. Тим не менше, кількість бажаючих відвідати Мармурові гори зовсім не поменшало. До останніх можна віднести і нашу невеличку фотоекспедицію, яка вирушила в семиденну подорож через Мармароси на Чорногору.

Кожен день нашого перебування в горах був по-особливому насичений позитивними емоціями, яскравими пейзажами, цікавими зустрічами та іншими цікавинками. Все це можна описувати довго і невтомно. Однак, щоб не перетворити фотозвіт у фотороман, я спробую лаконічно розказати про найцікавіші події, які відбувалися впродовж нашої багатоденної мандрівки.

____________________________________________________________________________________________

День перший, неділя. ДОВГА ДОРОГА НА ПІВДЕНЬ

Пройдена відстань: 14 км
Час руху: 4:00 год.
Погода: сонячно, малохмарно

За якихось пару сотень гривень, місцевий водій вантажівки люб’язно погодився підвезти нас аж до полонини Лисича. Кому ж автомобільний екстрім не прийшовся по душі, той вирушив на Попа пішки. Тож, поки більшість «з вітерцем» в кузові чотириколісного монстра мчить по бездоріжжю, трійка найвитриваліших чалапає вздовж Білого потоку, поступово набираючи висоту без жодних заздрощів першопрохідцям. Сонечко, квіти, різнотрав’я, афини і брусниця – цього всього було вдосталь на протязі затяжного, чотирнадцятикілометрового підйому до запланованого місця ночівлі.

Таборування влаштували на висоті 1750 м над р.м. вище притулку КБЗ, де з просторих схилів відкривається неосяжна панорама карпатських гір. Тут є багато джерел, адже вода на високогір’ї на вагу золота! Посиденьки біля ватри, повний місяць і неймовірна тиша та спокій під куполом зоряного неба – 100% щастя! Ніч нашіптує колискову, поступово занурюючи в солодкий сон втомлених мандрівників. Засинаємо в сподіванні на ранкове диво…

Ранок на Мармаросах

Ранок в Мармароських горах

Мармароський масив

Ранок на Мармаросах

Ранок в Мармароських горах

День другий, понеділок. В РУМУНІЮ БЕЗ ВІЗИ

Пройдена відстань: 7,5 км
Час руху: 2 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Ранок наступного дня справді видався дивовижним і неймовірно феєричним! Вранішнє яскраве сонце, пробиваючись крізь шовкові хмари, створювало справжнє світлове шоу від якого захоплювало подих. Тумани стелилися по долинах аж до Ділового, як в пісні: «туман яром, туман долиною…». Ранкове фотополювання розпочато!

Ранок на Мармаросах

Мармароси

Ніч на Мармаросах

Феркеу і Михайлек

Ранок в Мармароських горах

Жербан

По закінченні ранкової фотосесії, знімаємо табір з якоря і відправляємося на штурм Попа Мармароського – вперед, на Румунію! Попереду на нас чекають дивовижні Гуцульські Альпи, вони ж Мармароси, які вражають своєю мальовничістю та монументальністю.

Історична довідка

Назва Марморош вперше зявляється в документах у 1199 році, коли ці землі входять у тісний контакт з Угорською державою. У 1386 році землі Мармарошу включені до Угорщини, як комітат Марамарош, а у 1526 р. він потрапив під владу Габсбургів; у 1553 р. цісар Фердинанд І приєднав його до Семигороддя (Трансильванія). Після І Світової війни у 1918-20 рр. Мармарош був розділений між Чехо-Словаччиною та Румунією. У новій країні Мармарош став частиною Підкарпатської Руси – української національно-територіальної автономії Чехо-Словаччини. У 1939 р. ця ж частина увійшла до молодої держави Карпатська Україна зі столицею в Хусті. У 1939-44 рр. він потрапив до складу Угорщини. Взимку 1945 року закарпатські українці перебрали адміністрацію Сиготу та навколишніх українських сіл, одначе Мармарош був знову розділений за міжвоєнним станом, – цим разом між УРСР а Румунією.

Мармароський масив (Гуцульські Альпи)

Мармароський масив (Гуцульські Альпи)

Піп Іван Мармароський

Мармароським масивом

Мармароський масив (Рахівські гори) відноситься до природно-ландшафтного регіону на пограниччі. Він охоплює масиви Гуцульських Альп і Чивчинів, однак більша його частина знаходиться в Румунії. Крім того, геологи виділяють Мармароський кристалічний масив – тектонічну зону з участю кристалічних відкладів. Тверді гірські породи роблять вузькими річкові долини та стрімкими силуети цих гір, що помітно відрізняє їх з поміж інших частин Карпат в Україні.

Вздовж хребта по вершинах проходить державний кордон, лінія якого позначена невисокими залізобетонними стовпчиками ще міжвоєнного часу. Такі самі стовпчики подибуємо по всьому вододілу Карпат в Україні, і зокрема на Чорногорі. На сьогоднішній день кордон фіксований додатковими подвійними високими стовпами, які розташовані рідше з позначками відповідно з українського та румунського боків.

Мармароси

Мармароси

Мармароси

Мармароський масив

Мармароський масив

Піп Іван Мармароський - 1937 м над р.м.

Мармароси

Україно-Румунським кордоном

У радянський час з українського боку вздовж усього кордону з деяким відступом у наш бік була прокладена так звана “КСП” – “контрольно-следовая полоса”, яку не можна було за ніяких обставин займати, а тим більше перетинати. З обох боків біля Попа Івана смуга переривається, оскільки неможливо було збудувати дорогу упоперек скель і льодовикових карів. На північному схилі Попа Івана з боку полонини Лисичої добре видно руйнування та ерозію схилу через недолугу спробу прокладання дороги, що є свідченням тупості та непрофесійності тодішніх «військових будівничих». В інших місцях рештки цієї смуги у вигляді широкої дороги уможливлюють легке переміщення вздовж неї – пішки, велосипедом, кіньми чи потужним автом.

Піднявшись на вершину Попа Мармароського (1937 м) нашому оку відкрилися неосяжні і мальовничі панорами високогір’я на стику двох держав: України та Румунії.

Мармароси

Мармароси

На Мармаросах

Румунські гори

Румунські гори з вершинами Феркеу і Михайлек

Румунські гори з вершинами Феркеу і Михайлек

Мармароський масив

Згодом «КСП»-смуга приводить нас до наступного місця ночівлі – полонину Лечен (1290 м), що в урочищі Маслокрут. Високогірне пасовисько з виглядом на Петрос Мармароський вражало своєю розкішністю та навколишніми краєвидами. Тут просторо, легко дихається хвоєю і смачно пахне грибами. Доречі, віднині фотоекспедиція сідає на грибну дієту: нашестя білих грибів у цих краях – явище звичне. Після декількох хвилин блукання в смерековому лісі, ми, як правило, поверталися в табір з оберемками природного білку і запашних калорій. Тож на вечерю: юшка з білих грибів, чай із карпатського зілля і тиха зоряна ніч приправлена безліччю зірок.

Захід сонця в урочищі Маслокрут. На задньому плані Свидовецький масив

Захід сонця в урочищі Маслокрут. На задньому плані Свидовецький масив

Ніч на полонині Лечен (урочище Маслокрут)

Білий гриб

День третій, вівторок. ТАМ, ЗА ТУМАНАМИ, МЕЖИ ПОТОКАМИ…

Пройдена відстань: 6 км
Час руху: 1:30 год.
Погода: сонячно, пообіді дощ з грозою

Ранок в урочищі Маслокрут почався з пташиного щебетання. Сонце поволі піднімалося десь із-за Чорногори, поступово заливаючи своїм лагідним світлом напівсонну полонину. Ліниво покидаємо свої намети щоб розпочати вранішню фотосесію. Доброго ранку, Карпати! За ясної погоди з полонини Лечен добре видно Свидовецький масив, частину Горган, Чорногору. Цей затишний куточок Мармарошчини довго не хотілося покидати, але попереду ще довга дорога вздовж Україно-Румунського кордону.

Мармароський масив. Вид на гору Петрос Мармароський (1781 м) з урочища Маслокрут

Мармароський масив. Вид на гору Петрос Мармароський (1781 м) з урочища Маслокрут

Ранок на полонині Лечен

Колиба в урочищі Маслокрут

З полонини піднімаємося вгору і знову виходимо на широку прикордонну дорогу, вздовж якої встановлені попереджувальні таблички: «Увага! Державний кордон України. Прохід (проїзд) заборонено». Однак, навіть попри такі серйозні застереження вартових державного рубежу, наша експедиція може без особливих побоювань рухатися вздовж кордону. Адже напередодні мандрівки група отримала спеціальний дозвіл від начальника ВПС «Ділове» на перебування в прикордонній зоні.

Сонце добряче припікало і, відчувалося, що парить на дощ. В народі навіть існує погодна прикмета: парить, парить – потім дощ ударить. Так і сталося. Вже близько обіду на небі почали згущуватися хмари, з яких доносилося глухе гуркотіння грому. Подолавши від полонини шлях довжиною шість кілометрів, біля вказівника «Щауль, Стіг, Мезипотоки», повертаємо наліво до прикордонного посту «Богдан» в сторону хребта Довгий. А ось і сам «офіс» державної прикордонної служби України (ДПС) – дерев’яний будиночок, який скоріше нагадує охайну вівчарську стаю, аніж прикордонний пост… На перший погляд таке літування прикордонників мало чим відрізняється від життя-буття туристичного: «відпочинок» на лоні природи, збирання грибів і ягід, приготування їжі на живому вогні. Однак, вартові державного кордону уважно пильнують за порядком в горах. В цьому їм допомагає спеціально тренований пес. Перевірка паспортів, наявність дозволу на перебування в Мармаросах і – ми можемо спокійно далі займатися своїми справами.

Прикордонний пост "Богдан"

Прикордонний пост ДПС України на Мармаросах

Пообіді небо затягнуло чорними хмарами. Здається, сьогодні засмагати на сонечку нам не вдасться. Беручи до уваги погодний фактор, а також щоб відчути повний «матрац», ми дозволили собі залишитися на ночівлю біля прикордонного посту в Межипотоках одразу пообіді. І таке рішення виявилося абсолютно правильним. Щойно ми встигли розкласти намети, як почався дощ із грозою. Але ближче до вечора дощ припинився і на гори опустився густий туман. Після грози виходимо на вечірнє «полювання». В результаті було впольовано: 4-5 кг білих грибів і літрова банка чорниць. Вечеря вдалася на славу!

Чорниці

Білий гриб

Ліс в Мармароських горах

День четвертий, середа. ЯФИНОВИЙ РАЙ, СКЕЛІ СМЕРТІ ТА ВЕДМЕЖІ МІСЦЯ

Пройдена відстань: 19,5 км
Час руху: 4:30 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Межипотоки. Вдосвіта прокидаємося на ранкову фотосесію, але щільний туман не дає шанси навіть розпочати зйомку – видимість 10 метрів. Проте не все так погано, як здавалося на перший погляд: з першими променями сонця туман розсіюється і ми із особливим задоволенням спостерігаємо народження нового дня.

Ранок в Мармароському лісі

Ранок на Межипотоках

Державний кордон України з Румунією в Мармароських горах

Державний кордон України з Румунією в Мармароських горах

Нині – великий розподіл! Наша фотоекспедиція з 12-ти фотографів розділяється на дві окремі групи: на тих, хто закінчує свій маршрут в селі Дземброня, інші – в селі Кваси. Останнім, потрібно подолати майже вдвічі довший шлях ніж «дзембронським». Перед дорогою наливаю всім по чарці трав’яної настоянки, прощаємося і дві команди (по шість чоловік у кожній), продовжують свою фотомандрівку Карпатськими горами.

Близько одинадцятої ми вже були на маршруті. Вздовж дороги, на узбіччі, де-не-де лежали повалені прикордонні стовпи з колючим іржавим дротом, як нагадування, що ми на державному кордоні. Згодом піднімаємося на гору Межипотоки (1713 м) з якої добре видно однойменну полонину та Румунські гори з мальовничими вершинами Феркеу і Михайлек. Тут зупиняємося на коротку фотосесію, збираємо афини та плоди ялівцю. Радіємо сонцю, тішимось літом!

Феркеу і Михайлек (вид зі Скель Смерті)

Феркеу і Михайлек (вид зі Скель Смерті)

Полонина Межипотоки

Полонина Межипотоки

Далі наша дорога пролягає до вершини гори з мелодійною назвою Ненєска. Біля її підніжжя знаходиться полонина з однойменною назвою. На багатьох картах Нєнєска (1815 м) названа як “Міка-Маре”. Насправді гора має вигляд хребта із невиразними вершинками, які називаються відповідно Нєнєска Мала і Нєнєска Велика. Утверджена назва походить від обрізаної румунської назви Нєнєска Міка та Нєнєска Маре (Micа mare).

На відрізку від Великої Ненєски до Малої знаходиться царство каменю. Це урочище Скелі Смерті. Численні кам’яні розсипи та осипища набувають тут рухомого характеру. Час від часу цілі потоки з каменю осипаються на дорогу. Довкола скель лежать розкидані велетенські кам’яні брили вагою в декілька тонн кожна. Насправді місце цікаве, але в той же час дуже небезпечне. За останні півстоліття тут загинули десятки людей. Незважаючи на це, популярність скель не зменшується. В зимовий період сюди взагалі краще не ходити – сильні морози і безперервні вітри, небезпека від голодних вовків, загроза лавин, мобільний зв’язок є лише на прикордонній смузі. В разі чого, рятувальникам важко прийти на допомогу. Відомий не один випадок коли прикордонники просто забороняли зимовий похід недостатньо екіпірованих туристів.

Скелі Смерті - 1810 м над р.м.

“Скелі Смерті” в Мармароських горах

Кам'яні осипища на Скелях Смерті

Кам’яні осипища на Скелях Смерті

Далі наш курс – на Щауль. Від Скель Смерті до його вершини приблизно 7 кілометрів. Перед виходом розділяємося на дві групи: ті, що підуть верхом, і на тих, хто вирішив чалапати менш складною траверсною дорогою.

На Мармаросах

На Мармаросах

Сім кілометрів траверсної дороги ми подолали майже за півтора години. Ми оминали нескінченні смарагдові ліси, милувалися дикою природою, вгамовували спрагу в холодних гірських потоках, ласували запашними ягодами чорниць. Афини справді смакували по-особливому. Зарості «чорного намиста» не давали нам спокійно пройти повз них. Ми збирали повні горнятка ягід і поливали їх згущеним молоком. Ммм.. Це був справжній яфиновий рай!

Яфинова насолода

Близько п’ятої вечора ми були на вершині гори Щауль (1752 м). З цього місця відкривалися мальовничі панорами Карпат. Увесь Чорногірський хребет як на долоні. В центрі уваги – гордовитий Піп Іван Чорногірський з обсерваторією на маківці. Трохи нижче вершини ми зустріли велику отру овець з її колоритним ватажком. На полонину вівців вигнали з села Розтоки (Рахівський р-н). Зі слів пастуха у стаді 500 голів. Цим овечим військом керують всього чотири вівчарі. Прощаємося з полонинським аборигеном, бажаємо один одному «щістє», «здоров’є» і розходимось кожен своєю дорогою.

Вівчар із села Розтоки

Піп Іван Чорногірський

Наша кінцева точка на сьогодні – гора Щавник, на якій ми плануємо заночувати. Але до неї ще цілих десять кілометрів, а на годиннику вже п’ята вечора. Прискорюємо хід, щоб до ночі встигнути на визначене місце. Далі жваво рухаємося прикордонною дорогою. Долаємо Юрческу-Маре (1600 м), спускаємося до Юрческу-Мік (1586 м) і виходимо до підніжжя стрімкої гори Стіг (1650 м). Гора ця визначна тим, що являється стиком трьох гірських масивів: Чорногори, Гуцульських Альп та Чивчин. А ще, до Другої світової війни на горі Стіг сходились кордони трьох держав: Румунії, Угорщини і Польщі. Нині через вершину гори проходить кордон між Україною та Румунією. Продовжуємо свій шлях траверсуючи гору Радуль (1598 м) з однойменною полониною і через деякий час спускаємося в урочище Зимний, на якому знаходиться невелика полонина.

Мармароси. Урочище Зимний

Мармароси. Урочище Зимний

Стая на схилі гори Радуль

Стая на схилі гори Радуль

Тут ми зустрічаємо юного вівчара Павла з Рахова, який охоче висвітлює нам найсвіжіші полонинські новини. На полонині Павло доглядає 400 овець. Хлопець зізнається, що праця не легка, але вівчарство у його родині передається з покоління в покоління. Далі розпитую Павла про карпатську фауну. Як виявилося, вовків і клишоногих в тутешніх краях не бракує. Цього року, розказує Павло, на полонині Радуль, ведмідь серед білого дня поцупив зі стада лоша. Проте найбільше молодому вівчарику запам’яталася зустріч тет-а-тет з клишоногим. Павло шукав корову, що загубилася у дрімучому лісі і несподівано натрапив на ведмедя. Каже, що не пам’ятає, коли опинився вже на дорозі, в безпечній зоні, бо летів стрімголов з гори швидше від вітру! Юнак з переляканими очима настільки переконливо розказував цю історію, що нагнав неабиякого страху на слухачів. А ще Павло нам повідав про «ведмежі місця», де клишоногі хазяйнують на повну. До таких місць належать Чорногірські полонини: Лемська, Бребеняска, Туркульська. По ходу питаю Павла: -що то за будівля на вершині Піп Іван? – То замок, відповідає впевнено хлопець, -для туристів, уточнює. Після цього розказую юному краєзнавцю, що ж насправді знаходиться на вершині Чорної гори. Але хлопець неохоче в це вірить… Що ж, прощаємося з мужнім Павлом, який показує нам найкоротший шлях до вершини гори Щавник. По дорозі ласуємо ягодами та збираємо гриби для вечері, пробираючись крізь густий смерековий ліс.

А зорі тут тихі…

На вершину гори Щавник (1378 м) ми потрапили тільки після восьмої вечора. Сонце швидко сідало за гори, але ми встигли розкласти свої намети ще до настання темряви. Розпалюємо вогонь, готуємо грибну юшку. «Грибна дієта» продовжується! Цієї ночі зорі світили нам по-особливому, а молочний шлях пролягав прямо над нами. Величезний жовтий місяць поволі піднімався із-а горизонту. Було тепло і затишно. Ми сиділи біля ватри і заворожено вдивлялися в нічне безмежжя. Неймовірні відчуття спокою і насолоди! Напевно все це тільки сон…

Молочний шлях

Ніч на вершині гори Щавник (1378 м)

День п’ятий, четвер. З РЮКЗАКАМИ НА “ВИХІД” – ПРОЩАННЯ З МАРМАРОСАМИ

Пройдена відстань: 17 км
Час руху: 5:00 год.
Погода: сонячно, малохмарно

Вранці нас будять перші промені сонця, які сповіщають про початок ранкової фотосесії. З вершини гори Щавник навколо відкриваються розкішні краєвиди. Перед нами простягається могутній хребет Чорногори, в північно-західному напрямку добре видно Петрос, Шешул, ще далі Свидовецький масив з Близницями. На сході, в ранковому світлі купаються Мармароси… Неперевершена краса вранішніх Карпат! Та сьогодні ми прощаємося з Мармаросами і переходимо на масив Чорногори. Попереду нелегкий, але не менш цікавий маршрут найвищим хребтом Українських Карпат, довга дорога додому…  ЧАСТИНА ДРУГА (продовження)

Вид з гори Щавник на Чорногору

Вид з гори Щавник на Чорногору

Піп Іван Чорногірський. Вид з гори Щавник

Піп Іван Чорногірський. Вид з гори Щавник

Мармароси

Вид на Мармароський масив з вершини гори Щавник (1378 м)

Вид на Мармароський масив з вершини гори Щавник (1378 м)

Мармароси

Румунські гори - Феркеу і Михайлек

ЧАСТИНА ДРУГА (продовження)

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011

Фото: Ігор Меліка, Денис Кривий, Леонід Тіт, Олександр Котенко © All Rights Reserved

  • Grand:

    Доброго времени суток! Хорошие фото, очень интересует какой фототехникой и програмной обработкой пользуетесь, конкретно ТТХ если не секрет конечно?

  • manyaksfon:

    подивилася фотки, ковтнула слюну, змахнула гірку сльозу заздрощів…. і йду збирати рюкзак!
    як завжди, всі фото надзвичайні, але ось ця http://igormelika.com.ua/wp-content/uploads/2011/09/Igor-Melika-14-20.08.11.17.jpg – !!!!!!!!!!!! нема слів!!!!

  • Grand: лично я использую камеру Minolta Dynax 7D, Sigma 18-125 F3.5-5.6 DC
    Постобработка снимков в ФШ классическая, без каких-либо плагинов и ухищрений.

  • Taras Dutka:

    Ігор мої вітання. Дуже гарний маршрут, та не менш цікавіший опис, мені частину також доводилось проходити.
    Чекаю на продовження розповіді та фото.

  • Elena Y:

    Да, краса неймовірна!!!

  • Без слів! Справжній фотопохід справжніх живих туристів, які вдень не рахують кілометри, а ввечері рахують зірки… За кропітку редакцію фото (чим більшість нехтує) окреме Пасіб!

  • MOKRIZZONNI: “За кропітку редакцію фото…” – “Нічого собі – все людям” :))) По можливості роблю все, щоб відвідувачі сайту почували себе максимально зручно та комфортно!

  • Masha:

    Ніч на Мармаросах…такі казкові фото.

  • Дуже гарно все показано і розказано!
    Цікаво що минулого року прикордонна застава “Богдан” була занедбана і засмічена ніби нікому не потрібна! Дивно тепер бачити що вояки знову там)))

  • Anna:

    Ігоре, фотографії як завжди неймовірні! А на фото з зорями немов північне сяйво, дуже гарно, ще такого не бачила! Продовжуйте дивувати нас своїми фотороботами. Дякую.

  • Bas:

    Невже й ніч зроблена Sigma 18-125 F3.5-5.6 DC
    Дуже гарні роботи

  • Bas: ви недооцінюєте Сігму 🙂 хоча зорі справді знято іншою камерою з іншим об’єктивом

  • Bas:

    Ви не відповіли на питання, так яким же зроблена ніч ?
    Хочу предбати Nikon 35mm f/1.8G AF-S DX Nikkor тому й питаю

  • Bas: параметри зйомки для ФОТО-1: Canon 5D Mark II + Canon 17-40/4L (f4, 17 mm, 30 sec., ISO 5000)

    Параметри зйомки для ФОТО-2: Canon 5D Mark II + Canon 17-40/4L (f4, 17 mm, 30 sec., ISO 4000, one frame)

  • Bas:

    Canon 17-40/4L ХИТ

  • Дивлюсь твої фото й думаю “Так гарно що краще бути не може”
    Але ти викладаеш наступні і я розумію що таки ні може бути ще гарніше 🙂
    Цей фотозвіт просто БОМБОВИЙ!!!!

  • Я взагалі думав шо зорянки плівковим хвотіком зроблені, і не виключно шо СФ (враховуючи цілу плеяду фотомайстрів в цьому поході). Занадто екстремальні умови для маленької матриці. І відповідний результат був би… Вихід то є у вигляді f1,2 але це вродє оффтоп :))

  • ВС:

    То там “шаг в сторону” – й вже в Румунii. До речi а чим скiнчилася iсторiя з подорожанами, що на 7 км до румунiв зайшли, вiдомо?

  • ВС:

    А фотки чудовi! Дякую, вже думаю, чи не пойти нам з Шибеного влiтку замiсть Говерли в iнший бiк )

  • ВС: вже й не памятаю, чим закінчилося то румунське блукання, але тема ще довго обговорювалася на форумі!

  • Василь:

    Молодці! Фотки дуже прикольні, шкода що нема фоток з скал Неняска, сфоткати треба було ще струмок який з під них витікає, і людину на самому обриві, щоб можна було бачити всю велич і красу, а взагалі, дуже класний фотозвіт! Молодці!

  • Дуже гарні фото і гарний похід.
    Є питання по оцій фотографії – скільки тут кадрів (якось важко віриться, що на одному кадрі такі всі кольори поміщаються).

  • Роман Клим:

    Цей самий маршрут плануємо пройти на початку червня, коли цвіте рододендрон. А чи коли краще? Що з собою не забути?

Залишити коментар