«Памір» – Terra Incognita Буковинських Карпат (Продовження)

РЛС «Памір» на вершині гори Томнатик – 1565 м над р.м. Цей віддалений закуток Буковини – самий край Українських Карпат, який усе ще залишається оповитий туманом таємничості. Розвіяти цей туман нам допомогли буковинські “спецслужби” – місцеві вічарі з села Дихтинець. В спілкуванні з одним із них виявилося, що в Дихтинці проживає колишній військовослужбовець «Паміру», який володіє потрібною для нас інформацією. Від почутого у мене перехопило подих. Адже ця людина справді могла пролити світло на історію створення, існування та занепаду РЛС на Томнатикулі. Після довгих перемов та переконань, вівчарі все-таки погоджуються надати координати місцезнаходження «Памірського агента». Згодом буде констатовано, що його було видано за дві порції бограчу та трансфер одного з вівчарів донизу в Селятин. Повернувшися з Буковини додому, я одразу ж зв’язався по телефону з «персоною грата». Колишній військовослужбовець секретного об’єкту «Памір» люб’язно погодився на діалог, а також виявив готовність відповісти на цілу низку запитань. Врешті-решт, туман таємничості над «Паміром» розсіюється і наче грім серед ясного неба на землю проливається яскраве «світло правди».

РЛС "Памір"

Володимир Ч. – старшина роти. 29 календарних років відслужив на «Памірі» (з 1960 по 1989 рік). Нині проживає в селі Дихтинець, Путильського р-ну. Коли його було призначено на військову службу до повітряних сил (ПВО), на той час РЛС «Памір» вже функціонувала. «Це був період технічного прогрессу, розказує старшина роти, -станції видозмінювались майже кожних 6 місяців». Далі він згадує гору Стой (Стій) на Полонині Боржава. «Томнатик і Стой – це одна система, якій ми були підпорядковані», – продовжує колишній військовослужбовець. В одному із куполів на горі Стой (1681 м) знаходилася радіолокаційна станція «РЛС П-40». Аналогічна РЛС була також розміщена на г. Томнатик (1565 м). Зі слів оповідача, ці системи мали працювати в парі «Боржава-Буковина». Але «РЛС П-40» на Томнатику так і не запрацювала. Через технічну несправність аналогічної станції на г.Стой «контакт» з «Паміром» не відбувся…

Бойове чергування на «Памірі» велося цілодобово. Процес сканування повітряного простору був перманентним. При тому цікаво, що антени в куполах вмикалися почергово, згідно затвердженого графіку Міністерством оборони. В куполах, схожих на «лимон», були розміщені антени сантиметрового діапазону. В інших – знаходилися так звані висотоміри, дециметрового діапазону. Останні, були розміщені у двох куполах, в кожному із яких височіла антена кругового огляду «П-35». Ця РЛС-станція призначалася для точності визначення кута місця і висоти цілі.

В найбільшому із куполів на г. Томнатик (1565 м) донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена» – велике досягнення у розвитку радіолокації метрового діапазону хвиль. Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки! Перешкодозахисна діапазонна РЛС дальнього виявленя «Лена» – була першою вітчизняною високопотенційною РЛС метрового діапазону. За цей проект, у 1959 році, колектив розробників був удостоєний Ленінської премії (головний конструктор Овсяников Василь Іванович). Така станція «бачила» проліт Матіаса Руста в 1987 році по всьому маршруту, аж до його приземлення на Червоній площі. Просто не було команди його збити. А то б, звичайно ж, збили…

РЛС метрового діапазону "П-14 Лена"

Радіолокаційна антена дальнього виявлення

Радіолокаційна антена дальнього виявлення

РЛС метрового діапазону “П-14 Лена”

На сьогоднішній день, «П-14 Лена» – це єдина антена, яка уціліла на «Памірі». Тому, про це чудо інженерії, хочеться розказати трохи детальніше. Атена «П-14 Лена» представляє собою параболічне дзеркало розміром 32х11 м. Вона призначалася для дальнього виявлення і вимірювання дальності та азимуту повітряних цілей.

У станції були передбачені три режими огляду простору:
«Нижній промінь» – зі збільшеною дальністю виявлення цілей на малих і середніх висотах;
«Верхній промінь» – зі збільшеною верхньою межею зони виявлення за кутом місця;
«Сканування» – з почерговим (через огляд) включенням верхнього та нижнього променів;

Варто також зауважити, що РЛС «П-14 Лена» могла експлуатуватися при температурі навколишнього середовища ±50° С та швидкості вітру до 30 м/с. Тому, цю чудо-техніку, карпатські вітри та перепади температур зовсім не лякали. До того ж, РЛС знаходилася під радіопрозорим куполом типу РПУ-63У6Е (РПУ – радиопрозрачное укрытие). Під час суворих карпатським зим, поверхня цих велетенських білих куль могла витримувати снігове навантаження до 250 кг на метр квадратний! Взагалі, створення на той час будь-якої РЛС, було тріумфом інженерної думки! Проте принцип роботи самої РЛС і по сьогоднішній день вважається державною таємницею!

Всі дані з РЛС на «Памірі» передавалися в Чернівецький командний пункт (КП). Після цього інформація надходила на КП міста Львова. А вже в Лембергу відбувалася «фільтрація» даних і їх передача до «центру» – в місто Київ. Під час бойового чергування на «Памірі», основним завданням бойової команди було: виявити ціль і передати інформацію про неї на львівський КП. У разі підтвердження інформації про порушення повітряного простору, команду про знищення цілі віддавав саме львівський КП. Саме тут визначався і спосіб ліквідації цілі: ракетою «земля-воздух» або за допомогою винищувальної авіації (винищувальний авіаційний полк міста Старокостянтинів).

Захисний радіопрозорий купол

Військове містечко на «Памірі» (в/ч 39858) було повністю високогірною автономією на території якого знаходилися: пекарня, столова, спальні приміщення, баня, пральня, продовольчі склади (загальна площа приміщень: 1430 м2). На бойовому чергуванні постійно знаходилося 80 солдат і 30 офіцерів та прапорщиків. Продукти на гору завозили власними силами. Заготівля таких харчів як цукор, сіль, мука, крупи, консерви, проводилася на півроку наперед! Масло, м’ясо, ковбасу отримували значно частіше, в Чернівцях, на продовольчій базі.

Військова частина на Томнатику була підпорядкована військовому корпусу, який знаходився в селі Рідківці (Раранче) Чернівецької області. Згодом, з достовірних джерел стало відомо, що військова частина в селі Рідківці – «в/ч А1920» ППО України і по сьогоднішній день є діючою.

Тут, в радіотехнічному батальйоні та радіолокаційному взводі, проходять службу і несуть бойове чергування військовослужбовці протиповітряних сил України Західного району ППО. На сьогоднішній день всі будови та ангари «Паміру» знаходяться на балансі вищезгаданої військової частини в с. Рідківці. Житлові ж будинки, згодом було передано «местным совєтам» Путильського району. Зі слів старшини роти, останній солдат покинув «Памір» 5 листопада 1995 року. Нині про колишній обєкт стратегічного значення нагадують тільки «скелети» велетенських білих куль та напівзруйновані будови, в яких ще два десятки років тому вирувало життя непохитних вартових неба.

РЛС на горі Томнатик за часів СРСР

Житлове приміщення в/ч 39858 на горі Томнатик

ХХI століття, сьогодення: залишки військового містечка №133 “Памір” на г. Томнатик перебувають під формальним наглядом двох охоронців – Люсі і Толіка. Вони мешкають в одному із житлових приміщень колишньої військової частини. Будова електрифікована. До того ж, на подвір’ї високогірних секюріті вдалося виявити навіть сателітарну антену. Місцеве самоврядування щорічно виділяє відповідні кошти, щоб таким чином, бодай якось захистити «Памірський проект» від крадіїв та вандалів. Хоча, по великому рахунку, закинута і безгосподарна територія колишнього стратегічного об’єкту вже давно на межі самоліквідації. Час справно робить свою руйнівну справу причому в буквальному сенсі. І ми поступово забуваємо про недалеке минуле, його історію, з головою занурюючись у вирій сьогодення…

Житлові приміщення військової частини на г. Томнатик

Баня

Військова столова

За радянських часів, трохи нижче вершини Томнатика, на полонині Семенчук/Яровиця, процвітало колгоспне господарство, яке налічувало 700 одиниць великої рогатої худоби. Незважаючи на те, що «Памір» був секретною зоною і був закритим для переходу та переїзду для будь-яких цивільних осіб, військовослужбовці об’єкту та карпатські аграрії мирно уживалися на одній території. Наприкінці 90-их надсекретний «Памір» стає доступною зоною для цивільних. На сьогоднішній день, на полонині Семенчук господарюють вівчарі з села Дихтинець. Та окремої уваги тут заслуговують колиби – високогірні житла пастухів, електрифікація яких, напевно, здивувала вже не одного мандрівника.

На полонині Семенчук - 1526 м над р.м.

Вона переможе! Вона - це полонина!

Бринза, вурда

Колиба на полонині Семенчук

З часом об’єкт стратегічного значення, увінчаний білосніжними кулями, поступово перетворюється на притулок від негоди для овець і туристів. Останні ж, з’являються тут не так вже і часто, через віддаленість регіону від «цивілізації». Проте запеклі мандрівники-відчайдухи, навряд чи колись спростують відоме твердження, що «краще гір можуть бути лише гори, в яких ти ще не бував!»

Ой там на горі…

РЛС «Памір» – нескінченна історія, за якою приховані секретні військові розробки, приголомшливі факти та події, державні таємниці… Непросте і суворе життя військовозобов’язаних серед дикої природи гір на висоті більше ніж 1500 метрів. Нескінченна низка людських доль на пострадянському просторі.

Історія карпатського «Паміру» не закінчена. З кожним днем з різних джерел надходить свіжа інформація, нові докази, ретельно аналізуються документи і розповіді очевидців, які дають змогу пролити світло на події піввікової давності. Проте, в якусь мить, несподівано приходить самоусвідомлення, що більшість фактів вже з отриманого матеріалу можуть містити військову, чи навіть державну таємницю. В зв’язку з цим, щоб не шукати собі пригод на свій… смак, я вирішив все-таки утриматися від оприлюднення деякої інформації.

В будь-якому випадку, завісу таємничості стратегічного об’єкту «Памір» на горі Томнатик, привідкрито. Тому відкритою залишається і сама тема для обговорення цього загадкового місця в Українських Карпатах. Є сподівання, що зовсім скоро, на основі нових фактів та досліджень, ми дізнаємося про новітню історію «Паміру», де об’єктивна істинність дасть нам змогу всеосяжно вивчити і по-новому переусвідомити сутність буковинської «терра інкогніта».

Залишки РЛС "Памір" на вершині гори Темнатик - 1565 м над р.м.

Залишки РЛС “Памір” на вершині гори Томнатик – 1565 м над р.м.

Захисні радіопрозорі куполи для антен сантиметрового діапазону хвиль

Захисні радіопрозорі куполи для антен сантиметрового діапазону хвиль

Радіопрозорий купол для РЛС "П-14 Лена" метрового діапазону хвиль

Радіопрозорий купол для РЛС “П-14 Лена” метрового діапазону хвиль

На вершині гори Томнатик - 1565 м над р.м.

РЛС "Памір" на вершині гори Томнатик - 1565 м гад р.м.

Покутсько-Буковинські Карпати
____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011 (All Rights Reserved)

  • Від проекту “Подорожуємо та фотографуємо разом” щира подяка всім учасникам “Памірської” експедиції! На протязі трьох днів команду справді супроводжували карколомні пригоди, шокуючі події та приголомшливі факти. Із-за етичних міркувань та деяких фактів конфіденційного характеру, на жаль, висвітлити і оприлюднити певну інформацію, отриману під час походу, не виявляється можливим. Загалом, похід видався доволі екстремальним і емоційно насиченим. Проте в цілому, заплановану місію “Памір” – виконано!

    Декілька цікавих і важливих моментів:

    1. Дорога до “куполів” дуже довга, місцями важкопрохідна. Особливо дається взнаки міжсезоння з дощовою погодою та розмиті осінньо-весняними паводками ділянки доріг.
    2. Контрольно-пропускний пункт в прикордонну зону з 2011 року знаходиться при в’їзді в с. Селятин. Перепустка оформляється на місці. Для цього необхідно мати при собі будь-який документ, що засвідчує вашу особу.
    3. Місця справді дикі. З розповіді місцевих вівчарів, минулого року (2010) ведмедиця з малим ведмежам поцупили і з’їли вівцю зі стада. Того ж року, на хребті Томнатик ведмідь з’їв дорослого бика. Цю інформацію підтвердив і старшина роти (колишній військовослужбовець “Паміру”). Вовки і ведмеді без особливих побоювань перебували на території, тоді ще діючої військової частини. Однак випадків нападу на людей зафіксовано не було.
    4. Стільниковий зв’язок у даній місцевості – виключно “Київстар” (від с.Шепіт до с. Сарата). Тому в місцевих крамницях придбати картку поповнення тел. рахунку якогось іншого оператора – неможливо!
    5. Житлове приміщення на вершині “Паміру” та колиба на пол. Семенчук – електифіковані. Це дає змогу подорожуючим при потребі зарядити свій стільниковий телефон, акумулятори від фото/відеокамер та ін.
    6. 09.05.11. свято 66-річчя Перемоги наша експедиція відмітила на висоті 1565 м під куполом колишнього стратегічного обєкту “Памір”. Під “Марш славянки”, що лунав з мобільного телефону, було піднято чарки за переможців Великої Вітчизняної та підкорювачів Карпатських вершин!

  • Чумачєччяя вєсна :)))) Фотки є дуже жирні!

    Прочитав текстовку, мда…, без пріколів не обійшлось…

  • manyaksfon:

    Звертаюся насамперед до тих, хто ще не смакував Ігоревого бограча. Всі бачили той казанок, що трохи вище на сторінці, зліва? Там і рецепт зі спокусливо-смачними фото є… Так от, то лише мала частинка тої смакоти, що є насправді! уявіть собі….. Берете всі ті інгридієнти, що там в списку, і додаєте: цвіт черешень і груш під снігом, ранковий туман, сніг з дощем (у кого цього добра нема – згодиться сонце!), щедро додаєте купу різних вражень – позитивних, негативних, головне – потужних і вам гарантовано надзвичаний, гострий смак, післясмак і купу спогадів.

    А тим, хто там був, хочу сказати, хто може мало раз це чув – дякую, що обманули мене вкотре і виявилися в реальному житті кращими, ніж в віртуальному :)) Кста, стільниковий зв,язок там є і МТС , тільки все у роумінгу. Тому, як хто любить подзвонити тим, хто не поряд, і сказати: “ти де? А я на ПАМІРІ!”, то заправляйте побільше дєнюжки – хв. вхідного дзвінка – 12 грн, смс – 4… здається так.

    Віртуальні туристи всіх країн! єднайтеся і зустрічайтеся! так класно побачити всіх живих, реальних, справжніх :)) можна навіть і торкнутися, і в очі глянути…. 😉

  • Зачотний тріп!
    Від себе додам – в грибний сезон на Куполах (так називають “Памір” місцеві) грибні місця ще ті 🙂
    Ще дуже цікаве місце є трохи вище Перкалаба, то вище Ялівця (Яловичора), я там бував ще до повені 2008, на той час там збереглась дуже добре кляуза з якої сплавляли ліс. Вражаюча споруда.
    Звичайно ж в дорозі не без пригод, я в своєму газіку одного разу там корінний в рессорі вламав, ще москвіча на Джогул витягував. Побачив фото з Ровером і згадав як одного разу в 69 бобік мені помістилось 13 чоловік 7 рюкзаків і пес 🙂 при чому знадвору на підніжці стояв тільки Сонечко, який потім теж заліз всередину !!!%)
    І звичайно ж коли лазиш дебрями в пошуках грибів в такій глуші якось дико виглядає коли чуєш гудки і шум потяга з боку “євросоюзу” 🙂 До речі як вам перевал Джогул? 🙂

  • Роман Печижак: ми не перетинали Джогул – їхали через перевал Семенчук 😉

  • ua.jivchik:

    І ми там були – мед пиво пили !!! Розповідь майже наукова і не залишить байдужим нікого. Молодець!

  • lord_8:

    Цікава розповідь вийшла – щороку на день незалежності в ті края їздимо. Неподалік, біля Нижнього Ялівця є ще одна зачотна точка-озеро Буковинське Око. Дорога там краща, тому можна доїхати на звичайному транспорті, а звідти зробити однодневний марш-кидок на Памір. Місцина чудова, маст бі-рекумендується усім любителям туризму.

  • wert:

    Вітаю Igor Melika: . Розказував кум Вітя Василевський (і показував). Класно так походити. Так, дико там, але це наближує до природи, і це класно 🙂

  • Наташа Кермач:

    Дякую за цікаву розповідь. Я досить часто буваю там влітку. Це дійсно прекрасна та дивовижна місцевість в якій, побувавши хоча б один раз, неодмінно хочеться бути вдруге.., в третє….. З нетерпінням чекаю літа!!!

  • serhio:

    Дякую за чудову розповідь!
    З радістю віртуально пройшов знайомими місцями… Служив та на початку 80-х.
    До речі, там було запитання, скільки часу триває підйом “на своїх двох”.
    Так от, приблизно у таку саму погоду, дорога від Шепота до гори займає 6 годин.
    А вниз, та ще й влітку, взагалі дурниці – за три години ти вже “в цивілізації”. 🙂

  • Ігоре, дякую за гарну розповідь та картинку. Хочу дати інформацію для Вас та всіх читачів. Путильська районна рада звернулася до голови федерації легкої атлетики України пана Валерія Борзова та голови національного олімпійського комітету пана Сергія Бубки з пропозицією розбудови на Томнатику бази підготовки олімпійського резерву України.

  • AnGar21:

    Спасибо, приятно и грустно увидеть место, где прожил 2 года с 1989 по 1991 (последней ссср-овский демель.) Поищу у себя фотки. Я на 14-той служил.

  • подорож була півтори роки тому, з того часу немало було походів – яскравих, незбутніх, вражаючих. але емоції, пережиті там, тоді, досі відгукуютьсяв душі невимовним, переповнюючим відчуттям.
    Ігор, дякую, що, не зважаючи на всі складнощі тої мандрівки, ти привіз стільки достойних світлин і написав такий репортаж. завдяки твоїй праці, можу як на машині часу повертатися туди знову: вдихати неймовірну суміш запаху квітуючої весни і снігу, і проживати ціле триденне, шалене життя.

  • Владимир:

    Вдячний за розповідь! В липні 2009 р вирішив провідати РЛС. Приїхавши в село у 20 год зразу ж направився в гори З місцевим провідником К….й Подём до станції зайняв більше 4 год… Добру половину дороги йшли в темноті.. Близько півночі на фоне неба по праву сторону вдалося розгледіти куполи РЛС. Такого виду ще не бачив…. вирішивши похвалитись – зателефонував друзям. Розмови мене коштували більше ніж проїзд в обидві сторони…. Через хв 40 ми вже були на РЛС. Першими Нас зустріла зграя псов.. Відбившись від них Ми пішли на світло де побачили двох людей.. поздоровавшись познакомишись.. поели-попили – попросились на ночлег… Нам дозволили(безкоштовно) переночувати в казармі обшитій металом.. (побачили в ранці…). На другий день відвідавши всі будови.. покрутивши антену локатора ( така акустика) зробивши фотки пішли на сусідню гору. Повернувшись на на РЛС Обід і в село вирішивши піти на пряму… Напрямок трудний даже для бывалых.. Прийшовши в населений пункт попрощались.. Я пообіцяв приїхати Ще.. На жаль в ці роки не вийшло…постараюсь в 2013 р…

  • Цікава оповідь, са частенько буваю на Памірі. Якщо ви вже були на Протятому камінні, то чого вам нічого не скзали чернівецькі друзі про соколине око??? Не менш цікавий об*єкт. Щодо пішохідного виходу на Томнатик, то влітку з Шепота (від будинку культури) це займає 4-5 годин, місцеві називають відстань 18 км. Будучи на Томнатику, гріх не піднятися на Яровицю, а звідти пішки чи авто на Нижню Яловичору, там є мальовниче озеро – Буковинське (Гірське) око, дуже сильно схоже на оз. Марічейка під Чорногорою. А чабани на полонині Семенчук привітні і гостинні. До речі, чи не єдина полонина, на якій є електрика!!! А місця справді грибні :)))

  • до volocjuga: цікаво, з чого Ви взяли, що “чернівецькі друзі” не говорили нічого про соколине око? :)) а от чому Ігор не представив фотодоказів моїх вповідань – питання до нього 😉

  • Роман Романів:

    Гарно погуляли. То живчика самохуд? Щось ніяк ще не можу туди потрапити.

  • Роман Романів: так, Сашка 🙂

  • Edj:

    Завжди там хотів побувати…
    Бачив памір з різних полонин…
    Тепер точно буду (може)…

  • Mik:

    А я недавно провів там два дні і дві ночі! Відчуття супер! Гори, повітря краєвиди, словом не передати!

  • Юра:

    Я там служил с января 1992 по октябрь 1993 года Радистом.

  • Роман:

    Скажіть чи реально туда заїхати на Рено Кенго десь в кінці червня, і скажіть чи ріка перетинає дорогу якщо так чи глибока вона??

  • Роман: вряд чи… існують проміжки дороги з глибокими “коліями”. До того ж, має бути суха і тверда дорога

  • Swimmer:

    Підкажіть будь ласка, як з Івано-франкіська туди добратись місцевим транспортом?

  • Swimmer: з Франківська до Чернівців можна потягом. Далі автобусом до Селятина. Кінцева точка – с. Шепіт

  • Ігор Бойко:

    я там літував у 2006 році. Бачу й Михайло Лахман, тоді він вівчарем був, теперка напевно вже ватаг. А псові страшно подумати кілька років, він зі сусідньої полонини – коров’ячої, ту яку Павлінка – жінка прапорщика Червоненка тримала. Той пес напевно й Мухтаря й Бєлку пережив…

  • Роман:

    Гарна оповідь!
    Вчора повернувся, тому цікаво було знайти додаткову інформацію.
    Для зацікавлених: я досягнув “Паміру” на Дачія Логан. На “Памірі” зустрів ладу 10ку.
    Так що хто ризикує , той бачить ” Памір”!

  • Андрій:

    Підкажіть будь ласка, як з Чернівців туди добратись місцевим транспортом?

  • Андрій: з Чернівців, пять разів на день, курсує автобус “Чернівці-Шепіт”

  • АндрійМ:

    Планую бути на “Памірі” 11/10/2017 далі с.Сарата. Як їхати з с.Шепіт?

  • Юра:

    Я здесь служил в период с 1991-1993 год. Сослуживцы откликнитесь.

  • Михайло:

    Був учора. Надії на збереження пам”ятки майже нульові. Якщо туди піде масовий турист, а разом з ним і вантажний транспорт, то все вивезуть, знищать. Ось і вчора бачив кілька свіжих пеньків від зрубаних ялинок. Невже на облаштування туалетів? Хіба не можна було кілки-стовбчики із ближнього лісу принести? А місця тут справді грибні. Ніхто з пошуковців не повернувся з ялинок без білих грибів. Правда, в цю пору вони не зовсім чисті. Треба зачекати появи осінніх…Є брусниця.

  • Аркадій Кирилюк:

    Тоже служил на п18 с Грицевичом Олегом
    0674531382

  • Аркадій Кирилюк:

    служил в период с 1991 по 1993
    Сослуживцы откликнитесь

  • Юра Петлёваный:

    Я вместе с тобой служил и С Олегом Грецевичем в период с 1991 по 1993 . Напиши мне . Олега пока не могу найти

  • Юра Петлёваный:

    У меня есть фотографии с тобой

  • Аркадій Кирилюк:

    Юра Петлёваный свяжись со мной телефон 0674531382
    Или напиши на почту Kolianchik26@Gmail.com

Залишити коментар