Igor Melika

В Грузії є свій «Загублений світ». Місце, про яке більшість грузинів знає лише з чуток або з телепередач. Місце, яке практично не змінило свій вигляд за останні століття. Місце, до якого важко дістатися навіть в двадцять першому столітті. Це місце – Сванетія. Гори з усіх боків огороджують цей затишний куточок Грузії від чужих очей. Навіть зараз до віддалених сіл добираються лише дуже цілеспрямовані туристи, а кілька століть тому потрапити до Сванетії було практично неможливо, особливо, якщо цього не бажали самі свани. З часів цариці Тамари сюди на час набігів турків, монголів, іранців привозили на збереження державну скарбницю і найсвятіші реліквії.

День четвертий (4 липня, 2013): туманний ранок, рододендрони, найвисокогірніша церква в Грузії, табір з видом на Ушбу

Ранок на висоті 2200 м над р.м. видався теплим і туманним. Довкола парували гори в обрамленні різнобарвних квітів. Час від часу накрапав літній дощик. Сьогодні ми ночували на горі Чала, названої на честь річки, що протікає внизу. Напевно саме її ми переходили вчора кілька разів. Опівдні дощ нарешті вщух і дав нам можливість продовжити маршрут. Перехід сьогодні був невеликий, але теж з характером. Траверсною стежкою ми піднялися на гору Михері (близько 2450 м), де виявили ще один балаган (пастуший будиночок) в якому жили пастухи, які, до речі, добре говорили російською. Виявляється, багато сванів ще в роки війни були і в Росії і в Україні, відтак добре говорять по-російською і з задоволенням спілкуються з туристами, розповідаючи про свої колишні подвиги. Слухати їх цікаво, от тільки прізвища запам’ятовувати важко, коли вони їх називають на прощання з надією на ваш новий прихід погостювати на Кавказі.

У трьохсот метрах від вівчарської кошари на вершині гори Мхеєр знаходиться стара церква Святого Михайла, в якій колись, за словами пастухів, жив священик. Перебуваючи на висоті близько 2500 м над р.м. вона вважається найвищою церквою в Грузії. Наразі споруда пустує, приймаючи туристів і сванських жителів, які відзначають на цій горі православне свято – день архангела Михаїла (22 липня). В цей день мешканці довколишніх сіл піднімаються на гору: моляться і веселяться, п’ють чачу, ріжуть биків і танцюють. Хочеться зауважити, що вершина вкрита кущами білого і рожевого рододендрону, який, на жаль, вже майже відцвітав. Але все ж декілька квітучих кущів фотографам вдалося знайти. Пастухи також запрошують сюди восени, коли починається ягідний сезон і коли можна вдосталь поласувати чорницею і ожиною.

Після обіду ми спустилися знову до села Латалі скинувши при цьому майже 1000 м по вертикалі. Особливо голодні і втомлені ми з надією шукали очима гостьовий будинок «Лалета», де в перший день приїзду нас пригощали смачними коржами, шашликами і вином. Однак зійти з маршруту щоб задовільними свої гастрономічні потреби означало втратити багато часу. Але при великому бажанні можна вирішити будь-яку проблему. Відтак наш провідник зв’язався по телефону з місцевими «постачальниками фаст-фуду», які за помірну плату винесли нам на околицю села свіжий хліб (лепёшки), сулгуні і чачу.

Сьогодні ми ночуватимемо «на висоті» – і в прямому і переносному сенсі – тут треба віддати належне нашому провідникові. І, напевно, це місце виявилося саме затишне за ці пройдені дні, та ще й з панорамним видом на Ушбу. Втомлені, з «палаючими» ногами, ми миттєво роззулися і побігали по траві до стоячих неподалік трьох покинутих, майже розвалених сванських веж, щоб зобразити їх на тлі згасаючого сонця і величної Ушби. Тільки заради цього варто було прийти сюди, щоб вдосталь насолодитися цим розкішним видовищем!

День п’ятий (5 липня, 2013): «гора-вбивця», село Ієлі – вибух емоцій; життя і побут горян

Отже, день п’ятий! Сонце, тепло, травичка, квіти, гірський струмочок і неймовірний вигляд на гору Ушба. Сьогоднішній сонячний ранок подарував мандрівникам чудовий панорамний вигляд на одну з найвищих вершин Кавказу – Ушбу. Гора Ушба (უშბა) – одна з вершин Великого Кавказу в грузинському регіоні Сванетії. Її висота — 4690 м. Вершина двоголова, складена гранітами. Ушба з грузинської перекладається як «шабаш відьом» або «гора відьом», «гора-вбивця». Вона знаходиться в самому кінці Шхельдинської ущелини, на кордоні Росії і Грузії. Не багато альпіністів можуть похвалитися підкоренням цієї вершини – однією з найскладніших у світі чотиритисячників. Масив Ушби складається з двох вершин – Північної (4694 м) і Південної (4710 м). Їх єднає Ушбинська перемичка або «труба», таку назву дано не даремно, навіть в гарну погоду в ній вітряно. З усіх боків схили масиву обриваються крутими 1000-1500-метровими стінами. Сьогодні на Ушбу прокладено приблизно 50 маршрутів різної категорії складності.

Сьогодні хороший, спокійний день: біль у м’язах потихеньку спадає, ноги почали відчувати горизонталь, дорога стала з’являтися все частіше, а сонечко – пригрівати все сильніше. Сьогодні ми пройшли красивий перевал Цвалі з видом на льодовик Лайла і одну з найкрасивіших гір Кавказу – Тетнульді (4858 м). Сьогодні також змінилася ситуація в інший бік – стало трохи нуднувато й одноманітно йти по нескінченною звивистій дорозі, оповитою високими кавказькими лісами. Клімат Грузинського Кавказу схожий на субтропічний, що дає більш ніж сприятливі умови для розвитку місцевої флори. На висоті 2000 метрів тут зустрічаються різні види дерев і зарості рододендрону, під якими можна знайти ягоди суниці. До речі, на відміну від дикої флори, вирощування домашніх культур на висоті 1500-1800 метрів практично неможливо. Городи, які ми проходили, вражають своєю одноманітністю, а грунт – кам’янистістю. У більш низьких регіонах свани вирощують картоплю, квасолю, кукурудзу, кабачки, зелень, огірки, з фруктових – яблука та груші. Наше наступне місце ночівлі невеличке село Ієлі (Ieli), що розташоване на схилі гори Зурульді. На протилежному схилі гори, а саме в Местії, знаходиться поки що перший в Сванетії витяг, який бере свій початок на висоті 1800 м і закінчується на відмітці 2347 м (вершина Зурульді). Витяг працює цілий рік і піднятися туди дійсно варто – це як рубікон, що відкриває тобі погляд на все, що було заховано досі.

Зі схилу, на якому ми зупинилися на ночівлю, відкривалася чудова панорама на сванська село Іелі (Ieli). Село, що складається з 15 будинків і п’яти машин на всю громаду, є яскравим зразком бідності і важкого життя сванських горян. Село знаходиться на висоті 1800 метрів над рівнем моря. Сім’я, з якою ми познайомилися через необхідність зарядити акумулятори для фотокамер, з радістю запросила нас у гості, пригостила смачним гірським чаєм і з задоволенням повідала про своє нелегке життя в горах. Ніно і Олег Самсіані не працюють, розводять курей і кроликів, і отримують від держави 120 ларі (600 грн) за те, що мають трьох дітей (кажуть, на цьому вони зупинятися не збираються, бо середня сім’я в Сванетії налічує від 7 до 10 дітей). З цих 120 ларі 55 ларі йде на купівлю мішка борошна на місяць (коржі вони печуть раз на два дні), соняшникової олії, цукру, солі і туалетного приладдя. За цими продуктами і господарськими товарами необхідно їхати в районний центр – Местію. Таксі до міста обійдеться їм в 40 ларі, тому своя машина в родині дуже цінується. Улюбленою стравою сванів є кубдарі – коржики з шматками м’яса. Крім того два рази на тиждень господиня пече дітям тістечка, печиво. А сир сулугуні різної витримки у них вважається звичайною щоденною їжею. Можливо тому сванські діти виглядають такими здоровими, господині – вгодованими, а чоловіки – міцними?

У будинку, до якого наші новоявлені сванські друзі запросили в гості, здивував незвичайний тандем – залізна сванська піч посередині кімнати, а в кутку новенький комп’ютер з модемом та інтернетом. Нам навіть запропонували написати «email» своїм близьким, що привело нас в стан легкого культурного шоку. Новенька школа, в якій кожен день вчать англійську і двічі на день російську, з металопластиковими вікнами в поєднанні з коровами і свинями виглядає по-наївному дивно, як жалюгідні потуги грузинського уряду підняти рівень життя сванського села. До речі, медична допомога, вода і електрика для сванів безкоштовні, а наявність інтернету та супутникового зв’язку, а головне – цілюще гірське повітря значно полегшує життя місцевим горянам і змушує грузинів їхати сюди з центральних регіонів країни.

І нехай жити тут дуже важко, в області процвітає безробіття і натуральне хазяйство, а до сіл, і навіть до столиці веде всього одна дорога, яка може спокійно вийти з робочого стану після трьох днів безперервних дощів. Нехай жінки тут не можуть похвалитися білозубою посмішкою і осиною талією або депільованою ділянкою в районі бікіні, але у дворі бігає орава задоволених дітлахів, які радіють будь-якій подарованій туристами шоколадці, біля хліва сидить задоволений чоловік зі склянкою чачі в руках, а повненька господиня будинку, із зібраним в пучок чорними густими волоссям, пече чергову порцію коржів на сім’ю, радіючи, що вдалося знайти гроші на придбання чергового мішка борошна на місяць.

Жити тут важко, тому одна надія на туристів. Хто володіє російською, має кмітливість та інтернет, швидко забирає чачу з рук безтурботних грузинських горян і перетворює їх на гідів, екскурсоводів або водіїв. До речі, у Сванетії ви вряд чи зустрінете брезклих чоловіків. Воно й зрозуміло, працювати треба так, що не тільки сім потів зійде. Допомагають у важкому натуральному господарстві всі, хто чим може: дітлахи, собаки, коні, корови, воли. У селі Ієлі, наприклад, ми бачили як за допомогою двох волів і плугу грузини підгортають картоплю. Але грузини не скаржаться, і багато людей приїжджають сюди хто поправити здоров’я, а хто підзаробити на туристах, адже Сванетія активно набирає обертів в якості ще одного зимового курорту Грузії. Продовження… ЧАСТИНА ТРЕТЯ»»»

Також дивіться та читайте інші частини фоторепортажу з Грузії: ЧАСТИНА 1, ЧАСТИНА3, ЧАСТИНА 4
____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото і текст: Ігор Меліка & Олена Кошель © All Rights Reserved (Грузія, Кавказ)