Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

В рамках проведення фестивалю повітроплавання «Назустріч сонцю-2015», який щорічно проводиться в Камянці-Подільському, я зі своїми товаришами вирішив відправитися в триденну подорож на Хмельниччину, а заодно «убити декількох зайців», поставивши собі за мету відвідати: фестиваль повітряних куль, Бакоту з ночівлею на березі Дністра, сфотографувати Демшинський меандр та нарешті відвідати хотинську фортецю. Фоторепортаж з фестивалю повітряних куль в середньовічному Камянці та грандіозне святкування дня міста можна подивитися ТУТ. Тож після яскравих вражень та мегапозитивних емоцій, які подарував фестиваль повітроплавання, я зі своїми друзями вирушаємо в Бакоту – на Дністровське водосховище.

Бакотська затока – Дністровське водосховище

Вид на Бакоту з вершини Білої гори (Національний природний парк «Подільські Товтри»)

Пам’ятка природи – урвище Білої гори утворене твердими сілурійськими вапняками.

Щоб потрапити до місця, де колись була Бакота, вам доведеться передусім запастися терпінням. Кам’янець-Подільський та древню столицю відділяють лише сорок кілометрів, проте ця дорога — справжнє випробування. Мало того, що шлях піднімається то круто вгору, то вниз, так ще й дірок в асфальті не злічити! А останній кілометр треба їхати взагалі бездоріжжям. Але весь цей шлях варто подолати, щоб побачити те особливе місце, де колись була Бакота.

Лише уявіть: ви стоїте на високій скелі, в якій тисячу років тому було засновано Свято-Михайлівський чоловічий монастир, а внизу – величезний, площею 1590 гектарів, заплав Дністра. У цьому місці річка не тече прямо, а робить поворот. Кажуть, що такі місця мають особливо сильну енергетику. Можливо тому, ще до нашої ери тут з’являються язичницькі капища, а в XІ сторіччі – чоловічий монастир. Ось у такому незвичайному місці, на лівому березі Дністра, виникла Бакота.

Вид з Білої гори на село Дністрівка (Чернівецька обл.)

Скелястий берег Дністра

Ми стоїмо на вершині Білої гори, звідки відкривається вражаючий краєвид. Вiд пiднiжжя, просто з днiстрових вод пiдпирають схили, химернi скелi, складенi з вивiтрених тонкошаруватих сланцiв. Але внизу тут, під водами водосховища, до 1981 року було село Бакота – колиска історії цього дивовижного краю. Сьогодні тут тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних…

Про що ж говорить назва річки Дністер? Вона відноситься до найдавніших часів. Різні народи і племена, просуваючись у басейні Дністра, но-новому сприймали назву і щоразу її видозмінювали. У працях старогрецьких учених ця річка згадується під назвою Тірас або Тіріс. Починаючи з 2-6 ст. нашої ери, у римлян вона була відома під назвами Данастріс, Данаструс. У турків мала назву Турла. У молдаван і румунів – Ністру. У Київській Русі її ще називали Днестрь, а в Україні – Дністро. Є кілька версій, звідки походить назва Дністер (Дністро). Найбільш імовірна основана на тому, що в назві сполучаються два річкових терміни. Перший староіранський, скіфсько-сарматський, пізніше осетинський (дан, дон, дун), що означає «ріка». Другий – фракінський – «істрос», що означає «сильна водна течія, потік», або «швидка вода».

Ковила́ – декоративна і кормова культура

Ковила́ пірча́ста (Stipa pennata)

Щоденно сюди, аби пізнати неперевершену історію Бакоти та Дністра, помилуватись краєвидами та напитись цілющої води із монастирських джерел, приїздять сотні відвідувачів з усіх куточків України та світу, творячи нову історію колишньої столиці Пониззя. Адже історія щедро обдарувала цей край багатим і неповторним минулим, а природа – красою та різноманітністю. Більш розгорнуто про Бакоту читайте в публікації: «Бакота – місце, якого немає на карті».

Бакота – Дністровське водосховище утворене затопленням частини долини Дністра

Демшин – мальовничий куточок Хмельниччини

Демшин розмістився за 33 км від райцентру. Дістатись до населеного пункту з приміської автостанції прямим рейсом неможливо, бо такого просто не існує. Альтернативою є маршрути «Кам’янець-Подільський – Калачківці» та «Кам’янець-Подільський – Рогізна», котрі курсують повз с.Демшин. Не простіше потрапити до цього села і на власному авто. Особливо якщо не орієнтуєшся на місцевості. Адже жодного вказівника із натяком на місце розташування Демшина дорогою немає. Втім нам пощастило підібрати по дорозі дідуся і тільки після його чітких вказівок ми потрапили до бажаного Демшина. Та й навіть при в’їзді в саме село гостей зустрічає не табличка із назвою населеного пункту, а чагарники та старі руїни колись успішного колгоспу, тракторного стану й току. Перше враження від побаченого – село померло разом з потужним господарством. Однак, поспілкувавшись із старожилом стало зрозумілим, що як мінімум для 650 селян воно ще живе.

Вид на Дністер з околиць Демшина

Типові житлові будинки у Демшині (Хмельниччина)

Розділений Демшин на дві частини – старе та нове село. Старе розкинулося понад Дністром.Відрізнити його можна неозброєним оком. Глинобитні мазанки під солом’яними дахами без зайвих пояснень демонструють свій вік старими огорожами, обваленими стінами та порожнечею. Бо мешканців у таких хатах – негусто. Трохи вище охайно розміщено нові квартали, збудовані вже за Радянського Союзу. Архітектура цієї частини села суттєво відрізняється: цегляні будинки з різними прибудовами та верандами у візерунок, облицьовані плиткою та кольоровим склом, покриті черепицею або шифером. А от сучасну новобудову в Демшині знайти складно.

Та й не дивно, адже більшість молоді з села виїхала. Причин чимало: обмаль робочих місць, село негазифіковане, центрального водопостачання немає, дитсадка теж (6 дошкільнят безкоштовно підвозять до дитячого садка в с. Калачківці). Гріє душу те, що тут ще функціонують школа І-ІІ ступенів, яка міститься в старому пристосованому приміщенні, клуб, медпункт, відділення зв’язку, три магазини і окраса села – церква. СелоДемшин – це крутий берег Дністра, фруктові сади, ліси, грунтові дороги з вибоїнами, якими важко пересуватися на авто, проте дуже зручно ходити босоніж. Село – це люди, їхня самовіддана праця, традиції, віра, відмінне від міського бачення цього світу.

Демшинський меандр – вид на річку Дністер з околиць села Демшин, Хмельницької області

Ознайомившись із життям села, мимоволі ловиш себе на думці: Демшин зі своєю славною історією та щирими й працьовитими людьми повинен не лише жити, а й розвиватися. А оживити село зможе «зелений туризм», адже розташоване воно в досить вигідному для цього місці – на березі Дністра. Декілька місцевих родин уже починають робити перші кроки в цьому напрямку. Будуть вони успішними й відкриють для села друге дихання, чи так і залишаться ілюзорними мріями декількох активістів – покаже час.

«Демків шинок» – історія села Демшин

Перші поселення на території с. Демшин були ще в період палеоліту. Про це свідчать пам’ятки матеріальної культури: рубила, сокири, скребачки, знайдені за часів середнього і нового кам’яного віку. Стоянки поселенців знайдено на Базевім горбі, за Яром і біля урочища Моржів (місцеві назви). Коли зникло поселення – невідомо, хоча є припущення, що в час монголо-татарської навали, коли було знищено безліч населених пунктів. У спогадах старожилів є таке: 18 чоловік-утікачів або висланих з інших місць поселень (кажуть, комусь неугодних) поселились біля яру, що веде до Дністра. Це було десь на початку XVII ст.

Перша письмова згадка про село датується 1638 р., коли Іван Потоцький продав своє помістя, куди входив і Демшин, брату Станіславу. Потоцьким село належало до останньої чверті позаминулого століття, потім перейшло до Злотницьких. Анатолій Злотницький був маршалом торговельної конфедерації, а 1793 р. став комендантом Кам’янецької фортеці. 1796 р. Злотницький продав Демшин Йосипу Вітту, від якого воно перейшло синові Івану. Останній продав поселення Наркису Маковецькому, який мав намір побудувати на Демшинській долині пристань. Нарешті маєток з усією землею від Маковецьких через їхню онучку переходить до Кетлінських, які отримали 156 дворів з 762 жителями.

Назва села Демшин походить від імені одного із селян. Річ у тім, що в XVII-XIX ст. зв’язок між Кам’янцем і селами Субіч, Калачківці, Рогізна, Студениця, Стара Ушиця та ін. пролягав поблизу села Демшин. На околиці села жив чоловік на ім’я Демко. Будучи підприємливим господарем, він побудував біля дороги шинок. Коли голодні й зморені роботою або довгими і виснажливими подорожами купці, чумаки чи просто подорожні селяни поверталися додому, то заходили до шинку, щоб поїсти та відновити сили. Люди часто домовлялись, що наступного разу завітають у Демків шинок і зустрінуться знову. Демків шинок згодом злився в одне слово – Демшин. Так і з’явилася назва села.

Ландшафтно-ботанiчний заказник державного значення “Чапля”

Заповiдна перлина Кам’янецького Приднiстров’я – урочище “Чапля”

Ландшафтно-ботанiчний заказник державного значення “Чапля” без перебiльшення – одне з див Природи славного i мальовничого Кам’янецького Приднiстров’я. Природа, нiби в дар, подарувала цей чарiвнийвитвiр працелюбам навколишніх сiл i, насамперед демшинiвцям, оскiльки урочище розкинулось на лівому березi рiчки Тернави i Днiстра майже в притул до села Демшин. Заповідник займає площу 177 га. Цей клаптик землi, нiби вишиванка, де так удало поєдналися смарагдова скатертина степового ароматного буйноцвiту площею 57 га, та гордовитого лiсового масиву площею 120га.

В урочищi «Чапля» гармонiйно поєдналися пейзаж, рельєф, фауна, флора, якi складають єдиний, неповторний живописний природний комплекс. У будь-яку пору року вiн чарує та особливо манить у весняно-лiтню днину. Адже це витвiр природи весь, мов казка,споглядаючи який просто нiяковiєш. У заказнику «Чапля» уцiлiли понад 30 видiв рiдкiсних, релiктових, ендемiчних та субендемiчних видiв, яких не обійшли сторiнки Червоної книги України. Заказник «Чапля» без перебiльшення музей живої природи. Вiн має велику наукову цiннiсть. Вiн став базою дослiдництва з питань вiдновлення та вiдтворення рiдкiсних i зникаючих видiв рослин.

Хотинська фортеця – визначна пам’ятка Буковини

Хотин – одне з найвідоміших і найдавніших міст України, яке в 2002 році відзначило своє 1000-ліття. Адже саме на початку ХІ століття простежується його безперервний розвиток, який згідно з даними археологічних досліджень, та відомостями писемних джерел, не припинявся відтак протягом всього другого тисячоліття. Хоча на території міста виявлено стоянки первісних людей поселення трипільської культури, ранньозалізного та ранньослов’янського часу, проте між ними не існувало прямої спадкоємності. Поселення, що передували місту Хотину, були звичайними землеробськими селищами які, не відрізнялися від інших поселень Середнього Подністров’я.

Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця»

Виникнення раньосередньовічного міста Хотина фахівці розглядають як безпосередній наслідок включення території між Карпатами і Дністром до складу Київського князівства наприкінці Х століття (приблизно в 993 – 1001р.р.), коли великий Київський князь Володимир остаточно підкорив літописні племінні княжіння східних хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став хотинський замок, споруджений на рубежі Х-ХІ століття на скелястому мису заввишки 20 метрів, розташованому між каньйоном Дністра і вузьким дугоподібним каньйоном струмка,який огинав цей мис із західного і північного боків. Будучи адміністративним центром замок контролював також єдину дорогу, що виходила з віковічних лісів берегом струмка до переправи на Дністрі, саме біля підніжжя скелі, на якій височіла твердиня.

Хотинська фортеця (Cetatea Hotinului) – фортеця 13–18 століття у місті Хотин на Дністрі

Хотинська фортеця, одна із наймальовничіших і найвеличніших середньовічних фортець в Україні

Хотинська фортеця у свій час була однією з наймогутніших у Східній Європі, під її стінами не раз сходилися численні армії. Внаслідок свого стратегічного прикордонного розташування твердиня протягом століть перебувала у складі різних держав (Київської Русі, Галицько-Волинського, Молдавського князівств; Османської, Австро-Угорської, Російської імперій), що великою мірою обумовило її архітектурний стиль, який формувався під впливом загальних європейських тенденцій, пов’язаних з розвитком воєнно-оборонного зодчества, але також набув своєрідного етнічного забарвлення.

Історія Хотинської фортеці є драматичною і навіть героїчною, за своє існування вона побачила багато воєн, битв і облог. Тільки з 1739 по 1807 рік Хотинська фортеця пережила чотири облоги. А протягом XVI-XVII століть біля фортеці відбулося чотири великі битви. Наймасштабніша битва, на кону якої стояла доля Європи, сталася в 1621 році, між 150-тисячною армією Османської імперії з одного боку і 35-тисячною армією Речі Посполитої та 40-тисячною армією українських козаків з іншого. Ця кровопролитна битва тривала більше місяця, турки втратили в ній 80 тисяч воїнів і змушені були піти на мирну угоду й відмовитися від планів завоювання Європи.

У 1963 році споруди фортеці було взято на облік як пам’ятку державного значення. У 2000 році створений Історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця”, який у серпні 2007 року в числі інших став переможцем акції «7 чудес України». Під час екскурсії фортецею туристи можуть оглянути будівлі внутрішнього двору – склади, казарми, а також зовнішні бастіони й вежі. Є на території фортеці і невеликий музей тортур, в якому представлені найбільш поширені середньовічні знаряддя тортур. А в центрі замкового подвір’я знаходиться величезний колодязь, завглибшки 65 метрів і завширшки майже 3 метри, в якому досі є вода.

Хотинська фортеця – одна з найяскравіших історичних та архітектурних пам’яток України. Тут настільки гарно, що відомі кінорежисери обирають саме Хотинську фортецю для зйомок історичного і художнього кіно. Крім «Тараса Бульби», тут знімалося багато фільмів, зокрема «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стара фортеця», «Стріли Робін Гуда».

Чарівний світ Дністра величний і неповторний. До ріки гори підходять так близько, що утворюють каньйони, руслом яких і тече ріка. Потоки в деяких місцях зриваються з круч просто в ріку, перетворюючись в живописні водоспади. Окремі частини скал нагадують швейцарський сир, весь в дірках від виходів печер і гротів. На берегах ріки і навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра. Природа річки Дністер своєрідна і мальовнича. Історичних пам’ятників на його берегах не менше, ніж на інших європейських ріках: замки, монастирі, церкви, костели, скелі, гроти і печери, які століттями спостерігають за стрімкою дністровською течією. Дністер – ти мусиш тут побувати!
____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2015
Фото: © Ігор Меліка & Юрій Сазін  All Rights Reserved

Залишити коментар

*