Igor Melika

На півдні галицького Поділля, над багатоводним Дністром, потапає в садах, повна краси і чару місцевість, колись повітовий центр – Заліщики. Ще в княжу добу, коли по Дністрі проходив торговельний шлях, що лучив Чорне море і багату Візантію з княжим столичним містом – Галичем, по бистрих водах ріки плавали торговельні судна – кораблі. За переказами, місце, де тепер розкинулися Заліщики, відділялося від Дністра зарослями ліщини. Тут, тобто «за ліщиною», залюбки зупинялися проїжджі купці на відпочинок. Звідси мабуть і походить назва міста Заліщики.

Заліщики – невеличке курортне містечко лежать у мальовничій долині на лівому березі Дністра в південно-західному Поділлі, немов би на півострові. Дністер витанцьовує навколо цього райцентру на півдні Тернопільщини такі вихиляси, що, здається, от-от задушить невелике місто в своїх глибоких обіймах. Заліщики від обіймів не пручаються, адже саме завдяки височенним берегам Дністра це подільське місто може похвалитися середземноморським кліматом. Сама природа попіклувалася про долю міста, “підкинувши” йому з високих дністровських круч ідею курортного центру.

Між Буковиною і Тернопіллям

Протилежний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зокрема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70-120 метрів високою і стрімкою стіною, покритою здебільша кущами дерев. З Буковиною Заліщики пов’язані двома мостами — залізничим на заході, що був найвищим мостом у передвоєнній Польщі, та другим мостом, який сполучує галицький гостинець Тернопіль – Чортків – Заліщики з Чернівцями. Заліщики є єдиним місцем в західних областях України з лагідним середземноморським кліматом. Тут рано достигають овочі й городина і через те навколо розкинулись виноградники та баштани. Першу записану згадку про Заліщики стрічаємо у хроніках XII ст., тобто в часах могутньої ще Київської імперії та початків зросту Галицького князівства: Заліщики мужньо витримали часи татарського лихоліття, перебуваючи адміністративно в Подільському воєвідстві, червоногородського повіту, який у час Речі Посполитої відповідав більш-менш модерній Чортківській окрузі.

В 1750 р. місто одержало магдебурзьке право, а в 1772 pоці, при першому розподілі Польщі, Заліщики попали під володіння Австрії разом з цілою Галичиною. В 1809 pроці, з ласки Наполеона, владу над східною частиною Галичини, званою тоді Тернопільським краєм, що включав і Заліщики, захопила Росія. Одначе, в 1815 pоці, згідно з договорами Віденського Конгресу, цар Олександер І повернув захоплені частини Галичини Австрії, У складі Австрійської імперії Заліщики залишилися аж до проголошення Західно-Української Народної Республіки, 1 листопада 1918 р. У липні 1919 році Заліщики зайняли поляки. Відтак Заліщики входили до складу Польщі аж до вибуху другої Світової війни.

За польських часів Заліщики перетворилися в курортне місце і, завдяки своєму теплому кліматові, вони були неабиякою атракцією для польських вельмож. Для їхньої вигоди, в літніх місяцях, Заліщики були сполучені з Варшавою поспішним поїздом, що складався з трьох люксусових вагонів і звався «люксторпедою». У другій половині вересня 1939 рроку Західну Україну зайняла совєтська Червона Армія, а в тому і Галичину, яка стала складовою частиною так званої Української Радянської Соціалістичної Республіки. Заліщики, разом з цілою Західньою Україною, розпочали новий період у своїй історії.

«Польська Рiв’єра» з нудистським пляжем

Про те, що місто-півострів було колись відомим європейським курортом, знають навіть далеко не всі мешканці району. Проте саме це місце називалося на початку минулого століття «Польською Рiв’єрою» і було розвиненим кліматологічним курортом, до якого ходив прямий швидкісний поїзд iз Варшави. Береги Дністра були забудовані віллами та пансіонатами. Neapol, Warshawa, Riviera, Grand – одні назви чого варті! Там знаходились два великих комфортних піщаних пляжі «Сонячний» і «Тінистий». До речі, був і ще один – перший у міжвоєнній Польщі неофіційний нудистський, а набережну порівнювали з ялтинською.

Як істинне курортне місто Заліщики затихали в холодну пору року і оживали влітку. Тут проводилось багато культурних та спортивних заходів, як от концерти, виставки, театральні вистави, кінні перегони, змагання з тенісу, стрільби та веслярства. Пропонувалися навіть дійства, схожі на фестивалі, – одне з таких проводили завжди у другу декаду вересня на честь збору винограду, і називалося воно «Віннярство» (Вінобранє – Winobranie). На відпочинок у Заліщики охоче приїжджали представники знаті й творчої інтелігенції, серед яких було і чимало відомих людей – наприклад, оперна зірка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович та Василь Стефаник, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський. Нині про ті часи нагадують хіба спогади й старі фото.

«Середземноморський» курорт

Чудові пляжі колишнього заліщицького курорту були знищені великою дністровською повінню, і в радянський період їх чомусь не відновили… Однак за тих же радянських часiв райцентр усе ще залишався досить відомим кліматологічним курортом. У колишньому палаці місцевої знаті функціонувала здравниця всесоюзного значення «Заліщики», в якій щорічно відпочивало й поправляло здоров’я більше п’яти тисяч людей не тільки з України, а й з інших республік колишнього СРСР. На превеликий жаль будинок відпочинку «Заліщики» не витримав економічних катаклізмів української незалежності. Нікого чомусь не зацікавило збереження об’єктів, завдяки яким можна було б поповнювати бюджет міста та розвивати його як туристичний і курортний центр. До того ж виникли певні екологічні проблеми, на вирішення яких хронічно не вистачало коштів, а без цього повернути Заліщикам колишню курортну славу було просто неможливо. Хоча, як вважає більшість, для туристичного бізнесу тут «золоте дно». От тільки інфраструктури відповідної немає, і це – велика проблема. Але все ж є надія, що рано чи пізно до Заліщиків таки повернеться їхня давня курортна слава і місто-півострів обов’язково стане одним iз найпопулярніших туристичних центрів Західної України.

P.S. Панораму меандру, утвореного вигином Дністра разом із Заліщиками, найкраще споглядати та фотографувати з дністровських круч, над якими підноситься село Хрещатик Чернівецької області. На кручі можна піднятися пішохідною стрімкою стежиною, яка бере свій початок перед в’їздом на міст (в кінці с. Звенячин, біля кафе «Буковина»). Інший варіант: проїхати автомобільною дорогою до центру села Хрещатик в кінець вулиці В. Чорновола.

Дністер – одна з найбільших річок України і Молдавії. Бере свій початок на північних схилах Українських Карпат неподалік українсько-польського кордону (гора Розлуч біля села Вовчого Турківського району Львівської області на висоті близько 1000 м над р.м.). У верхній частині – типова гірська річка, з V-подібною глибокою (80-100 м) долиною, ширина річища до 40 м. Пробивається на північ між стрімкими скелястими берегами. Вийшовши на рівнинні простори, нижче міста Галич, спочатку тече заболоченою долиною, шириною до 13 км, а потім врізається в Подільське плато. Довжина ріки – 1362 кілометри, які поповнюються водами 386 приток!

Дністер впродовж багатьох тисячоліть відігравав роль основної транспортної артерії, що зв’язувала Прикарпаття і Пониззя з Балканами і Близьким Сходом. У далекому минулому з півдня річкою доставлялись вироби з металу, античний посуд, тканини тощо, а племена Подністров’я вивозили хліб, хутро, шкіру. З часів Київської Русі до середини XIX століття Дністром сплавляли до чорноморських портів цінну деревину, вивозили зерно, хутро, мед, віск, зброю, вироби місцевих ремісників.

Найраніша згадка про Дністер у писемних джерелах відноситься до V століття нашої ери. В творах давньогрецького історика Геродота він іменується Тіріс, географа Страбона – Тірас. Цю назву лінгвісти пов’язують з новоперським “тір” на означення “стріла”. За іншою версією назва походить з іранського “тірос” – “швидкий”. У творах античних авторів IV-VI століть нашої ери (Марцелліна, Іордана) ріка називається Данастіус, Данастер. Інші лінгвісти запропонували розглядати Данастер як двочленний гідронім. Основу “дана” вони пов’язали з ірано-фракійським апелятивом, що означає “вода, річка”. З таким тлумаченням цього компонента назви погодилася більшість мовознавців. А навколо другої частини полеміка точиться досі. Мовознавець і археолог В.П. Петров стверджує, що вона індоєвропейського походження. В період Індоєвропейської етнічної спільності вона звучала, як “іс-ро” – “текти, стреміти, ринути”, в мові асимільованих слов’янами фракійців (близько 2000 років тому) вона мала форму “стреу” – “вода, що тече, струменіє”. Основне значення цієї основи в інших європейських мовах – “вода, що швидко тече”. В.П. Петров зробив висновок, що, як і Дніпро, гідронім Дністер складений з основ синонімів з давніх індоєвропейських мов кожна з яких означає “вода”. Отже, Дністер – це “вода+вода”.

Дністер – унікальна пам’ятка природи

Сучасні дослідження геологів дозволяють приблизно визначити вік Дністра. Формування русла ріки пов’язане з відходом на південний схід так званого Сарматського моря. Сарматське море утворилося у результаті з’єднання двох морських басейнів – Прикарпатського і Причорноморського. 15-20 мільйонів років тому це “море” вкривало великі простори – від Кременецького кряжу і Карпат до сучасного Аральського моря. Воно було внутріконтинентальною неглибокою і теплою водоймою. Відступало море повільно, кілька мільйонів років, і на початку антропогеновою періоду набрало обрисів сучасних Чорного, Азовського і Каспійського морів.

Сарматське море поступово відходило і на його місці утворювались долини і русла рік, що нині впадають у Чорне і Азовське моря. Деякі з них (притоки Дніпра, Південний Буг та інші) в результаті вертикальних рухів кристалічної платформи і окремих блоків змінювали напрямки своїх течій, а Дністер і нині тече тією долиною, яку він розробив понад мільйон років тому. Йшли тисячоліття. Дністер все глибше врізувався в товщі лесових відкладів, а потім у тверді породи, що утворились протягом давніх геологічних періодів. У Середньому Подністров’ї поступово формувалась вузька, глибока, каньйоноподібна долина, над якою місцями здіймаються 70-80-метрової висоти оголені відклади палеозойської ери. Ці скелі – природні пам’ятки. На нашій планеті вони найвизначніші пам’ятки силурійського періоду, яким нараховується понад 300 мільйонів років.

Гори з глибин Сарматського моря

Товтровий кряж (або Медобори) – це колишній бар’єрний риф, який утворився колоніальними організмами (літотамнієвими водоростями, мшанками, устрицями, коралами), які жили в морях тортонської і сарматської епох. Простягається він по східній околиці Подільської височини на 200 км у вигляді яскраво вираженого валу з множиною бокових відгалужень. Починається він біля смт Підкамінь у Львівській області і простежується в напрямку Скалата, Кам’янця-Подільського і далі, за Дністер, у Молдову. Мікроклімат Кам’янецького Придністров’я формується Товтровим кряжем та каньйонами Дністра i його притокiв, тому тут створилися особливі умови для збереження рідкісних i реліктових рослин, серед яких більшість лікарських.

Приднiстровська частина Подiльських Товтр вiдрiзняється деякими особливостями: вона сильно i доволi густо розчленована глибокими каньйоноподiбними долинами лiвих притокiв рiчки Днiстер. Долини мають глибину до 200 м, крутi схили та вузьке дно. Вивiтренi та розмитi вапняки, якi відслонюються на схилах долин, утворюють екзотичні скелі рiзної форми – колони, стовпи, гiгантські гриби або хаотичнi нагромадження брил та валунiв. Парк репрезентує один з трьох найбільших центрів ендемізму в Україні (два інші – півострів Крим та Карпати) – тут сконцентровано найбільше серед природоохоронних територій країни число ендеміків і реліктів.

Подiльськi Товтри (Медобори) сьогоднi не мають аналога в Європi i є унiкальними за своєю природою. У світі деякими аналогами можуть служити схожі за зовнішніми геологічними ознаками скелясті гряди у Великій Британії та США. Ідеальним аналогом може бути Великий Бар’єрний риф, який знаходиться на пiвнiчному та східному узбережжi Австралiї. Проте, ця геологічна споруда перебуває у стадії свого постійного формування і змін, більшою мірою представлена аквальними екосистемами. Товтри є меншими за своєю протяжнiстю, нiж Великий Бар’єрний риф Австралiї, але унiкальнiсть його полягає у тому, що вiн знаходиться на суходолі, хоч і сформувався в узбережній зоні епіконтинентальних морів, але був похований у первозданному вигляді під молодшими відкладами і відкопаний згодом денудаційними процесами плейстоцену та голоцену.

У відкопаній товщі порід, що складають Подільські Товтри, і порід, що залягають нижче, сформувалися горизонти підземних вод, що, частково, перетворилися на мінеральні води із цінними лікувальними властивостями. Одночасно, відбувалися карстові процеси, що значно змінили будову поверхні і надр Об’єкту. Унікальні карстові порожнини є доступними для спостереження і вивчення. НПП «Подільські Товтри» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Парк підпорядковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Дністер – ти мусиш тут побувати! _____________________________________________________________

Чарівний світ Дністра величний і неповторний. До ріки гори підходять так близько, що утворюють каньйони, руслом яких і тече ріка. Потоки в деяких місцях зриваються з круч просто в ріку, перетворюючись в живописні водоспади. Окремі частини скал нагадують швейцарський сир, весь в дірках від виходів печер і гротів. На берегах ріки і навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра. Природа річки Дністер своєрідна і мальовнича. Історичних пам’ятників на його берегах не менше, ніж на інших європейських ріках: замки, монастирі, церкви, костели, скелі, гроти і печери, які століттями спостерігають за стрімкою дністровською течією. ________________________________________

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012

Джерела інформації: Василь Верига «Там, де Дністер круто в’ється», Світлана Мичко “Півострів Заліщики, або Курорт за городами”, матеріали сайту www.tovtry.com