Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Щороку зустрічати золоту осінь на Вододільному хребті вже стало традицією для фотомандрівників. Адже осінь на Вододільному – це особливе свято душі, коли ти потрапляєш в полон осінніх кольорів і розмаїття фарб. Це дивовижна пора, коли можна на повні груди вдихнути запах сухих трав та опалого листя, а на пожовклих схилах гір смакувати соковитими примороженими ягодами соковитої брусниці.

Щоб зрозуміти, що таке осінь в горах, потрібно пережити і відчути цілий ряд емоцій, пропустивши їх крізь себе; власними очима побачити кольори і їх відтінки, особисто почути невловимі звуки, на власній шкірі відчути дотик середовища, в якому, здається, зупинився час…

Саме тут, рівно рік тому, час зупинився для мого чотирилапого друга, який пройшов разом зі мною увесь Вододільний хребет. Нас неждано розлучила осінь… Відтак я довгий час не відвідував цю місцину. І тільки з настанням наступної золотої осені я повернувся в ці мальовничі краї зі змішаними відчуттями радості і жалю.

Та життя підносить нам різнопланові сюрпризи. І завжди приємно, коли ці сюрпризи позитивні, особливо з подачі твоїх близьких та друзів, де підкреслена глибина і щирість почуттів. В такі моменти відбуваються справжні дива! Неймовірний сюрприз, справжнє свято, що запамятається мені на все життя, організували мої друзі, запеклі фотографи Роман Джаджа та Олена Кошель з Києва, які були зі мною в цьому поході Вододільним хребтом. Але про це краще розкаже сама Олена:

«Водоразделный хребет очень красив и фотогеничен, имеет извилистую и асимметричную форму холмов. Вершины «лысые», часто называемые красивым словом «полонина» и скалистые с кустарниковыми зарослями черники и брусники, а склоны украшают буковые леса. Мне удалось попасть на хребет поздней осенью, когда листва с деревьев уже облетела, оставив лишь самые крепкие экземпляры держаться на крученых буках, растущих на вершине хребта.

К сожалению, именно это красивое и и живописное место стало причиной неприятных воспоминаний для моего друга и коллеги Игоря Мелики – в прошлом году прогулка по этому хребту стала последней для его любимого друга – самоедской лайки Лаймы, которая не выдержала последствий укусов клещей. Отчасти из-за этого было решено подвести к кульминационному моменту одну интересную затею, на которую долгих два месяца собирались средства по всему фейсбуку, и нивелировать негативные эмоции у нашего товарища.

Идея была довольно простой, но безпрецендентной по своей сути, а именно – добровольный перевод денежных средств от всех желающих, чтобы помочь Игорю обновить фототехнику и не останавливаться на достигнутом. Просто так, безвозмездно и от души. В этом то и была сложность, в мире, где довлеет акцент на сочувствие и соучастие, практически нет места бескорыстию и альтруизму.

Более 40 людей откликнулось на боевой клич, кинутый в просторах фейсбука, на контакт через личные сообщения вызывались знакомые и незнакомые нам люди – друзья, коллеги и просто знакомые Игоря, которые тоже захотели принять участие. Мы говорили «извините» тем, кто отказывался, и не трогали повторно тех, кто отмалчивался. Присоединились даже люди, не знакомые с Игорем лично, хотя этот пункт был самым существенным в желании помочь. На фразу «Я же его НЕ ЗНАЮ» я попадала часто, наивно полагая, что принадлежность к касте «friends» дает нечто большее, чем один лайк в неделю.

В итоге через два месяца была собрана сумму в размере, равном половине стоимости зеркальной камеры полупрофессионального уровня. Сумма была торжественно вручена ничего не подозревающему Игорю одним холодным вечером в палатке под дружное распитие горячего глинтвейна. Вряд ли он когда-либо ожидал нечто подобное в своей жизни, а потому видеть его шок, искреннее удивление и обескураженность было особо приятно. Со своей же стороны хочется поблагодарить всех, кто откликнулся на призыв и принял участие в проекте, особенно давнего товарища Игоря Романа Джаджу, который и организовал всю эту затею. Это была безпрецендентная акция и в моей жизни тоже. Некоторые суммы в конце мы уже проследить не смогли, так как посылавшие их не отчитывались, поэтому, в надежде, что их авторы читают сейчас эти строки, я говорю вам отдельное спасибо за дружескую поддержку и участие.

«В следующем году собираем мне!» – сказал мне коллега, который не участвовал в нашем мероприятии. Улыбнуло тогда… Ведь это незапланированная акция и не благотворительная группа в поддержку нуждающихся фотографов (хотя идея сама по себе интересна), а просто спонтанное и инстинктивное желание сделать приятное человеку, который тебе нравится. Хотя… Делайте добро, товарищи, и вдруг когда-нибудь главным героем подобной акции станете именно Вы!»

P.S. В житті людини буває багато яскравих моментів, які вкарбовуються в память назавжди. Однак трапляються і «мега-події», що іноді можуть змінити твоє життя, світогляд чи навіть думку про навколишній світ. Скажу відверто, я не звик отримувати сюрпризів-подарунків від життя. Всі мої життєві здобутки отримані власними силами і стараннями. Та й влаштований я так, що більше звик віддавати людям, ніж отримувати від них. Адже роблячи добро, ми робимо цей світ добрішим, наближуючи мрії людей до реальності. І як не банально, але добрі вчинки/дії справді вертаються до тебе добром. Бо життя – як бумеранг, яке кинеш… таке і вернеться до тебе…

Ніколи навіть не прийшло би в голову, що мої друзі здатні на такі благодійні вчинки! Просто так, майже без приводу і контекстів. Таких надпотужних емоцій у мене ще не було! Коли Олена озвучувала «вирок», про те, як мої друзі вирішили мене підтримати, я певний час не зміг збагнути, що відбувається і про що йде мова. Навіть коли урочисто було вручено мені конверт з символічним написом: «На миттєві дрібниці», я довго не міг вийти з шокового стану, все ще не усвідомлюючи що це відбувається саме зі мною. Це було щось неймовірне!!!

Друзі, хочу щиро подякувати Вам за неймовірний подарунок, увагу і небайдужість. На знак подяки, я запрошую всіх Вас у гори, на спільну кулінарно-мистецьку акцію «Бограч PARTY». Тож сподіваюся, що після повної реалізації моєї мрії, ми обов’язково всі зустрінемося, щоб спільно відзначити цю подію. Ще раз дякую за все! …І справді, дива трапляються, а мрії здійснюються!

Осінь на Вододільному хребті

Вид на Острий Верх (1294 м)

Повертаючись до походних буднів, хочеться зазначити, що впродовж трьох осінніх днів на Вододільному хребті, наша група фотомандрівників пережила багато цікавих подій та позитивних емоцій. В перший день ми пробиралися до вершин крізь туман і холодний дощ. Місцями видимість була всього 15-20 метрів…

Наступного дня був чудовий морозний ранок, трава і смереки в інії та приморожена солодка брусниця. Яскрава сонячна погода того дня протрималася до самого вечора. Чітке, прозоре повітря дозволило споглядати навіть Бещади – гори сусідньої Польщі. По дорозі ми бачили свіжі сліди вовків. А згодом зустріли польського туриста, якому вдалося навіть сфотографувати хижака на свою фотокамеру. Потім була ясна, але вітряна ніч з поривами штормового вітру. Ми сиділи біля багаття, зігрівалися глінтвейном і смакували смажені каштани.

На третій день, вранці, всі вибігли зустрічати сонце. Однак за ніч вітер не вщух і майже безперервно бешкетував щосили, намагаючись збити з ніг напівсонне тіло. Тільки після того, як було згорнуто табір і досягнуто межі лісу, повітряні маси заспокоїлись і ми в полоні тихої золотої осені неспішно спустилися в село Ужок (Великоберезнянського р-ну) – кінцеву точку нашого маршруту.

Осіння мандрівка Вододільним хребтом, залишила в душі кожного із нас яскравий слід особливих відчуттів. Впродовж трьох днів було отримано від гір цілющу порцію миттєвостей абсолютного щастя. Звичайно, інколи доводиться докладати немалих зусиль щоб ради коротких, але таких жаданих миттєвостей відчути магію гір. Однак гори – це своєрідна філософія, яка змушує замислюватись і розмірковувати, ставити собі запитання і шукати на них відповіді. А дива трапляються з тими, хто в них вірить! А ти віриш у дива..?

Вид на г. Пікуй з вершини Великого Верху (1309 м)

Перевал “Руський шлях” (1217 м)

Подорож Верховинським Вододільним хребтом було здійснено за маршрутом: село Щербовець (570 м) Воловецького р-ну – г. Пікуй (1408 м) – г. Нондаг (1303 м) – г. Припір (1285 м) – г. Острий Верх (1294 м) – пол. Панська – г. Великий Верх (1309 м) – пер. Руський шлях (1217 м) – г. Лискованя (1248 м) – г. Журовка (1226 м) – г. Розсипанець (1131 м) – г. Старостина (1229 м) – г. Дрогобицький Камінь (1186 м) – г. Кінчик (1115 м) – г. Кругла (981 м) – село Ужок (580 м) Великоберезнянського р-ну.

Вид з Вододільного хребта на Польські Бещади

Гора Листкованя – 1248 м над р.м.

Гора Журовка – 1226 м над р.м.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото: Ігор Меліка, Володимир Бондаренко, Олена Кошель, Роман Джаджа © All Rights Reserved

  • Олена з Києва:

    Дуже гарно, Ігорьку! Дякую тобі теж!)) Нам було приємно зробити тобі приємно))

  • Vladimir:

    Очень насыщенно и красиво было. Спасибо всем кто помог Игорю на “жизненные мелочи”! Игорь тебе спасибо за все.

  • Як завжди на висоті)!

  • Сазін:

    Вододільний не втрачає своєї краси..

  • Любов:

    Приємно хоч подумки пройтись з Вами по Вододільному, відчути присмак глінтвейну з каштанами, підставити носа карпатським вітрам!

  • Наталия:

    Очень понравились фотографии, спасибо! И история!

  • Николя:

    Чудесные у Вас фотографии! Такая осень красивая в Карпатах, яркая, насыщенная… вот когда нужно не жалеть времени и снимать, снимать, снимать… А история, рассказанная в фоторепортаже, говорит, что у Вас и друзья замечательные!

  • Галина Гринечко:

    Ніколи ще не бувала в тій частині Карпат. Але завдяки таким чудовим фото та розповіді вже маю відчуття, що “побувала”. Ну, майже побувала :) Дякую гарно. Завжди із задоволенням переглядаю в інтернеті Ваші фотозвіти-фоторозповіді

  • Андрій Опир:

    Чудова історія, та ще й присмачена такими яскравими світлинами

  • Сергій:

    Ігоре, Ваші Карпати надзвичайні! Насолода неймовірна! Дякую!

  • Безрук Дмитро:

    Щиро дякую за миті насолоди…

Залишити коментар

*