Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Вже вкотре за вікном кружляє осінь…
І безнадій мереживний обрус
Лягає на посріблене волосся,
На тінь омрійну, листом у траву,

Де павутинні сни, що впали з неба –
З-під крилець юних янголів дощу…
Востаннє пригортаюся до тебе,
За мить безмовним літом відпущу

У далеч неосягненого щастя,
Туди, де іншомовна пастораль –
Душі твоєї ладанне причастя,
Сльози моєї – зранена печаль…

І на долоні сонцесяйним пасмом
Ще, ніби, й усміхається життя,
Та за вікном укотре білим вальсом
Кружляє осінь вицвілі чуття…

Вчора була осінь… ___________________________________________________________________________________________

Осінь – це високе, яскраво-блакитне небо з невагомими нитками сивини. Осінь – це ліс, в який заходиш тихими кроками, неначе боїшся злякати його мешканців. Тут темно-зелені смереки ліниво шелестять верхівками стовбурів, розгойдуючись у такт вітру, наче щось промовляють до тебе. Та особливо відчутний прихід осені ввечері, коли на землю опускається сутінок, прохолодний, вологий і пахне сирістю. Пахне димом, опалим листям, пахне осінню… Я обожнюю цю пору: світанкову прохолоду, переплетену із злегенька романтичною ностальгією за літом, перший вранішній туман із дощовими краплями на склі та свіжий запах яблук, що тихо падають в траву.

Тільки восени годинами не можеш відвести очей від зоряного неба. Адже у цю пору року небозвід – загадковіший і яскравіший. Лише восени, як ніколи, цінуєш розмову з друзями, яких не бачив ціле літо, і за чашкою гарячого чаю вкотре переконуєшся, що три місяці без сміху улюбленого приятеля – це таки дуже багато. Мабуть, тільки восени буває так, що відпроваджуючи поглядом зграї птахів у небі, хочеться їм подякувати за те, що так гарно співали усе літо для тебе і навіть починаєш шкодувати, що не завжди уважно вслухався у їхнє радісне щебетання Лише восени сумуєш, що проспав так багато неповторних сходів сонця влітку. Осінь – найтаємничіша пора, яка будить у людях різні відчуття, спонукає на звершення несподіваних вчинків, змушує багато про що задуматися…

Та все ж, у більшості випадків, осіння пора дарує нам чаруючі миті різнобарвних почуттів, надихає на творчість та мандри, на пошуки справжнього “осіннього золота”. Цьогорічний фототур-похід “Золота осінь в Карпатах” зібрав команду з 8 фототуристів, які з 19 по 21 жовтня 2012 року відправилися на Верховинський Вододільний хребет в Українських Карпатах за маршрутом: с. Щербовець (570 м) Воловецького р-ну – г. Пікуй (1408 м) – г. Нондаг (1303 м) – г. Припір (1285 м) – г. Острий Верх (1294 м) – пол. Панська – г. Великий Верх (1309 м) – пер. Руський шлях (1217 м) – г. Лискованя (1248 м) – г. Журовка (1226 м) – г. Розсипанець (1131 м) – г. Старостина (1229 м) – г. Дрогобицький Камінь (1186 м) – г. Кінчик (1115 м) – г. Кругла (981 м) – село Ужок (580 м) Великоберезнянського р-ну. Протягом трьох чудоднів в обіймах “бабиного” літа, група фототуристів мала можливість насолоджуватися найяскравішими барвами справжньої “золотої осені” та відчути і пережити масу незабутніх і захоплюючих вражень!

Верховинський Вододільний хребет знаходиться у внутрішній смузі Українських Карпат, головним чином на межі Закарпатської та Львівської областей. Вододіл – це лінія, що розділяє басейни суміжних водойм або скупчень підземних вод. Зазвичай вододіли проходять по гірським хребтам чи в будь-якому разі через найвищі точки певної місцевості. Верховинсько-Вододільний хребет простягається від витоків річок Уж і Сян до верхів’я річки Ріки (від Ужоцького до Торунського перевалу). Звідси також беруть початок великі річки Карпат — Латориця та Стрий. Наш маршрут брав початок в селі Щербовець Воловецького р-ну, звідки верхів’ями хребта група повинна пройти відстань 40 км і дістатися до фінішної точки – в село Ужок.

День перший (Пройдена відстань: 15 км) Близько дев’ятої години ранку група фотомандрівників прибула в Щербовець, який зустрів своїх гостей туманом. Крізь щільну товщу “білого диму” пробивалося лагіде сонячне проміння. Повітря осіннього ранку було насичене пахучими травами з солодкуватим присмаком яблук-паданиць. Ми утрамбували свої рюкзаки, одягли футболки з короткими рукавами і почали рухатися у напрямку до вершини гори Пікуй. Підйом на висоту 1408 м над р.м. зайняв майже три години. Відтак за плечима у нас перший “найскладніший” відрізок шляху довжиною 5 км, після чого ми повинні пройти ще 10 км верхів’ям хребта та дістатися до запланованої стоянки. Вершина зустріла нас сонцем і вітром, а ясна погода дозволила споглядати з цієї точки найближчі хребти і вершини Українських Карпат та пасмо Польських Бескидів включно.

Вододільно-Верховинські Карпати (вид з гори Пікуй – 1408 м)

На вершині гори Припір – 1285 м над р.м.

Великий Верх (1309 м) і Острий Верх (1294 м)

Близько четвертої години по обіді ми дійшли до місця нашої першої ночівлі – Панську долину. Панська долина – це розкішне і зручне місце для відпочинку та таборування в будь-яку пору року. Панська долина знаходиться між вершинами Острий Верх та Великий верх утворюючи величезне поле з помірним нахилом. З червня по серпень місяць долина рясно зацвітає різнокольоровими квітами утворюючи величезний барвистий килим. Джерела з питною водою в Панській долині ніколи не пересихають і на відміну від більшості невеликих карпатських джерел скоріше нагадують річки. Буковий ліс, що знаходиться на краю долини, забезпечить вас дровами для приготування їжі, а в літній період ще й пригостить грибами та ягодами. Не дарма ж долина носить назву “панська”, бо сама природа створила тут всі умови для комфортного перебування найвибагливішого мандрівника. Підтвердженням цього факту служать залишки зруйнованого туристичного притулку (кам’яний фундамент), що був побудований в кінці 30-их років минулого століття поляками.

Ранок в “Панській долині” на Вододільному хребті

День другий (Пройдена відстань: 11 км) Ранок наступного дня видався теплим і сонячним. Найспритніші фотомайстри ще до сходу сонця зайняли “бойові” позиції, окупувавши вершини Великого та Острого Верху. Адже з цих вершин відкривається 360° панорама з мальовничими краєвидами гірської місцевості Закарпатської та Львівської областей. Ранкову фотосесію розпочато!

Після активної фотосесії спускаємося в табір, розпалюємо вогонь та готуємо сніданок. Близько десятої години складаємо намети, пакуємо речі і піднімаємося на гору Великий Верх (1309 м). Сьогодні нам потрібно пройти більше 10 кілометрів і знайти місце для ночівлі біля гори Дрогобицький Камінь. Подолавши Великий Верх вузька вторована стежка невдовзі приводить нас до перевалу “Руська путь” – особливе місце на Вододільному хребті!

Вододільний хребет – вид з гори Великий Верх – 1309 м. На задньому плані гора Пікуй

На гору Листкованя – 1248 м над р.м.

Перевал “Руська Путь” – колишній торговий шлях

Верховинський Вододільний хребет. На задньому плані Польські Бещади (Польща)

Фрагмент Вододільного хребта з вершинами: Острий Верх (1294 м), Великий Верх (1309 м), Листкованя (1248 м), Журовка (1226 м) – вид на Південь

Перевал “Руська путь” (Руський шлях) – торговий шлях доби неоліту. Перевал брав початок на Балканах, пролягав по Дунаю, далі вздовж Тиси піднімався в гори.

Руська Путь (Руський Шлях) — перевал в Українських Карпатах через Верховинський Вододільний хребет. Перевал розташований на кордоні Закарпатської та Львівської областей, між селами Либохора і Буковець, неподалік від гори Пікуй. Звідки походить слово «Русь» і що воно значить? Чому давній шлях в Карпатах називається Руська Путь? Адже саме він був шляхом християнства в Галичину, твердить історик-краєзнавець Петро Зборовський.

У ті давні часи через Карпати було три переходи: Яблуневий, Веретський (Ворітський) перевали і перевал «Руська путь». Найбільш зручним з них був саме перевал «Руська путь». Він існував 2000 літ до Христової ери. Початок свій він брав на Балканах, у Тракії, яка безпосередньо межувала з Грецією. Далі долиною ріки Дунай проходив до його протоки р. Тиса. Потім піднімався попри р. Тиса до її притоки р. Латориця, а її верхів’я — то майже перевал. Цей перевал проходив між горами Великий Верх (1309) і Лискованя (1247), які на головному вододільному хребті Карпат. Далі потоком, який пізніше дістав назву Либохорка, — до ріки Стрий і далі — до р. Дністер і Чорного моря. Першопроходці сумлінно трималися річок, а їхні наступники постійно удосконалювали цей шлях, робили його коротшим, простішим, доступнішим, раціональнішим. Якщо першопроходці йшли тільки долиною рік, то їхні наступники віддавали перевагу гірським хребтам і різним підвищенням. Адже на шляху Руської путі, окрім перевалу, високих гір нема. Хребти не високі, не заболочені, по них зручніше йти і провозити товари.

Цим безпечним шляхом користувалися для своїх походів Великі князі та королі Русі. Король Данило Галицький цим шляхом йшов походом 1269 р. Неодноразово цим шляхом зі своїм військом здійснював походи син Данила король Лев Данилович. У 1250 році він одружився з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. Очевидно, тоді, як би скріплюючи свою вірність до коханої, він залишив свій напис на камені на вершині гори Пікуй. Також польський історик Ян Длугош стверджує, що князь Лев на самому верху Пікуя поставив кам’яний стовп з руським написом, який означав кордон його володінь. У 1258 році Руським шляхом король Лев пішов походом, щоб приєднати до своєї держави Закарпаття.

Після Першої світової війни через перевал проліг чехословацько-польський кордон. Після анексії Угорщиною території нинішнього Закарпаття (тодішньої Підкарпатської Русі) тут проходив угорсько-польський кордон. З вересня 1939року до червня 1941 перевал був частиною угорсько-радянського кордону. Після приєднання Закарпаття до Радянському Союзу перевал став знову лише адміністративним кордоном Львівської та Закарпатської областей. Перевал Руський шлях у Першу світову війну використовувала російська армія для обходу укріплень супротивника в ході Брусилівського прориву, а в 1944 році під час Другої світової війни його захоплення відіграло велику роль для 1 гвардійської армії — для обходу лінії Арпада. Протягом 18 днів армія штурмувала цю ділянку без підтримки артилерії, оскільки гарматні трактори та колісні тягачі не могли здолати місцеві скельні підйоми. Про ці події нагадує великий металевий хрест, який стоїть на перевалі.

По обіді ми впритул підійшли до Дрогобицького Каменю і розклали табір в сідловині між безіменною вершиною та мальовничим скельним пасмом. Стоянка виявилася дуже зручною: поруч ліс, джерела з водою і, звичайно – захоплюючі краєвиди на Полонинський хребет з його вершинами Гостра, Лютянська Голиця та інші. А коли небо зарясніло міріадами зірок ми всі зручно вмостилися біля ватри і до пізньої ночі чаювали насолоджуючись нічною тишею, жадібно вдихаючи хмільний запах “золотої” осені…

Верховинський Вододільний хребет в променях згасаючого сонця

День третій (Пройдена відстань: 13 км) Ранок третього дня розбудив нас легких подихом осіннього вітру. Промені напівсонного світила ледь торкнулися вершин хребта, коли весь фототабір озброєний фотокамерами з нетерпінням вже чекав на схід сонця. На фотополювання вийшов і мій вірний друг – самоїдська лайка Лайма. Гірські походи для цієї тваринки – це суцільна насолода, адже тут, в горах, для неї необмежена свобода!

Ранкове прозоре повітря дозволило нам в цей день побачити багато цікавого. В такий погожий день з будь-якої вершини Вододільного хребта можна побачити навіть гори сусідніх держав, зокрема Польські Бещади (Західні Бескиди) з їх найвищою вершиною Тарниця (1346 м над р.м.). До того ж, по обидва боки Вододільного хребта, розкинулися гірські села Закарпатської та Львівської областей з своїми колоритними будиночками. З висоти 1300 м над р.м. будівлі здавалися іграшковими і навіть чимось загадковими, бо час від часу то зникали то знову виринали з-під сивої ковдри ранкового туману.

 

Ранок на Вододільному хребті. На задньому плані Польські Бескиди

Багряна осінь на Вододільному хребті

Ранкова фотосесія видалася на славу. Ми покидали це дивовижне місце щасливі і задоволені. Хоча ніхто не помітив, що вже настав останній день нашої мандрівки. Нині ми фінішуємо в селі Ужок і далі нам необхідно рухатися на північ в сторону Ужоцького перевалу до кордону з Польщею. Ми поступово прощалися з горами, “бабиним літом”, без вороття замітаючи за собою сліди швидкоплинної осені…

Гора Стожок – 993 м над р.м.

Село Ужок Великоберезнянського р-ну

P.S. В житті деколи настають такі періоди, коли у серце стукає осінь. Буває так, що всі твої сподівання, неначе ті жовті листки, починають опадати повільно додолу, прикрашаючи лишень дощові калюжі. Ти втрачаєш щось цінне і дуже дороге для себе. В такі хвилини намагаєшся зрозуміти, чому літо у серці не може тривати вічно? Можливо, це такий життєвий виклик, який спонукає поборотися інтенсивніше за своє щастя? А може, це природно і закономірно, коли за літом іде осінь..?

Фототур “Золота осінь в Карпатах-2012” залишив у спогадах учасників походу масу позитивних емоцій і нових відчуттів. Однак через декілька днів після походу, зовсім несподівано, я втратив свого найвірнішого і найвідданішого друга – самоїдську лайку Лайму. На превеликий жаль цей похід для песика став останнім. Це були його останні хвилини літа… Можливо у цьому світі це лишень звичайний пес, але для когось він був цілим світом! Життя продовжується і нам необхідно знайти в собі сили йти далі. Збережеться тільки добра пам’ять про тих, хто був частиною нашого життя, і радість від того, що ці живі істоти в нашому житті – були…


____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 (Фото: Ігор Меліка & Яків Шибецький)
В публікації використані матеріали Галини Андрусів та Лесі Геник

  • Михайло:

    Все просто супер!!! 🙂

  • Володимир:

    Вмієте організувати чудесні подорожі мальовничими краєвидами. Дивлюсь на цю красу і мене розбирає туга за чимось таким і може втраченим.

  • гарнющі фотографії. заздрю

  • Сергій Петрусь:

    … наче знову там побував! насолода!!! Ігорчику дякую!

  • Приємно розглянути знайомі місця..
    дякую!

  • Яків:

    Мої співчуття щодо втрати Друга.
    Лайма залишилась з нами в наших серцях і згадую її з посмішкою))
    Дякую за нагадування радісних моментів життя)))

  • Ростислав:

    Дуже красиві місця!
    Мені аж соромно, я так близько живу біля них… і ніразу там ще не був.
    Дуже гарно переданий настрій теплої осені, такої кольорової та духмяної!

  • Елена Дяченко:

    Дякую за фото. Отримала так багато задоволення, розглядаючи їх і радіючи за тих, хто все це бачив на власні очі :)))

  • Tanya Lucan:

    Ігор, чудові фотографії!!!! Просто нема слів!! Я дуже люблю осінь в Карпатах!! Шкода вашого песика! Я знаю як це важко втрачати друга! Але ви подарували їй прекрасні останні дні її життя! Думаю що вона залишила цей світ щасливою!

  • Сергій:

    Казково! Надзвичайно! Захмарно!!!

Залишити коментар