Igor Melika

10-11 грудня 2011 року на Міжнародний день гір в Горганах пройшла «Кулінарно-мистецька акція «Бограч PARTY». Зустріч була організована учасниками форуму www.karpaty.com.ua в Карпатських горах, а саме в Горганах на полонині Погарський неподалік гори Чорна Клива. Формат мандрівки: пішохідно-туристичний. Мета проведення: знайомство форумчан в реальному житті, активний відпочинок на природі, фотосесія зимових Карпат. Всі ці складові були приправлені смачною та колоритною їжею, в приготуванні якої приймали участь всі учасники походу. Варто також зауважити, що за таких обставин «Бограч PARTY» проводився вперше: кількість учасників – 18 чол., висота над рівнем моря – 1420 м., період проведення – зимовий.

Навіть віртуальне життя може стати реальністю!

Сьогоднішній світ немислимий без інтернету, тому що він став найпопулярнішим інструментом отримання актуальної інформації і свого роду засобом спілкування. В інтернеті легко знайти цікавого співрозмовника, відповідно до своїх інтересів, реалізувати свої фантазії, миттєво переносячись з однієї точки земної кулі в іншу. Всесвітня мережа стала дверима в те віртуальне життя, якого людина була позбавлена під тиском об’єктивних умов реального світу. Наприклад чати і форуми надають користувачам можливість спілкуватися між собою не будучи при цьому обмеженими географiчною віддаленістю, дiлитися информацiєю з великою кiлькiстю людей, отримувати оперативну інформацію. І хоча віртуальне життя в інтернеті зазвичай не виходить за межі твого домашнього простору, насправді ж існує велика ймовірність того, що твій віртуальний світ колись стане частиною твого реального життя.

Особисто для мене інтернет – це спілкування і джерело інформації в різних сферах життя. Стосовно ж он-лайн спілкування, хочеться виділити один із моїх улюблених форумів, що на сайті www.karpaty.com.ua Саме в цьому середовищі я знайшов однодумців та друзів, які пов’язані любов’ю до гір і жагою мандрів. За декілька років віртуального спілкування багато форумчан стали близькими друзями, а з деякими вдалося вже навіть неодноразово побувати в гірських походах. Щоб розширити коло однодумців, а також довести, що віртуальне життя не якась там відокремлена абстракція, а рівноправна частина життя реального, на форумі було запропоновано організувати загально-товариську зустріч в Карпатських горах. В зв’язку з такою подією було прийнято рішення влаштувати справжню гостину десь на полонині, високо в горах. Страву для цього вибрали специфічно-колоритну – бограч-гуляш (полонинський суп), вона ж – страва праугорських племен, історія виникнення якої охоплює щонайменше три тисячоліття.

Дату і місце проведення «Бограч PARTY» визначили спільно і заздалегідь. Весь тягар організаційних питань взяла на себе квіточка manyasfon (Людмила Є.). Після тривалого листування з бажаючими взяти участь в кулінарно-мистецькій та фото-туристичній акції, волевиявлення зробило 18 осіб, в основному із західних областей України: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька та Львівська. Дата проведення: 10-11 грудня, локація – Горгани, пол. Погарська (1420 м).

Напередодні запланованої мандрівки погода була не зовсім втішною: дощі і тумани, ожеледиця на дорогах, штормові вітри в горах. А на перший день подорожі (10 грудня) синоптики взагалі обя’вили штормове попередження по області… Однак вже наступного дня (на 11-те грудня) окремі метеосайти пророкували ясну погоду. Але як кажуть: «навіть в найгіршому можна знайти щось хороше». Тож налаштовуємось на сонце-день і вирушаємо в смт. Ясіня Рахівського району – місце збору кулінарно-мистецької експедиції.

Гуцульський колорит

10 грудня о 10:00 всі учасники походу без запізнень прибули в смт. Ясіня. У письмових джерелах перша згадка про Ясіня датується 1555 роком, коли його заснували гуцули з галицького боку Карпат. Про це і понині нагадують деякі «архітектурні пам’ятки» в центрі селища, представляючи собою унікальний симбіоз національної самобутності горян та елементів сучасної глобалізації.

Виділяємо декілька хвилин на знайомство, легкий сніданок і вирушаємо на своїх автівках цілим кортежем до села Чорна Тиса – початок маршруту. Не важко здогадатися, що назва села походить від однойменної річки Чорна Тиса (притока Дунаю), яка бере свій початок трохи вище, між потужними хребтами Свидовця та Горган. Погода нині як і обіцяли метеорологи – дощова, місцями з мокрим снігом. В селі залишаємо автомобілі на подвір’ї місцевого газди, організовуємо колективне фото на згадку й невдовзі починаємо підніматися д’горі.

Околиці села були вкриті білою ковдрою. В цьому віддаленому куточку Закарпаття вже давно хазяйнує зима. Поступово набираючи висоту дощ змінювався на сніг. В лісі товщина снігу сягала місцями до 20 см. Час від часу із-за густих хмар виглядало скупе сонце. Та щойно ми покинули межу лісу і вийшли на безлісий хребет, як почалася справжня хуртовина. Льодяний вітер зі снігом не давав можливості зробити навіть якісне фото: вийнявши камеру з чохла, в об’єктив вмить надувало повно снігу, а пальці дубіли від холоду.

На полонину Погарський, або як її називають місцеві –  Вуглєрка ми вийшли по обіді о другій годині. Підйом із села до колиб не складний і зайняв 2-2,5 години часу (4,5 км), однак швидкість руху все-таки залежить від пори року і погодних умов. Колиби на полонині були оповиті туманом. Вітер зі снігом не стихали ні на мить. Оглянувши всі приміщення і стаї та оцінивши їх житлову здатність заселяємося невеликими групами в найкращі високогірні апартаменти. Окрему простору колибу виділяємо під кухню з живою ватрою.

За мить на полонині вже кипіла робота. Сьогодні по плану майстер-клас по приготуванню бограч-гуляшу. Для цього на висоту 1420 м над р.м. було доставлено казан відповідного розміру (14 л.) та близько 20 кг. продуктів! У приготуванні страви був задіяний весь колектив. Дивовижно, але вісімнадцять чоловік з різних областей, з різними світоглядами і характерами, створювали враження єдиної туристичної сім’ї з відповідним стажем. Такий факт не міг не втішати, адже саме в поході, в умовах дикої природи ми дізнаємося хто ми є насправді!?

Свято наближається, столик накривається

На дворі сніг і хуртовина, а на полонинській кухні тепло і затишно. Потріскує багаття. В казані кипить смакота. Щоб зварити величезний казан бограчу в першу чергу потрібно запастися терпінням. Адже м’ясні складові бограч-гуляшу повинні готуватися близько 3,5-4 год. У міру потреби в киплячий казан додаємо талу воду із свіжого снігу. Згодом туди ж потрапляють подрібнені трави та спеції, всіляке магічне коріння, келих червоного вина і на завершення – палаюча головешка! Стомлена очікуванням челядь нестримно прийнялася дегустувати довгоочікувану святкову трапезу. Під келих молодого червоного вина – божоле, бограч-гуляш смакував по-особливому!

Перший тур кулінарно-мистецької акції «Бограч PARTY» проведено успішно і ситно, без побічних ефектів та без застосування «мезиму» і «фесталу». Вечір вдався на славу, а справжня зима за вікном тільки підсилювала ефект святкового передріздвяного настрою. А вже завтра на нас чекало інше туристичне свято – Міжнародний день гір, святкування якого ми запланували на вершині гори Чорна Клива. Тож на кухні довго не засиджуємося і ситі та щасливі розходимось кожен до своєї колиби-домівки, щоб завчасно лягти і вранці не проґавити схід сонця.

Ніч яка місячна…

Близько шостої ранку мене розбудило яскраве світло, що пробивалося крізь шпари у дерев’яних стінах. –Невже світанок проґавив, з просоння промайнуло в голові? Спантеличено дивлюся на годинник: 6:30 ранку. Взуваю льодяні черевики і виходжу з колиби на подвір’я. На дворі і справді світло, хоча до сходу сонця ще ціла година. Очам своїм не повірив, коли побачив, що це світло від повного місяця, який величезною жовтою кулею завис над Чорною Кливою. У місячному сяйві схили гір виблискували сріблом, наїжачившись гостроверхими смереками. За ніч в горах насипало снігу по коліна!

Згодом з колиб поволі стали виходити інші споглядачі ранкового шоу. Адже такого видовища після вчорашньої завірюхи ніхто не очікував. Справді, синоптики не помилилися в своїх прогнозах. Сонце поволі піднімалося десь аж із-за Кукула і вранішнє лагідне світло на всі 100% сприяло вдалій фотосесії. На засніжених полонинських схилах споглядачів і фотографів було як маку. Ранкову фотосесію розпочато! Яхоооу!

Сонце піднімалося все вище і вище припікаючи не на жарт. Гірське морозне повітря було настільки чистим і прозорим, що довкола нашому оку відкривалися мальовничі пейзажі сусідніх хребтів і масивів. З полонини Погарської як на долоні було видно Чорногору з Говерлою і Петросом, масив Свидовця від Близниць до Унгаряски, частину Горганського хребта. Десь далеко на сході виднілися Покутсько-Буковинські гори та виблискував білий хребет Кукула. Після тригодинної фотосесії, сповнені вражень, організовуємо швидкий і легкий сніданок та плануємо день.

Міжнародний день гір

Саме сьогодні, 11 грудня в житті кожного запеклого туриста визначна дата – Міжнародний день гір! Про таке унікальне співпадіння: вихідні + погода + компанія + день гір + бограч паті – годі було й мріяти. Тому всі без виключення не приховували задоволення в правильності вибору, що саме на ці два дні знайшли час та бажання провести вікенд в зимових Карпатах у колі однодумців. Ну, а що таке гори і для чого взагалі люди піднімаються вище хмар, ризикуючи іноді навіть власним життям, думаю це окрема тема для розмови. Однак нині на День гір зібралася команда далеко не з «новачків» і кожен присутній усвідомлював, можливо навіть десь підсвідомо, чому і для чого він зараз тут!? Близько десятої ранку, поснідавши, розділяємося на дві групи: тих, хто залишається на полонині відпочивати і на тих, хто бажає піднятися на засніжену Чорну Кливу відсвяткувати по-справжньому свято гір. Розподіл відбувся майже 50х50.

На Кливі було кльово!

Тож озброївшись фотокамерами більше десятка бажаючих вирушають на зимову прогулянку з полонини Погарської до вершини Чорна Клива (1719 м над р.м.). «Мороз і сонце, день чудовий» – майже як у Пушкіна про «зимовий ранок» влучніше і не скажеш. Довкола справжнє царство зими. Ми у полоні снігу і морозу. Здається, все живе замерзло від цієї холоднечі – ні звуку, тільки зрідка потріскують від морозу дерева. Опинившись в цій чарівній казці, з якої повертати не хотілося, поступово починаєш закохуватися в незбагненну красу зимових гір. Навіть слова, якими можна було б описати цей зимовий ранок, десь губилися в красі побаченого.

Поступово набираючи висоту снігу на схилах Чорної Кливи ставало все більше і більше. Заворожуючі пейзажі в ялиновому лісі не давали шансів пройти мимо, щоб не вийняти фотокамеру з чохла. Під вагою снігу зелені і поважні смереки ніби завмерли в реверансі. Місцями на маршруті доводилося протоптувати стежку буквально по пояс в снігу. Наче якась гра. Дивна суміш емоцій, яка чомусь нагадала мені далеке дитинство.

Підйом з Погарської на Чорну Кливу зайняв майже дві години (5,5 км). З висоти 1719 над р.м. своєю чарівністю вразили сусідні хребти, до яких, здавалося, рукою подати. Знову перед нами поважний Свидовець, чітко видніється Топас на Полонині Красна, напроти масив Горган у всій красі – від Хомяка і аж до Грофи, Чорногора із закутаними в хмари вершинами та хребет Братківський, який зовсім поруч з Чорною Кливою.

На вершині піднімаємо келихи за День гір, закусуємо чоколядою та мандаринами, робимо колективне фото на згадку і второваною стежкою не поспішаючи спускаємося до полонини, де вже зачекалася решта наших. На спуску, між Чорним Грунем і Кливою, нам пощастило зустрітися з представником карпатської фауни, хижим ссавцем – вовком. Тварина щосили неслася з верхнього засніженого схилу, перетнула нашу стежку і за якусь мить зникла в густому лісі. Одному із моїх колег вдалося сфотографувати це видовище. Коли ми підійшли ближче щоб побачити сліди сіроманця, то були вражені розмірами слідів та уявною масою тіла тварини.

На щастя обидві сторони розминулися мирно і кожен із нас пішов своєю дорогою. А тим часом в таборі вже доварювалася грибна юшка. Знову збираємося всі на полонинській кухні, щоб разом пообідати та спільно відмітити Міжнародний день гір. Обмін враженнями, теревені про вовчі пригоди та балачки на різні теми під час трапези непомітно наблизили кулінарно-мистецьку-фото-туристичну зустріч до закінчення.

Життя – це мандрівка! Два дні проведені в зимових горах залишали за собою сліди небаченого дива. Ми покидали цей казковий світ, залишаючи собі яскраві спогади, слід яких танув у теплих променях згасаючого сонця поміж високих засніжених вершин. Є миті, які залишаються в серці назавжди, існують люди, з якими хочеться підкоряти гори, були моменти, які ще довго і приємно хвилюватимуть твою душу. Дякувати Карпатам, що влаштували для нас справжнє туристичне свято. І поки існуватимуть ці гори, вони нестримно притягуватимуть до себе мандрівників своєю неповторністю та звабливою мудрістю недосяжних вершин.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011

Фото: Ігор Меліка, Роман Печижак, Тарас Бандрівський