Igor Melika

Печерне місто Чуфут-Кале

“Повітряне місто” – так назвав Чуфут-Кале один з сучасників О.С.Пушкіна. Здається, що будинки і кріпосні стіни цього середньовічного міста, подібно орлиним гніздам, приліплені безпосередньо на неприступній стрімкій скелі, яка розташована на плато гірського відрогу, що панує над трьома глибокими долинами. Сама природа підготувала неприступний будівельний майданчик, а людина збудувала на ньому місто, підсиливши природний захист кріпосними спорудами.

Чуфут-Кале можна вважати абсолютним довгожителем серед кримських печерних міст: воно існувало з VI по XIX ст. За цей час місто належало гото-аланам, хозарам, татарам Золотої Орди, кримським татарам і в кінці життя – Росії. Останні жителі залишили Чуфут-Кале в XIX столітті, і відтоді багато що залишилося недоторканим. Тут збереглися вулиці з цілими будівлями, підвали, мавзолей, фортечні укріплення. Завдяки уцілілим будинкам можна уявити, як виглядала архітектура інших кримських печерних міст, від яких залишилися тільки руїни. Будинки будувалися на поверхні, а печерними були тільки допоміжні приміщення: підвали, склади і т. п. Винятком з правил була в’язниця Чуфут-Кале: її камери з низькими стелями теж висічені в скелі.

Етимологія назви Чуфут-Кале дуже непроста. Первісної назви міста, як це часто буває в Криму, історія не знає. Перша згадка про фортецю має татарське коріння: Кирк-Ор («сорок фортець»). Кирк-Ор був столицею кримського ханства до того, як поряд був збудований зручний і барвистий Бахчисарай. В XVII столітті у фортеці залишилися тільки караїми, і місто офіційно перейменували в «Кале» – фортеця. Фортець у Криму багато, і скоро Кале стали називати «Джуфт-кале» (подвійна фортеця): із-за другої стіни посеред міста. Трохи згодом «Джуфт» перейшло в «джуфут» (іудейською): місто було центром караїмської культури, а караїми сповідували іудаїзм. Відтак фортецю «Джуфут-Кале» називають і досі, просто назва злегка адаптувалося для російської мови – Чуфут-Кале (єврейська фортеця)

Основна причина знелюднення міста – нестача води. Судячи з великих висохлих колодязів, що знаходяться поруч з містом, в минулому води тут було набагато більше. Після того, як більшість колодязів пересохло, водовозам Чуфут-Кале доводилося їздити аж до струмка Юсуф-Чокрак (зараз стоянка Бешик-Тау, приблизно годину ходьби від міста). Однак на сьогоднішній день і в цьому джерелі вода буває дуже рідко. Нині від колишньої величі міста-фортеці Чуфут-Кале залишилися лише фрагменти: висічені в скелі печери, залишки оборонних стін, руїни мечеті, облоговий колодязь, усипальниця Джаніке-ханим та інші споруди.

Та особливу увагу туристів привертає «Тик-кую» – стародавня гідротехнічна система підземних споруд – облоговий колодязь Чуфут-Кале. Сенсаційне відкриття було зроблено в 1998-2001 роках групою геологів. Колодязь «Тик-кую» використовувався для отримання води в період облоги. Він вів за межі фортеці до джерела, що знаходилося на схилі гори. Гідротехнічна споруда була прихованою і, коли фортеця втратила своє військове і стратегічне значення, секретні відомості були втрачені. «Пам’ятали» про систему гідротехнічних споруд тільки обрані, які передавали ці дані з покоління в покоління. Охоронцями стали старійшини й керівники народу караїмів. «Алтин-Мердвен», або «золота драбина», так іменували підземну галерею. Така назва не випадкова, адже вода, видобута з надр землі, цінувалася не менш золота.

Щоб зробити доступним «вертикальний колодязь» (тюрк. Тик-кую), на поверхню було вийнято більше 2,5 тисяч тон землі. Гідротехнічна система перевершила всі очікування. Галерея довжиною більше 120 метрів йде вниз під нахилом, в кінці знаходяться 30-метрові гвинтові сходи. Вздовж галереї вирубані сходи. Стеля галереї місцями вкрита сталактитами давнього походження. Стіни підземних споруд пістріють написами караїмським курсивом, а також латиною. Дно споруди – це просторий майданчик, на якому розташовані вівтар і два невеликих басейни-купелі, з’єднані між собою. Там, де галерея виходила на поверхню, знаходилася вежа. У наші дні колодязь «Тик-кую» є екскурсійним об’єктом і доступний для перегляду туристами.

Балта-Тиймез – містичний світ Йосафатової долини

Назву Йосафатова долина отримала по аналогії з однойменною долиною в околицях Єрусалиму, де існує стародавнє кладовище і де відбудеться останній «Страшний суд». Серед хащ мальовничого яру стоїть арка цвинтарних воріт і розвалини сторожки. Перед нами найстаріший тюркський некрополь у Європі! За аркою – справжнє місто мертвих: розкидане серед чагарників неозоре море надгробків, покритих написами староєврейською мовою. Доріжка перетинає кладовище із заходу на схід. Сотні могил давно заросли густим лісом. Надгробки, що переплетені ліанами, глибоко увійшли в землю, але у минулому тут росли тільки старі дуби (декілька із них ще можна побачити в кінці цвинтаря): вони вважалися священними, рубати їх було суворо заборонено. Згідно з традиційними віруваннями, коріння дуба пов’язані з тілами покійних, а їхня душа сорок днів після смерті перебувала в гілках і листі крони, і тільки після цього остаточно покидала цей світ. Відповідно цвинтар мав назву «Балта-Тиймез» – «сокира не торкнеться».

На родовому цвинтарі-святилищі Балта-Тиймез зафіксовано 7500 пам’ятників. Дослідження показали, що приблизно 2500 надгробків ще знаходяться під землею або представлені фрагментами. В цілому, загальна кількість пам’яток складає близько 10 000. Поряд з надмогильними плитами є і безмогильні пам’ятники, так звані «йолджы таш» – камінь подорожньому, або «тикмэ таш» – прямо стоячий камінь. Їх форма нагадує вертикально поставлену сірникову коробку. За традицією їх встановлювали померлим (загиблим) на чужині. Судячи з написів, поховані на кладовищі мали імена тюркського і перського походження: Тохтар, Бикече, Арзу, Бабакай, Тохтамыш і т.п. Протягом майже двохтисячолітнього існування кладовища на ньому були поховані князі, воєначальники, духовенство, видатні громадські діячі та науковці. Більшісь написів на могильних плитах – на стародавньо-біблійській (арамійській) мові. Зруйновані часом вони вросли в землю… Їх написи стерлися від вітру і вологи. Та попри все це Балта-Тиймез залишається унікальним священним і містичним місцем.

Караван-сарай «Салачик» – гостинність по-кримськи

Уявіть собі на мить, як старовинний віз, запряжений кіньми, не поспішаючи спускається по звивистих гірських стежках, проходячи вздовж русла річки з кришталево-чистою водою, що стікає в неї з навколишніх джерел. Вдихаючи аромат гірських трав, подорожні не можуть намилуватися витонченою простотою міста зануреного між скелями, які буквально нависають над будинками, подібно недремним стражам. Небесна синява, розбавлена білосніжними пір’ям пливе з невимовним спокоєм хмар, даруючи відчуття безтурботноості. Саме туди поспішають подорожні після довгої дороги – в місце, повне радості і щирої гостинності, спокою й відпочинку. Наближаючись до воріт Караван-сараю «Салачик», будь проїжджий гість або місцевий обиватель не може стримати почуттів від запахів багаття, смачних страв кримськотатарської кухні і, звичайно ж незмінного атрибуту східної гостинності – чашечки гарячої і запашної кави, приготованої за старовинним рецептом з найчистішої джерельної води. Хош кельдинъиз!

Караван-сарай «Салачик» – це кримськотатарський культурно-етнографічний центр, що складається з комплексу архітектурних споруд, призначених для розміщення і відпочинку подорожніх і гостей. Здавна в караван-сараях люди могли відпочити, прийняти їжу, відновити свої сили, дізнатися цікаву для них інформацію або просто приємно провести свій час. Караван-сарай знаходиться в Бахчисараї і розташований в оточенні дивовижних природних сфінксів Сувлу-Кая (тюрк. “скеля, що містить воду”).

Ай-Петрі – найбільш вітряне місце в Україні

На території курортної місцевісті Місхор, яка в адміністративному відношенні входить до складу селища Кореїз, знаходиться одне з самих яскравих та визначних місць Криму – підвісна канатна дорога «Мисхор – Ай-Петри». Вона побудована для підйому на одну з найкрасивіших вершин Кримських гір – гору Ай-Петрі. У 1988 році Місхор і верхнє плато однієї з найгарніших кримських яйл, легендарної Ай-Петрі, з’єднала підвісна пасажирська канатна дорога. По ширяючій в повітрі “стежці” туристи піднімаються на висоту пташиного польоту під кутом 46 градусів. З верхньої станції їх погляду відкривається мальовнича панорама Південно-східного узбережжя від Судака до Форосу.

Канатну дорогу “Місхор-Ай-Петрі” визнали унікальною відразу ж після її відкриття: між середньою і верхніми станціями, протяжністю майже 2000 метрів, немає жодної опорної вишки. Ця дорога єдина в Європі! Досягти захмарної висоти бажаючі можуть всього за 20 хвилин. Усіх, хто зважився зробити подорож по канатній дорозі, очікують не тільки вибухи емоцій і справжній шок від захоплюючого почуття польоту, але й цілий набір рекреаційних визначних пам’яток.

На верхньому плато Ай-Петрі цілорічно вирує туристичне життя! Тут десятки кафе і барів, хазяї яких просто тягнуть тебе за руки – запрошуючи таким чином відвідати національних наїдків та напоїв саме у їхньому закладі. Різні види шашликів з мяса, риби і овочів, плов, розмаїття національних перших страв, східні солодощі – пахлава, нуга, кята, шакер-лукум, курабье, халва, щербет, чурчхела – все це неповторний колорит національної тюркської кухні в Криму. Ай-Петрі – це гора-замок, чарівний захмарний замок із зруйнованими вежами, з прямовисними обривами стін, із зубцями обвітреними часом. Ай- Петрі – це вершина і гірський масив площею більше 300 км2, один з пласких масивів (яйла), витягнутих уздовж Південного берега Криму, що складає головну гряду гір. Найчастіше туристи запам’ятовують не масив в цілому, а одну з його вершин з екзотичними кам’яними стовпами, що іменуються зубцями. Ця вершина далеко висунутого на південь виступу масиву і є власне Ай -Петрі, що дала назву всьому плато і стала символом південного узбережжя Криму (ЮБК).

Гора Ай-Петрі (1234 м) складається з вапняків, а її скелі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі – викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м. 150–160 мільйонів років назад в околицях Ай-Петрі активно діяли вулкани, залишки їх можна побачити біля селищ Мелас і Форос. На Ай-Петрі спостерігається максимальна кількість днів з туманами (не тільки в Криму, але й в Україні) – 215. До того ж Ай-Петрі – найвітряніше місце Криму і України. На Ай-Петрі зареєстрована і найвища швидкість вітру – 50 м/с. У радянські часи тут було споруджено комплекс радарних станцій стеження за повітряним і космічним простором. Протягом тривалого часу багато складних геологічних процесів відбувалося з найпопулярнішою горою Криму: рельєф змінювався, все більше наближаючись до сучасного. І тільки 1,5-2 мільйони років існує Ай-Петрі в такому вигляді, як тепер.

Карстова печера «Геофізична»

У гірському Криму вже близько півтора мільйонів років і на поверхні і глибоко в надрах гір непомітно протікають активні процеси карстування, приводячи до утворення різних за розміром і формою воронок, улоговин і печер. Всього ж на Ай-Петрі 302 підземні карстові порожнини (печери, колодязі, шахти), з них 12 оголошені пам’ятками природи місцевого значення: Скельская, Кришталева, Висяча, Медова, Перлова, Місхорська, Камнепадна, Дружба, Данильча-Коба, Каскадна і Геофізична. Геофізична печера на Ай- Петрі – рідкісний природно карстовий об’єкт з глибокими складними колодязями і вражаючими підземними залами. Печеру з давніх часів уникали місцеві жителі, які вважали її притулком духів і таємничою “провальною ямою, в яку стікаються ріки”. Геофізична печера відноситься до категорії розкритих печер.

У печеру веде 28 метрова вертикальна шахта-колодязь в нижній частині якої відкривається 100 метрова горизонтальна галерея прикрашена сталактитами, сталагмітами і талагнатами. Колись це було русло підземного струмка. Вперше потрапити в Геофізичну печеру спелеологам вдалося лише в 1971 році. Сьогодні ця печера обладнана для відвідування – у вертикальній шахті встановлені сходи і проведено електричне освітлення. Тут завжди тримається стабільна температура 6-8 градусів цельсія. Тектонічні тріщини на селі печери обрамляють грона сталактитів.

Саме тут, в Геофізичної печері, вперше в Криму було відзначено цікаве явище: люмінесценція натічних утворень. При освітлені лампою, вони випускають яскраво-зелене або жовтувато-синє світіння. Причина цього явища – дефекти в кристалічній структурі кальциту і наявність у ньому невеликих домішок марганцю і міді. За Перловим залом відкривається ще один зал, в якому різко змінюється колір стін і склепінь – з жовтувато-зеленого в попередньому залі на мідно-червоний. Сталактитів тут значно менше і вони мають інший характер. У печері дуже висока вологість. Волога конденсується всюди, висить буквально в повітрі і утворює на підлозі невеликі калюжі і навіть озерця.

Також дивіться та читайте інші частини фоторепортажу: ЧАСТИНА 1, ЧАСТИНА 3
____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка, Максим Гайдученко, Юрій Сазін, 2013  All Rights Reserved