Igor Melika

Крим – це дивовижне місце, яке створено для туризму і відпочинку. Кримський півострів розташований на півдні України і являє собою чотирикутник з виступами Керченського півострова на сході і Тараханкутского на заході. Крим омивається Азовським і Чорним морями і цілком міг би бути островом, якби не перешийок під назвою Перекопськ, шириною всього в 8 кілометрів. Крим своїми обрисами одним людям нагадує птаха, що летить, а іншим – гроно винограду. Деякі й зовсім бачать в обрисах півострову серце.

Крим. Його природа не тільки вражаюче гарна, але й ще повна таємниць і загадок. Кримські гори не дають спокою вченим, які до цих пір сперечаються, як і коли вони утворилися. До сьогоднішнього дня відкриваються нові печери і прокладаються гірські стежки там, де ще не ступала нога туриста. Загалом, кримська природа цілком заслуговує пильного погляду, і я пропоную ознайомитися з нею за допомогою чергового фототур-походу наймальовничішими та найцікавішими куточками Кримського півострова.

Маршрут: г. Симферополь – г. Белогорск – Красная Балка – г. Ак-Кая (Белая Скала) – армянский монастырь Сурб-Хач – гора Клементьева – гора Коклюк (345 м) – гора Биюк-Янишар – Коктебель – Тихая бухта – мыс Хамелеон – городище Кыз-Кермен – грот Черепаха – город-крепость Чуфут-Кале – колодец Тик-Кую – караимское кладбище Балта-Тиймез – г. Бахчисарай – гора Ай-Петри (1234 м) – карстовая пещера «Геофизическая» – гора Баба-Даг (583 м) – пещерный город Мангуп-Кале – мыс Тешкли-Бурун – пещера Барабан-Коба – мыс Ели-Бурун – с. Хаджи-Сала – ущелье Черкез-Кермен – город-крепость Эски-Кермен – пещерный монастырь Качи-Кальон – монастырь Лаки – Бахчисарай

Унікальне передгір’я Кримського півострову

Степовий півострів зберігає велику кількість чудових місць і загадок. Руїни древніх будівель губляться у численних виноградниках, а долини, які пахнуть сухими травами, плавно переходять у величні скелі. Це ексклюзивний, дикий Крим: без запаху екскурсійних автобусів і нальоту курортності. Більше п’ятисот років тому Білогірськ був одним з найбільших міст півострова Крим і носив назву Карасу-базар. Він розташовувався на древньому караванному шляху, який пов’язував Захід і Схід. Місто знаходиться на двох берегах мальовничої річки Біюк-Карасу і двох невеликих річок Танас і Сари-Су, що є притоками Біюк-Карасу. Головною визначною пам’яткою Білогірська є Біла скеля – Ак-Кая, яка неприступним урвищем височіє в п’яти кілометрах від міста. Це один з найбільших палеолітичних комплексів.

Вертикальна скеляста стіна білого кольору Ак–Кая (aq – білий, qaya – скала) височіє над долиною річки Біюк–Карасу (з тюрської: чорна вода з–під землі). Висота над рівнем моря – 325 метрів. Навколо Ак–Кая зосереджено понад 115 унікальних археологічних пам’яток, починаючи з епохи середнього палеоліту. Відкрили їх відносно недавно – 1969 року. Відтоді тут постійно працюють місцеві й приїжджі наукові експедиції. З вершини скелі Ак-Кая відкривається прекрасний вигляд: з одного боку розкинулося місто Білогірськ, а з іншого – простягається ланцюжок древніх, повних таємниць курганів.

По суті, вершина Ак-Кая – це широке плато, що з північно–східного краю обривається мальовничним виступом. Виступ у декількох місцях розсічений глибокими тріщинами. І коли їх переступаєш, вмить відчуваєш приток адреналіну — здається, що край відколотого обриву ось–ось із гуркотом обрушиться разом із тобою донизу. Біла скеля створена в результаті ерозії і вивітрювання крейдових і палеогенових вапняків і пісковиків – наочний приклад куестового рельєфу. У верхній частині скелі вивітрювання створило стовпи, гроти, овальні ніші. У нижній частині скелі скупчуються продукти вивітрювання – осипи, навали брил, ерозійні улоговини.

Кінематографісти ж уподобали Ак-Кая за її майже натуральну схожість із ландшафтом американського «дикого Заходу». Біля підніжжя скелі проходили і зйомки видовищних епізодів із погонями й перестрілками таких відомих радянських кінострічок, як «Людина з бульвару Капуцинів», «Вершник без голови», «Мустанг–іноходець», «Міраж», «Вождь червоношкірих» та інші. Особливо красиво тут наприкінці квітня–на початку травня: у цей час на лівому схилі Білої Скелі у Червоній Балці розквітають червоні дикі півонії, які вкривають яскравим килимом усе довкола. Територія Червоної Балки входить в ареал розповсюдження рідкісної “червонокнижної” рослини – Півонії тонколистої (Paevonia tenuifolia). Півонія – рідкісна рослина кримських гір і передгір’їв. У степу її вже практично не зустрінеш, але в горах є локалізації, що збереглися до наших днів, які в травні можуть порадувати мандрівників яскравими квітами. Краса червоних схилів від яскраво-червоних квіток півонії і послужила причиною такої поетичної назви, як “Червона Балка”.

Однак півоній в Криму з кожним роком стає все менше. Причина цьому – цілющі властивості рослини. Збирачі трав масово викопують цю багаторічну рослину, кореневища сушать, а надземну частину викидають. Торговці польовими квітами, зі свого боку, заважають насінневому поновленню півонії. Кінні, піші та автомобільні прогулянки по схилах Ак-Каї, в тому числі і по території заповідника, створюють додатковий пресинг для цих дивовижних рослин. Зараз можна лише здогадуватися, як виглядала Червона Балка кілька десятиліть тому…

Середньовічний монастир Сурб-Хач

Монастир Сурб-Хач розташований в трьох кілометрах від міста Старий Крим біля гори Святий Хрест. Зведення вірменської церкви в цьому місці було закінчено в 1358 році, а вже пізніше до неї прибудовувалися гавіт (притвор) з дзвіницею і братський корпус з келіями (у 1719 році), а також ряд інших будов. Сурб Хач в перекладі з вірменської означає “Святий Хрест”. Монастир був заснований духовним ватажком вірмен Криму Ованесом Себастаці, який побачив на цьому місці величезний вогняний хрест. Це бачення він сприйняв як знак згори і заклав тут храм, який був названий Сурб Ншан – Святе Знамення. На його будівництво пішло 20 років. Поступово навколо нього став формуватися і будуватися чоловічий монастир. Протягом багатьох століть в цьому монастирі зберігався кам’яний хрест, створений в VI столітті н.е., – священна реліквія, звана Пиргчакар – Спаський камінь, за переказами, освячена апостолом Тадеєм і привезена до Тавріки першими переселенцями з древньої вірменської столиці Ані в XIII столітті.

Після приходу радянської влади, Сурб-Хач був відданий розграбуванню, а потім, в його приміщеннях розмістився піонерський табір, який функціонував аж до початку Великої Вітчизняної війни. Зараз в монастирі проживає чернець Акоп. Він облагороджує джерела в лісових околицях і створює дивовижні кам’яні хрести (хачкары), які нічим не поступаються старовинним з їх неповторними витіюватими візерунками та орнаментами. Власті Автономної республіки Криму прагнуть прикласти максимум зусиль для того, щоб середньовічний Сурб-Хач зайняв гідне місце серед пам’ятників історії і культури Криму. До речі, він входить до числа 200 найбільш цінних пам’ятників України, що охороняються державою.

Гора Клементьєва – колиска радянської авіаційної слави

Гора Клементьєва (Узун-Сырт) – гора в Криму, поблизу Коктебеля, колиска радянського планеризму. Була названа на пам’ять про випробувача-планериста Клементьєва, який загинув тут під час випробувань нового планера. Сам хребет Узун-Сирт являє собою досить широке, з трьома явно вираженими вершинами, вигнуте плато, що обмежує з півночі круглу долину Бараколь діаметром близько 4 км, де постійно виникають висхідні повітряні потоки. На заході і південному заході гора облямовується вулканічним масивом Кара-Даг. Довжина Узун-Сирту близько 7 км. З 1923 по 1977 роки в селі Відважне (Отважное) перебувала Вища льотно-планерна школа. Тут починали свій шлях майбутні генеральні авіаційні конструктори Антонов (Ан), Яковлєв (Як), Ільюшин (Ил), творець космічних кораблів академік Корольов.

У травні щороку тут проводяться міжнародні змагання «Повітряне братство» і чемпіонат з польотів на повітряних кулях, парапланів та дельтапланів, де будь-хто може побувати в ролі пасажира. У цей час сотні підкорювачів неба парять в небесному просторі над легендарною горою Клементьєва. У 2010 році Верховна Рада України прийняла Постанову «Про заходи щодо збереження території гори Клементьєва (Узун-Сырт) в Автономній Республіці Крим», метою якої є недопущення знищення унікального місця, аналогів якому за своїми аеродинамічними властивостями немає в Європі.

«Зорепад спогадів» на горі Коклюк

Останнім часом гора Коклюк стає все популярнішою. Звичайно, всіх сюди приваблює знаменита вершина Клементьєва, яка ще здалеку вражає багатоцвіттям парапланів і блиском крил планерів. Однак панує над довгим хребтом саме Коклюк. Шлях до неї не важкий і недовгий. Гора Коклюк (346 м), складена крейдовими і палеогеновими мергелями і вапняками. Схили вершини зберігають сліди древніх зсувів і густо розчленовані ярами, в яких оголюються шари юрських (180 мільйонів років тому) морських відкладень, вигнуті у виразну антиклинальну складку. На вершині гори Коклюк знаходиться альтанка “Зорепад спогадів” (Звездопад воспоминаний). Звідси відкривається розкішна панорама на Коктебельську долину та Чорне море.

Мис Хамелеон і Тиха бухта

Тиха бухта – пам’ятка природи місцевого значення. Вона розташована між селищами Орджонікідзе і Коктебель. Назва бухти виправдовує себе. Тут справді море штормить менше, ніж у сусідній Коктебельській затоці. Закриває бухту від вітрів мис Хамелеон (Топрак-Кая) . З іншого боку мису штормів не буває взагалі, і ця крихітна бухточка носить назву Мертва (Мёртвая бухта). Берег Тихої бухти хоча і горбистий, але знаходиться на мілководді. На береговій мілини лежать підступні скелі і окремі камені. Від Топрах-Кая тягнуться підводні кам’яні гряди з виступаючими в морі острівцями. Тиха бухта цікава своїм біологічним розмаїттям. На її території зареєстровано 27 видів рослин, 15 видів тварин, 25 видів птахів, занесених до Червоної книги України. 64 види рослин, що ростуть в Тихій бухті, відносяться до рідкісних в Криму ендемічним видам. Два види тварин – болотна черепаха і леопардовий полоз – внесені до Міжнародної Червоної книги.

Тиха бухта має рідкісний для Криму гравійно-піщаний пляж з невеликими дюнами. Мало того, самі по собі пейзажі Тихої бухти, де у м’яких формах невисоких гір домінують палево-жовті, сіро-блакитні і світло-коричневі тони, володіють надзвичайною мальовничістю. Саме вони надихали Максиміліана Волошина на створення знаменитих «Коктебельських акварелей». Казкові береги Тихої бухти улюблені не тільки художниками минулого, а й сучасності. Не відстають від них і кінематографісти. У радянські роки в Тихій бухті було знято більше ста кінофільмів. Дух захоплює від простору над Тихою бухтою! На диво добре тут. Та особливу увагу привертає до себе мис Топрах-Кая або, по-сучасному – Хамелеон.

Мис Хамелеон «засмагає» під кримським сонечком між двома мальовничими бухтами – Тиха і Мертва. Перша з них влітку всіяна наметами, а ось другу туристи злегка побоюються – через назву, хоча даремно. Мертвою ця бухта названа тому, що і в дощ, і в грозу тут стоїть мертвотна тиша, і море набагато спокійніше звичайного. Проте наш різнокольоровий друг Хамелеон, судячи з усього, абсолютно задоволений таким сусідством. Сучасну назву мис отримав не стільки через форми, скільки через здатність змінювати колір залежно від положення сонця, від погоди, освітлення і пори року. І якщо ви проведете цілий день на морі, то зможете побачити всі відтінки Хамелеона – від холодно-блакитних до теплих охристих, що переходять у фіолетові і лілові кольори на заході сонця. Мис радує погляд своїми фарбами. Точніше, не своїми власними, бо зблизька він сірий і зморшкуватий, а неповторною грою світла й тіні, променів сонця, відтінків від неба і моря. І ще – завдяки простим оголеним глинистим сланцям! Так буває тільки в Кіммерії, невідомій і щоразу заново осяжній країні.

На сучасних картах мис часто називається чомусь «Табірним», хоча ніяких таборів поблизу немає. Навіть немає присмаку романтики, як, втім, і в первинному найменуванні. Адже первісна назва мису – Топрак-Кая або Топрах-Кая, «скеля із бруду, земляна скеля» з тюркської «Топрак» – «глина, грунт, бруд, земля». І найгірше в тому, що бруд цей змивається в море потоками дощової води, а сам мис помережаний тріщинами. Тому вже небезпечно пройти доріжкою по «хребту хамелеончика» до самої його “голови”. Вже на «шиї» – дуже вузький прохід, більше схожий на лезо. І по цьому лезу ходити страшнувато. Тим більше в туман або після дощу, коли глина розмокає.

Праворуч від Хамелеона розкинулася Мертва бухта як східна частина великої Коктебельської бухти. Мертва – в сенсі «спокійна», без хвилювань моря. Хвилі і вітер розбиваються об довгий мис Хамелеон. Місцеві рибалки розповідають, що в бухті є магнітна аномалія і стрілка компаса невблаганно тут вередує. На землі ж все нормально. З висоти стрімчастого берега панорама Мертвої бухти, обмеженої з одного боку Хамелеоном, вражає. Пляжу як такого тут немає – тільки вузька смужка кам’янистого берега. Однак вода!!! Найчистіша і прозора, смарагдового кольору. Всі камені в глибині чітко видно з берега. Мис Хамелеон відомий давно: його зображення є на багатьох італійських морських картах 14-15 століть, в старих російських лоціях є його опис. Він був відомий і в часи Одіссея, який пропливав повз нього. Однак страшно подумати, що в якийсь день в море сповзе його глиниста «шкіра», а знайомі обриси можуть змінитися. Але, з іншого боку, стоячи на мисі відчуваєш, що природа тут живе за своїми власними законами. І цей день – моменту зникнення улюбленого багатьма Хамелеона – може настати ще не скоро!

Коктебель – «Країна синіх вершин»

Країну синіх вершин, тобто селище Коктебель, не сумніваючись, можна назвати самим приголомшливим і самим мальовничим кримським куточком. Адже Коктебель – це поклик душі. Хто тут побував один раз, прагне побувати ще. Хто прийняв Коктебель у свою душу – буде жити з ним до кінця. Потрібно визнати, що Коктебелю неймовірно пощастило з місцем дислокації – він затишно розташувався в самому серці Східного Криму. Гармонія тут простежується в усьому – у теплих відносинах між морською гладдю і горизонтом, в дружніх поглядах, які кидають один на одного мис Хамелеон і гордовитий Карадаг, а також в ідеальному поєднанні унікальних історичних та природних пам’яток, яких в Коктебелі просто не злічити!

Назва селища – Коктебель (кок-тепе-ель) перекладається як край блакитних вершин. З історії про Коктебель нам відомо, що в середньовіччі тут жили нащадки скіфів і таврів, що зжилися з греками, сарматами та аланами. Пізніше тут виникло татарське поселення. До кінця ХХ ст. про Коктебель, як про окреме селище, мало знали і говорили. Його особливо не відокремлювали від Феодосії, та й територіально Коктебель був відділений лише грунтовою дорогою. Пройшло багато часу. Життя йде, і Коктебель, як і раніше, заселяють все нові люди. Та все ж особливо цікавим селище було для представників інтелігенції, мистецтва і творчості, серед яких Толстой, Булгаков, Грін, Еренбург, Пришвін, Чехов та інші художники, скульптори і композитори.

«Кыз-Кермен» або Дівоча фортеця

Поміж широко відомих печерних міст південно-західного Криму, що постійно привертають любителів екзотики, ще залишилися відокремлені, рідко відвідувані куточки, де до цих пір можна відчути красу співпричетності до глибокої старовини, а мальовнича здичавіла природа приховує загадкові сліди давно згаслого життя. Одне з таких місць – городище Киз-Кермен (Кыз-Кермен), розташоване в 7 км на південний схід від Бахчисараю, на скелястому обривистому мисі Внутрішньої гряди, зверненому краєм в долину річки Качи. Назва Киз-Кермен перекладається як «дівоча фортеця». Вчені вважають, що це спотворене «Коз-Кермен» – «дозорная крепость». Тим не менш, в Криму популярна легенда про господарку фортеці, яка полюбила юнака з сусіднього Тепе-Кермена. В результаті нещасного кохання обидва, звичайно ж, померли, але фортеця з тих пір зветься Киз-Кермен в пам’ять про господиню.

Киз-Кермен був заснований хозарами в VIII столітті, але вже в IX ст. жителі стали поступово перебиратися у більш зручний і укріплений Тепе-Кермен, розташований неподалік. Зрештою тут залишився всього один храм, який працював акурат до захоплення Криму турками в 1475 році. Киз-Кермен займав дуже зручну позицію на плато. З трьох боків місто оточували урвища. З півночі Киз-Кермен був захищений від нападу стіною. У місто також вів ще один вхід: недалеко від стіни розташована стара драбина, висічена в скелі, яка закінчується поглибленням для воріт. Єдиним мінусом Киз-Кермена був, мабуть, недолік води. Про це свідчать довколишні гроти, влаштовані для конденсування вологи. Трохи нижче верхнього плато знаходиться так званий Великий грот (Большой грот) з трьома штучними резервуарами для води. В одному з них збирається прозора і холодна джерельна вода, що сочиться з тріщини у вапняку.

Ще один грот з джерелом причаївся біля самого дна балки, в нижньому уступі правого схилу і носить назву «Черепаха». Влітку він майже не помітний, так як біля входу високо піднімаються зелені трави. І тільки прислуховуючись в лісовій тиші до дзюркотіння живильного струмка можна здогадатися про присутність джерела. Уступ з порожниною, якщо дивитися з заходу, в цілому нагадують рептилію: тупа морда на довгій зморшкуватій шиї застигла в напрузі. Так з’явилася сучасна назва гроту “Черепаха”. Напроти гроту, біля основи лівого схилу балки, знаходиться комплекс виноградних давилень, частина яких була пізніше зруйнована каменоломнею (у кар’єрі видобували блоки для обробки церкви, зведеної на вододілі біля краю обриву сусіднього ущелини).

На верхньому плато городища збереглися залишки оборонної стіни, веж, житлових садиб, які нині представляють собою купи каменю і грунту. На самому краю обриву знаходилося господарство виноробів. По це свідчать залишки чотирьох висічених в скелі тарапанів (давильні винограду). Все ж не ставши справжнім містом, Киз-Кермен припиняє своє існування у другій половині IX століття. Після установи в Криму Херсонської феми – військово-адміністративного округу Візантійської імперії – городище Киз-Кермен втратило своє колишнє стратегічне значення, тому було назавжди покинуто мешканцями. Тоді ж, за 3 км на північ від покинутого Киз-Кермена, з’являється нове укріплене поселення – Чуфут-Кале, що проіснувало з IX до середини XIX століття.

Також дивіться та читайте інші частини фоторепортажу: ЧАСТИНА 2, ЧАСТИНА 3
____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка, Юрій Сазін, 2013  All Rights Reserved