Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Магічний гірський Крим, який зберігає у своїх долонях залишки минулого, постійно тягне до себе людську душу, що втомилася від земних суєт. Одне з його чудес – печерні міста, такі як Чуфу-кале, Киз-кермен, Тепе-кермен, Качи-Кальон та, звісно, великий Мангуп – колишня столиця православного князівства Феодора. У перекладі з тюркського Мангуп-Кале означає «Розгромлена фортеця». Місто зависло над навколишньою місцевістю більш як на 200 м. На північній її частині – чотири миси: Чамну-Бурун (Сосновий мис), Чуфут-Чеарган-Бурун (мис Виклику євреїв), Єллі-Бурун (мис Вітрів) і Тешклі-Бурун (Дірявий мис). Між мисами лежать яри: Табана-Дере (Шкіряний Яр), Гамам-Дере (Банний Яр) та Капу-Дере (Яр Воріт).

Мангуп-Кале – столиця середньовічного князівства Феодоро. Місто було розташоване на великій столоподібній горі Баба-Даг («отча гора») в південно-західній частині передгір’я. Його територія була захищена стінами і баштами і являла собою потужний оборонний вузол. Стрімким скелям не страшні були під час штурму фортеці стінобитні і метальні снаряди. Водночас висота, на якій розташовувалося місто, давала змогу із звичайного лука прострілювати всі підступи до нього. Дослідники Мангупа не мають єдиної думки про час його появи. Одні вважають, що місто з оборонними спорудами виникло в VI ст., тоді ж воно стало центром південно-західної Тавриди, її головною фортецею. Інші датують виникнення міста до X–XI ст. і пов’язують цю подію з руйнуванням укріплень Ескі-Кермена хазарами. Розкопки показали, що вже в перші століття нашої ери на плато Мангупа в районі мису Чуфут-Чеарган-Бурун існувало поселення. У V-VI ст. виникла невелика фортеця на мисі Тешклі-Бурун. У X столітті почалося будівництво великого міста, що зайняло згодом майже всю територію плато.

Руїни цитаделі в середньовічному місті-фортеці Мангуп

Залишки оборонних споруд відносяться до пізнішого часу –XIV–XV ст. Стіни з баштами і напівбаштами оперізували практично все плато. Їх не було лише там, де висота прямовисних скель перевищувала кілька десятків метрів. Написи на каменях, а також ціла низка письмових джерел свідчать про те, що в XIII–XV ст. місто називалося Феодоро. У XV ст. в російських і західноєвропейських джерелах його називали Мангупом. Володіли ним, як вважають дослідники, князі з вірменського роду, відомі візантійські діячі, що правили раніше в Трапезунді. Генуя називала їх “панами Феодоро”, росіяни – “мангупськими князями”. Територія князівства в західноєвропейських документах часто називається “Готією”.

Тарапан – середньовічна виноградна давильня

Південний скельний монастир в Мангупі

Археологічні розкопки дали рясний матеріал, що свідчить про розвиток ремесла і торгівлі в князівстві Феодоро і його столиці. Велика кількість ключів, замків, ножів, знарядь праці говорить про розвиток ковальського ремесла. Кераміка, серед якої є і херсонеська, – доказ інтенсивної торгівлі князівства. Влітку 1475 р. чиленна армія турків висадилася в Кафі (Феодосії) і після триденної облоги зайняла місто. Досить скоро все узбережжя Криму було захоплено турками. Їх армія дійшла до столиці князівства Феодоро – Мангупа.

Шість місяців стояли турки біля неприступної фортеці, шість разів атакували місто, застосувавши тогочасний винахід – гармати. Хоча цитадель було зруйновано, а всі її захисники загинули, мирне населення – християни і караїми (гілка юдаїзму) – ще кілька сотень років жили в місті. Особливий квартал населяли гулями – хлопці, краса яких залучала грошових клієнтів навіть з далеких країн.Населення князівства складалося з нащадків таврів, скіфів, сарматів, аланів; у місті жили також греки і караїми, в невеликій кількості вірмени і татари, що прийняли християнство.

У 1475 році турецький десант висадився в Кафі і через тиждень вона здалася. Услід за нею було захоплено й інші генуезькі колонії в Тавриді. До Мангупа турецька армія підійшла в липні 1475 року. Вона зустріла відчайдушний опір його захисників. Облога тривала шість місяців. Жителі Мангупу склали зброю, не витримавши голодної зими. Турки розграбували місто, спалили більшість будівель, винищили майже всіх його захисників. Мангуп став адміністративним центром кадилика (округа), оголошеного власністю султана. Тут до XVIII ст. стояв турецький гарнізон. Коли турки пішли з півострова, програвши війну Росії в 1774 році, фортецею недовго оволоділи татари. Після приєднання Криму до Росії Мангуп покинули останні його мешканці.

Північний оборонний комплекс в Ескі-Кермен

Каземати в районі східної хвіртки Ескі-Кермен

Печерне місто Ескі-Кермен

Однією з визначних пам’яток Криму можна вважати велику кількість печерних міст і храмів. Люди із древніх часів будували свої притулки усередині скель. Відносно м’які вапнякові осадові породи Кримських гір сприяли їх обживанню. Рукотворні печери давали людям укриття в непогоду й майже неприступний притулок у випадку війн. Його скелі постають перед мандрівниками немов фантастичні живі істоти, що притулилися одна до одної й багато століть зберігають свою таємницю. Від колись квітучого міста залишилися тільки печери… Їх багато, і вони різні: печери-храми, бойові печери, господарські, печери з драбинами, печери з колонами. Деякі з них просто недоступні без мотузки і навичок скелелазіння. У надрах масиву приховано понад 300 майстерно вирубаних приміщень – справжнє “загублене” місто.

Ескі-Кермен – одне з найцікавіших печерних міст Криму. Назва в перекладі означає «Стара фортеця». Ескі-Кермен розташований в 6 км від села Червоний Мак Бахчисарайського району АР Крим, на плато гори, довжина якого 1040 м, а найбільша ширина – 170 м. Північний і східний схили мають круті вертикальні обриви до 30 м. Наприкінці VI століття тут була заснована візантійська прикордонна фортеця (вважається, що за наказом візантійського імператора Юстиніана) де перебував гото-аланський гарнізон. Близько 350 печер було вирубано вглибині скель у самому місті й близько 50 поза ним.

Озеро в селі Соколине. На задньому плані гора Бойка

Ескі -Кермен був великим центром ремесла і торгівлі, але основою його економіки було сільське господарство – виноградарство, городництво, садівництво. В околицях Ескі-Кермена знайдені залишки зрошувальної системи, сліди терасованих ділянок з здичавілими виноградними лозами. До того ж Ескі -Кермен являв собою першокласну фортецю свого часу. Вона повністю відповідала тим вимогам, які пред’являлися до військовим спорудам подібного типу. У Ескі- Кермені поєднуються винятковий рельєф місцевості з укріпленнями, створеними руками людини. Вертикальні обриви скель виключали можливість застосування нападниками стінобитних знарядь. Круті скелі гір унеможливлювали напад за допомогою пересувних веж. Пануюча висота, на якій знаходилася фортеця, дозволяла навіть зі звичайного лука прострілювати всі підступи до неї. Крім того, захисники мали у своєму розпорядженні більш потужне озброєння того часу, наприклад каменемети, які встановлювалися на майданчиках виступів скель. Снаряди для них у вигляді круглих ядер знайдені при археологічних розкопках.

Скеля Качі-Кальон (Хрестовий корабель)

Ескі-Кермен (біля південних воріт)

Основною ж зброєю у захисників фортеці були лук, стріли і великі округлі камені. Основою оборони фортеці були її бойові стіни, наземні вежі і характерні тільки для Ескі-Кермену «печерні каземати». Фортеця могла витримати тривалу оборону, так як на її території була вирішена дуже важлива проблема водопостачання, завдяки спорудженню осадного колодязя і цистерн для збору води. Крім того, мешканці Ескі-Кермену на випадок тривалої облоги могли заготовити тисячі центнерів зерна. Для його зберігання на багатьох ділянках оборони були видовбані в скелях зернові ями, що збереглися до наших днів. Проіснував Ескі-Кермен до кінця XIV століття. В 1399 році монгольська армія під керівництвом темника Золотої Орди Едигея знищила відбудовані укріплення й остаточно розорила місто. Після цього воно вже не відновлювалося.

Недалеко від головних воріт Ескі-Кермену розташований Великий печерний храм, який називають “Зал суду” або “Судилище”. Він являє собою комплекс суміжних печер. У стародавності стіни апсиди храму були розписані фресками. Зараз можна розглянути фреску, яка зображує силуети Іоанна Предтечі від Деісуса. Тут перебувала крещальня з купіллю, куди вода стікала жолобком у стіні. По східному краю плато тягнуться печери-каземати. Звідси на голови ворога летіли стріли, падали камені, лилася гаряча смола. Серед оборонних печер улаштували церкву “Успєнія”. Названа вона так тому, що збереглася частина древньої фрески, яка зображувала Успєніє Божої Матері. Спочатку ця печера використовувалася, як господарське приміщення. В XIII-XIV століттях печеру переробили під храм, можливо, на згадку про загиблих захисників, сюди приходили молитися воїни Ескі-Кермена. Ці древні, овіяні легендами руїни, печери, мальовничі скелі нагадують нам про події, що відбувалися тут багато століть тому. Від них віє древньою історією, давно зниклими народами і давно відшумілим життям.

Церцис европейский (“Иудино дерево”)

Півонія кримська – ендемік Криму

Качі-Кальон – “Хрестовий корабель”

Далі наша дорога лежала до унікального історично-культурного заповідника Бахчисараю – „Качи-Кальон”. Качи-Кальонська скеля знаходиться на відрозі внутрішньої гряди Кримських гір у восьми кілометрах на південь від Бахчисараю. Скеля подібна до носа величезного корабля, причому зверху вона порізана тріщинами, що створюють зображення хреста (звідси й назва «хрестовий корабель»).
У цьому гірському масиві знаходяться печери на висоті 450-510 м над рівнем моря. Їх датують VI-VIII ст. Нагромадження підземних камер зосереджене навколо п’яти великих природних гротів. Частина печер розташована безпосередньо в гротах, деякі з них, очевидно, слугували церквами. Поміж гротами розташовані групи печер кількістю від 30 до 50, які вирубані у прямовисному скельному масиві й розміщені в кілька ярусів. Усі вони поєднувалися одна з одною терасами, лазами й сходами, які частково збереглися. Історичні джерела підтверджують, що Качі-Кальон був стоянкою ще людини верхньопалеолітичного часу. У первісну пору тут зупинялися мисливці, звідси вони забивали мамонтів й іншу живність каменями. Сьогодні ж – це об’єкт туризму, зі скель якого відкривається мальовничий краєвид.

Дивовижна краса природи Криму нікого не залишає байдужим. Вона зачаровує, дивує, захоплює! Щорічно шанувальників Криму приваблює сюди не тільки тепле море, а й непереборне бажання побачити гірські вершини, пам’ятники архітектури, руїни античних і середньовічних міст, дивовижні творіння природи, побачити своїми очима Мангуп-Кале і Чуфут -Кале, відому Байдарську долину, оглянути кримські печери, помилуватися бухтами Судака, кам’яним дивом Коктебельської долини, мальовничою ущелиною Яман-Дере з бурхливим каскадом водоспадів, пройти по стежках Карадагського масиву.

Відвідати стародавні міста: Феодосію, Судак, Старий Крим, Коктебель, Балаклаву, неодмінно потрапити в Сімеїз, Кастрополь, Гурзуф, Алупку, Алушту, Ялту. У кожному з міст свої визначні пам’ятки, свої музеї і дивовижні за своєю красою місця, створені самою природою. А скільки в Криму старовинних палаців, садиб, музеїв, монастирів! Коли бачиш таку красу, стає прикро за своїх земляків, більшість яких зовсім не бачили мальовничі рідні місця. Життя коротке, тому треба встигнути насолодитися такою божественною красою, адже різноманітна природа півострова робить відпочинок в будь-якому його куточку незабутньою подією.

Мис Хамелеон в Коктебелі (АР Крим)

Також дивіться та читайте інші частини фоторепортажу: ЧАСТИНА 1, ЧАСТИНА 2
____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка, Юрій Сазін, 2013  All Rights Reserved

  • Сазін:

    Клас! Дякувати Максу..

  • Сазін:

    Шкода що ніхто не зробив кадр з крайнього озера, мені там теж дуже сподобалось.. 🙂

  • max:

    Нема за що. Може, якось, спробуєм ще. А з якого крайнього? Це там де купались?

Залишити коментар