Igor Melika

ПРОДОВЖЕННЯ (Першу частину дивіться та читайте тут)

Зима в Криму є особлива, холодна, лагідна, мінлива… Точніше і не скажеш. Впродовж декількох днів мого перебування на Кримському півострові, у грудні місяці тут літали метелики, цвіли троянди, падав дощ, потім випав сніг, за ним туман і на завершення сонце. Та запеклий мандрівник завжди притримується твердження: у природи немає поганої погоди. Тим паче, що Крим – найтепліше місце в Україні. Навіть в зимовий період середня температура на півострові становить всього -1-(-4) t нижче нуля.

Після мандрівки Байдаро-Кастропольською стіною, наступний день зимових канікул я провів у колишній столиці Кримського ханства – Бахчисараї. Історія цієї місцевості з найдавніших часів визначалася її розташуванням на межі двох великих історико-географічних районів: Степу і Гір. Сам Бахчисарай розташований біля підніжжя крутих обвітрених скель в долині річки Чурук-Су. Люди селилися тут ще сорок тисяч років тому назад. З ходою століть хвилями прибою накочувалися і осідали тут народи, створюючи химерну суміш різноманітних культур. Таври і скіфи, греки та алани, готи й сармати, гуни, хозари, печеніги вписані в сторінки багатовікової історії цих місць.

Бахчисарай. Ранок 19-го грудня видався похмурим і дощовим. Околиці міста були оповиті туманом. Зимою і не пахне. Замість запланованого зимового походу Максим пропонує відвідати найяскравіші історичні місця Бахчисарайщини. Сідлаємо залізного коня і розмоклою польовою дорогою їдемо в середньовічне місто Чуфут-Кале. Невдовзі нашому погляду постала грандіозна панорама: високо в небі, на самому краю скелі ми побачили будівлі, стіни та башти стародавнього міста-фортеці. Ці сиві руїни, їх сточені часом камені, справляють глибокі враження. Якщо Венеція – це місто на воді , то Чуфут-Кале можна сміливо назвати повітряним. Житла його колишніх мешканців караїмів, подібні орлиним гніздам на вершині крутої, неприступної гори.

Про точний час заснування Чуфут-Кале ходить багато суперечок. Якщо зібрати всі дати, то виходить – десь в проміжку з VI по XII ст. Судячи з усього, він існував задовго до появи в цих місцях татар, і до моменту їх приходу мав настільки важливе значення в країні, що татари відразу ж взялися за його облогу. Після взяття міста, воно отримало нову назву Кирк-Ор (сорок укріплень). Згодом татари поселили в ньому ремісників-караїмів, які побудували другу оборонну стіну. З того часу місто стало ремісничим і торговим центром. З будівництвом нового ханського палацу татари мігрували в Бахчисарай, і в Кирк-Орі залишилися жити тільки караїми, нащадки древнього тюркського племені хозарів. Караїми перейняли від іудейської релігії віровчення караїзма; заперечуючи талмуд, були ортодоксальними послідовниками давньоєврейської старозавітньої Біблії. З часом слово “караїм” стало етнонімом – назвою народності. Татари вважали їх євреями, і в наслідок цього місто стало називатися Чуфут-Кале, що в перекладі означає “Іудейська фортеця “.

Та занадто щільний туман не дав нам можливості сповна насолодитися середньовічною архітектурою. Хоча в тумані є своя загадкова особливість – обманювати зір і слух, приховувати в собі те, чого не може бути в звичайному світі. Під гіпнотичною дією такого стану природи, середньовічна кам’яна дорога сама показала нам шлях до містичного, оповитого загадками місця. Під впливом невидимих надприродних сил, кам’яною колією мимоволі спускаємося донизу в Йосафатову долину. Просто містика якась…

Подорож в загробний світ

Назву Йосафатова долина дано по аналогії з однойменною долиною в околицях Єрусалиму, де існує стародавнє кладовище і де відбудеться останній «Страшний суд». Серед хащ мальовничого яру бачимо арку цвинтарних воріт і розвалини сторожки. Перед нами найстаріший тюркський некрополь у Європі.

Балта-Тиймез - караїмське кладовище в Криму, яке нараховує 10 000 пам'ятників (Фото: Максим Гайдученко)

За аркою – справжнє місто мертвих: розкидане серед чагарників неозоре море надгробків, покритих написами староєврейською мовою. Доріжка перетинає кладовище із заходу на схід. Сотні могил давно заросли густим лісом. Надгробки, що переплетені ліанами, глибоко увійшли в землю, але у минулому тут росли тільки старі дуби (декілька із них ще можна побачити в кінці цвинтаря): вони вважалися священними, рубати їх було суворо заборонено. Згідно з традиційними віруваннями, коріння дуба пов’язані з тілами покійних, а їхня душа сорок днів після смерті перебувала в гілках і листі крони, і тільки після цього остаточно покидала цей світ. Відповідно цвинтар мав назву «Балта-Тиймез» – «сокира не торкнеться». Священне і містичне місце. Тут можна відчути таємничість та велич прадавніх дерев, які так ревно охороняють пам’ять про минуле…

Ряд учених вважає, що найдавніше поховання в Йосафатовій долині належить до 1249-1250 рр. Втім, недавні дослідження істотно віддалили ці дати – було знайдено 9 надгробків, що належать до 956-1048 рр. Загалом, караїмські надгробки, що поки що чекають детальніших досліджень, утворюють свого роду літопис караїмів – мешканців і хранителів міста-фортеці. Після того, як жителі покинули Чуфут-кале, кладовище не було покинуто, а навпроти, набуло значення загальнонаціональної усипальні. Поховання тут вважалося почесним, сюди везли небіжчиків з інших міст. У цей час здебільшого і з’являються пам’ятники з дорогих порід каменя, прикрашені орнаментом у східному стилі.

Написи на могильних плитах на стародавньо-біблійській (арамійській) мові

Зруйновані часом вони вросли в землю... Їх написи стерлися від вітру і вологи...

Після того, як з оповитого туманом Чуфут-Кале ми спустилися вниз до кладовища, тут, у долині, туман був взагалі відсутній. Блукаючи з фотокамерами поміж могил, в якийсь час ми були навіть засмучені відсутністю цього фотогенічного атмосферного явища. Лише в уяві доводилося домальовувати, наскільки містично, при наявності туману, могло б виглядати це колоритне місце. І як тільки ми зібралися покидати цвинтар, на долину зненацька опустився густий, сірий туман. Білий день в мить змінився на похмурий вечір. За кілька хвилин розпочався проливний дощ, здійнявся вітер. Напевно ми порушили чиїсь спокій… На якусь мить у голові плутаються думки і заважають розібратися в ситуації: чим швидше покидати це місце, чи навпаки – продовжувати фотосесію?! Емоції перемагають здоровий глузд і ми заново розпочинаємо фотополювання з ще більшим запалом!

Балта-Тиймез - караїмське кладовище в Криму

На цвинтарі знаходиться 7500 пам'ятників

На родовому цвинтарі-святилищі Балта -Тиймез зафіксовано 7500 пам’ятників. Дослідження показали, що приблизно 2500 надгробків ще знаходяться під землею або представлені фрагментами. В цілому, загальна кількість пам’яток складає близько 10 000. Поряд з надмогильними плитами є і безмогильні пам’ятники, так звані «йолджы таш» – камінь подорожньому, або «тикмэ таш» – прямо стоячий камінь. Їх форма нагадує вертикально поставлену сірникову коробку. За традицією їх встановлювали померлим (загиблим) на чужині.
Судячи з написів, поховані на кладовищі мали імена тюркського і перського походження: Тохтар, Бикече, Арзу, Бабакай, Тохтамыш і т.п. Протягом майже двохтисячолітнього існування кладовища на ньому були поховані князі, воєначальники, духовенство, видатні громадські діячі та науковці. Більшісь написів на могильних плитах – на стародавньо-біблійській (арамійській) мові. Зруйновані часом вони вросли в землю… Їх написи стерлися від вітру і вологи. Та попри все це Балта-Тиймез залишається унікальним священним і містичним місцем.

Окремим надгробкам понад 1000 років

На пам'ятниках написи з цитатами з Біблії

Приблизно 4 гектари лісу всіяні тисячами надгробків, висічених переважно з вапняку

"Но лишь гробам шепну, что различил мой взор сквозь трещину вселенной..."

Намочені рясним дощем, але переповнені незвичайними емоціями, ми покидали Йосафатову долину і це священно-загадкове місце Балта-Тиймез. Прадавній некрополь насправді справив на мене особливе містичне враження. Час, який щомиті зникає в минулому…

P.S «Но лишь гробам шепну, что различил мой взор сквозь трещину вселенной…» (Евлія Челебі – мандрівник і письменник Османської імперії).

Святиня кримськотатарського народу

Після відвідування стародавнього кладовища ми переїхали в центр Бахчисараю, вірніше в Старе місто, в якому знаходиться національна святиня кримськотатарського народу – Ханський палац (Хан-Сарай). Він був збудований як родова резиденція династії Ґераїв – правителів Кримського ханату. Протягом двох із половиною століть (з 1532 до 1783 р.) Бахчисарайський Палац був центром політичного, духовного й культурного життя держави кримських татар. Палац є також найважливішою історичною пам’яткою доби Кримського ханату; єдиним у світі зразком кримськотатарської палацевої архітектури й унікальним для Європи цілісним архітектурним комплексом близькосхідного цивілізаційного кола.

Ханський Палац (Хан-Сарай) в Бахчисараї. (Фото: Максим Гайдученко)

Хан-Сарай був задуманий та збудований не як неприступна твердиня, а як своєрідне земне втілення райського саду. Цьому творчому задуму відповідає наявність у Палаці численних внутрішніх двориків, обнесених стінами, тінню дерев, квітами та багатьма фонтанами. Звідси й походить назва ханської столиці: “Садовий Палац” ( bagca “сад” та saray “палац”). Не вдаючись в історичні деталі, запрошую у віртуальну подорож, щоб оглянути цей унікальний пам’ятник архітектури.

Палацова площа - композиційний центр ханської резиденції

Територія Палацового комплексу займає 4,3 гектари на якій знаходяться музеї та виставки.

Фрагмент дверей парадного входу в Палац ("посольські двері", Демир-Капу) 1503 рік. В центрі зображено символ династії Гераїв

Кімната нареченої: за звичаєм, наречена повинна була принести в будинок нареченого придане 9 разів по 9 речей, наприклад - шуб, килимів і т.п.

"Фонтан сліз" - який став широко відомим завдяки поемі «Бахчисарайський фонтан» Олександра Пушкіна.

Комплекс літньої альтанки й Басейного дворика, де панувала прохолода й дзюрчала вода

На прощання, мої друзі Максим і Сервер, організували святковий обід у найсмачнішому закладі міста – кафе «Алие»: традиційні чебуреки з бринзою, юфакъ-аш (суп із мікро-пельменями), шашлик із баранини та східні солодощі. Обід у колі друзів залишив найсмачніші спогади про татарську національну кухню. Навіть ради цього було варто сюди приїхати!

Крим – неосяжна країна зі своєю історією, культурою і традиціями. Вкотре переконуюся, що сюди варто приїжджати в будь-яку пору року. Цей благодатний край з глибоким минулим, черговий раз підкорив мене своєю чарівністю і неповторністю. Моя зимова мандрівка Кримським півостровом добігала кінця. І хоча на цей раз зимових пейзажів не вдалося споглядати, вважаю, це тільки привід, щоб повернутися знову сюди – в дивовижну країну мрій!

____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка, 2010