Igor Melika

Мармарош не схожий ні на один інший хребет в Українській частині Карпат. Це виражається в його характерному розчленованому рельєфі з множинними виходами скель. Завдяки цьому, район набуває дещо суворий, але приголомшливо мальовничий вигляд. Це одне з наймальовничіших місць в Карпатах. Особисто переконатися в цьому вирішила група з дев’яти фототуристів, які в рамках проекту «Подорожуємо та фотографуємо разом» вирушили в дивовижний світ мармурових гір, що на Рахівщині.

Дату мандрівки було визначено заздалегідь, на період ймовірного цвітіння в субальпійському та альпійському поясах високогірних лук Мармарощини. Адже, як відомо, впродовж червня місяця, схили Рахівських гір вкриваються дивовижними різнобарвними квітами, більшість із яких занесені до Червоної книги України.

Наш триденний похід почався в селі Ділове, за класичним маршрутом вздовж Білого потоку. Широка дорога, впритул якої звивається бурхлива річка, виводить майже до підніжжя гори Піп Іван Мармароський (1936 м). Впродовж підйому, теплий літній день додавав бадьорого настрою мандрівникам. Вітер розносив по горах солодкі пахощі трав і гірських квітів, від яких голова йшла обертом. Ми перебували в полоні дикої і незайманої природи Мармарощини. Взагалі „marmaros” в переклладі з грецької означає „блискучий камінь” – вапняна порода, що має неоднорідну структуру. І назва цих гір дійсно виправдана – дивовижні мармурові камінці постійно траплялися нам під ногами, а гірська дорога угору блищала від перлистого відтінку та мармурового пилу. Охочих відвідати Мармароси щороку стає все більше, що перетворює цей край із маловідомої місцевості на популярний туристичний об’єкт. Запрошуємо в дивовижний світ Гуцульських Альп!

День перший. В перший день фото-мандрівки було заплановано піднятися якомога вище і заночувати на полонині Квасничок (1680 м), що поблизу урочища Чорний Грунь. Дорога з Ділового (Трибушани) до мармароських верхів’їв зайняла майже цілий день. До того ж у більшості фотографів зовсім не було намірів встановлювати рекорди по забігу на карпатські вершини. Тож група повільно, але впевнено набирала висоту і впродовж підйому фіксувала найцікавіші моменти на свої фото-відеокамери.

Під вечір, на підході до урочища Обніж, ми зустріли отару овець, яка поверталася з випасу. Ми навідалися до вівчарів, що літують на високогір’ї з травня по вересень, з намірами придбати у них бринзу або вурду. Однак скуштувати полонинських смаколиків нам не вдалося. Але діловецькі вівчарі нас запевнили, що після закінчення нашої фототуристичної мандрівки, вони зварять до того часу найсмачніший полонинський сир, яким можна буде поласувати досхочу і ще й взяти з собою в дорогу.

На полонину Квасничок (1680 м над р.м.) гупа фототуристів потрапила тільки після шостої години вечора. Всі образу почали дружньо облаштовувати табір: розкладати намети, збирати дрова, готувати вечерю. Вечір того дня видався похмурим, проте теплим і майже безвітряним. Втомлені довгою дорогою, всі зручно вмостилися біля вогню, язики полум’я якого смачно облизувало казан з грибною юшкою. Ніч. Тиша. Гори…

День другий (перший день літа). Ранок наступного дня зустрів нас щільним туманом. Погода особливо не радувала своєю фотогенічністю. Крім того, згодом почав накрапати дощик. Містичний сніданок в тумані, після якого група приймає спільне рішення не витрачати час на посиденьки, а рухатися вперед – на Попа! Так як туман довго не розсіювався, майже навпомацки, не поспішаючи, ми почали підніматися на вершину гори Піп Іван Мармароський (1936 м над р.м.).

Поступово набираючи висоту, з-під білої ковдри туману почали виринати рожеві острівці рододендрону східнокарпатського, заради якого, чесно кажучи, ми приїхали сюди. Назва rhododendron походить від двох грецьких слів – rhodos (троянда) і dendron (дерево) – трояндове дерево. В Українських Карпатах рододендрон східнокарпатський поширений в основному на гірських хребтах Чорногори й Гуцульських Альп (Мармароси). У червні місяці, своїм пурпуровим цвітінням рододендрон східнокарпатський утворює суцільні яскраві килими, від чого високогірні полонини набувають святкового вигляду. В народі цю квітку називають ще альпійською трояндою, червоною рутою. І хто знає, чи не цю саме руту, досі шукає вечорами герой відомої пісні Володимира Івасюка?

Проте рододендрон східнокарпатський не тільки окраса наших Карпат. Він виконує також важливу захисну функцію: зростаючи на кам’янистих схилах, закріплює їх. Кожен кущ дає десятки тисяч насінин, але прорости їм на кам’янистих схилах не просто. Та й ті, що проростають, нестійкі до суворих умов високогір’я. Рододендрон східнокарпатський занесений до Червоної книги України. З метою збереження популяцій рододендрон охороняється в Карпатському біосферному заповіднику та Карпатському НПП. Заборонено його надмірне випасання, спалювання і розчистка чагарників, зривання рослин.

На найвищих вершинах Мармароських гір досить багато стрімких скель, урвищ та обривів. Усе це пояснюється заляганням великого льодовика, сходження якого зумовило різке розчленування поверхні та вихід на поверхню кристалічних порід. Зледеніння спричинило й неоднаковість схилів вершин: південні – пологі, а північні – стрімкі й небезпечні. Піднявшись на висоту 1900 м над р.м. ми потрапили в особливий кліматичний пояс. Відтак перший день карпатського літа зустрів нас вітром, холодом і туманом. На гребенях скелястих гір лежали велетенські снігові карнизи чудернацьких видовжених форм, а товщина снігу місцями сягала до двох метрів, не дивлячись на те, що на календарі 1 червня! Довкола цвіли рододендрони, сон-трава, первоцвіт дрібний, нарциси. Суворий, але з тим дивовижний світ карпатського високогір’я, щомиті вражав фотомандрівників, демонструючи їм свій кліматичний характер на фоні мальовничих пейзажів.

Залишаючи позаду «крижану» країну, повертаємося в табір на полонину Квасничок та готуємо обід. Далі згідно запланованого графіку – відпочинок та підготовка до вечірньої фотосесії. До того часу туман остаточно розсіявся і блакитне небо над головою натякало на фотогінічний теплий вечір. І вже ближче до заходу сонця, коли його довгі промені почали ніжити вершечки смерек, всі фотозалежні туристи розбіглися в різні боки, щоб заздалегідь встигнути зайняти «пейзажні позиції» та підготувати до зйомки своє фото-обладнання. Коли ж заголубіли верхи, а всі долини налились золотом сонця, почалося справжнє фотополювання.

Сьогоднішній вечір в Мармароських горах подарував всім без виключення незабутні миті радості і насолоди. Бо саме тут, торкаючись неба, ти почуваєш себе вільним від усього на світі! Здається, що відчуття такої свободи не властиве людській природі, його неможливо зберегти, забрати з собою до низу. Можливо, це i є однiєю з причин, що спонукає людей знову й знову підніматися до височенних гірських вершин, інколи ризикуючи життям заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей…  (продовження)

ЧАСТИНА ДРУГА (продовження)
____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото: Ігор Меліка, Володимир Бондаренко, Юрій Сазін © All Rights Reserved