Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте ТУТ)

День третій. Напередодні від’їзду додому, всі учасники походу з особливим задоволенням згадували попередні дві доби в горах, які подарували мандрівникам незабутні миті радості і насолоди. Адже саме тут, торкаючись неба, ми почували себе вільним від усього на світі! І, здавалося, що відчуття такої свободи не властиве людській природі, його неможливо зберегти, забрати з собою до низу. Можливо, це i є однiєю з причин, що спонукає людей знову й знову підніматися до височенних гірських вершин заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей.

Йшов третій день нашої фото-мандрівки Мармароськими горами. Сонний табір розбудили перші промені ранкового сонця, які мов руки, простяглися до вершечків смарагдових смерек, обняли їх, засипали самоцвітами і золотими смугами впали на синю від роси траву на галявині, на якій стояли наші намети. До того часу найспритніші фотографи вже стояли на своїх «позиціях» в очікування дива. І диво справді відбулося! Як тільки-но сонце викотилося із-за Чорногори, його щедре світло залило долини і узгір’я. А в низинах почав стелитися білий, кудлатий туман. Доброго ранку, Карпати!

Після феєричної ранкової фотосесії готуємо сніданок, збираємо намети та пакуємо речі. Коли складали останній намет, під його підлогою знайшли несподівану знахідку – справжню живу гадюку, яка, напевно, жила з нами всі ці дні. В народі кажуть: «пригріли гадюку на грудях», в переносному значенні, звісно. У нашому ж випадку, це стало реальним фактом. На щастя обидві сторони розійшлися мирно і кожен помандрував своєю дорогою: гадюка в ліс, ну, а ми – додому. Все добре, що добре закінчується. Покидаючи гостинну полонину Квасничок ми вирушили до низу, в село Ділове, де нас вже чекали наші чотириколісні залізні коні.

По дорозі до Ділового ми завітали на полонину, що в урочищі Обніж, до тих самих вівчарів, які в перший день нашої зустрічі обіцяли приготувати для нас полонинські смаколики. Біля вівчарського шалашу висіли великі грудки сиру. Білосніжний і запашний будз ще був теплим. Ми придбали у вівчарів найбільшу грудку вурди і розділили її між собою. Тільки тепер, з спокійною душею, можна вирушати додому!

Гори – напевно, єдині доступні острівці того Теперішнього, до якого прагне душа кожного з нас. В горах справжнє все – від людських взаємовідносин і до неповторних пейзажів, від ризику зірватися зі схилу і до насолоди, подарованої джерелом прохолодної води у спекотний день. Гори допомагають нам вдосконалюватися в першу чергу духовно. Як радісно ми збираємося в похід і як з сумом покидаємо це лоно природи, знову повертаючись додому в гамірне місто. Гори ніби заряджають нас своєю позитивною енергією. А коли заряд вичерпується, ми знову чуємо їх клич – клич величних і мудрих гір. Це означає одне – на нас чекають нові зустрічі і подолання нових вершин!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото: Ігор Меліка, Володимир Бондаренко, Дмитро Вага, Олена Кошель, Юрій Сазін © All Rights Reserved