Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Коли приходить осінь…

Моє перше знайомство з Верховинським Вододільним хребтом відбулося декілька років тому назад. Тоді, вперше потрапивши в гірське село Щербовець (Воловецького р-ну), звідки починається маршрут на гору Пікуй, я з першого погляду закохався в цю місцину і пообіцяв собі регулярно навідувати цей мальовничий куточок Карпатських гір. Карпати – краплина всесвіту, що приймає в свої обійми поціновувачів справжньої краси!

Цьогоріч на Водільному хребті я вже втретє: був тут навесні, потім на початку літа, ну і за традицією – восени, в «найгарячішу» пору року. Осінь на Вододільному хребті – це особливе свято для душі, яка потрапляє в полон осінніх кольорів і розмаїття фарб. Це дивовижна пора, коли можна на повні груди вдихнути запах сухих трав та опалого листя, а на пожовклих схилах гір смакувати соковитими примороженими ягодами брусниці.

Щоб зрозуміти, що таке осінь в горах, потрібно пережити і відчути цілий ряд емоцій, пропустивши їх крізь себе; власними очима побачити кольори і їх відтінки, особисто почути невловимі звуки, на власній шкірі відчути дотик середовища, в якому, здається, зупинився час…

Побувати на дводенному «осінньому святі» виявило бажання четверо фотомандрівників з Мукачевого та Рівного. Морозним ранком «трійка» мукачівців вирушила до Волівця, щоб на вокзалі зустріти фототуриста-однодумця. На жаль, а можливо й на щастя, потяг того дня запізнювався на 60 хвилин. З цього приводу виникла гарна нагода влаштувати ранкову фотосесію на перевалі Менчул (Воловець), з якого відкриваються мальовничі панорами на Воловеччину, Полонину Боржава та Верховинський Вододільний хребет.

Воловець ранковий

Ранок на Воловеччині

Ранок на перевалі Менчул (Воловець)

Вид на Вододільний хребет з перевалу Менчул (Воловець)

Вид на Вододільний хребет з перевалу Менчул (Воловець)

Згодом зустрічаємо свого колегу з Рівного і закинувши плєцаки в багажник автомобіля стрімголов мчимося до села Щербовець, адже на годиннику вже десята година! Стояв погожий осінній день. Сонце припікало, але земля була вкрита інієм. Колоритне гірське село неохоче прокидалося після морозної ночі. Вузька кам’яна вуличка, що виводить на околицю, села була встелена підмерзлими жовтогарячими яблуками, що осипалися з дерев. Сніданок із запашних падалиць додав організму сил і калорій, а відповідно і хорошого настрою. Закидуємо рюкзаки на плечі і – на Пікуй!

Одразу за селом ми потрапили у справжню осінню казку. Оранжеве, червоне, золоте – теплі яскраві кольори вигравали на сонці і створювали святковий настрій. Зачаровано стою і вдихаю жовтень, вдихаю осінь із терпким запахом смерекової смоли і плодів ялівцю. Повітря насичене витонченими запахами з солодкуватим присмаком опалого листя буку і берізок. Свято осені!

Вид на Вододільний хребет з вершиною Пікуй (1408 м) з околиць села Щербовець

Вид на Вододільний хребет з вершиною Пікуй (1408 м) з околиць села Щербовець

На околицях Щербовця

Вид на Пікуй з околиць Щербовця

Осінь в Карпатах

Осінь в Карпатах

Намилувавшись досхочу неземною красою починаємо поступово набирати висоту. З околиць села до вершини гори Пікуй всього 5 кілометрів ходу по широкій дорозі, яка згодом переходить у второвану стежку. Та в свою чергу виводить на основний хребет до конусоподібної кам’янистої вершини з висотою 1408 м над р.м.

На вершині Пікуя було велелюдно. Саме в ці дні на найвищій точці Львівської області проходили масові сходження і спортивні змагання «Пікуяна-2011» присвячені 92-ій річниці створення Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР) та 66-ій річниці звільнення України від фашистських загарбників.

Гора Пікуй - 1408 м над р.м.

На вершині гори Пікуй - 1408 м над р.м.

На вершині гори Пікуй

На Вододільному хребті

Гора Пікуй

Осінь на Вододільному хребті

Мальовничі скелі з стрімкими урвищами на висоті 1408 м вразили моїх колег, які вперше піднялися на цю вершину. Коротка фотосесія, півдеци бальзаму за вдале сходження і ми покидаємо Пікуй тримаючи курс на північ. Далі рухаємося верхів’ям вододілу, який знаходиться на межі Закарпатської і Львівської областей. Сьогодні до місця ночівлі нам потрібно пройти 10 кілометрів. Теплий день і лагідне сонце сприяли мандрівці і ми жадібно вдихали п’янке повітря гірської свободи, насолоджувались довкіллям, час від часу зупиняючись на короткі фотосесії.

Верховинський Вододільний хребет

На Вододільному хребті

Верховинський Вододільний хребет

Вододільний хребет. На задньому плані гора Пікуй

Гора Пікуй

Вододільний хребет у жовтні

Осінь на Вододільному хребті

В «Панську долину», яка знаходиться між вершинами Великий Верх (1309 м) та Острий Верх (1294 м) ми спустилися близько шостої вечора. Одразу розклали намети і почали готувати вечерю. Безкрає небо всіяне мерехтливими зорями заворожувало своєю холодною красою. Український «наркотик» та ситний бограч-гуляш остаточно розслабили організм і вже невдовзі ми солодко сопіли занурившись в свої ліжечка-кокони.

Осінь на Вододільному хребті

Вододільний хребет

Гора Острий Верх - 1294 м над р.м.

Гора Острий Верх – 1294 м над р.м.

Гора Припір - 1285 м над р.м.

Гора Припір – 1285 м над р.м.

Верховинський Вододільний хребет

Верховинський Вододільний хребет. Праворуч гора Острий Верх (1294 м). В центрі кадру - гора Великий Верх (1309 м)

Вододільний хребет. Праворуч гора Острий Верх (1294 м). В центрі кадру – гора Великий Верх (1309 м)

Наступного дня ми прокинулися вдосвіта. За стінами намету відчувалися пориви вітру. Сонце поволі піднімалося із-за далеких схилів гір і фарби, що спалахнули на ранковому небосхилі стали сигналом для початку ранкової фотосесії.

Ранок в "Панській Долині"

Ранок в "Панській Долині"

Світанок на Вододільному хребті. Вид з гори Острий Верх (1294 м над р.м.)

Світанок на Вододільному хребті. Вид з гори Острий Верх (1294 м над р.м.)

Брусниця (Vaccinium vitis-idaea)

Осінній ранок

Жовтень, щедрий на барви осені, залишив найяскравіші спогади про дивовижний ранок в горах. По закінченні фотосесії снідаємо і складаємо намети. По дев’ятій годині ми були вже на маршруті. Сьогодні нам доведеться пройти добрячий шматок дороги – більше ніж 20 кілометрів. З «Панської долини» піднімаємося на Великий Верх (1309 м). Східні схили хребта були притрушені снігом. На вершині Великого Верху було вдосталь брусниці налитої соком. Зупиняємося, милуємося Полонинським хребтом що напроти, фотографуємо Львівщину і Закарпаття з висоти 1309 м над р.м. Спустившись з вершини невдовзі опиняємося на перевалі Руська Путь (Руський Шлях), що між селами Либохора і Буковець та вершинами Великий Верх (1309 м) і Лискованя (1248 м).

Прадавній перевал «Руська Путь» існував 2000 літ до Христової ери. Початок свій він брав на Балканах, у Тракії, яка безпосередньо межувала з Грецією. Далі долиною ріки Дунай проходив до його протоки р. Тиса. Потім піднімався попри р. Тиса до її притоки р. Латориця, а її верхів’я – то майже перевал. Далі потоком, який пізніше дістав назву Либохорка, – до ріки Стрий і далі – до р. Дністер і Чорного моря.

«Руська Путь», як і усі давні дороги, не мала точно визначеного маршруту, але мала точно визначений напрямок і мету. Тому першопроходці сумлінно трималися русел річок, а їхні наступники постійно удосконалювали цей шлях, робили його коротшим, простішим, доступнішим, раціональнішим. Якщо першопроходці йшли тільки долиною рік, то їхні наступники віддавали перевагу гірським хребтам і різним підвищенням. Адже на шляху Руської путі, окрім перевалу, високих гір нема. Хребти не високі, не заболочені, по них зручніше йти і провозити товари.

Перевал "Руська Путь" (1217 м над р.м.)

Перевал “Руський Путь” (1217 м над р.м.) – торговий шлях доби неоліту

На перевалі "Руський Шлях" між горами Великий Верх і Лискованя

На перевалі “Руський Шлях” між вершинами гір Великий Верх і Лискованя

Далі рухаємося безлісим гребенем хребта, де плавно чергуються вершини і сідловини. Попереду мальовничі ландшафти, в яких збереглася природна верхня межа лісу з буковим криволіссям і справжні полонини із заростями чорничників. Сам хребет має звивисті лінії гребенів з асиметричною формою. Особливо круті та урвисті його південні схили. Скелясті виступи з стрімкими урвищами та купи чудернацьких форм каміння, нагадували справжні природні бастіони.

Біля перевалу "Руська Путь"

На гору Лискованя

Вододільний хребет

Біля перевалу "Руський Шлях"

Осінь на Вододільному хребті

Вододільний хребет

Вододільний хребет

Мандрувати Вододільним хребтом одне задоволення: око радували не тільки осінні фарби, але й лагідні форми сідел і полонин, оксамитові трави, що нагадували величезну теплу ковдру та низькорослі буки в своєму палаючому багряному вбранні. Перебуваючи в осінньому полоні поступово долаємо вершину за вершиною наближаючись до фінішної прямої. Лискованя, Журовка, Розсипанець, Старостина…

Гора Листкованя – 1248 м над р.м.

Гора Журовка – 1226 м над р.м.

Осінь на Вододільному хребті

Ми поступово наближалися до кінцевої вершини Вододільного хребта – Дрогобицький Камінь. На висоті 1186 м робимо зупинку щоб відпочити та пообідати. З Дрогобицького Каменю до села Ужок – 8 кілометрів. Лісовозна дорога промаркована жовтим маркером привела нас до кінцевої точки нашої мандрівки. До села Ужок ми спустилися в обіймах глибоких сутінків. Пробираючись через смерековий ліс, розмоклою грунтовою дорогою, потоком, а далі «коров’ячою стежкою», врешті-решт потрапляємо в сільську цивілізацію біля Ужоцького перевалу. Фотомандрівка Верховинським Вододільним хребтом, що брала початок в селі Щербовець Воловецького району пройшла успішно і закінчилася в селі Ужок Великоберезнянського району.

За два дні ми пройшли нелегких 38 кілометрів… Проте нам пощастило побувати на справжньому святі осені і побачити найяскравіші гірські пейзажі. Звичайно, інколи нам доводиться докладати немалих зусиль щоб ради коротких, але таких жаданих миттєвостей відчути магію гір. Але гори – це своєрідна філософія, яка змушує замислюватись і розмірковувати, ставити собі запитання і шукати на них відповіді. До нових зустрічей на гірських стежках!

Осінь на Вододільному хребті

Бересклет (Euоnymus)

Верховинський Вододільний хребет

Верховинський Вододільний хребет

А в небі осінь...

Гора Дрогобицький Камінь

Осінь на Вододільному хребті. Вид з гори Дрогобицький Камінь
____________________________________________________________________________________________

Ігор Меліка, 2011 © Фото: Ігор Меліка, Юрій Сазін All Rights Reserved

  • main_stream:

    Гарна руда осінь!!! А скелі повністю компенсують плавність ліній хребта.

  • Я би навіть сказав шаолінська осінь! :) ) Дуже шкодую, що не зміг піти з вами. Дуже цікаво проходити ті самі маршрути, але о різній порі року. Цікаво спостерігати, як все змінюється!

  • Юрій Сазін:

    Дуже приємна подорож, дякувати Ігорю :)

  • Сашко:

    Природа на фотах (а что уж говорить о том, как Игорь в этом купаясь впитывал и впитывал тоннами впечатлений…) – потрясающе горящщая, бьющая ключом всех цветов радуги…. гут….

  • yaroslav:

    Все було просто клас. Вдячний всій компанії за проведений час та враження, окреме спасибі Ігорю.

  • Irina:

    Дуже гарно! Дуже-дуже!

  • Elena Y:

    Очень и очень красиво! Да что там красиво, грандиозно!!!!

  • Дуже гарні фото і звіт !!!
    Інколи лінюсь витягнути фотоапарат і клацнути ….

  • Суничка:

    Чудово, Ігор!!! Як завжди! читаю і відчуваю, ніби я там … Вдихаю осінній запах гір.. Дякую!

  • Бармалейка:

    Знаєте, буває таке, що коли дивишся на фото чи малюнок, здається що бачиш продовження, ніби жива картинка. Я коли дивлюсь на фото з палаткою, то мені здається, що я там. І палатка дуже на нашу схожа:
    http://igormelika.com.ua/wp-content/gallery/verxovinskij-vododilnij-xrebet/igor-melika-29-30-10-11-37.jpg
    Ігоре, дуже гарні дні ви вибрали для походу. Фотки – супер!

  • Галка:

    Как же хорошо!!! Звенящая красота! Сразу так домой захотелось… :-) Спасибо! :-)

  • Anna:

    неймовірно! такі кольори.. лише природа може таке створити. Ваші світлини максимально передали всю ту красу!

  • Чудесные фотографии и все за два дня! Отлично… Фото “Осінній ранок” напомнило мне http://orient-tracking.com/Images2/Himage2/evo1.jpg

    Похоже, что мы работаем в одном направлении)))

  • joeandex: вот бы друг к другу в гости сходить ;) имею ввиду в фототурпоход…

  • Дивився фото, і здалося що в Ігоря якісь особливі стосунки з Карпатами. Звісно, хто був Карпатах, той якусь їх частку забирає з собою (в серці). Але я маю дещо інше на увазі: дуже багато походів і дуже багато гарної погоди, яка сприяє фотографії. Всі розуміють, що камера знімає те, що бачить фотограф. Але дивився фотозвіти і виникало відчуття, що Карпати самі наче повертаються до Ігоря обличчям, показуючі всі свої усмішки, розкриваючись у всій красі. Я не містик, але не можу позбавитись відчуття, що Ігоря наче було обрано. Маю на увазі, як фотограф обирає собі якусь модель для зйомки, так і Ігоря наче обрали Карпати, щоб він робив їх фото…

    …Перечитав, що сам написав, наче маячня якась, але ж ні – все так! Сам знімаю, не раз був в Карпатах. Але ваші фото дуже вражають, викликають натхнення та позитив… Ваші фото живі… в них є чарівна Поезія.

  • Передивилася вкотре всі фотграфії – кожна, як рідна, знайома до деталей, відкрила улюблені… і вирішила подивитися, що я тобі писала минулого року, коли вперше побачила цей репортаж. і знаєш? я не знайшла свого коментаря! халепа… ))) Виправляюся! http://igormelika.com.ua/wp-content/gallery/verxovinskij-vododilnij-xrebet/igor-melika-29-30-10-11-5.jpg улюблена – хочеться провести по траві рукою, а може й навіть прилягти і щоб ніхто не кричав: “Чого розляглася на холодній землі?! вставай! пішли!”
    Зими ще не хочу, а жовтня вже чекаю…

  • fr1m:

    Гарно, дякую. :)

  • Zommersteinhof:

    Мене, звичайно, фотографії вражають красою, але, Ігоре, де ти знаходить час їх обробити та ще й опублікувати не просто фотоальбомом, а з повноцінним описом!

Залишити коментар

*