Боржавська РЛС – стратегічний об’єкт в Карпатах

Гора Стій (Стой, Stohy) – найвища вершина масиву Полонина Боржава (1681 м над р.м.), лежить на південному відрозі масиву у межах Закарпатської області. Донедавна на цій горі можна було побачити велетенські білі кулі, які увінчували найвищу вершину Боржавської Полонини. Білі кулі – залишки колишньої РЛС, яка існувала з середини 80-х до кінця 90-х років минулого століття. РЛС на горі Стій – це вражаюча історія, за якою приховані секретні військові розробки, приголомшливі факти та події, колишні державні таємниці. Непросте і суворе життя військовозобов’язаних серед дикої природи гір на висоті майже 1700 метрів над рівнем моря. Нескінченна низка непростих людських доль на пострадянському просторі…

Щоб відшукати людей, які служили у військовій частині А3185 (раніше в/ч 27904) та отримати від них будь-яку інформацію про РЛС на горі Стій, автору цих рядків знадобилося два роки інтенсивних пошуків та листування через соцмережі, форуми, чати. В результаті відгукнулось декілька колишніх військовослужбовців, які пройшли через цілу низку випробувань складних армійських буднів, знаходячись в суворих умовах карпатського високогір’я. Більшість з очевидців одразу погодилися на інтерв’ю. Однак були такі, що з осторогою розповідали про своє колишнє армійське життя на горі Стій (Стой), побоюючись таким чином оприлюднення будь-якої військової таємниці.

Радянська радіолокація – всевидяче «око» країни

Радіолокація – галузь науки і техніки, предметом якої є спостереження радіотехнічними методами різних об’єктів (цілей), їх виявлення, розпізнавання, вимір їх координат і похідних координат та визначення інших характеристик. Радіолокація застосовується як в цивільній авіації, так і в системах протиповітряної оборони (ППО). Вона здійснюється за допомогою пристроїв, які називаються радіолокаційними станціями або радарами. Відстань до об’єкта вимірюється за часом затримки, тобто часом випромінювання сигналу й часом реєстрації відбитого сигналу.

У вітчизняної радіолокації на просторі колишнього СРСР був блискучий старт на початку 30-х років і важкий розвиток в передвоєнні роки. Тільки Велика Вітчизняна війна остаточно переконала всіх у необхідності якнайшвидшого оснащення, перш за все, військ ППО засобами радіолокаційної боротьби. В радянські часи Розробка РЛС повинна була забезпечувати абсолютно надійне виявлення і точну пеленгацію цілей, щоб жоден ворожий літак або корабель, який увійшов в зону їх дій, не залишився непоміченим. З цією метою було розгорнуто дослідні та конструкторські роботи по створенню принципово нових РЛС і розробці способів їх застосування. Для розробки багатопланових науково-теоретичних основ радіолокації було залучено широкі кола вчених та інженерів. У вітчизняній радіолокаційній техніці наступила нова стадія розвитку, характерна тактико-технічним вдосконаленням РЛС і їх різноманітністю стосовно тактичним завданням армії і флоту. Не вдаючись в подробиці, про всі етапи та деталі розвитку радіолокації на пострадянському просторі, можна дізнатися в статті інженера М.М. Лобанова «Развитие советской радиолокационной техники».

Гора Стій – 1681 м над р.м. (Полонина Боржава)

На рубежі 1970-1980 років, зважаючи на все більш явну очевидність необмеженої ядерної війни через її катастрофічні наслідки для людства, в США і СРСР відбувається перегляд домінуючих раніше концепцій ядерної війни на користь війни із застосуванням звичайної зброї. Так, у 1982 році в США була проголошена «концепція загальної звичайної війни». Її матеріальною основою з’явилися нові види звичайної зброї: високоточні системи повітряного і наземного базування; розвідувально-ударні та вогневі комплекси підвищеної точності, дальності з високою здатністю поразки. Одним з головних заходів, спрямованих на підвищення ефективності засобів авіаційного нападу, було освоєння бойових дій на малих і гранично малих висотах, де радіолокаційне виявлення ускладнено через кривизну земної поверхні. Всі основні літаки стратегічної і тактичної авіації ймовірного противника були пристосовані для польотів на малих висотах. У зв’язку з цим перед ППО постало завдання боротьби з цілями, що летять на малих висотах.

Непохитні вартові неба

Тож в середині 70-х років, коли війська ППО Радянського Союзу стали відчувати гостру потребу в повітряних радіолокаційних засобах нижнього огляду для стеження за низьколітаючими цілями, СРСР охопило побоювання, що низьколітаючі літаки можуть легко проникати в рядянський повітряний простір. Таким чином вони могли використовувати як прикриття рельєф місцевості, наприклад, гори чи долини, ховаючись від радіолокаційного виявлення. Такий розвиток подій визначив в СРСР підвищенні вимоги при створенні РЛС станцій, які б могли забезпечити високоточну пеленгацію противника при будь-яких висотах, забезпечивши таким чином у повній мірі протиповітряну оборону країни.

Паралельно з цим виникала необхідність у відповідному розміщенні РЛС систем, а саме – апаратура радіолокаційного комплексу повинна була знаходитися якомога вище над поверхнею землі, щоб забезпечити можливість безперешкодного сканування радарами повітряного простору на гранично малих висотах. Ідеальним вирішенням цієї проблеми стало використання гористої місцевості, яка характеризувалася в Українській РСР Кримськими та Карпатськими горами. Таким чином, в Карпатах, наче гриби почали з’являтися секретні військові об’єкти. Дослідженням та вивченням одного із таких я інтенсивно зайнявся влітку 2011 року.

«Ты помнишь как всё начиналось..?»

«Ты помнишь как все начиналось, все было впервые и вновь..». За допомогою «Машини часу» ми переміщуємось в минуле – у 80-ті роки минулого століття, щоб привідкрити завісу таємничості та пролити світло на бурхливі події тодішніх часів. Будівництво на вершині гори Стій розпочалося ще навесні 1982 року. Будівництво велося одночасно на двох об’єктах: на вершині гори Стій (Стой, 1681 м) та в урочищі Іволове (Иволово 1180 м). Останній об’єкт був масштабнішим за перший. За планами командування протиповітряної оборони СРСР, в найкоротші терміни, тут мало вирости ціле військове високогірне містечко. Відстань між об’єктами Стій – Іволово складала 4,5 км.

На будівництві військової частини №27904, 1985 рік (Полонина Боржава, Іволово – 1180 м над р.м.)

На території в/ч Іволово (Иволово). На задньому плані тимчасова дерев’яна казарма для основного складу роти

Будівництво велося всіма силами. На той час з села Березники Свалявського району до урочища Іволове (Иволово) була прокладена автомобільна грунтова дорога, якою військові вантажівки через села Росош і Керецьки доставляли бетон та будматеріали на гору. Керував будівництвом інженер-будівельник Майданевич Альбін Петрович з Мукачева, згідно затвердженого проекту Міністерством Оборони СРСР. Його “правою рукою” був лейтенант Іван Фанта з села Драгово (Хустського р-ну), який закінчив на той час Ленінградську будівельну академію. Частина солдат займалася будівництвом казарми, інші будували ДОС (будинок офіцерського складу), інші бригади терміново будували котельню. Всі солдати жили в кунгах (типу вагончиків), навіть офіцери. В якості їдальні слугували довгі столи під навісом, де готувалася їжа в похідних кухнях. Однак для постійного складу роти була заздалегідь побудована дерев’яна одноповерхова казарма, напроти якої, на той час, був закладений фундамент для цегляної казарми. Розповідає сержант Валерій А. (оператор РЛС):

«В сентябре 1985 года нас неожиданно перебросили на гору Стой вместе со всеми РЛС и остальным хозяйством. Гора сразу же неприятно удивила: когда в первый раз поднимались на ЗиЛ-157 в кузове, как сейчас помню – было 10 сентября, осень, а при подъезде к расположению, пошёл снег – это был для нас шок! Расположение роты строили всеми силами бригады (обычно всех разгильдяев туда командировали со всех рот для помощи строительства), но были и стройбатовцы. Вся площадка кишела строителями, это было похоже на муравейник, ведь командование понимало, что если не успеют до снегов поднять жильё, то пойдёт всё насмарку и они обложаются по-полной».

Вид на гору Стій (1999 рік)

“Боржавська РЛС” – в/ч 27904 біля гори Іволово

Продукти на гору завозилися завчасно, до настання холодів та снігів. Харчі зберігали на складі в розташуванні казарм. Взимку, як правило, в раціон солдат входили сухарі, пюре з картопляного борошна, зрідка макарони і рибні консерви, чай-компот із сухофруктів… Воду для господарських потреб та кухні отримували з розтопленого снігу. Хоча було і джерельце, але знаходилося воно далеко внизу і води в ньому було мало. Розповідає Дмитро Б. (радист):

«На позицию воду доставляли в огромной бочке – летом, а зимой мы туда снег наколачивали и топили. Продукты доставлялись снизу, скорее всего из Свалявы. Паёк был высокогорный – кроме обычных продуктов входило молоко сгущённое и сухокопчённая колбаса – 25 гр. Был магазинчик – “чапок”, в нём мы покупали всякое сладкое, можно было взять и в долг, потом с зарплаты 7 рублей отдавали. Увольнительных нам не давали. Вниз спуститься было сложно – пешком долго да и не очень приятно вверх-вниз по горам бегать. Машина не всегда вниз ходила. Пару раз спускались с больными зубами, и другими болячками, но в Березниках скучно, до Свалявы – далеко. В общем сидели на горе. Иногда по осени ездили на уборку урожая».

На сходах тимчасової дерев’яної казарми. На задньому плані ДОС (дом офицерского состава). Іволово, 1986

РПУ – радіопрозоре укриття для захисту радіолокаційних станцій РЛС (г. Стой – 1681 м над р.м.)

На території в/ч 27904 Іволово: 1. Фундамент тимчасової дерев’яної казарми 2. ДОС – будинок офіцерського складу 3. Двоповерхова казарма (спальні приміщення, спортзал, кухня, столова) Фото: 2011 рік

Починаючи з 15-го липня 1985 року прохід/проїзд на гору Стій було суворо заборонено! “Точка” запрацювала! Ближче до зими, 15 листопада 1985 року, зникли всі будівельники, залишився тільки основний склад роти. До того часу солдат у роті побільшало до 40 осіб, адже виникала потреба в цілодобовому обслуговуванні кочегарки, а також дизельної станції (промислової електромережі на той час ще не було!). Згодом на горі Стій (1681 м) було започатковане чергування так званої «бойової групи».

РЛС на горі Стій – реальне життя реальних людей _______________________________________________

Для бойового чергування на вершині гори Стій було створено дві групи/зміни: два оператори-далекоміри, два оператори-висотоміри, один кухар, двоє дизелістів, один зв’язківець і один планшетист, ну і, звичайно, старший зміни з помічником – зазвичай офіцер і прапорщик. В такому складі протягом тижня група “сиділа” на самому верху, на бойовому чергуванні: один оператор відпочивав, а другий знаходився на БЧ – бойовому чергуванні (БД – боевое дежурство). І так кожні 8 годин змінювали один одного. На той час електромережі на вершині гори Стій ще не було. Для цього на висоту 1681 м завчасно були завезені 50-тонні цистерни з дизельним пальним. Ємності з пальним знаходилися приблизно за 100 метрів від РЛС станцій, тому для заправки електрогенераторів солдатам доводилося постійно тягати каністри з рідким паливом. Адже однієї такої каністри вистачало всього на одну годину роботи генератора. Розповідає сержант Валерій А. (оператор РЛС):

«Был один случай, когда при большом тумане, парень, азербайджанец, пошёл с канистрами и не вернулся. Был сильный туман, темно и ещё и снег повалил. Он сбился с тропинки и свалился “под откос” в восточный кулуар горы. Искали его долго и перепугались что он замёрзнет, но нашли и пришлось двоим спуститься за ним так как самостоятельно он уже сам не мог подняться из-за переохлаждения».

РЛС П-37 на горі Стій. На фото двоє операторів повертаються з бойового чергування в будинок ДДС (дом дежурного состава). Боржава, 1986 рік

Оператор радіовисотоміру ПРВ-17 під час заправки дизельним пальним агрегату живлення радіолокаційної станції (Гора Стой, 1986 рік)

В кінці 1985 року для бойового чергування на горі Стій (Стой) використовувалися РЛС станції: далекомір П-37 (1РЛ-139), висотомір ПРВ-17 (1РЛ141), висотомір ПРВ-19, радіолокаційний комплекс 5У75 «Перископ», станція ближнього виявлення П-19, РЛС П-140, надсекретна станція “Пароль” (1Л22, вона ж “П-22”), ну і, звичайно ж КУНГ* з дизелями біля кожній станції (*КУНГ – кузов уніфікований нульового габариту). Більшість із цих РЛС станцій були розташовані між котлованами-фундаментами на самій верхівці гори Стій.

На ті часи однією із кращих станцій в армії ППО вважалася РЛС П-37 (1РЛ139). РЛС “бачила” літаки за 250 кілометрів. Але тут, на горі, вона виявилася не такою вже й ефективною: при особливому гірському мікрокліматі, з його вічними туманами і снігопадами, на антену постійно налипало багато льоду. При утворенні такого “вітрила”, при штормовому вітрі, двигун з редукторами просто не справлявся зі своєю роботою. Крім того, для виявлення маловисотних цілей в гірських районах на фоні надзвичайно потужних віддзеркалень сигналів від гірської поверхні, також ефективно використовувалася інша станція – РЛС 5У75 «Перископ», яка утримувалася в циліндричному металевому ангарі на території військової частини. Розповідає Олексій Д. (капітан, начальник радіолокаційної станції):

«В здании командного пункта – в бункере, стояли столы, аппаратура связи, планшет, техника – все было оборудовано под пункт управления. Во втором отсеке стояла аппаратура связи, там велось также боевое дежурство. В одно время приходилось даже Новый год встречать на дежурстве. В металлических цилиндрообразных ангарах находилась РЛС техника – 5У75 РЛС «Перископ» + прицеп с аппаратурой: антенна и передающая часть РЛС комплекса. Во втором ангаре находилась дизельная электростанция ЭСД-200».

Вхід у бункер – командний пункт (КП) військової частини ППО СРСР № 27904

Командний пункт, який був обладнаний під центр керування РЛС (Фото: 2011 рік)

Раділокаційний далекомір РЛС П-37 (1РЛ-139) для розвідки повітряного противника (г. Стій, 1986 рік)

На вершині гори Стій: біля РЛС П-37 (на фото приймально-передаюча кабіна станції), 1986 рік

Розповідає Валерій А. (оператор дальноміру П-37): «Я был оператором дальномера – в каждую минуту нужно было выдавать азимут-дальность по каждой цели через микрофон в вышестоящий КП (батальон г. Ужгород). Так как над горой пролегали все воздушные коридоры гражданских авиалиний, то одновременно приходилось делать проводку по 5-10 целей, плюс ещё местные авиалинии Львова, плюс истребители с Мукачева, Чорткова и Коломыи… Короче, “темы для разговора в микрофон” хватало».

Радіолокаційний комплекс 5У75 «Перископ»

Апаратна кабіна РЛС 5У75 «Перископ»

В/ч 27904, а точніше “51-а Окрема РадіоЛокаційна Рота” (51-ОРЛР) входила до складу ужгородського батальйону 8-ї окремої армії 28 корпусу ППО міста Львова. Військовий склад високогірної частини №27904 підпорядковувався в/ч 52352 селища Холмок, Ужгородського району. Саме сюди, до «головного русла», передавалися всі дані з боржавського командного пункту (КП). Інформація надходила за допомогою релейного зв’язку через станцію Р-140, на базі ЗиЛ-131.

Та поміж всіх існуючих на той час РЛС на горі Стій, безперечною «родзинкою» була надсекретна станція “Пароль”(1Л22). Вона працювала спільно з далекоміром П-37 і призначалася суто для впізнавання цілей “свій-чужий”. Станція була завжди зачинена і опечатана печаткою. Однак зі слів очевидців, надсекретна система часто виходила з ладу, тому більше простоювала ніж працювала. До того ж, під час грози всі РЛС комплекси в обов’язковому порядку знеструмлювались. В таких випадках, радистам, що знаходилися на бойовому чергуванні на горі, з в/ч посилали контрольні радіограми для перевірки їх пильності. Для зв’язку з “великою землею” у розпорядженні військовослужбовців був гусеничний всюдихід типу “геологічний” та артилерійський тягач АТС-59. Але дуже часто через снігові замети навіть така “супертехніка” не могла пробитися донизу в село Керецьки. Розповідає сержант Валерій А. (оператор РЛС):

«На самой верхушке горы мощнейшие порывы ветра останавливали вращение ППК (приемо-передающую кабину), а попросту – антенну радилокационной станции П-37. Мы (я и мой сменщик по станции) иногда пользовались этим – когда был ветер и было лень работать за монитором или ночью спать хотелось и был ветер, то говорил что порывы ветра останавливают антенну и нас “точку”, снимали с БД и подключали других вместо нас. Офицеров-то с нами, на горе не было, только дежурный офицер смены, а он находился под горой, в КУНГах возле недостроенного ДДС (дом дежурной смены)».

Далекомір РЛС П-37 (1РЛ-139 дальномер)

Гора Стій 1681 м на др.м. (1999 рік)

РЛС висотомір “ПРВ-17” (г. Стой, 1985 рік)

Секретна РЛС “Пароль” 1Л22 (г. Стой, 1985 рік)

1. Командный пункт (КП, бункер) 2. Ангары для техники 3. Щитовая казарма (временная) 4. ДОС – дом офицерского состава 5. Казарма 6. Боксы с ямами для техники 7-8. Котельная на жидком топливе 9. Подстанция (электрощитовая) 10. Склады ГСМ 11. Подземные резервуары с топливом 12. Насосная водяная станция

На кінець 1986 року військове містечко вже було добре розбудоване і на його території знаходилися: командний пункт (КП), дві казарми (одна з яких була двоповерхова і взірцево упорядкована), будинок офіцерського складу (ДОС на 14 квартир), магазин, котельня, лазня, транспортний парк з ангарами і гаражами. Всього особового і офіцерського складу на той час налічувалось 60-100 чоловік, на чолі з командиром-майором та замполітом-капітаном. Казарми утримувалися в зразковому порядку! Дисципліна була відмінною, хоча підтримувалася нерідко суворими заходами. Розповідає Віталій Г. (оператор РЛС):

«Дициплина была отменная, хотя поддерживалась нередко очень крутыми мерами. Так, однажды для устрашения казарменных курильщиков было применено коллективное наказание – похороны окурка. Найденный в казарме ошмёток сигареты был торжественно водружен на носилки и всем солдатским коллективом в порядке марш-броска вверх по заснеженным горным склонам переправлен довольно далеко на погребение. Мы бежали, чередуясь у носилок и изнемогая от усталости, зато как весело было скользить по обледенелым сугробам назад».

ДОС – дом офицерского состава. Слева временная деревянная казарма (Иволово, 1987 год)

Колишня військова частина №27904 (А3185) на полонині Боржава (Іволово, 1180 м над р.м.)

Трансформаторна підстанція (щитова)

Приміщення котельні

Ангари-гаражі для радіолокаційного комплексу 5У75 РЛС «Перископ» (Фото 2011 рік)

Металічний високоміцний ангар для зберігання надсекретної техніки (в/ч Іволово)

Всі приміщення військової частини обігрівала котельня на рідкому паливі. Операторами котельних установок працювали жінки офіцерів і прапорщиків. В приміщеннях було дуже чисто й акуратно, на підвіконнях росли квіти. Поруч знаходилася електрична підстанція (щитова), яка була повністю автоматизована. Від цієї щитової з села Березники йшла на гору високовольтна підземна лінія, яка високовольтним кабелем заживлювала техніку на позиції (г.Стій) та будинок для бойового чергування (БД – боевое дежурство). Варто зауважити, що для прокладення електромережі використовувався високовольтний кабель з особливою конструкцією всередині. Зазвичай силові кабелі містять в собі мастило, тобто – оливонаповнені. Всередині ж кабелю, що використовувався на “Боржавській РЛС” були розміщені так звані “перепонки”, для того, щоб змащувальна олія не стікала по кабелю, а утримувалась в ньому рівномірно. Адже кабель до об’єкту прокладали під нахилом, вздовж стрімкого схилу гори. За декілька сот метрів до вершини знаходився будиночок ДДС (дом дежурного состава), де жили рядові оператори станцій, водій тягача, кухар і прапорщик/лейтенант, який за всіма ними наглядав. Загалом – чоловік десять. Розповідають Валерій А. і Віталій Г. (оператори РЛС):

«Возле ДДС (дом дежурной смены) располагались КУНГи дежурной смены БД (боевое дежурство). Их тогда было там 6 штук: один длинный, типа вагона; для кухни-столовой; три штуки для личного состава – по четыре двухъярусных кроватей в каждом; один для дежурных офицеров; один для штаба и два КУНГа с дизелями. Напротив КУНГов стояла радиорелейка Р-140 на базе ЗиЛ-131. Условия службы были непростыми. Самый благодатный сезон – лето, когда тепло, дышалосья легко и много черники. Весной и осенью – пронизывающие ветра, туманы. Зимой – жутко много снега, ураганы, заносы, непроходимость дорог, иногда даже для тягачей-гэтээсок, служивших единственным средством перемещения».

ДДС – дом дежурного состава возле горы Стой (Полонина Боржава). Расстояние от ДДС до воинской части №27904 Иволово – 4 км.

Дом дежурного состава в котором находились: операторы станций, дизелист, планшетист, связист, повар и прапорщик/лейтенант

Буденне життя солдат. Лівіше КУНГ командного пункту, правіше – спальний КУНГ (Боржава, 1986 рік)

Радіолокаційна станція “Пароль”, яка працювала синхронно з РЛС П-37 (г. Стой, 1985 рік)

В кінці літа 1986-го року на горі Стій було встановлено три білосніжних куполи – РПУ (раідопрозоре укриття), які зовні нагадували космічні об’єкти. Ці багатошарові конструкції із радіопрозорої склотканини виготовлялися з різних сполучень армуючих матеріалів, єднальних смол і наповнювачів, що забезпечувало надійність їх використання в складних метеоумовах. Монтаж та встановлення білих куль (РПУ) проводив військовий інженер Нікишин Микола Філіпович. Монтаж стаціонарних РЛС станцій на Стою відбувався безпосередньо під захисними куполами. Тобто спочатку на позицію встановлювали техніку, після чого проводився монтаж кулеподібного радіопрозорого укриття. Під найбільшим куполом знаходився дальномір, у двох інших – висотоміри. Під фундаментом куполів, де були розташовані РЛС станції, знаходилися підземні коридори – вентиляційно-охолоджувальні шахти.

Однак того ж року, майже одразу після встановлення куполів, їх було знищено безжальним карпатським вітром. До настання холодів монтажники не встигли закріпити кулеподібну конструкцію і вітер скинув куполи з бетонної основи наче іграшкові м’ячики. Для ремонту куполів (РПУ) на гору Стій були одразу відряджені спеціальні кран-машини. Але після закінчення всіх робіт техніці довелося зимувати на маківці найвищої вершини Боржавського хребта. Через снігові замети-кучугури потужні машини були не в змозі самостійно дістатися донизу в урочище Іволово. Тільки навесні, в березні місяці наступного року, техніка була визволена зі сніжного полону _____________________________________________________________________________

На вершині гори Стой, 1985 рік. Під ногами у військових знаходиться КУНГ засипаний триметровою! товщею снігу

РЛС “П-18” со скрюченными антеннами после очередного обледенения и “дежурного порыва ветра”

Життя на маківці гори Стій було справді суворими випробуваннями для солдат. Ураганні вітри, що намагалися збити людину з ніг у прірву та люті холоди, трималися на боржавському високогір’ї більше півроку. До того ж, із-за штормового вітру, постійно нищились куполи (РПУ). Для їх перманентного ремонту була задіяна висококваліфікована бригада монтажників із центральної Росії, яка не встигала лагодити ці велетенські кулі, причому іноді з великим ризиком для свого життя. Всі ці ремонтні роботи коштували величезних грошей. Однак без куполів – ніяк, вони були необхідні для механічного захисту радарів від вітру, снігу та обледеніння. Розповідає Віталій Г. (оператор радіолокаційної станції):

«Ветер вертел обнажённые антенны как игрушечные, а однажды сорвал дверь одной из станций и набил в неё снегу, нанеся немалый материальный урон. Для полноты впечатлений можно было лицезреть остов свалившегося когда-то с горы тягача – в назидание тем, кто смеет бросать вызов природе – и слушать удалённый вой волков зимой».

РПУ – радіопрозоре укриття на горі Стій (1999 рік)

Гора Стій (1681 м) в зимовий період

Відтак у зв’язку зі складними гірськими метеоумовами «точка» часто не працювала. Але особливої цінності цей об’єкт собою не представляв… Набагато ефективніше використовувалася радіолокаційна станція на горі Томнатик, більше відомий в народі як «Памір» (Томнатикул). В один час начальнику боржавської РЛС Олексію Дружиніну довелося навіть побувати на горі Томнатик, щоб перейняти досвід щодо розгортання радіолокаційної техніки. В цьому йому допомагав старшина роти Володимир Чередниченко, який 29 років відслужив на горі Томнатик. Крім того, між горою Томнатик і горю Стій був певний взаємозв’язок: в одному із куполів на горі Стой знаходилась радіолокаційна станція «РЛС П-40», аналогічна РЛС була також розміщена на горі Томнатик (1565 м). Ці системи мали працювати в парі «Боржава-Буковина». Але «РЛС П-40» на Томнатику так і не запрацювала. Через технічну несправність аналогічної станції на горі Стій «контакт» з «Паміром» не відбувся…

За мить до розпаду «радянської імперії»

Життя на горі Стій ніби набувало розквіту. Паралельно у військових підрозділах велася цілодобова вартова служба, політпросвіта, ніби все “як годиться”. Але разом з тим, відчувалося, що радянська система йде під укіс. Поступово зростала загальна байдужість, занепадництво. Особливо це стало проявлятися в кінці 1988 року. Яскравий епізод – “вбивство корови” в червні 1989 року. На той час, на боржавських полонинах, паслося багато рогатої худоби, яка належала місцевим колгоспам. В одну із колгоспних корів була випущена черга з автомату одним із мешканців будиночка «РЛС-ників». Туша була розділена і захована для вживання. Але колгосп вчасно схаменувся, – і порушники соціалістичної законності були оперативно виведені на чисту воду.

ДДС – дом дежурного состава возле вершины горы Стой (1681 м над у.м.)

Вид на гору Стій з автомобільної траси Київ-Чоп (місце зйомки – с. Сусково)

За словами колишніх військових, які провели не один рік на горі Стій, весь цей величезний, дорогоцінний і величний комплекс, що гордо здіймався над Боржавою, був, в більшій мірі, всього лише камуфляжем, “горою, яка, народжувала мишей”. На почтку 90-х років всього три людини мали якесь відношення до реального стеження за цілями. Але навіть це, відверто кажучи, нікому не було потрібно, ніким реально не контролювалося і ніяких корисних для оборонних цілей результатів ніколи не мало і не могло мати. 99% офіцерів навіть носа не показували на вершині гори Стій, а “жили і трудилися” на рівні казарм, відпрацьовували на КП щось своє, морочили голову солдатам, а, загалом, жили в своє задоволення. Поки не прийшов кінець їхньому «щастю» і наддорога «крамничка» закрилася. Тим не менш, реальна робота велася, але до стеження за повітряними цілями вона мала дуже умовне відношення. Зі слів одного із операторів РЛС:

«Если какая-то информация и была, то стоила она 2 копейки в базарный день, а что там офицеры придумывали и сочиняли для вышестоящего начальства – об этом, как поётся в современной украинской песне, “вже ніколи не здогадається ніхто”.

Як уже згадувалося, постійно ламалися куполи (РПУ) і їх постійно лагодили. Постійно запускалися і прогрівалися РЛС станції, постійно перевірялася їх працездатність. Все це робилося у розрахунку на майбутнє, яке, як виявилося, не настало… Основна ж робота була пов’язана з побутом самих солдат і офіцерів. Наприклад, будівництво нової казарми забрало левову частку зусиль тих, хто був покликаний займатися справами “небесними”. Солдати героїчно довбли кам’яний грунт киркою, замішували бетон, ретельно шліфували кахель. В результаті вийшла розкішна казарма, але що від неї залишилося, можна побачити на фотографіях, – коридори Рейстагу після його штурму, напевно, виглядали краще…

Помещение казармы (столовая и кухня) 2011 год

ДОС – дом офицерского состава на 16 квартир (2011 год)

Электрическая подстанция (щитовая)

Обломки радиопрозрачного материала на горе Стой

Водонасосная станция на территории в/ч 27904

Склад ГСМ – для горюче-смазочных материалов

Залишки фундаменту з-під куполу (РПУ) на вершині гори Стій 1681 м над р.м.

Ой на горі, на високій… _______________________________________________________________________

У 1993 році під велетеньскими білими куполами (РПУ) ще знаходилася техніка в повній бойовій готовності! Військову службу на Стою остаточно припинили нести у жовтні 1995 року, хоча варто зазначити, що з 1994 року об‘єкти почали інтенсивно руйнувати. Величні білі куполи (РПУ) були повністю розібрані в кінці 1999 року. На сьогоднішній день їх уламки вітер розкидав по найближчих схилах найвищої вершини Боржавського хребта. Здалеку ці білі шматки з радіопрозорого матеріалу нагадують клаптики снігу, які не тануть навіть у найспекотніший день. Хоча асоціативно це більше схоже на пошматовані аркуші паперу, на яких була написана історія людських доль. І скласти ці дрібні шматочки докупи, в єдиний пазл, вряд чи вже комусь вдасться. Сьогодні про РЛС на горі Стій нагадують тільки пожовклі від часу світлини, дивлячись на які в пам’яті оживають спогади про тих, хто беззаперечно творив історію “Боржавської РЛС”.
____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011-2013 (All Rights Reserved)

Щира подяка колишнім військовослужбовцям в/ч № 27904 на горі Стой, за допомогу у створенні даної публікації та надання матеріалів і архівних світлин: Віталій Гальперштейн (Ізраїль), Дмитро Багажков (м. Москва), Валерій Арсеній (Чернівецька обл.), Олексій Дружинін (м. Петровськ-Забайкальський), Олег Доброгорський (м. Львів). Окрема подяка Сергію Глухоману та Степану Слуцькому (м. Нью-Йорк) за надані фотоматеріали 1984-1999 років та Майданевич А.П. (м. Мукачево) – керуючому будівництвом РЛС у 1982-1985 роках. Дослідження об’єкту на Полонині Боржава проводили: Ігор Меліка, Олег і Людмила Ємельянови.

  • • У 2003 році наказом Міністра оборони України, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років та виплати пенсій особам офіцерського складу» було затверджено перелік військових частин, які дислокувалися у високогірних місцевостях та особовому складу яких вислуга років на пенсію зараховується на пільгових умовах. До цього списку також увійшла в/ч А3185 (№27904) на горі Стой Свалявського району Закарпатської області.

    • У свій час інженер-будівельник «Боржавської РЛС» Майданевич А.П. неодноразово надсилав генералу Ткаченко (на той час командуючому 28 корпусу ППО СРСР) пропозицію передати військову частину № 27904 під олімпійський резерв. Однак всі ці листи були банально проігноровані військовим командуванням.

  • white:

    Дуже цікавий матеріал. Дякую за важу працю.
    рспкт

  • Oleg Olashin:

    Неймовірне дослідження! Дисертація!

  • Слава Шафарь:

    Спасибо. Вспомнил зверинец. Типа штрафбата
    Офицеры были приблатненные. Год за два им шел. Ездили на охоту с калашами.
    Солдаты в самоволку не бегали. После случая с медведем. Я там кабель закапывал в 1987 осенью. Суки кабель подсунули бракованный. А обнаружили конечно, когда закопали. И опять тонны соляры в дизеле сгорали. А внизу виден был по ночам Ужгород. И очень хотелось домой. Сигареты Верховина вставляли круче травы. Высота ведь… В Березниках тогда плавало куча форели. И турики пытались на мотоциклах заехать на Стой.

  • Михайло Качур:

    Хороша стаття, грунтовна і цікава. На Полонині Руна, в Перечинському районі теж подібний об”єкт був, і в той же період будувався.

  • Lyudmyla Bilyk:

    От і мені завжди було цікаво, що то за яйця на Стою. Велика подяка автору.

  • О, а я хотіла написати коментар першою…

    Ігор, нарешті дочекалася публікації! Я знала, шо ти копач ще той, але все одно не думала, шо ти настільки грунтовно підійдеш до питання. Як там кажуть – респект 🙂 стільки праці… дякую.
    Дякую, що долучив нас до цього розслідування. З теплом згадую ту подорож. Натхнення тобі, друже.

  • Наталка Майстренко:

    Дякую. Дуже цікаво. Чи влаштовуєте літні екскурсії на об’єкт? З радістю приєднаюся.

  • Mykhaylo Plyasun:

    Дякую! Це надзвичайно, те, що Ви робите 🙂

  • Ігор, ще хотіла сказати. Безумовно, кожна твоя публікація – це праця, немала праця, і в кожній твоїй роботі частинка душі – то все помітно, відчутно. Але ця стаття, безперечно, одна з найкращих. (слух, а може то в мені суб,єктивізм говорить, бо знаю, хоч і віддалено, скільки ти її готував?)

  • Пане Ігор як можна з Вами вийти на зв’язок. В мене є креативна пропозиція що до Вашої статті.
    Дякую. Андрій Семенюк

  • Andriy Ryshtun:

    Дуже Вам взячний за цю статтю. Ви надзвичайна людина що добровільно вкладаєте в це стільки свого часу і сил. Всі ці фотки, опис техніки, події. Все ніби оживає і ці солдати там далі є. Сам ночував в ангарах для техніки, все облазив. Дуже шкода шо в свій час ніхто не законсервував це. Зараз вийшов би першокласний гірський готель. А слупик на горі лишився без змін. Я колись на нього вилазив і боявся шо він сі зломить. Але тепер розумію шо ше моя дочка зможе на нього вилізти і ніц му не буде.

  • Yuriy Eliyashevskyy:

    Дякую Ігоре! Надзвичайно цікава стаття. Були на Стої літом, ще тоді, коли там чергували солдати. З того, що залишилось в пам’яті – говорили що їм добре платять за шкідливість, крім того, багато розказували про зиму на Стої. Ми тоді були молодими і зеленими, зимою не ходили, тож слухали з відкритими ротами про 2-3 метрові замети, що повністю замітали їхні вагончики на вершині.

  • Слава Шафарь:
    З Стія не чув щоб було видно Ужгород, як і з Ужгорода Стія 🙂
    на цьому фото видно Сваляву і далі Мукачево, ще далі – кінець світу.

  • В.Арсений:

    Я не знаю как там насчёт конца света, но при пролёте самолёта по международному коридору над горой, мы наблюдали его визуально при пролёте над границей в Румынию, а это по прямой примерно 60 км. Расстояние от горы до Ужгорода – примерно то же самое.

    Игорь, вы сделали отличный подарок ко дню Защитника Отчизны, (скажем даже ко дню СА и ВМФ) – честь вам и хвала! С праздником всех, кто имел или имеет отношение к этому событию!

  • ” В.Арсений:
    23.02.2013 at 14:57
    “Я не знаю как там насчёт конца света, но при пролёте самолёта по международному коридору над горой, мы наблюдали его визуально при пролёте над границей в Румынию, а это по прямой примерно 60 км. Расстояние от горы до Ужгорода – примерно то же самое.”

    Ви можете ще багато раз пролітати, хоч і не думаю що це було більше одного-двох раз.
    а для когось це була звичайна буденна робота..
    http://sazin.at.ua/dly_ssilok/aaaa.jpg
    Це я,
    Ігор, нічо що я …?
    “Двадцять третє” все-таки сьогодні… 🙂

  • evavovchyk:

    Шановний п. Ігоре! З великою цікавістю прочитала Вашу статтю (точніше результат Ваших досліджень). І хочу з Вами поділитись деякими спогадами. В листопаді 1968р (точніше на т.з. Жовтневі свята) ми з групою колег хотіли піти на Стій. Вийшли з Воловця. Піднялись майже на Високий Верх, але погода заставила нас зупинитись на метеостанції (не знаю чи вона ще існує). І ось поряд з метеостанцією був військовий пункт радіозв’язку. Солдати, які там чергували з задоволенням спілкувалися з нами і зовсім не робили таємниці, що десь неподалік є ще військові засекречені об’єкти. Однак погода була на стільки погана – вітер, дощ зі снігом – що ми змушені були спуститись знову у Воловець і виїхати до Львова. Я думаю що багато зі старших туристів також зможе згадати цю метеостанцію і військову точку.
    Всього найкращого. З повагою Е. Вовчик.

  • Igor Melika:

    evavovchyk:

    1. Метеостанція на горі Плай функціонує по сьогоднішній день
    2. У 1968 році ніяких військових обєктів на Боржаві не було. Обстеження гори Стій було проведено у 1981 році, а будівництво розпочато навесні 1982 року, тобто 14 років після вашого візиту на Боржаву 🙂

  • Игорь Данчевский:

    Чудове дослідження. Багато що про цей об’єкт розповідали мені альпіністи. Особливо кумедні історії коли хтось вночі, зимою, в страшний мороз ввалювався в ту їхню сторожку. Спасибі Ігоре.

  • evavovchyk:

    Шановний п. Ігоре!
    Так, метеостанція без сумніву ця сама. Ми там навіть ночували. Але військовий пункт ( а може не військовий а просто воєнізована охорона) радіозв’язку там точно була. На нас навіть напав собака, який там був також. Потім ми ще раз піднімались на Стій (весною 1969 р) і знов проходили мимо того пункту. Дійсно, на Стою нічого, крім тріангуляційної вежі не було. Попитайте старших туристів, членів тодішнього Клубу Туристів. Може хтось має фото, якого ми не зробили.
    З повагою Е. Вовчик.

  • Ярослав Туренко:

    Дякую за статтю. Щоправда вона так і не відповіла на моє запитання про долю куполів на Стою. Вони самі розвалилися чи хтось їм допоміг? Адже шикарний притулок в зимовий період міг би бути (:

  • Slavik Dyak:

    В мене одногрупник з Воловця то в них там притримуються думки, що все тупо розтягнули на металолом, причому багато чого самі ж вояки потягнули. Казав що памятає я хтось відкопував кабель що йшов від частини до висоти, і там же на місці обпалював його, щоб тільки метал лишився без ізоляції. Ще один зі спогадів одногрупника, що вони відривали білий сотовий матеріал, і на ньому зїзжали схилами гори, як на санках.

    А тесть мій, родом з Березників, згадує що як ходили лісами і десь виходили на хребет випадково, то до них кричали через гучномовці щоб забирались звідти. До речі військовою дорогою з Кирецьків, ще досі їздять вантажівки, влітку возять людей на збір яфинів, машина Виїзжає зі Сваляви о третій ночі, вартість підйому 45 грн, тривалість підйому десь 4 години. Я там катався на велосипеді, то чесно кажучи слабо собі уявляю як вантажівка з повним кузовом людей (частина яких вже добряче на підпитку) скаче по тих каменюках.

  • Maks Adamenko:

    Це була надзвичайно цікава подорож! Дякую, Ігоре! Хоч і важкувато, але воно того варто було! Впізнав людей на світлинах :)))) На останній, майже ростом, як стовп – я і Людочка-квіточка

  • Юра:

    З величезним задоволенням перечитую кожну Вашу статтю. Усі мої заставки на робочому столі – це фото з Ваших подорожей. Тай Карпати полюбив лишень після переглядів фототурів. Дякую за Вашу невтомну працю!!!!!!

  • Я особисто, сотні разів пролітав на тими “яйцями”, але зовсім не було інформації і ми(льотчики) вважали що то якісь супер таємні обьєкти, аж трохи розчарований, що то були звичайні рлс. Дякуючи Ігорю, тепер я розказую колегам про його дослідження, це цікаво.. 🙂

  • Всеволод:

    Вражаюче дослідження! Як завжди цікавий та пізнавальний виклад!

  • Владимир:

    Очень хорошая статья, очерк за г.Стой, в частности за историю в/ч 27904!!! В 1991-93гг. Я проходил срочную службу в войсках ПВО, на г.Стой, водителем-электриком… более чем 1,5 года за рулём 131 Зила, почти каждый день, рано утром, до подъёма общего выезжал, обязательно со старшим машины, с части то в Сваляву за продуктами и др. текущим потребностям, то в Ужгород, в батальон, Мукачево…. уезжали рано утром и приезжали поздно вечером, в любое время года…

    Помню каждый серпантин, каждый подъём, спуск, по зиме особенно… когда машину сунет на серпантинах обратно или лебёдкой уцепившись за дерево вытягиваешь себя наверх… бывало что и на серпантине бросал машину и с командиром пешком в расположнние роты бодрым шагом топали по накатаному следу, темно… лишь звёзды сквозь ветки высоких деревьев… а бывало что какой-то 1-1,5км не дотянешь до части-шёл за тягачём (гтс-ка), забрать груз всяко-разный. Теперь смотришь на реалии-грусть-тоска наваливается, нравились мне те места, кучу рапортов в учебке писал чтоб отправили на г. Стой… смотришь и ком под горлом, слёзы наворачиваются……

  • Валерий А.:

    “Владимир:
    05.03.2013 at 09:53
    … смотришь и ком под горлом, слёзы наворачиваются……”
    Понимаю тебя, браток, сам иногда вспоминаю ту армейскую жизнь (именно “жизнь”, а не “служба”) на горе…Красота там неописуемая – это днём, а вот выйдешь ночью из аппаратной покурить (конечно, при условии, что ясная погода) и, словно, попадаешь в сказку – кажется, что на горе звёзд ещё больше, чем внизу, на равнине…

  • БОРИС:

    Про цю таємну історію гори Стой ще ніхто не писав, та ще й так цікаво і глибоко.Я був на Стою і до будівництва РЛС, восени 1979 р. в після її руйнування в 2005 році.Тому зібрані Ігорем матеріали- справжнє історичне дослідження. Глибока подяка і пована за любовне вивчення сучасної історії Верховини!

  • Кто-то:

    Судя из указанного нормативного акта, МинОбороны Украины даже не ведают где их в/ч находятся. Как понимать, что ближайший нп от г. Полонина-Руна – с. Геча Береговского района – находится на высоте выше 1000 м. н.у.м. ??? Бред. Просто бред.

    П.С. А за статью спасибо.
    Местные поговаривали, что территорию неоднократно пытались приватизировать под г/л комплекс,якобы были предложения от иностранных инвесторов и т.п. Как по мне, я рад, что объекты не выкупили. Есть какая-то изюминка в ветхих развалинах, “сталкерский” дух, как в Чернобыле. Память о былом величии…
    Не хочу гламура и випкотеджей.

  • Роман Романів:

    Душевно дуже написано, прочитав з великим захопленням. Дуже розумію хлопаків, яким КОМ ПІД ГОРЛОМ, кожна частина, у якій служив – розформована

  • Myroslav:

    Дуже цікаво було почитати, дякую!
    Недавно ходили з друзями туди. Зараз там в казармах живуть пастухи з худобою і собаками. Хотіли купити в них бринзи і молока – не продають, і взагалі було важко з ними спілкуватися. Для тих хто хоче відвідати цей об’єкт, раджу бути обережним – собаки не дуже люблять чужинців, нас ледь не покусали, але все обійшлося.

  • Максим:

    Myroslav: В колишньому офіцерському гуртожитку пастушки тримають худобу, живуть дійсно в казармах, проте їхні пси лише схильні до гавкати, то ж їх робота така, а аґресії від них нуль. Деякі не проти поласувати цукром чи виїсти рештки косервів, виховано так приходять і мовчки сидять-чекають, доки їм дадуть то зробити. Хлопчаки цілком собі діти, може в Вас не той підхід, х.з.
    Ігоре, превельми вдячний за доробок, теперека всьо по полицям, як має буть. Спершу, як побачив шматки радіопрозорогого стільникового матеріалу, то грішив на рлс “небо-св”. і на Снр-125, а в надміцних ангарах – ПУ з зрк, але раз таке діло…
    Дякую.

  • Юлія:

    Дякую Ігоре! Дуже файна стаття-дослідження. Цікаво було прочитати про історію життя на г.Стій після походу на неї. Бажаю натхнення в подальшій роботі! ;)))

  • Михайло:

    Автору, пану Ігореві Меліка, безмежна вдячність за фундаментальну працю! Даний матеріал був для мене мотивацією 15-го серпня піднятися на гору Стій. Вражає неймовірна краса Карпатських краєвидів, але ще більше угнітає те, що зробили з природою люди!!! Залишки РЛС, руїни в/ч А3185, купи сміття і т.д., це гидкий пам”ятник часів “Єдіной і нєдєлімой”.

    Було би справедливо зробити з цих об”єктів музей на кшталт Чорнобильської АС. Може хоч таким чином спробувати поповнити місцевий бюджет, щоб якось поправити екологічну ситуацію на полонині Боржава! Подейкують, що ці об”єкти є привабливими для гірськолижно-готельного бізнесу, бо вже мають основні необхідні комунікації. Та схоже не так просто сьгоднішній “владі проффессіоналів” приХватизувати і “поділити” все по-братськи…

  • Ваня Стружак:

    Дуже цікава стаття… сам кілька раз бував біля куполів останній раз 1999 р. Потім їх не стало…а про частину чув але ніколи там не бував.

  • vadsura:

    Юра, мы все просрали.
    Сам служил на подобном комплексе. Свой чужой закрыт и опечатан не по причине его неисправности, а по причине его автономности и секретности.

  • Ігор Яцейко:

    Дякую, Ігоре за чудову статтю про рідну в/ч 27904. Для мене знайомство зі Стоєм почалося напередодні нового 1986 року, коли ми з мамою приїхали до батька погостювати на новорічні свята. Памятаю, як тоді піднімалися на шишарику “водовозці” кріз замети до вогників на вершині. Тоді нас зустрічав замполіт, який сказав: “А ось і ваш новий дім”. Я прожив там з 1986 по 1995 рік в квартирі під номером 7. Памятаю, як влітку бігав до чабанів в кошару по молоко, і як взимку по три тижні сидів вдома, тому що трактор не міг пробити дорогу. Памятаю, як нас возили АТСом та ГТСкою в санаторій “Човен” (між Березниками та Керецьками) до школи. Багато чого памятаю та можу розказати про життя на “полонині”. Батько весь час існування обєкту був старшиною роти, мати працювала продавцем в магазині (чіпку). Я думаю, що кожен з цих людей які Вам надавали інформацію, памятають Лукянича та Ольгу Іванівну. До речі квартир в ДОСі було 16. плюс фотолабораторія, кімната відпочинку та більярдна. Першим командиром був майор Волков родом з Москви, а другим майор Трапезніков Сергій з Красноярська. Дякую ще раз, адже роки проведені на “полонині” для мене та моїх батьків-це найкращі роки життя. З повагою гвардії майор Яцейко.

  • Ігор Яцейко:

    Ярослав Туренко: 27.02.2013 at 00:53
    Вони розвалювалися практично кожного року від потужних ураганів.

  • N.B. А так виглядала вершина гори Стой під час Другої світової війни

  • Сергій Роман:

    Із захопленням прочитав вашу роботу РЛС НА ГОРІ «СТОЙ». Дуже вразала. Я родом із села Березники Свалявського р-ну, і мене завжди цікавила інформація про локатори, про солдатів, але дуже мало людей володіли хоча б якоюсь інформацією. І тому, я навіть не можу собі уявити звідки ви стільки «накопали» 🙂 Дуже шкода, що в моєму рідному селі, не робиться нічого для розвитку туризму. Адже с. Березники розташовані майже як і с. Пилипець (повторююсь майже). А порівняти Пилипець із його туристичною інфраструктурою і Березники… стає дуже сумно… Із задоволення читаю всі Ваші роботи, а особливо про полонину Боржава, так як дуже часто там бував. Дякую за Ваші роботи і Ваш ентузіазм.

  • Олег:

    Классная статья! Очень понравилась. С удовольствием съездил бы на эту гору посмотреть все своими глазами.Собрать бы небольшую группу для похода.

  • S1rS:

    Класна стаття! Доречі якщо йти по дорозі від г.Стій до військової бази і звернути вправо і йти по струмку можна найти перекинутий танк 🙂

  • Ігор Яцейко:

    Це на танк, а АТС 59. За весь час перебування частини на горі Стой в урвище зірвалося два АТСи. До того, що ближче до містечка прорили дорогу і витягнули, а той, що зірвався по дорозі з позиції так і залишився. Зірвався він туди за помилкою мехвода. Не було враховано особливості керування гусеничною технікою. Під час спуску вниз на передачі, мехвод хотів виривняти тягач і смикнув лівим ричагом. В результаті ліва гусениця відключилась від трансмісії і на спуску її швидкість стала більшою, ніж у правої. В результаті тягач замість того щоб трішки зміститися вліво, шугонув вправо прямо в прірву. Мехвод і старший машини встигли вискочити.

  • Ярослав С:

    Помню ст. прапорщика Яцейко, здоровья Вам!!! А “перископ” был 57У6 🙂 Отдельное спасибо автору статьи за приятные воспоминания и фото
    Еще немного цифр-вч А3185 была реформирована в конце февраля 1996 г. точнее весь солдатский состав

  • Христина Мельник:

    Цікаво ДУЖЕ!!! Ми на 9-10 травня плануємо відвідати Стій!!!! Завжди набагато цікаіше коли розумієш де ти і що тут було!

  • Игорь:

    Привет всем служившим на г.Стой! 1е-не год за 2, а год за полтора службы. Все офицеры и не должны быть там где купола, а проверялись регулярно + по графику регламентных работ чаще были нач.станций. Описание привел не самый толковый боец. Необходимо и на КП дежурить. Халяву из офицеров и прапорщиков никто не ловил просто у того кто давал информацию нет полного представления видно он больше проспал в доме дежурной смены. Один завоз топлива на год требовал ежедневно двух старших на машины, а было и больше+КП+ДС+сама техника по жизнеобеспечению где тоже делали все сами. Я зам.командира по восп.работе лично делал из двух ГТСМ одну. Никто не помогал сверху все на плечах л.с. подразделения. Касательно ДОС то не 14 а 16 квартир.

    Работа велась реально все цели поступали на вышестоящие КП прошу ТУПОРЫЛЫХ не гневить за слова, надо нести ответственность, если сам жил по расслобухе то за тебя другие потели. Эта станция была прикрытием и от маловысотных целей которые могли уйти от радаров на ровнине. Можно ещё многое опровергнуть, но скажу одно – честь и хвала всем кто служил на г.Стой. Та красота, воздух перекрывали все трудности, а их было не мало. С огромным уважением к Карпатам и жителям Закарпатья (Игорь Юрченко)

  • Юра:

    Цінна інформація і світлини, працюючі об’єкти на яких вже в реальності побачити навряд чи доведеться

  • Юрко:

    Добрый день. Якщо вас интересує інформація про військову частиу на г.Стій з 1981 по 1982 рік (сами початки цієї частини) – моужу відписати детальніше. Мій телефон 063-992-48-42

  • Юрко:

    Пане Ігор, в 1981 році я і 9 чоловік першими прибули на цю територію де розташована в/ч, як кажуть “від першого гвіздка”

  • Олег Федоров:

    Матеріал дійсно цікавий, але містить багато вигадок. Я служив на горі в 1986-88рр. Частина складалася з 4-х майданчиків – найнижчей це лазня біля джерела, вище неї метрів 200 – містечко стройбату з дерев’яних вагончиків і дійсно навісу зі столом. Ще вище, метрів 150 знаходилася частина, а над нею дійсно позиція, як описав автор. В період коли я жив на горі стройбату вже не було і взагалі в цей період лазня, містечко стройбату та його будівельні вагончики, які зразу були розміщені за ДОСом і в яких залишалися деякі інструменти, не використовувалися.

    Командиром роти був дійсно Волков, але він був капітаном і родом з Воронежу, замполітом був старший лейтенант з Вінниці, здається сирота з дитбудинку, точно прізвище не пам’ятаю, здається Лозовий. Були 2 лейтенанти радіолокаційники – рідні брати-близнюки. Солдати весь цей час жили в “тимчасовій” казармі, яка являла собою будівлю барачного типу з цьокольним бетонним поверхом та основним дерев’яним поверхом – фанерні щити оббиті дошкою. Жодних будівельних робіт в період осінь 1986 – літо 1988 років не велося, а тому в цегельній казармі ніхто не міг жити, більше того під час смерчу на початку травня 1987р. з казарми знесло недобудований другий поверх – залишився лише перший поверх перекритий плитами. Під час цього смерчу розірвало на шматки не три куполи, а один і те, через недбалість – в куполі залишилися відкритими двері і вітер вірвавшись через них з середини розірвав його. Тоді-ж смерч попереносив в частині зі своїх місць станції, вагончики, великі коробки та зніс повністю усі тимчасові дерев’яні конструкції – туалет тощо.

    Взагалі це неймовірно коли, як тріски літали багатотонні вироби. У ці роки техніка уся зберігалася на вулиці, оскільки ніяких боксів ще не було і техніка складалася з двох легких гусеничних БТР – ГТС і АТС та автомобілів ЗИЛ-157, УРАЛ, ГАЗ-66. Ніякого магазину в цей час не було. Діти дійсно навчалися і жили в Березницькій школі-інтернаті. Світло було виключно від дизелів. Котельня працювала на пічному пальному, яке в дуже сильні морози інколи підмерзало. Морози були за -40. Офіцери були українці та росіяни, прапорщики – українці, один був з Борині інші не пам’ятаю, солдати і сержанти – українці, азербайджанці, туркмени, таджики, росіяни, литовці. Купола монтувала бригада з Молдавії. На перевірку взимку приїжджали старші офіцери (полковники) з генштабу ППО СРСР з Москви, оскільки зі зв’язком відбувалися якісь аномільні явища. Так як жоден транспорт на гору вже не міг пробитися, я їх витягував сам на собі – ще ті були дятьки – з добрими животами, як наші ДАІшники.

    З повітря частина мала захищатися самостійно, для цього, за КУНгами в частині стояла ЗУ-23, яку ніхто ніколи не використовував. Частина не підпорядковувалася радіотехнічному батальйону в Хотьково, а безпочередньо центру Мінської армії ППО, який був на території радіотехнічної бригади в Липниках, через що роту дехто важав підрозділом цієї бригади. Матеріальне забезпечення роти частково йшло через Хотьково, крім того рота не мала своєї стройової частини, а її функції виконувала стройова частина РТб, саме тому складалося враження, що рота входить до цього батальйону. Але сама назва роти – окрема говорить про те, що вона не входила в жодну іншу частину. В 1987р. рота отримала КУНг з автоматичною станцією обробки інформації.

  • Олег:

    Добрый день!
    Славное было время, славные были ребята! Олег Ивашенцев, инженер 5У75 – зампотех: 1988г.-1993г. В в.ч. 27904 в 1989г. было более 17 национальностей (чеченцы: Алик-хочется надеяться, что живой, азербайджанцы, киргизы, армяне, белорусы, евреи, русские, украинцы и т.д. – жили дружно…) . Привет всем солдатам, прапорщикам, офицерам!!!

  • Сергій:

    Дякую за дуже цікаву розповідь. Сам ППО-шник, служив у Північній групі військ (Польща) у 1987-89. П-37, П-19, Пароль – всю техніку ще пам’ятаю

  • Сергей Трапезников:

    Здравствуйте, Игорь! Просмотрел фотоматериал и прочел информацию, что Вы собрали про нашу часть. Огромное Вам спасибо, что народ не забывает о том, что было сделано в СССР. Но я – не о том… Я – тот самый, практически “крайний” (последний, но после 10 лет, которые я провел с авиацией, я слово “последний” практически не говорю), командир в/ч 27904, а затем А-3185, капитан, а затем майор, Трапезников Сергей из Красноярска.

    Здравия желаю, товарищи офицеры, прапорщики, сержанты и солдаты, служившие под моим началом с 1991 по 1995 года! Сидим сейчас с моей любимой Оленькой, смотрим на фото, вспоминаем те года, вспоминаем вас… Какое же это было прекрасное время! Помню, как меня в декабре 1991 года представлял на должность личному составу роты НШ батальона Ринат Садриев… Кстати, он сейчас – полномочный представитель Республики Татарстан по Уральскому Федеральному округу России, и мы с ним, когда видимся, всегда поднимаем рюмку за нашу гору…

    Помню, как все вы мне первые две недели рассказывали, как тяжело служить на Горе… А помните, как я вас всех собрал на ежевечернюю планерку, и сказал “что для тех кто не в курсе, я – службу начинал на Новой Земле и Земле Франца-Иосифа, и рассказывать мне, что такое дизель… что такое перемело дорогу… и вообще, о трудностях в быте – не надо! А кто не учил географию – возьмите карту мира, и найдите данный архипелаг…”… 🙂

    А как мы, единственные во всей бригаде, на итоговой проверке получили “5” по физо?… Этож надо было видеть “морду лица” председателя комиссии, который приехал с заданием нас “разнести”… А тут такое дело… И ведь поставили! 🙂 Меня комбриг отдельно вызывал по этому поводу… 🙂 НО! когда он приехал (по моему, в конце февраля), если кто помнит – полковник Лазарук Сергей Сергеевич, весь такой в фуражке и плащике… 🙂 Тепло же в Закарпатье, +5 … А мы, с Лукьянычем (старшиной Яцейко) приезжаем на ГТС-72, все такие в бриджах и телогрейках… 🙂 не по форме, вообщем… 🙂 Комриг – “громы-молнии”… Только успели на жилую позицию подняться, как снежный заряд минут на 20 – БАБАХ! После говорим: “ну что, т-щ полковник, пойдемте на боевую позицию”. А туда – еще 4,5 км. Он когда спустился, всей роте благодарность объявил! 🙂

    А как нас начальник РТВ корпуса пытался “воспитывать”… 🙂 Вот к сожалению, не помню фамилию данного полковника, но – “козел” он был редкостный… если прочтет – пусть ответит… У нас дорогу смыло к нам, 800 метров, но это – В ГОРАХ!!!! мы ее две недели восстанавливали, все офицеры, прапорщики, солдаты… Две недели – КАМНИ ТАСКАЛИ ИЗ ГОРНОЙ РЕКИ! ПО ПОЯС ВОДЕ!!! А он приехал, и объявил нам “тревогу”, и как мы (все бойцы, прапора и офицеры), только что построившие РУКАМИ новую дорогу, совершили марш-бросок на ГОРУ, а эта “сука” сзади нас на АТС-59 (тягаче), ехал и наблюдал. Ребята! Мы вас всех помним! ВСЕХ!!!! СПАСИБО ВАМ!!! За службу, за дружбу! Черт возьми! Сообщите, где вы, как вы! Моя почта: tse808@mail.ru

  • андрей:

    Я служил в\ч 38427 п. Лыпныки понаездились на гору. Но скажу тяжковасто было заехать. а люди там сказочные служили

  • Салават:

    Полтора года там служил 🙂 ))

  • Аліна Крупчак:

    Дякую автору, за подорож в дитинство. Багато цікавих спогадів лишилось про той час. Батько, Крупчак Василь, служив на г. Стій з 1985 по 1991 рік, ну і ми відповідно з ним “несли службу”. Мама, в той час, працювала оператором в котельні. Хочу цього року відвідати місця дитинства.

  • Олесандр Рудик:

    Приїхали на тиждень, краса просто заворожує. Випадково натрапив на ваш сайт під час відпочинку після вечері. Хотів прочитати про Боржаву а натрапив на статтю про РЛС. Я на таких самих служив у Чорткові – ех молодість! Не думав що “советы” так високо забратися можуть!

  • Кошулинский Владимир:

    Служил в 1994-1996 на горе под командованием майора Трапезникова.

  • Владислав, Ужгород:

    Доброго дня, всім хто служив в данній в/ч великій уклін Вам та повага. Вчора вдалося відвідати дану локацію, дуже цікава подорож та маршрут, відчувається дух часу в данних стінах, але час бере своє і все дуже занепало, багато мусора та людської неповаги до такого надцікавого в наш час об’єкта. В квартирному будинку офіцерів досить багато цікавих артефактів з того часу, де не де в квартирах залишилися труби, збереглася побілка а на одній з квартир на другому поверсі газетні “обої” у вбиральні датовані 1991 роком;). Кочегарну трубу, яку можна побачити на фото до 2010 вже “потягнули”, а казарми з правого боку почали завалюватися. В котельні ще все відчувається запах того самого палива, яким обігрівали містечко.

  • Владислав, Ужгород:

    Також ціквво де саме знаходиться ГТС, що скотився в прірву і чи є він ще там?

  • Андрій:

    “Кукушка”, яскраві часи були

  • Служил в 1988 89 с капитаном Трапезниковим в Вонигово вч 27919 Тячевского рн (Буштино)САРТСАНА

  • Oleh:

    Ворота на складі ГСМ вже зняли…

  • Анатолий Сидоров:

    Служил в Ужгороде в в/ч 52352 “Вольтаж” с августа 1980 по август 1990г. Должность старший инженер. С первых дней занимался отчуждением земли для МО. Был старшим машины когда поднимал командование 28 корпуса ПВО для ознакомления с площадкой. Уже затрудняюсь сказать какой это был год 1982 или 83. Как раз в моё дежурство разнесло РПУ. Помню долго потом собирали справки о метеобстановке, смешно конечно, но кто кроме нас мог сказать какая там была обстановка. Запомнился 1989 г. С ротой пропала связь, вся. И я с Керетцков пешком в гору, за пол часа до Нового года меня встретил ГТС. А в ДОСах накрытый стол – оливье, салатики, картошечка, икорка, водочка ….. Застрял я тогда дня на три. Поднимался я тогда часа четыре. Самые лучшие воспоминания. Капитан Сидоров А. А.

  • Василий:

    Участвовал в строительстве этой рлр с нуля..

  • Василий:

    Когда я был прикомандирован на строительство объекта на г. Стой. то солдаты жили в палатках под ней.

Залишити коментар