Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Полонина Боржава – це мальовничий і затишний куточок Міжгірщини, який вражає своєю красою в будь-яку пору року. Крім того, зручне залізничне та автобусне сполучення, а також середня висота масиву, зробили Боржаву популярним туристичним осередком. Відтак Боржавська Полонина стала справжньою мекою для туристів, фотографів та поціновувачів активного відпочинку.

Напевно немає такого туриста, який би не мріяв хоча б раз за своє життя відвідати дивовижну країну неосяжних смарагдових полонин – Полонину Боржава. В кінці травня 2013-го року фототуристичний проект «Подорожуємо та фотографуємо разом» зібрав невелику команду фотомандрівників, які вже давно мріяли потрапити на закарпатську Боржаву. У дводенний фототур-похід долучилося двоє туристів з Відня і ще стільки ж з української столиці. Олена з Києва, яка вперше потрапила на Боржаву, згодом зізнається: «Карпати – це особливе місце, своєрідна культура, унікальні люди та неповторна мова, дивовижний світ Карпатських полонин! І хоча вже пройшло багато часу після цієї подорожі, мої перші емоції та враження не вщухають і досі».

П’ятеро під дощем __________________________________________________________________________

Зустріч учасників походу відбулася на залізничній станції Свалява о 9:30. Ранок в Карпатах видався похмурим і вологим. На найближчі два дні метеорологи напророкували в цій місцевості дощі, зливи, грози і навіть град. Однак навіть такі не втішні прогнози синоптиків, зовсім не відбили бажання відчайдухів йти в гори, а навпаки додавали туристичному організмові певного адреналіну. Один з відомих маршрутів, який веде до вершин Боржавського хребта бере свій початок в селі Вовчий, Свалявського району. В кінці вузької вулиці, біля форелевого господарства та комплексу відпочинку «Ждимир» дорога всіяна гравієм закінчується і переходить в лісову грунтову дорогу. Звідси до вершини гори Стій туристам необхідно подолати 13 км!

Дорога до верхів’я боржавського хребта проходить через густий ялиново-буковий ліс. Впродовж всього маршруту падав рясний дощ, який то підсилювався, то знову затихав на якусь мить. Щільний туман, що оповив своєю сивиною зелений ліс, надавав йому містичності. Через кілька годин ми вийшли з таємничого лісу звідки до хребта було рукою подати. На якийсь час дощ припинився, хмари розсунулись і ми нарешті змогли побачити мальовниче гірське довкілля.

Однак вже за короткий час небо знову вкрили густі сірі хмари з яких полився рясний холодний дощ. До місця ночівлі нам залишалося пройти всього 4 км. Проте дощ періщив з такою силою, що фінішний відрізок дороги нам довелося долати прикладаючи немало фізичних і психологічних зусиль. Близько вечора, вимучені і промоклі до нитки ми нарешті дісталися вершини гори Стій. Намети вирішили розкласти біля напівзруйнованого будинку БЧС (будинок чергового складу, «ДДС»), в якому в середині 80-х років несли бойове чергування солдати, охороняючи повітряні кордони тодішнього СРСР. Нарешті дощ остаточно вщух і на фоні темно-синіх дощових хмар спалахнуло яскраве червоне небо. А далі був вражаючий захід сонця, білі хмари, що чіплялися за верхів’я хребта та гаряча юшка, яка остаточно відігріла та заспокоїла змерзлий і втомлений організм.

На зломі погодних фронтів

Туманний і вітряний ранок наступного дня віщував не найкращу погоду для високогірних прогулянок. Однак іншого вибору нам не залишалося, окрім того, як рухатися вперед, а точніше – до низу у Воловець. Відрізок Стій – Великий Верх довжиною 4 км ми пройшли в суцільному тумані під натиском шаленого вітру. Довкола рясно цвіли чорниці, не дивлячись на те, що на північних схилах хребта ще лежали снігові карнизи висотою майже в два метри!

Впродовж всього маршруту ніхто з команди навіть не сподівався сьогодні побачити сонце чи бодай шматок блакитного неба. Однак Боржава приготувала для своїх відчайдухів справжній погодний сюрприз. Щойно ми обійшли траверсом туманний Великий Верх (1598 м) і спустилися до його кам’янистого підніжжя, як зненацька хмари розсунулись і яскраве сонячне світло пролилося на боржавські смарагдові схили. Ми озиралися назад, звідки прийшли, де ще все панували холод і мряка і, не йняли віри, що так несподівано опинилися на іншій планеті – сонячній, теплій. Тож останні кілометри боржавської подорожі принесли її мандрівникам неймовірне задоволення та масу позитивних вражень. Адже, що найголовніше для невибагливого туриста? – це гарна погода і приємна компанія. Останнього ж не бракувало точно! І справді, тільки завдяки згуртованості команди та порозумінню між учасниками фототуру, похід пройшов успішно.

Весна на Полонині Боржава (кінець травня 2013)

Згодом, учасниця походу Олена Кошель з Києва зізнається: «Було цікаво, екстремально, шокуюче та незабутньо, враховуючи жахливі погодні умови в перший день, через які від походу відмовилася добра половина «здравого» люду, та через які багато видовищних краєвидів були приховані від жадібного туристичного погляду товстим покривалом туману та дощу. Я бачила вперше, як дощові потоки стікали справжнім карпатським “Ніагарським водопадом” вздовж гладких букових стовбурів, хоч підставляй долоні та пий кришталево-чисту дощову воду. Вона справді була солодкуватою та дуже приємною на смак».

Весна на Полонині Боржава

«Все добре, що добре закінчується». Однак хочеться звернути увагу на найголовніше: «хеппі-енд» будь-якого походу, в більшій мірі залежить від самих учасників подорожі, від їхнього психологічного настрою. Учасники фототур-походу покидали Боржаву з приємними спогадами про сувору, але з тим вражаюче мальовничу високогірну полонину. А туристи з Відня навіть пообіцяли, що в кінці літа обов’язково повернуться сюди!

Маршрут: с. Вовчий, урочище Ждимир, Свалявського р-ну (385 м) – г. Стій (1681 м) – г. Великий Верх-траверс (1598 м) – г. Плай-траверс (1330 м) – сироварня (1115 м) – смт. Воловець (500 м). Довжина маршруту: 30 км

Грозовий фронт на Полонині Боржава

Полонина Яворовець – 1120 м над р.м.

Село Гукливий, Воловецького р-ну

Полонина Боржава (вид з північного схилу Великого Верху)

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013

Фото: Ігор Меліка & Олена Кошель © All Rights Reserved

  • Lyubov Roznyuk:

    Кайфові місця, кайфові фотки. Дякую за гірську свіжість. Просочилася з монітору і прям обкутала, обволікла з ніг до голови :)

  • Коли мокро, не дуже комфортно, але таких чудернацьких живописних хмар і туманів в “добру” погоду не застанеш :)

  • Wojtek Raczek:

    To jest dopiero prawdziwa przyroda dzika i nienaruszona

  • Онищенко Олександр:

    Чудові краєвиди! Чудові світлини!

  • Олена з Києва:

    Гарний репортаж, Ігоре! Фото просто супер! Ти забув додати дві сім’ї , які ми бачили у Вовчому, і які під проливним дощем намагалися дертися на гору, але несучи за спинами не рюкзаки з наметами, а власних дітей – немовлят до двох років, яких справді “навіжені”, на мою думку мами, годували йогуртами під проливним дощем. Однак цікаво було іще дещо – дітям явно це подобалося, бо ознаків паніки, яка вже майже виривалася з мене (!!), я в них не помітила. Цікава штука – життя! :)

  • Nazar Lugovyi:

    Мене самого часто манила мінлива природа, коли ти не знаєш чого від неї чекати. Спершу сонечко тебе поливає теплим проміннячком, а вже за кілька хвилин, на тебе набігає велетенське стадо хмар й поливає дощем або навіть мокрим снігом… таємничість манить не менше, аніж чудові краєвиди з такої висоти (це я про туман та хмари, в яких ніц не видно). А один мій колега після перегляду фоторепортажу прокоментував так: “В это тяжело поверить. Природа как в фильме Парк Юрского периода” :)

  • Так от по якому маршруту ми з Вами зібрались! Чудово, дуже дуже надихає!

  • Галя:

    Чудова фоторозповідь! Дякую! Мені вона нагадала, як торік на початку травня теж були на Боржаві. Все вдалося здійснити в межах одного дня. Помилуватися вооспадом Шипіт. Піднялитися із Пилипця на Високий Верх. Потім ми збігали ( в буквальному розумінні) на гору Стій. І знову через Високий Верх спуститися назад в долину, де лишили авто. Пізно ввечері повернулися назад на Франківщину. Боржава – пречудовий масив в Карпатах. Хочу ще туди сходити. І щоб надовше :)

  • Lesya:

    Обертаючись назад, сама не вірю що все це насправді було – купа емоцій і вражень. Ігорю, одне мушу Вам сказати, що якби не Ваш професіоналізм, а в першу чергу оптимізм, то мене накрила би паніка, як ота хмара накрила Боржавську полонину під час нашого походу. Ми дуже Вам вдячні, що Ви нам відкрили одних з мальовничіших куточків Карпат….які ж вони гарні, хоч і з ” характером” ;)
    Леся & Міхі

  • Lesya:

    Трохи не забула, крім мальовничих краєвидів, які нам все-таки змилосердившись на 2 день походу, показала Боржава, ми ще дуже довго будемо пам’ятати смак Вашої юшки і гостинність Вашого намету :) сподіваємось, що наступний похід “не за горами ;)

  • Orest Melnyk:

    Доброго дня Ігор! Суперовий сайт! Суперові світлини! Ви робите колосальну роботу по пропоганді фототуризму! Я недавно придбав фотокамеру КЕНОН і пройшов курси у львівського фотографа Олександра Данчевського, Ваші фото мають якусь свою особливу енергетику. Багато раз я бував на Шипоті,але на авто із сторони Воловця на один день. Я ще не все переглянув із Ваших маршрутів, але як на рахунок переходу із Климовця через старий перевал на Вербяж, а також перехід Захар Беркут(Славсько-Волосянка)- Хащованя-Пилипець-Шипіт. Буду вдячний за інформацію,сподіваюсь, що приєднаюсь до когорти шанувальників Карпатського фототуризму. З повагою Орест!

  • Цікаві фото, але фото це трохи не натура туди треба їхати і відчути ту велику і потужну силу, коли ти стоїш на вершині (будь якій), і весь світ під твоїми ногами

    А КОМУ ЦІКАВО ТО ЗАГЛЯНЬТЕ В ФЕЙСБУКУ В ГРУПУ “ФЕСТИВАЛЬ ЕКСТРИМАЛЬНИХ ВИДІВ СПОРТУ”

Залишити коментар

*