Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Для кого, ягідко, дозрівала?

Мандрівки Карпатами — рідкісна можливість надбати унікальний досвід співжиття із природою. Гори вчать багатьох вічних істин. Вкотре пересвідчуєшся, що беручи, натомість мусиш віддавати, ділитися. Малиною — із ведмедями та косулями. Ожинами, афинами й гогодзами — із кабанами й лисицями, білками та куницями. Суницею — з борсуками й мишами, жабами й равликами, з плазунами та птахами. Ягідники — найбільша приваба для різного лісового люду з ранньої весни до пізньої осені.

По малину - з ведмедем

Винятковість ягідного сезону у високогір’ї зумовлює дивовижне поєднання часових поясів і зміщення пори року. Залежно від висоти, ягоди або достигають всі разом на якихось два-три тижні, або тривають кілька місяців. Піднімаючись на вершину, можна повернутися з ранньої осені через літо в пізню весну: біля підніжжя гори збирати чорницю, на м’яких південних схилах знайти ожину й суниці, а ще вище натрапити на крокуси, що цвітуть біля залишків зимових сніжників.

У передгір’ї ягідний сезон починається наприкінці червня, а в найвищих горах ягоди достигають лише у серпні. Першою приходить лісова суниця — розкидана по узліссях та ялинових вирубках, на полонинах, уздовж гірських доріг. Друга половина липня — час малини й дикої смородини. Афини — так горяни називають чорницю, — з’являються в Карпатах на початку липня, однак сезон їх масового дозрівання в горах — серпень. З вересня починаються гогодзи (брусниця). Подекуди у високогірній тундрі, на верхах Чорногори й Горган — на мохових схилах Близниці й Ігровця, Петроса й Шешула, — росте журавлина й лохина. Ягоди, на відміну від грибів, у Карпатах не потрібно шукати — вони є повсюди. Просто йдіть у гори. І вони подарують їх вам.

Цікаво знати:

• Листя дикорослої суниці у 5-7 разів багатше на вітамін С, аніж ягоди. Відваром трави суниць лікують гастрити, запалення кишківника, печінки, внутрішні крововиливи.

• Дві склянки лісової малини забезпечують денну потребу п’ятирічної дитини у кальції.

• Лісові ягоди багаті на солі заліза. У 100 г суниці чи брусниці його досить для добової потреби жінки, яка годує дитину. А малина й чорниця містять заліза більше, ніж лимони, апельсини й виноград.

• Дика малина відрізняється від садової родички значною кількістю фосфору. Ожина багата на магній і мідь, необхідні для кровотворення.

• Народна медицина рекомендує сирі, варені й мочені ягоди брусниці при гастритах з пониженою кислотністю, при подагрі та ревматизмі, підвищеному кров’яному тиску і хворобах печінки.

По малину — з ведмедем

Липень видався напрочуд теплим і малина в горах достигла рано. Наш ягідник у Пасічній, за Надвірною, вкривав увесь південний схил гори. Зазвичай ми їздили туди кілька разів на місяць — рясні ягоди аж пригинали гілки до землі. От і того разу вибралися вже втретє. В рюкзаках — денний запас провізії, відра, зміна одягу на випадок дощу (погода в Карпатах мінлива, як дівчина). Йшли через село. «Ви на малини?» — поцікавився літній дядечко, що саме вів свою корову на пасовисько. «Пильнуйте, кажуть: ведмідь внадився,» — попередив він. Ми, міські мешканці, досить скептично поставилися до його перестороги.

По малину - з ведмедем

Більшість із нас бачила звіра на картинках у книжках або ж по телевізору, максимум — у зоопарку. Тож уявлення про ведмедів поєднували дитячу любов до плюшевих іграшок зі стереотипами юних натуралістів, вихованих передачею «В мире животных». Про те, що ведмідь насправді тварина хитра і небезпечна, не думали. До того ж, не йняли віри, що можемо отак просто його зустріти.

Діставшись до заповітного місця, ми розділилися і занурились у хащі малинника. Через кілька годин, набравши піввідерця ягід, я вирішила відпочити. Поруч знайшовся симпатичний зруб. Щойно сіла на нього, як раптом зовсім близько, десь за спиною, почула дивні звуки. Хтось продирався крізь малинник, ламав гілки і голосно плямкав. Я підвелася, щоб подивитися. І сторопіла. У якихось п’яти метрах вище по схилу ласував малиною справжнісінький дикий ведмідь!

Звір стояв на задніх лапах. Передніми він наче зачерпував ягоди з куща, разом із листками й дрібними гілочками клав їх собі в пащу, голосно пережовував і злегка ричав. Ось він підняв голову і побачив мене. Кілька секунд ми дивилися одне на одного. Отямившись, я позадкувала, а звір роззявив пащеку і заревів. Наступної миті я вже мчала вниз по схилу, волаючи на весь голос.

Уже потім місцевий лісник, відпоюючи нас чаєм, пояснив, що тікати від ведмедя слід дуже тихо. І що нам пощастило: місцевий мішка ще молодий, отож налякався не менше нашого й забрався з малинника. Якби ж ми натрапили на бувалого клишоногого, то важили б життям. Лісник показав нам зовсім свіжі подряпини на деревах — на висоті у півтора людських зроста чотири глибоких нерівних рівця. Так ведмідь позначив свою територію. Не залишалося нічого іншого, як поступитися йому ягідником.

____________________________________________________________________________________________

Автор: Катерина Круть

Залишити коментар

*