Колись, як був малим, – ото була зима. Весні вона неохоче віддавала свій час. Цього ж 2015 року весна постукалась раненько – помітно стало це ще в середині лютого, коли сніг на Закарпатті вже розтанув та почали танути сніги навіть на високогір’ї. І невеличка групка людей, поєднаних кількома спільними інтересами відправилась в гори вихідними, в пошуки відповідей на запитання – чи скоро вже прийде весна.

Корчма-музей «Деца у нотаря»

Не можна оминути місце, в яке ми завітали на сніданок, так його і не скуштувавши… (приїхали зарано). «Деца у нотаря» – це одне із колоритних місць, які варто відвідати на Закарпатті. В ньому – правда нашого життя. Тутне лише наливають і годують, але й чудово обігрують тему алкоголю та його ролі в нашому повсякденному житті. Це унікальна корчма, основою концепції якої став живий народний закарпатський гумор. Заклад етнографічної спрямованості відкрив у 1995 році місцевий історик, сатирик і карикатурист Павло Чучка, обігравши кожну деталь архітектури, дизайну та кухні зі своїм фірмовим гумором.

Глобус Подкарпаторуського світу

Цвинтар у музеї-корчмі “Деца у нотаря”

Цей заклад вартий уваги, якщо не задля ласої трапези, то хоча б задля посмішки, яку викликає заклад. Знаходяться куточки в Україні, в якихне зупиняються на стандартних вже відомих бізнес-ідеях. Цей заклад є хорошим прикладом створення нової концепції та взірцем для творчо-гумористичного підходу на шляху до реалізації ідеї.

Фішкою «Деци у нотаря» є парадоксальний гумор в оформленні корчми: це сатиричний веселий цвинтар, захоплюючі туалети, галерея алкопародій на полотна відомих авторів та власних алкосюжетів, каравела-гойдалка, різні меморіали, комічні скульптури, розписи, капличка туриста. Якби більше людей знаходило в собі такі здібності та втілювало їх в реальність, жити ставало б цікавіше всім, без сумніву. Відтак «Деца у нотаря» стала великою сценою, декорованою самим життям. Кредо корчми – вірність кулінарним традиціям і духові міжетнічної культури краю. Побільше свого і обійдемося без чужого!

«Закарпатська Бразилія». Мандруючи далі, ближче до місця старту – села Руський мочар, можна зустріти дивне поселення, так звану в народі «Закарпатську Бразилію». Чи бачили ви в Україні циганів, які б оселялися в будинках зі стінами і дахом та вели б майже звичне для всіх життя селянина? Саме такою є «Закарпатська Бразилія». Тим не менше, до такого життя пересічний селянин-українець не звик й не прагне так жити: коли подвір’я неприбране та незагороджене, оселя збудована із різних за типом та структурою будівельних матеріалів, які схожі на такі, що вже раніше використовувались та були демонтовані, коли старий диван стоїть на подвір’ї під дощем і люди на ньому сидять також під дощем, коли хтось тягне старезного холодильника на своїй спині по дорозі. Все навколо підказує: ми звикли бачити життя іншим.

Але є люди, які так живуть поблизу, і ці стандарти для них такі самі звичні та прийнятні, як для нас – наші. Чи думали ми, що загалом такі люди мають меншу ступінь прив’язаності до матеріальних цінностей?. Ймовірно, вони мало переймаються через те, що в їхній оселі не буде оновленого інтер’єру, витонченого дизайну, а в гаражі не стоятиме ексклюзивний автомобіль або кілька. Вони вміють отримувати задоволення від малого та найбільш необхідного. Це дає їм змогу залишатися менш стурбованими за своє майбутнє і більше жити цією миттю, аніж живуть люди, які присвячують увесь свій час на здобуття матеріальних благ, після чого в них вже не залишається вільного часу ні на що, окрім як на обслуговування цих благ (заради власної безпеки, ми не стали фотографувати непередбачуваних ромів).

Дорога на хребет Явірник (Великоберезнянщина)

Зима в горах не всіх просить до себе у гості або «Зара Іван зробе невероятне»

Снігу в цій місцевості вже як і не було. Та коли рухатись вище від села Руський мочар, в бік гори Явірник, сніг потихеньку з’являється і його стає дедалі більше, поки не виростає до колін. Дорога дозволяє рухатись швидко, а якщо вам дозволяє ваша воля та здоров’я, тоді можна поступово роздягатись, тому що буде спекотно. Повітря стоїть тяжке й нависає звідусіль, неначе примара-зима. Втім все навколо вже дихає весною. Дерева де-не-де похилилися, скриплять під легким вітром соснові стовбури, вже голосніше дзюрчить струмок, співають деякі птахи і кличуть інших прилетіти поскоріш. Природа в очікуванні – щось нове має увійти в її життя.

Вже чекає на весну й людина – Іван, частина цієї Матінки-природи. Тільки ось людина інакше проявляє своє очікування – сигналами «бі-бі-ки» та ревом автомобільного двигуна, який стає проявом волі та бажання людини потрапити на гору, щоб зробити кілька «фоток» зі своїм стальним другом на фоні природньої краси. Хто зна, можливо саме в цьому і має лежати суть та сила сучасної людини? Ми не знаємо точно чим закінчилась історія Івана і його «залізного коня», але знаємо, що людина відрізняється від інших живих істот вмінням розмірковувати та приймати рішення. Ми сподіваємось, що Іван прийняв гідне і виважене рішеннякеруючись насамперед здоровим глуздом.

Зима на хребті Явірник, Беликоберезнянщина

Загадковість та незвідана романтика притулку «Явірник»

Коли ви вже потрапили наверх, до позначки «Під Явірником», не зупиняйтесь на досягнутому. Прямуйте до легендарного місця, наповненого історією, загадковістю, романтикою. Спостерігайте звідусіль розмаїття слідів лісових тварин на снігу та сонця, яке грається із вами, проливаючи іноді своє рясне проміння крізь гілля лісових кущів й дерев. Прямуйте 1.5 км до притулку «Під Явірником». Він залишається найстарішим в Українських Карпатах діючим на сьогодні туристичним притулком. Це місцина, якою можна пишатись, брати її за приклад та поширювати такий досвід на інші притулки в карпатських горах.

Притулок ще й до всього унікальний насамперед завдячуючи людині, яка довгий час залишається «батьком» для нього. Немає жодних сумнівів, що ця людина розповість вам багато всього про історію життя притулку та пригостить вас своєю щирістю, милістю, любов’ю, теплом, затишком і не тільки. Притулок обладнаний комфортними місцями для перепочинку і сну, місцями для приготування їжі і місцем для багаття неподалік будівлі, що дозволяє проводити час і зовні, готуючи страви, які душа забажає. Також на цьому місці може бути доступна опція «споглядання зоряних небес», але можуть бути й перешкоди у вигляді хмарного неба. Взимку можна приймати дзеркально-чисті снігові ванни.

Ще один колоритний будиночок безпосередньо на хребті Явірник, знаходиться трохи нижче від старого чеського притулку. Його збудувала людина закохана в гори, а особливо в гору Яворник – Янко Деревляний. Так його називають, бо він є художником по дереву. Дерево – це матеріал, в який вдихають душу руки майстра. Дерево відчуває і пам’ятає все, як і вода.

В цьому будиночку, який знаходиться по сусідству з туристичним притулком «Яворник», знаходять теплий прийом всі, хто завітає сюди. І старше покоління туристів, зустрічається з молодим поколінням – тут зустрічається минуле з майбутнім, щоб насолодитися прекрасним життям і зблизитись з природою – сьогодні. Під цим дахом розказано багато історій, і багато історій трапились тут. В оточенні буйного лісу і дзюрчання струмочка, де не чути шуму міста і заклопотаних голосів, але дуже добре відчуваються душі людей. Основне призначення будинку – зустрічати своїм затишком і теплом зимою, та давати прихисток і місце для відпочинку, в будь-яку пору року – відчайдушним і люблячим пригоди, туристам і мандрівникам.

Будинок туриста “Явірник” (940 м над р.м.) збудований чехами в 1936 році

Руїни Невицького замку

Невицький замок – середньовічна фортеця XII століття

Невицький замок – фортеця для наречених

Повертаючись з Явірника додому наша дорога пролягала через невеличке село Кам’яниця, що розкинулося в долині річки Уж. З одного боку над Кам’яницею здіймаються гори, з іншого видніється широкий та високий кар’єр – тут видобувають камінь та щебінь для численних новобудов. Основною ж принадою і, як кажуть місцеві, годувальницею населеного пункту є напівзруйнований старовинний замок, побудований ще в середньовіччі. Він стоїть на вершині гори вулканічного походження, на висоті 260 метрів над рівнем моря. Зі стін замку відкривається чудова панорама на долину річки Уж. Подивишся в один бік – видно Ужгород, в інший – Словаччину.

До будівництва укріплення тут було городище, яке виконувало функції сховища. Із самим замком пов’язано чимало легенд, найпоширеніша – про Погань-діву. Серед місцевог онаселення побутує легенда, що колись вдолині Ужа поселилася жорстока царівна Погань-діва. Вона наказала збудувати собі замок, а щоб він був міцнішим, домішувати до вапна яйця та молоко. Тоді страшний голод настав у всіх довколишніх селах. Від феодального гніту людей врятував тільки угорський король Матвій, який нібито відрубав їй голову.

Невицький замок розташований на лівому березі річки Уж, на вершині вулканічного походження

Невицький замок був колись Невістським. З походженням назви Невицького пов’язана легенда. У середньовіччя в замку ховали молодих наречених з відомих аристократичних родин. Звідси ж назва – замок Наречених, або Невістський замок. У письмових джерелах сучасна назва замку згадується з ХІ ст. На території замку є засипаний колодязь. Легенди кажуть, що його глибина 125 м. Остання спроба відкопати колодязь, як і реставрувати замок, була на початку 1970-их. На стінах навіть встановили спеціальне обладнання, яким вивозили землю. Але справу закинули… На сьогоднішній день Невицький замок є основною туристичною принадою Ужанської долини. На цій території історики, вчені, студенти проводять щороку археологічні розкопки. Поблизу історичної споруди вже побудували кілька туристичних комплексів – охочих помилуватися середньовічними руїнами чимало.

Туристичний притулок на хребті Явірник

Гребля міні-ГЕС на річці Уж

Біля підніжжя замкової гори є ще одна цікавинка – незвичної форми гребля, побудована в 1930-му році на річці Уж. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-гідроелектростанції. Канал забезпечує питною водою половину жителів обласного центру Закарпаття. До того ж гребля є улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців.

Отже, якщо ви ще не були на Закарпатті – приїжджайте, не пошкодуєте! Це одне з небагатьох унікальних місць в Україні, де туристична подорож буде цікавою в будь-яку пору року. Своєрідна краса природи, м’який клімат, курорти й оздоровниці, цікаві та насичені літні і зимові маршрути, зручні шляхи сполучення – усе це зробило Закарпаття краєм масового туризму. Тож нехай щастить Вам у житті і буде якомога більше всілякої цікавої пригоди!


____________________________________________________________________________________________

Фото: Ігор Меліка, Андрій Бартош, Михайло Маркович © 2015  (Текст: Назар Луговий & Ігор Меліка)

  • Назар:

    Похід видався пречудовий завдяки всім обставинам: люди, погода, маршрут тощо…
    Особлива подяка організатору Ігорю за ВСЕ: відданість та любов до своєї справи, щирість, допомогу іншим на їх “туристичному” шляху. Все життя – це і є туризм 😉
    Дякую за можливість мандрувати пліч-о-пліч поруч! До наступних зустрічей … 🙂

  • Дмитро Кіпчарський:

    Замок вражає, шкода що в такому стані

  • Віталій з Березного:

    Вид з Явірника на Високі Татри

Залишити коментар