Igor Melika

Зима – час активного відпочинку для всіх, хто любить природу, сніг, мороз і чисте гірське повітря. В Карпатах зима володарює з грудня по квітень. Саме в цей період час відправлятися в фототур, щоб відкрити свої власні Карпати, які залишаться тільки у вашій пам’яті. Напевно не буде перебільшенням сказати, що зимові краєвиди гір перевершують по красі і величності літні пейзажі. Білі шапки снігів на вершинах, смарагдові простори хвойних лісів і блакитне небо над цією безмовністю створюють особливу атмосферу справжнього зимового свята. Хто із нас не мріяв в цей суворий, але такий святковий період, потрапити хоча б на мить у царство справжньої зими? Опинитися у теплому дерев’яному будиночку, дах якого визирає із-за снігових кучугур? Пробивати стежку по пояс в снігу, щоб потім милуватися безкрайнім океаном кришталево-чистого снігу.

З 15 по 16 грудня відбувся завершальний в цьому році фототур-похід в Українські Карпати. І поки в горах не вдарили міцні морози, невелика група фототуристів вирішила навідатися в гості до бабусі-Зими, на пошуки «білого щастя» та яскравих передріздвяних вражень. Цього разу команда фотомандрівників відправилася на Великоберезнянщину, а саме на хребет Явірник. Місцевість доволі відома в туристичному осередку, першочергово завдячуючи будинку туриста, побудованого на Явірнику чехами ще в середині 30-х років минулого століття. Тож пакуємо в наплічники цілий арсенал фотообладнання, теплі речі, і, звичайно – святковий глінтвейн. Їдемо в гості до Зими!

Гора Явірник (Яворник, Javornik) має висоту 1017 м над р.м. Вона розташована на однойменному хребті у Великоберезнянському районі. Хребет Явірник (не плутати з хр. Явірник, що в Горганах) має видовжену форму довжиною близько 10 км і розташований на межі охоронної зони Ужанського Національного природного парку. Широка смуга хребта тягнеться з північного Заходу на Південний Схід і являється одним із найцікавіших місць Північно-Західних Карпат.

Схили Явірника покриті в основному деревами бука (Fagus sylvatica L.) і явора (Acer pseudoplatanus L.). Місцями тут зустрічаються і смуги хвойних дерев. На північно-східному схилі хребта на висоті 600-800 м над р.м. ростуть буки-гіганти, що досягають висоти 40-45 метрів. Вважається, що це найвищі в Європі дерева бука лісового. Ще в 30-х роках тут були закладені дослідні ділянки букового пралісу визначним Чехословацьким професором-ботаніком Алоїсом Златніком (Alois Zlatník). У 1934 р. А. Златнік провів у резерваті “Явірник” на площі 6,8 га експериментальні дослідження ценотичної та вікової структури пралісів. Ці праліси мають унікальну наукову цінність, так як збереглися до цього часу і є прекрасним матеріалом для проведення тут наукових досліджень. У 2007 році 6,1 тис. гектарів букових пралісів було включено до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО як «Букові праліси Карпат».

Поміж букових дерев ростуть величні дерева явора. Як стверджують місцеві жителі, саме від цього дерева гірський хребет отримав свою назву. З вершини хребта відкриваються чудові краєвиди на Ужанську долину. А в ясну погоду з Явірника можна побачити навіть Високі Татри (Словаччина). Основні маршрути на гору Явірник беруть початок зі сторони смт. Великий Березний в напрямку села Руський Мочар або від села Кострино. Вирушаючи в гості до зими ми обрали перший варіант.

Маршрут бере свій початок в селі Руський Мочар, яке налічує всього 120 жителів. В кінці села грунтова серпантинна дорога виводить безпосередньо на хребет до телевізійного ретранслятора, котрий наразі змінив спеціалізацію на стільниковий зв’язок. Дорога до вершини хребта зайняла більше двох годин ходового часу (5,5 км). На хребті нас зустріла справжня зима – з вітром, снігом та заметами по коліна.

Від дороговказу «Під Явірником» нам необхідно пройти ще 2 км верхів’ям хребта щоб дістатися туристичного притулку в якому ми запланували нічліг. Варто зауважити, що пару років назад увесь хребет Явірник був промаркований волонтерами з Чехії та Словаччини. До того ж, починаючи з 2008 року, чеські, польські та українські маркувальники позначили в Українських Карпатах загалом близько 650 км маршрутів. Тому навіть у зимовий період особливих проблем з орієнтуванням на даній місцевості у мандрівників не повинно виникати.

Пробираючись крізь сніги і замети невдовзі ми підійшли до роздоріжжя, біля якого дороговказ повідомляв, що туристичний притулок зовсім поруч. Зовсім скоро із-за снігових кучугур винирнув дах будинку. На його вхідних дверях висіла інформація для відвідувачів з наполегливим проханням поводитися в хаті чемно у разі відсутності хазяїна. Невдовзі на засніжених сходах з’явився і сам газда. Це Михайло Ганчак, уродженець смт. Великий Березний, який вже тривалий час доглядає за цією дерев’яно-кам’яною спорудою. Починаючи з 1984 року він не дає цьому унікальному диву перетворитися в пилюку історії. Нас гостинно запросили всередину хати де одразу напоїли гарячим чаєм з гірських трав. Після чаю в організмі потеплішало. На душі теж. В будинку було затишно і спокійно. В печі глухо потріскував вогонь, обігріваючи мерехтливим полум’ям хатину, цим самим не даючи жодного шансу морозцю, що тріскотів за вікном проникнути до оселі. Стіни цього будинку вже не один десяток років є свідками різнопланових туристичних подій і, здавалося, що ніби приховують в собі якусь загадкову історію.

Туристичні притулки в Карпатах

Слово „притулок” набуло у нашому мовленні багатьох значень, хоча первинно воно розуміється як „місце, де можна перебути якийсь час, відпочити”, чи „місце, де можна сховатися або сховати когось від кого-, чого-небудь; захисток, укриття”. У багатьох розвинених європейських державах, на територіях яких є гірська місцевість і користується популярністю гірське мандрівництво чи альпінізм, існують спеціалізовані будівлі чи мережа будівель, що забезпечують захист, тимчасове проживання, подекуди і харчування мандрівників, що перебувають у доволі суворих гірських умовах. До таких об’єктів туристичної інфраструктури належать: туристичні бази, гірські пансіони, гірські туристичні притулки.

В Українських Карпатах майже нерозвинена мережа таких спеціалізованих будівель. Хоча варто зауважити, що до Другої світової війни в наших Карпатах існувало декілька десятків туристичних притулків зведених в різні періоди часу в основному чехами і поляками. В післявоєнні роки всі ці будівлі, з різних причин, зазнали руйнації, а згодом і повного знищення. Тому на сьогоднішній день, окрім проживання в наметах, мандрівники зазвичай користуються ситуативними способами влаштування ночівлі в доступних для них будівлях: лісничівках, мисливських колибах, хатинах для вівчарів, зимарках тощо. Однак один із вище згаданих притулків, збудований іноземцями, все-таки вцілів і дивом зберігся до наших часів. Це – будинок туриста «Яворник», що знаходиться на однойменному хребті Полонинських гір. Туристичний притулок «Яворник» чи не єдина високогірна споруда в Карпатах, яка досі функціонує і служить прихистком для мандрівників, туристів.

Туристичний притулок «Яворник» має свою історію і його добре знають бувалі туристи. Його історія почалася у 1936 р., якраз у розпал популяризації пішохідного туризму у Чехословаччині. По всій «Підкарпатській Русі”, як тоді називали закарпатський край, розбудовували десятки подібних туристичних притулків, готелів та осель. Безпосереднім ініціатором цих зрушень був Чеський Туристичний Клуб. На той час лише у закарпатському високогір’ї було побудовано 17 таких притулків, кожен з яких не був схожий на інші. Із цих 17 на сьогодні лишився тільки один – на Явірнику.

Архітектура будови зберігає в собі історичну культуру туризму того часу і чудово вписується в природну красу гір і зараз. Цей невеликий «комплекс» багато років успішно виконує свої функції. За помірну плату тут можна переночувати, обігрітися, приготувати їжу або просто відпочити. Крім того, на дворі, на галявині є ще кілька споруд: дровник, крите місце для вогнища (кострище), альтанка та сінник.

Починаючи з 1984 року Михайло Ганчак є вірним і незмінним хазяїном притулку. Більшу половину своїх років Михайло прожив відлюдником – сам серед природи, високо в горах. Хоча колись, жив, як кажуть, мирськими суєтами. За освітою він технік-будівельник і майстер виробничого навчання. Спочатку вчився у Перечині, далі – в індустріально-педагогічному технікумі у Харкові. Працював за спеціальністю, робота закинула навіть у Сибір. Допоки не потрапив у ось це місце, де й залишився. Звісно, спочатку було важко. У райцентрі має сім’ю – дружину і двох синів. “Дружина моя вже звикла. Кликав, не хотіла сюди йти жити. Із сім’єю бачуся рідко. Жінка зрідка сюди піднімається, щоб допомоги навести порядок. Я ж спускаюся в село тільки за харчами, а наступного дня – знову в ліс, – мене природа кличе”.

До речі, Михайло ніколи не замикає своє житло. Навіть на ніч або коли спускається в село. Кілька років тому, правда, якось повернувся із Руського Мочара, а вікна розбиті. Сільські порозбивали. Тепер, каже, психологія людей трохи змінилася, тому спокійніше стало. Та й туристи стали іншими, більш відповідальними, прибирають за собою. Однак в останній час їх потік значно зменшився, не зважаючи навіть на нове маркування туристичних маршрутів. Причина, вважає, у тому, що нема, як колись, планового туризму. Любителі подорожей мандрують самі по собі. Та й ця єдина, унікальна у своєму роді туристична пам’ятка, потребує значно більшого догляду, а відповідно, – і вкладень, щоб продовжувати існувати. Та поки що, на жаль, це цілком клопіт окремої людини, яка взялася цю пам’ятку вберегти.

Короткий зимовий день на Явірнику пролетів як мить. Непомітно і швидко настали сутінки. Ми сиділи в теплій хаті біля печі, на якій булькотів духмяний бограч. За вікном мела хурделиця. Сніг, сніг, сніг. Зимовий вечір при свічках видався на славу. Ситно повечерявши ми ще довго пліткували з хазяїном притулку про все і ні про що, аж поки сон остаточно здолав нас. Та найбільше нас вразила розповідь про літак, який зазнав аварії влітку цього року. Зв’язок з екіпажем легкомоторного “Diamond DA-42” було втрачено 4 липня 2012 року близько о 18:00. Літак здійснював обліт території державного кордону і з невідомих причин впав неподалік притулку “Яворник”. Удар був такої сили, розказує очевидець Михайло, що аж стіни в будинку здригнулися. Після аварії МНС-ники ще довго навідували хазяїна притулку, вивідуючи будь-яку інформацію про цей випадок. В кінці маршруту, коли наша група вже спускалася в село, ми побачили сани, якими було доставлено уламки цього літака до найближчого населеного пункту.

Наступного дня ми прокинулися в обіймах справжньої зимової казки! Сніг, який йшов всю ніч, щедро накрив смереки та буки білим пухнастим покривалом. В зимовому лісі було чутно тільки рідкісне щебетання зимових птахів та сухий хрускіт гілок. Мовчазні дерева стояли у важких білих шапках, і зрідка з їх верхівок зривався вниз сніговий пил. В глибоких сутінках ми вибігли з хати, щоб не пропустити світанкової миті та відобразити на світлинах цю дивовижну холодну красу. Ось вона – справжня зимова казка!

Що таке зима в горах? Мабуть, неможливо одним словом чи фразою відповісти на це питання – настільки багатогранна й цікава ця пора року. З настанням зимового сезону туристична душа підсвідомо бажає свята, справжнього зимового свята: з пухнастим снігом, сріблястими смереками, свята із запахом хвої і глінтвейну. То ж якщо ти мрієш побачити справжнє диво і потрапити в справжню зимову казку – без вагань відправляйся в Карпати! І коли вирушатимеш в гості до зими, буде приємно усвідомлювати, що десь там, на горі, в теплому будиночку, тебе завжди чекають!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 (Фото: Ігор Меліка, Юрій Сазін)

Джерела інформації: М.В. Заяць «Букові праліси Ужанського національного парку та їх охорона», Оксана Штефаньо «Вовк-одинак», Артем Куз – матеріали з сайту velogrand.com.ua