Igor Melika

Їх називають по-різному: Рахівські гори, Гуцульські Альпи, Мармароси, Мармарош – царство дивовижної природи в оточенні величавих і гордих гір. Мармароський масив в Українських Карпатах займає територію між річками Біла Тиса, верхів’ями Чорного Черемоша, Бистриці та Тисою. Орографічною віссю Мармароських гір є хребет, по якому проходить українсько-румунський кордон. Цілком ймовірно, що саме це і вабить всіх охочих із вершин Мармароського масиву подивитися на сусідню Європу або ж просто здійснити туристичну прогулянку кордоном поміж двох держав. З кожним роком Гуцульські Альпи приваблюють до себе все більше і більше туристів. Переважна кількість поціновувачів гірської краси та активного відпочинку приїжджають на Рахівщину з різних куточків України та сусідніх європейських держав.

Підтвердженням цьому стала цьогорічна фотоподорож до Мармурових гір на початку літа. В зв’язку з проведенням в Україні Чемпіонату Європи по футболу «Євро-2012», команда «Подорожуємо та фотографуємо разом» вирішила також зібрати власну інтернаціональну команду. Однак її гравцями стали не футболісти, а звичайні фототуристи з України, Польщі та Нідерландів. Скооперувавшись між собою за допомогою інтернет мережі 10 учасників фототур-походу 7 червня 2012 року вирушили в чотириденну захоплюючу мандрівку Мармароським масивом за маршрутом: село Ділове (Рахівського р-ну) – потік Білий – ур. Ялин – пол. Обніж (905 м) – г. Піп Іван М. (1937 м) – г. Головачин (1549 м) – г. Бендряска (1567 м) – пол. Лечен (1290 м) – ур. Маслокрут – г. Межипотоки (1713 м) – г. Нєнєска (1791 м) – Скелі Смерті – хр. Довгий – пол. Заяча (1231 м) – пол. Борщевиця (1120 м) – село Богдан (Рахівського р-ну).

Зустріч та знайомство з учасниками мандрівки відбулося в селі Ділове (Трибушани) біля прикордонної застави. Після видачі дозволу на проходження туристичного маршруту, прикордонники наказали щоденно їм рапортувати про місцезнаходження групи і поросили не ходити до Румунії. Виконати останнє виявилось вкрай складно, так як лінія кордону доволі умовна і час від часу мимоволі опиняєшся то в Євросоюзі, то знову в Україні. Але все по порядку.

День перший (7 червня, четвер)

Перший день походу видався теплим та вологим. По дорозі вздовж потоку Білий нас кропив дрібний дощик. Повітря було насичене густим запахом різнотрав’я та смолистих смерек. Ми поступово набирали висоту наближаючись до Лисичої полонини.

На висоті 1500 м над р.м. хребти і верхи закутав густий сірий туман. Тут було вітряно і сиро, тому першу ніч ми вирішили провести в будиночку КБЗ Карпатського біосферного заповідника. На щастя притулок виявився вільним, хоча перед тим, як вселитися в нього, нам довелося провести генеральне прибирання (завдячуючи нашим попередникам). Причепуривши високогірні апартаменти далі беремося розкладати багаття та варити бограч-гуляш. Ситна вечеря в значній мірі посприяла відновленню сил, однак краківська медовуха, якою пригощали польські друзі, зробила своє діло і, невдовзі, гори здригнулися від мирно-мелодійного хропіння…

День другий (8 червня, п’ятниця)

Вночі вперіщив дощ. А на ранок, гори в свої обійми почала затискати біла пара, хапаючи в полон напівсонних туристів з фотокамерами в руках. Було відчуття, що найближчі дні нам не бачити сонця. Однак погода у високогір’ї дуже мінлива і непередбачувана, тому десь підсвідомо в мені жеврів промінець сподівання побачити блакитне небо над Мармарошем.

Густий туман та поривчастий вітер супроводжували нас впродовж всього підйому аж до вершини Піп Іван Мармароський. На висоті 1800 м над р.м. почали з’являтися різнокольорові квіти: рододендрон миртолистий, сон-трава, сольданела, нарцис вузьколистий. Ми відчували справжній подих весни, не дивлячись на те, що за вікном вже давно панує літо. І тільки довгі язики сніжників, що затрималися на південно-східних схилах Мармурових гір, нагадували про неспішний ритм життя альпійського високогір’я.

Згодом із туману несподівано вигулькнув триангуляр. Це вершина гори Піп Іван Мармароський (1937 м). Довкола мальовничі краєвиди, стрімкі скелі та урвища. Але із-за поганої видимості всю цю красу домальовуємо в своїй уяві. На вершині вітер-бешкетник не вщухав ні на хвилину. Видимість 20-30 метрів. Не затримуючись довго на хребті продовжуємо рухатися запланованим маршрутом вздовж україно-румунського кордону. І хоча прикордонники ввічливо поросили не перетинати лінію державного кордону, однак виконати їх прохання виявилося вкрай складно, так як сама лінія доволі умовна і час від часу ти мимоволі опиняєшся то в Євросоюзі, то знову в Україні. По обіді вітер розігнав хмари і нарешті ми побачили довгоочікуване сонце та гори сусідньої Румунії._____________________________________________________________________________________

Різкий спуск в районі гори Капул-Грошилор згодом виводить на широку дорогу узбіччя якої прикрашали квіти нарцису вузьколистого. Крутосхили Мармароського масиву залишаються позаду, а ми продовжуємо свою фотомандрівку вздовж україно-румунським кордоном до урочища Маслокрут. Нині на полонині Лечен заплановано нашу наступну зупинку для ночівлі. Розкішна полонина, до якої ми дісталися увечері, була встелена смарагдовим килимом із різнотрав’я та різнокольорових квітів. В ясну погоду звідси відкриваються мальовничі краєвиди на Петрос Мармароський, Свидовецький массив та Чорногору.

Вечір в урочищі Маслокрут видався напрочуд теплим і безвітряним. Ми довго сиділи біля багаття задумливо вдивляючись в синю далечінь застиглиг гірських хвиль. Кожна клітинка мого тіла відчувала казку згасаючого дня. Ніч. Міріади зірок. Тепло ватри… Неповторні миті абсолютного щастя!

День третій (9 червня, субота)

Вранішнє щебетання лісових птахів сповістило про народження нового дня. Всі охочі вийшли на ранкове фотополювання. Смарагдова полонина купалася у сонячному промінні. Споглядаючи невимовну красу ранкової гірської природи, було відчуття, що твоя душа наповнюється енергією, розум – мудрістю, а життя – красою. Неймовірна енергія гір, що надихає до життя та творчості!

Третій день мандрівки Мармароськими горами видався малохмарним і спекотним. Покидаючи урочище Маслокрут знову виходимо на дорогу, яка одночасно слугує кордоном між двома державами. Під пекучим сонцем долаємо гору Межипотоки з якої можна споглядати мальовничі краєвиди на найвищу частину Мармароського масиву та однойменну полонину Межипотоки, що біля підніжжя гори 1713 м над р.м.

Останню ночівлю нашої мандрівки ми запланували провести в районі гори Ненєска (Міка-Маре). Тож завершуємо фотосесію на Межипотоках і продовжуємо рухатися вперед. Далі широчезною дорогою поступово наближаємося до Скель Смерті, а згодом потрапляємо до підніжжя Міка-Маре. Біля Міка-Маре є зручне місце для туристичної стоянки з водою та дровами. Глибока мальовнича котловина встелена різнобарвними квітами – справжній райський куточок для мандрівника. Дзюрчання струмків і щебетання птахів, запах хвої і дивовижні краєвиди, спровокували в учасників походу справжній вибух позитивних емоцій з підвищенням рівня адреналіну в крові. Ось воно, справжнє туристичне щастя!

Сьогодні на відпочинок у нас припало значно більше часу. Однак невгамовна команда фотомандрівників розділилася на дві групи: активних – бажаючих піднятися на вершину Ненєски і тих, хто віддав перевагу більш спокійному відпочинку на лоні високогірної природи.

Близько вечора, далеко за горизонтом, почали виднітися спалахи блискавок. Десь явно дощило по-серйозному. Однак густі дощові хмари були занадто далеко від місця нашого таборування, хоча, цілком ймовірно, що цей грозовий фронт в будь-який час міг змінити свій напрямок руху і завітати до нас в гості. Саме так і сталося. Понад ранок нас розбудило гучне гуркотіння та потужні спалахи блискавок. Здавалося, що громовиця вдаряє прямо над нашими головами намагаючись влучити саме в намет. Безпечно під час блискавки не можна себе відчувати навіть вдома, вже не кажучи про перебування під час негоди на висоті 1700 м. знаходячись в епіцентрі розгніваного неба.

День четвертий (10 червня, неділя)

Близько шостої ранку грозовий фронт посунувся на схід, після чого Карпати навсібіч оповив густий сивий дим. Гори парували, наче хтось глибоко дихав поміж вершин. В цей час на над нами знову почали клубочитись величезні темні хмари. Однак це ніяк не завадило більшості охочим вийти на ранкову фотосесію.

Невдовзі вітер роздув чорні хмари, із-за яких виглянуло яскраве сонце. Останній день нашої мандрівки видався напрочуд теплим і погожим. Впродовж чотирьох днів погодне різноманіття, яке характерне для високогір’я, дозволило справжнім поціновувачам гірських походів сповна відчути «смак» гір і заставило трохи понервувати тих, хто вперше відчув на собі всі принади туристичного життя та неприборканий характер Карпат.

Чотириденна фото-мандрівка Мармароськими горами добігала кінця. Повертаючись додому Довгим хребтом, через полонини Заяча та Борщевиця, група фототуристів успішно спустилися в кінцеву точку маршруту – мальовниче село Богдан Рахівського району. Цього разу гори подарували своїм прихильникам найрізноманітніші враження та емоції, зарядивши їх своєю позитивною енергією. Вони надали можливість познайомитися з новими цікавими людьми, знайти нових друзів, однодумців, які готові знову й знову підніматися до височенних гірських вершин, заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 

Фото: Ігор Меліка, Валерій Вареник, Юрій Сазін. Copyright © All Rights Reserved