Igor Melika

Словаччина – чудова країна, яка приваблює туристів своїми гірськолижними курортами, мінеральними джерелами, якісним сервісом та щирою гостинністю. Словаччина межує з Чехією і Австрією на заході, Польщею на півночі, Україною на сході та Угорщиною на півдні. Незважаючи на більш ніж 70 років спільної державності з Чехією, не кажучи вже про століття, прожитих під пануванням Угорського царства і Габсбургами, Словаччина сформувала власний, свій, відмінний образ. Культура країни дуже багата і сповнена народними традиціями. Мальовнича слов’янська країна, відома величезною кількістю історичних та культурних пам’яток.

В кінці червня 2014 року семеро відчайдухів з різних куточків України виявили бажання відправитися в захоплюючу подорож Словаччиною за маршрутом: Spišský hrad – Штрбське озеро (Strbske pleso); Popradske pleso – Ostrva (1984 m) – Batizovske pleso (1884 m) – Velicke pleso (1666 m) – Sliezsky dom – Tatranska Polianka; Старий Смоковец (Stary Smokovec) – Hrebienok – (1284 m) – Skalnate pleso (1751 m) – г. Ломницький штит (2634 м, Lomnicky Stit) – Tatranska Lomnica; печери Словаччини (Važecká, Demanovska ladova jaskyna); сплав на плотах річкою Дунаєць; народний парк «Словацький Рай» (Slovensky Raj).

Словаччина – маленька європейська країна, але її ландшафт вражаюче змінюється від низовин до гірських ланцюгів. Майже половину Словаччини займає Карпатська Дуга – ланцюг гір на півночі країни. Інші гори включають Білі Карпати, Високі Татри, Низькі Татри і Словацьке Рудогір’я. Пейзажі Словаччини важко уявити без старовинних фортець і замків. Практично в кожному місті є замок. Найвідомішіший з них – Спішський Град.

Спішський Град – найбільший замок Словаччини

На сьогоднішній день Спішський град (Spišský hrad) – це зруйнована фортеця, котра – як гордо пояснюють словаки – «не скорилася ворогам і часу». Щоправда, у середині 17 ст. та у 1780 році, фортеця горіла, їй було завдано серйозні пошкодження. Нині на території Спішського граду працює музей, щороку сюди приїздять тисячі людей, аби відчути подих тих далеких боїв і помилуватись музейними експонатами (старовинними зброєю, уніформами, гарматами з ядрами) та краєвидами довкола. Також щороку на території фортеці відтворюють історичні бої, проводять театралізовані дійства, а останні шість років Спишський Град – місце міжнародних театральних і музичних фестивалів.

Фортечні споруди займають велику територію і складаються з чотирьох частин. Верхній замок, розташований на самій вершині скелі, оточений романською зовнішньою стіною неправильної форми, у центрі укріпленого простору – циліндрична оборонна вежа. У північній частині верхнього замку знаходиться романський палац середини XIII століття. Палацовий комплекс, перебудований і розширений за часів Ренесансу, тягнеться вздовж західної стіни. Спіш був збудований на територіях, які належали знаменитим угорським родинним кланам – адже у ХІІ столітті ця частина Європи перебувала під орудою Угорської Корони. Тож на стінах фортеці можна побачити графіті старо-угорською мовою, а кількість туристів з Угорщини збільшується щороку.

Словаки ж здавна використовують замок як наочний «посібник» для вивчення історії державотворення та формування словацької нації – школярі та студенти регулярно слухають лекції просто неба, в автентичних декораціях фортеці. До фортеці охоче приїздять і слухачі духовних академій, адже збудована 1470 року каплиця, яка слугувала і за прямим призначенням, і як можливий прихисток для оборонців Спішу, вважається європейським шедевром готичного архітектурного мистецтва. Унікальність Спішського Граду оцінено належним чином: від 1993 року, замок перебуває у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І, до речі, на відміну від України, ні в кого не виникає спокуси відновити фортецю, або побудувати на її території сучасний готель, чи ресторанний комплекс. Та і поля довкола замку ніхто не забудовує: Словаччина дбайливо зберігає старовину, старанно реставрує пам’ятки своєї історії і серйозно карає тих, хто їх намагається спотворити.

Після захоплюючої екскурсії найбільшим замком Словаччини, далі наш маршрут пролягав через Пряшівський край до високогірного курорту Штрбске Плесо (Strbske Рleso), що біля підніжжя Високих Татр. Це відоме місце проведення міжнародних змагань з чудовою спортивною інфраструктурою та відмінними готелями. Для проживання у Високих Татрах було обрано туристичний готель «Toliar». При заселенні в номери, ми одразу отримали приємний сюрприз від закладу – безкоштовне, щоденне відвідування велнес-центру (Vital World) тривалістю три години в день! Варто зауважити, що крім проживання в комфортних номерах, готель «Toliar» пропонує своїм гостям комплекс різних послуг, що створюють особливу атмосферу для відпочинку та релаксації: п’ять видів саун і парних, два басейни, масажні ванни, тепідарій, масаж. Від запропонованих послуг, одразу захотілося продовжити проживання в готелі ще на один тиждень! Втім, щоб по-справжньому насолодитися Vital World-принадами, ми вирішили для початку «прогулятися» горами, заради яких, власне, ми сюди приїхали.

Для пішохідних прогулянок у Високих Татрах служать доглянуті та промарковані стежки, які заслуговують окремої уваги. Ретельно розмічені туристичні траси, загальною протяжністю 350 км, ведуть до долин і водоспадів, до гірських перевалів і вершин, які щороку доступні туристам з 15 червня по 30 жовтня. У 50-ті роки більшу частину стежок було викладено диким каменем з допомогою місцевих піонерів та комсомольців. Місцями, фрагменти таких рукотворних споруд справляють неймовірні враження, особливо на українського туриста. Однак, сходити зі стежок, особливо в лісовій зоні, не допускається – режим національного парку.

Одним із цікавих і мальовничих маршрутів у Високих Татрах є пішохідний маршрут від Попрадського плеса (Popradske pleso) до Велицького озера (Velické pleso). Попрадське плесо – озеро у Високих Татрах в Менгушівській долині (Mengusovskа dolinа), на висоті 1494 м над р.м. Озеро має льодовикове походження і на його березі знаходиться гірський готель. Попрадське плесо четверте за величиною озеро у Високих Татрах. Окрім туристичної стежки до озера веде асфальтована дорога, якою дозволяється їздити автомобілем, але тільки за спеціальною перепусткою виданою природоохоронними службами парку.

Від Попрадського озера звивиста стежка стрімким схилом гори Острва (Ostrva) виводить на сідло Sedlo pod Ostrvou (1966 м) з якого відкриваються чудові панорами на Попрадський край. Далі широка стежка проходить кам’яними схилами через Штольську долину (Štоlska dolina) до Batizovske pleso і згодом приводить до Велицького озера (Velicke pleso), біля якого знаходиться відомий гірський готель у Татрах – «Sliezsky dom».

Гірський готель “Sliezsky dom” – це високогірний готель, що побудований у Велицькій долині біля підніжжя гори Герлах. На сьогоднішній день це чотиризірковий готель, в першу чергу унікальний своїм розташуванням, яке дозволяє піднятися на Герлаховський штит (2655 м) – найвищу вершину Словаччини і Карпат в цілому. Після повної реконструкції, готель пропонує розміщення в 36 номерах і 8 апартаментах. Гірський готель Sliezsky dom також має літню терасу з виглядом на мальовничу Велицьку долину.

Біля Велицького озера, в кінці маршруту, нас застав дощ. На щастя, поруч для українських волоцг знайшовся прихисток в затишному приміщенні татранських гірських провідників. Горнятко гарячого чаю і посиденьки біля каміну додали бадьорості втомленому організму. І як тільки дощ припинився ми спустилися до найближчої залізничної станції, щоб електричкою дістатися до свого готелю. Після 25-кілометрової прогулянки татранським восокогір’ям, надані готелем послуги релаксації Vital World були як ніколи доречними. Сауна, басейн, масажні ванни, знову сауна + яскраві спогади з походу, інакше не назвеш, як «тревел-терапія». Після розкішних СПА-процедур похідний день завершився смачною вечерею зі страв національної кухні.

Окрім гір Словаччина є привабливою країною для любителів спелеології. Всього в країні налічується 44 печери, які оголошені народними пам’ятниками природи. З них 12 електрифіковані і відкриті для туристів. Для бажаючих прогулятися по казковим підземеллям регулярно проводяться екскурсії, а в деяких з печерах проводяться навіть сеанси спелеотерапії. На території північної Словаччини, на околиці селища Важец (Vazec), розташованого на стику Козячих хребтів і Липтовської улоговини, в 1922 році уродженець селища виявив унікальну печеру. На сьогоднішній день це одна з найвідоміших європейських палеонтологічних областей, на території якої, у великій кількості були виявлені кістки печерного ведмедя (Ursus spelaeus), який вимер приблизно 15 тисяч років тому. Цей представник доісторичної фауни жив у печері цілий рік. Він був переважно травоїдною твариною, але зрідка харчувався і дрібними тваринами.

Важецка печера (Važecká jaskyňa) розташована на висоті 784 м.н.р.м. Довжина печери становить 530 м. Горизонтальні коридори печери були створені плином вод річки Білий Ваг. Печерні прикраси представлені переважно білими сталактитами і сталагмітами. Мініатюрні тендітні візерунки і незвичайні форми сталактитів нагадують якусь казкову країну. Доступною для спелеологів печера стала в 1934 році. Після електрифікації печери у 1954 році і по сьогоднішній день, помилуватися незвичайною красою підземного світу приїздять туристи з усієї Європи. Протяжність оглядового маршруту 235 метров. Тривалість екскурсії 25-40 хвилин. Незважаючи на те, що печера не надто глибока, вона відома своєю рідкісною фауною і являється Національним природним пам’ятником.

Краса підземного світу печер щороку притягує тисячі словацьких і закордонних туристів. Наступний туристичний об’єкт на нашому маршруті це Деменівська крижана печера. Перша згадка про входи в печери в Деменівській долині міститься в документах, що відносяться до 1299 року. Перша ж письмова згадка Деменівської крижаної печери датується 1672 роком і приписується Я.П. Гайне, якого цікавили останки печерного ведмедя, і який приймав їх за скелети драконів. Імператорська комісія, яка обстежила Татри і прилеглі гори, провела огляд печери в 1751 році.

Вперше печера була відкрита для відвідувань в першій половині 19 століття. Для зручності входу, було адаптовано кілька печерних просторів, переважно в крутій і обледенілій вхідних частинах печери. В 1950 – 1952 роках печера була обладнана електричним освітленням та спеціальними доріжками-терасами для пересування туристів. Остаточна реконструкція для удосконалення екскурсійного маршруту була проведена в 1974 – 1976 роках. На сьогоднішній день довжина маршруту, відкритого для відвідувань становить 650 м, його глибина – 48 м. Загальна довжина виміряних просторів складає 1975 м, глибина – 57 м.

Печерні простори трьох рівнів утворення складаються з овальних, сформованих річкою, коридорів зі слідами русла на стелі і бічних стінках печери. Від рівня входу коридори спускаються на глибину 40-50 м. Лід можна побачити в нижніх частинах печери, переважно в камері. Тут підлога з льоду, крижані стовпи, сталактити і сталагміти. Умови для зледеніння почали формуватися після того, як в результаті процесів моделювання схилу, були засипані кілька отворів, що ведуть на поверхню.

Важке холодне повітря тримається в нижніх частинах печери. У переохолоджених підземних просторах замерзає вода атмосферних опадів, що просочується. Температура повітря у частинах покритих льодом коливається близько 0°C, а в напрямку вільних від льоду просторів піднімається до +1–5°C. Розташування: 840 метрів над рівнем моря. В цілому Деменівська печера (Demanovska ladova jaskyna) справляє неймовірне враження насамперед своєю унікальністю, масштабами та багатотонними льодовими кригами посеред літа. Продовження… ЧАСТИНА №2

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2014  Slovensko, Vysoké Tatry (Slovakia, High Tatras)
Фото: © Ігор Меліка, Роман Печижак, Юрій Сазін All Rights Reserved