Igor Melika

Мандрівка Високими Татрами – це захоплюючі і незабутні враження, які можна отримати тільки в Словаччині. Регіон Високі Татри розташований в охоронній області Татранського національного парку і відноситься до районів Попрад і Кежмарок. У підтатранській області він ділиться на два основних регіони Ліптов і Спиш, в яких існує велика кількість можливостей для цікавого та пізнавального проведення вільного часу.

До підтатранського регіону, крім Татранського національного парку (TANAP), входять також Національний парк Пєніни, Національний парк Низькі Татри і Національний парк Словацький рай. Адміністративно місто Високі Татри разом утворюють 15 самостійних селищ. У 1949 році Татранський національний парк (TANAP) був оголошений біосферним заповідником, який охороняє, розвиває і підтримує екосистему і різноманітність ландшафту. З 1993 року парк «Високі Татри» був занесений до біосферної резервації ЮНЕСКО.

Сьогодні на мандрівників чекає захоплююча подорож на гору Риси (2499 м) – одну з найвищих вершин у Татрах, що знаходиться на польсько-словацькому кордоні. Риси (Rysy) мають три вершини: найбільша з яких займає центральне місце на території Словаччини – 2503 м, північна вершина є найвищою точкою Польщі – 2499 м, третя вершина також лежить на території Словаччини і має висоту 2473 м. Свою назву гора отримала найімовірніше завдяки жолобам та ярам, якими вона вкрита, що нагадують подряпини та смуги. Однак за іншою версією Риси є просто множиною слова «рись», хоча рисі насправді не живуть за межами лісової частини передгір’я. Сьогодні Риси (Rysy) – це популярний туристичний об’єкт куди відкритий вільний доступ для самостійних екскурсій. На гору піднімаються дві дороги – легша зі словацької сторони і важча – з польської. До входження Польщі до Шенгенської зони на вершині гори працював туристичний прикордонний перехід.

Маршрут на гору Риси бере свій початок біля Попрадського озера на висоті 1520 м над р.м. До вершини (2499 м) туристам необхідно подолати відрізок всього в 6 км. Однак цей невеликий шматок гірської дороги з альпійським рельєфом не всім дається легко. З цікавих фактів про життя у Високих Татрах привертає увагу невеличкий дерев’яний шалаш, що розташований на початку маршруту. Поруч біля стежки, якою щохвилини снують туристи, можна часто побачити різноманітні продукти: від свіжих овочів до консервацій, а також металеві бочки, відра, каністри і т.п. Увесь цей товарний запас необхідно доставити до туристичного притулку під вершину Риси на висоту 2250 м над р.м. Хто ж виносить на гору всі ці нелегкі вантажі? Адже на перший погляд, звалити на плечі мішок картоплі чи цибулі, не кажучи вже про каністру з пальним або бочку з пивом і разом цим вантажем піднятися на скелясту вершину – завдання не із простих.

Справа в тому, що до сьогоднішнього дня продукти харчування до притулку доставляють на своїх плечах професйіні носильники (nosiči). Спробувати себе в якості «бетмена» може і будь-який пересічний турист, що прямує до вершини Rysy. Тож силачів-добровольців можна часто зустріти на своєму шляху. Принаймні, один із таких вас обов’язково обійде. Маючи за плечима десятки кілограмів вантажу, носильники рухаються набагато швидше ніж «звичайні» туристи. Якщо ж у вас виникло бажання «позмагатися» з цими людьми – спробуйте свої сили, для початку взявши на плечі менший вантаж. По прибутті до пункту призначення вас неодмінно пригостять запашним чаєм із ромом.

Десь посередині маршруту між Попрадським плесом і Рисами знаходяться Жабячі озера. Це три озера Менгушовської долини (Mengusovskа dolinа) в котловині Жабячих озер. Мале Жабяче озеро (Malé Žabie pleso) розташоване на висоті 1918 м має площу поверхні 1,19 га, довжину 160 м, ширину 105 м та глибину 12,8 м. Воно розташоване найнижче і з нього витікає Жабячий потік, який вливається до Гінчового потоку (Hincovy potok). Велике Жабяче озеро (Veľké Žabie pleso) розташоване на висоті 1919 м над р.м. Його площа поверхні становить 2,65 га, довжина 287 м, ширина глибина 170 м, глибина 7 м. В центрі озера знаходяться угрупування величезних валунів, які, якщо дивитися знизу, біля порогу озера, нагадують жабу з висунутою правою ногою. Вода з Великого Жабячого озера перетікає до Малого озера коротким 70 метровим потічком. Верхнє Жабяче озеро (Vyšné Žabie pleso) 2040 м має площу 0,17 га, довжину 75 м, ширину 40 м. Розташоване в цирку під стінами Volej veže – прямовисних, кам’яних скель.

Наприкінці цирку, в якому знаходяться Жабячі озера, починається відрізок шляху із різким набором висоти. Це одна із двох технічно складних ділянок до вершини, яка обладнана ланцюгами та металічними сходами, так звана «залізна дорога» (Via Ferrata). Цю ділянку необхідно проходити дуже обережно, тому що під ногами знаходяться слизькі плити граніту, які вилизані підошвами черевик тисячами туристів, які проходять щорічно цим маршрутом. Звиваючись крутим серпантином далі стежка виводить до хати під Рисами (Chata pod Rysmi) – такий собі острівець цивілізації серед суцільного царства каменю.

Гірська хата «Хата під Рисами» (Chata pod Rysmi) відома майже кожному любителю Татр . Популярність хати не тільки в тому, що вона знаходиться на популярному маршруті до вершини Риси (Rysy 2499 m), але й тому, що Chata pod Rysmi – це найвищий туристичний притулок у Високих Татрах. Хата розташована на висоті 2250 м над р.м. нижче сідла Вага (Sedlo Vaha) в однойменній долині, яка являється частиною кам’яного цирку Жаблячих озер наприкінці Менгушовської долини. Поруч хати пролягає туристичний маршрут на вершину гори Риси (Rysy 2499 m) з подальшим переходом на польську сторону до озера Морське око (Morskie Oko). Туристична стежка відкрита для туристів виключно у літній сезон в період з 15 червня по 31 жовтня. Господарем хати є Віктор Беранек (Viktor Beránek). Завдяки своєму розташуванню, «Хату під Рисами» іноді ще називають «Хата Вага» (Сhata Váha). Однак правильна назва туристичного притулку «Chata pod Rysmi».

Історія притулку почалася ще в 1931 році, коли KČST (Клуб чехословацьких туристів) розпочав будівництво. Відкриття притулку відбулося у 1932 році в середині липня. У 1977 році хата зазнала реконструкції в наслідок чого було збудовано верхній поверх для нічлігу. Інші реконструкції притулку відбулися в період між 2000-2001 роком , коли хата була пошкоджена потужним сходженням лавини. Однак це був не перший випадок, хата під Рисами також зазнала значних руйнувань від снігу у 1955 і 1981 роках. З тих пір почали вестися дискусії про нове розташування притулку вище сідла Вага, з метою перемістити споруду за межі лавинного шляху. Однак з певних причин власник притулку вирішив відновити пошкоджену хату на старому місці. Сьогодні Chata pod Rysmi має новий вигляд і оснащена сонячними батареями. Після кількох років інтенсивної реконструкції туристичний притулок запрацював і відкрив свої двері для всіх любителів високогірного туризму.

На сьогоднішній день Chata pod Rysmi може надати прихисток всім подорожуючим туристам, нагодувати їх і навіть запропонувати нічліг. Ціна ліжкомісця – 15 євро. Однак кількість спальних місць у притулку обмежена. У хаті під Рисами, на другому поверсі, розміщено тільки 14 ліжок. Відтак бажаючим залишитися на ніч варто зв’язатися по телефону з адміністрацією гірського готелю і заздалегідь забронювати спальне місце на ту чи іншу дату (Tel.: +421-903-181-051)

Неподалік хати знаходиться ще одна невелика, проте дуже важлива споруда – туалет. Це найвисокогірніший панорамний (!) туалет у Татрах (Panoramaticke WC). Передня стіна туалету зроблена із суцільного скла. Відтак знаходячись в середині WC перед вами відкривається розкішна панорама Високих Татр. На передньому склі є напис: «S týmto pohľadom sa dajú prežiť všetky verše sveta o horách, ľuďoch i o láske…». Крім того, в туалеті розміщений невеличкий рукомийник (з джерельною водою), туалетний папір і кошик для сміття. Варто акцентувати, що цей «гігієнічний комплекс» знаходиться в кам’яній пустелі на висоті 2250 м над р.м.

По слідах В.І. Леніна…

У той час як у більшості місць сліди В.І. Леніна та інших більшовицьких вождів революції вже давно зникли, існують ще місця, де про них говорять “з гордістю”. Піднімаючись на вершину гори Риси (Rysy), саме на такі сліди можна легко натрапити. Правда намальовані вони акриловою фарбою, та все ж вони тут є! Сліди намальовані на камяній стежці і символізують день, коли у далекому 1913 році сюди піднявся вождь більшовицької революції Володимир Ілліч Ленін.

У 1913 році Володимир Ілліч був у вигнанні і працював у польському Кракові. Коли ж раптово погіршилося здоров’я його дружини Н.К.Крупської, Ленін переїхав ближче до Татр (біля Biały Dunajec) і там проводив час разом з Надією Костянтинівною. З польського боку Татр, Ленін зі своїми товаришами (S.J. Bagocký & A.Bucevič) неодноразово піднімалися високо у гори. Звичайно, Ілліч не був альпіністом. У свої туристичні подорожі він зазвичай відправлявся у піджаку і з парасолькою в руках. Однак йому доводилося долати і більш складні маршрути, один із яких був підйом на гору Риси (Rysy) від озера Морське око (Польща).

В знак цієї події у 1952 році, з польського боку, червоними зірочками було позначено улюблену стежку Леніна до озера Морське око (Morskie Oko). Це був так званий «Шлях Леніна». Саме цією стежкою і до нині ходять тисячі туристів. І хоча червоних зірочок вздовж маршруту вже давно немає, червоний колір маркування стежки все-таки залишився. Сьогоднішні кумедні написи «Стопи В.І.Леніна», які можна побачити на туристичній стежці біля хати під Рисами поступово стираються. Однак з історії Високих Татр згадку про Леніна вже ніхто і ніколи не зітре…

Вище сідла Вага (Sedlo Vaha) і до самої вершини Риси (2499 м) навколишні кам’яні пейзажі нагадують декорації до фантастичного фільму про незаселену планету. Мандрівники, що піднімаються до цієї вершини, звідусіль оточені громадами каміння, стрімкими скелями, крутими урвищами та величезними прірвами. Однак довгий і нелегкий шлях компенсують панорамні краєвиди з найвищої вершини польських гір 2499 м – Rysy. З вершини відкриваються найкращі краєвиди на Високі Татри. Ти мусиш тут побувати!

Печери є справжнім скарбом Словаччини. Природне середовище, незвичайна дія води, своєрідні підземні форми, особливий мікроклімат, знахідки древніх поселень людини, останки невідомих тварин з далекого минулого створюють різноманітний і таємничий світ, який притягує тисячі мандрівників. Тут відомі більше 3800 печер. Із них доступні тільки 12 печер, які оголошені національною природною пам’яткою. В Словаччині також знаходиться найбільший у світі сталагміт завдовжки 32.4 м. Белянськая печера (Belianska jaskyna ) – сталактитова печера в східній частині Бельянских Татр, найбільша і єдина відкрита для відвідування печера у Високих і Белянських Татрах. Печера знаходиться на північному схилі гори Kobylí vrch, неподалік від села Татранська Котлина, яке є частиною міста Високі Татри.

Найімовірніше формування первинних печер пов’язано з розломами великого плато Kobylí vrch, що знаходиться над печерою. Величезні підземні простори сформувалися ще перед четвертинним періодом зледеніння Татр. Води, котрі проникли в печеру за часів льодовикового періоду після відходу лише частково змінили утворені підземні простори. Просочування води в печеру зосереджено лише в самих низьких частинах печери, де вони час від часу утворюють випадкові потоки. Припускають, що люди користувалися печерою ще в доісторичні часи. Вхід до печери був відомий з початку XIX століття, але вперше її дослідили 22 липня 1881 року золотошукачі Johan Britz і Julius Husz, які працювали провідниками в горах.

Для відвідування печеру відкрили в 1884 році, а в 1896 році в ній було проведено штучне освітлення, що зробило її першою печерою з штучним освітленням у світі. Вхід в печеру розташований на висоті 890 метрів над рівнем моря. Довжина печери становить 3641 м, перепад висот – 160 м. Для відвідування туристам відкриті лише дві оглядові ділянки печери. Найдовший екскурсійний маршрут складає 1370 метрів. Перепад висот на цьому маршруті становить до 125 м і долається по 866 сходинках. Середня річна температура в печері коливається в межах від 5,0 до 6,3 °C. Екскурсія печерою триває близько 70 хвилин.

Вхідна частина в печеру, доступна крізь захоплюючий тунель, містить тріщини, які ведуть до первозданного входу, що знаходиться на 82 м вище існуючого. Частини екскурсійного шляху, що піднімаються та опускаються, створені зрушеними поверхнями вапняку, виникають з перехресть і знаходяться в місцях, розширених руйнуванням вапняку, так званих склепіннях і холах. У кількох місцях печери знаходяться склепіння овальної форми, утворені водою (Трубкове Склепіння, Довгий Коридор, Коридор Безодні). Чудова вертикальна сегментація доповнюється прірвами (Голодна Безодня, Пекло) і трубами.

В печері домінують пагодні сталагміти та кам’яні водоспади, завдовжки більше ніж 50 метрів. Одна із зупинок під час екскурсії відбувається в Музичному Залі, названому через звук капаючої води на поверхню басейну. Цей зал використовувався для проведення музичних концертів класичної музики із-за чудової природньої акустики залу. Привабливі і шаруваті відкладення кальцію, що утворюють кам’яні водоспади Високий Купол, Водоспадний Купол, Музичний Зал і Пальмовий Зал. У печері було виявлено сім видів кажанів. У водоймах печери так само можна знайти маленьких безхребетних, таких як Bathynella natans. Відвідувачі печери можуть помилуватися водоспадами з відкладень шаруватого кальцію, пагодними сталагмітами, басейнами та іншими привабливими та чудернацькими природними формами.

У цій країні все гармонійно поєднується: мальовничі курорти і традиційні виноробні області, тихі долини біля підніжжя гірських велетнів і містечка з дерев’яними церквами. Словом, все це – Словаччина. І хоча ця країна ніколи не була в центрі історичних подій, але завжди брала участь у всіх великих прогресивних подіях європейської та світової історії. Що ще необхідно спробувати в Словаччині, так це пиво, бо словаки по-справжньому «шарять»! Сортів пива на тутешніх прилавках супермаркетів незліченна кількість. Однак саме незвичайне і найсмачніше з них – місцеве пиво під веселою назвою Шариш (Šariš).

Названо воно за іменем села Велкі Шаріш (Veľký Šariš), в якому воно і виготовляється. Є два види пива Шариш – світле і темне. Світле пиво дуже смачне, з медовим післясмаком, але все ж воно більш схоже на звичайні, класичні сорти. А ось темне – це щось просто приголомшливе! У ньому немає ні краплі гіркоти, смаку паленого цукру або інших домішок, які псують смак пива. Воно дуже густе, насиченого чорно-коричневого кольору зі щільною піною. На смак нагадує наш старий добрий розливний квас і пахне хмелем. Відкрийте для себе неповторний світ Словаччини! Продовження: ЧАСТИНА 3 »»»

____________________________________________________________________________________________

© Igor Melika, 2013  All Rights Reserved. Фото: © Ігор Меліка, Володимир Безруков