Igor Melika

Залишаючи позаду теплі літні днинки, в Карпати прийшла осінь – ніжна меланхолія природи. В цей час гори, немов у замріяній тузі змінюють свою синь на жовто-червоні барви лісу, поступово скидаючи своє яскраве вбрання. Це найкращий час для відпочинку від суєти міста і шалених темпів літа. Навколо атмосфера спокою і одухотворення – гарна нагода заглибитись у філософські роздуми і перейнятись настроєм осінніх гір.

Триденний фототур полонинним хребтом Кукул (район Чорногора) зібрав невелику команду фотографів з Мукачевого та Рівного. Окрім відпочинку, фотографування та споглядання мальовничої чорногірської природи, також за мету було поставлено відвідати та дослідити стан колиб на прилеглих полонинах хребта Кукул.

Ранок. Прикарпаття. Село Вороненко. На його околицях, звідки починався наш маршрут, нам зустрілися цілі плантації квітів дещо схожих за кольором та формою на весняні крокуси. Насправді ж це Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.).

Осінь в Карпатах 01.10.11.

Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.)

До залізничної станції Вороненка, що належить до села Яблуниця Івано-Франківської області та знаходиться практично на кордоні із Закарпаттям, курсує потяг зі Львова, Івано-Франківська, Коломиї та Рахова. Однак ми віддали перевагу більш комфортному виду транспорту – власному автомобілю. Свого залізного коня ми залишили біля залізничної колії, майже поруч з будиночком охорони тунелю.

Тунель, на висоті 840 м над р.м. та протяжністю декілька сот метрів, прокладений на початку минулого століття в суцільному кам’яному масиві за кілька місяців (на той час за темпами і технологією спорудження то була одна з найпрогресивніших гірничо-прохідних будов Європи). Проходимо до будиночка охорони тунелю, оминаємо його зліва та потрапляємо на дорогу, що веде вгору в південному напрямку. Вздовж дороги нам зустрічалися сільські садиби на яких поралися горяни.

За останньою сільською хатою лісовозна дорога губиться поміж дерев старого ялинового лісу. Потужні автомобілі-лісовози поробили тут в грунтовій дорозі глибокі колії. Одначе ці рівчаки слугують хорошим орієнтиром у напрямку до Кукула виключаючи можливість пересічному туристу зачепити блуд. Серед лісу на пеньках зрізаних смерек натрапляємо на справжні осінні опеньки. Залюбки збираємо урожай та укладаємо його в рюкзак – буде вечеря!

Далі рухаємося густим лісом поступово наближаючись до гори Припір, на схилах якої знаходиться однойменна полонина. Піднімаємось на невеличку галявину з якої як на долоні видно східну частину села Яблуниця та чималий фрагмент Горганів: вершини Полєнський, Ведмежик, Малий Ґорґан, Добошанку, Синяк, Хом’як.

Осінь на полонині Припір - 1112 м над р.м.

Після перепочинку продовжуємо рух у південному напрямку, перевалюємо через вершину та стрімкою дорогою вниз сходимо до полонини Буковинка – 1150 м. Тут стоїть добре облаштована колиба зі стайнею та іншими господарськими спорудами. В середині колиби є ватарник та кімната для відпочинку. Дах на колибі цілий, непошкоджений, вкритий товстою поліетиленовою плівкою. В цілому колиба нам сподобалось. На мою думку, ця будівля абсолютно придатна для комфортної ночівлі. Крім того, поруч з вівчарським господарством розташований цілий спортивний майданчик та гойдалка-тарзанка. Майже «дрім таун».

Спуск до полонини Буковинка

Полонина Буковинка - 1150 м над р.м.

Вище полонини Буковинка дорога стрімко піднімається вгору. Але вже за деякий час знову крокуємо майже рівнинним ландшафтом пробираючись густим смерековим лісом. Згодом лісова зона закінчується і ми опиняємося на головному хребті. Тут нам зустрічається третя по рахунку полонина – Кернички (Криниці). На полонині знаходиться колиба та велика стая для худоби. Сама колиба досить в занедбаному стані: на вікнах немає скла, пошкоджені двері, зруйнована піч. Проте дах цілий, вкритий дошками. Біля колиби багато нарубаних дров. З полонини Кирнички добре видно частину Чорногірського хребта та Свидовецький масив з Близницями і Драгобратом.

На полонині Кернички (Криниці) - 1315 м

Осінь на полонині Кернички

Траверсною дорогою продовжуємо рухатись на південний-схід і невдовзі потрапляємо на наступну полонину – Григорівка, що на схилі гори Під-Бердя (Григорівка). На полонині більше десятка пастуших будинків, стаєнь, відкритих загонів для худоби. Більшість із споруд знаходяться в не найкращому стані. На жаль будівлі на полонині не ремонтують, як правило, вони використовуються до моменту технічної смерті, а пізніше – розбираються. Деревину, знищену біологічною корозією, господарі стійбищ не використовують навіть для вогнища. Проте залюбки її використовують для своїх вогнищ туристи.

Полонина Григорівка

Залишаємо Григорівку та поступово підходимо до другої групи колиб на полонині Середня (1350 м). Позаяк поспішати нема потреби, бо саме тут ми вирішуємо заночувати. У нас є можливість засвітла облаштуватися в якомусь із будиночків, та навіть собі трохи повибагати: щоб і з пічкою, і з дровами, і з комфортним, як для походу, ліжком. На сьогоднішній день на полонині Середня є дві колиби придатні для житла і ночівлі: перша колиба знаходиться неподалік джерела, друга – в центрі між господарських будівель і стай, в декількох десятках метрів від смерекового лісу.

Полонина Середня - 1350 м над р.м.

Полонина Середня є однією з найвідвідуваніших серед туристів. Здається, що тут все родом із легенди — напроти вишукані вершини Чорногори, що зачаровують своєю красою та величчю, а чисте високогірне повітря так і п’янить ароматом осінніх трав. В центральній колибі є піч, стіл, лавиці та величезне ліжко – настил з дощок, на якому може вміститися 5-6 чоловік. За стіною є ще одна кімната, яка слугує вівчарям коморою, ну, а туристам – гардеробною. Житлова кімната, як і всі інші на хребті Кукул без винятку, має стелю з дощок чи половинок колод, вони так само, як і в давнину, для найкращого збереження тепла, висотою приблизно 1,75 м.

Облаштовуючись на господарстві ми навіть не помітили як на гори опустився вечір. В сутінках набираємо воду із джерела, розпалюємо вогонь та починаємо готувати вечерю. Ближче до опівночі на нічному небосхилі спалахує тисяча зірок. Кругом гори, полонини, гріє ватра… Осінь…
____________________________________________________________________________________________

Наступного дня ми прокинулися вдосвіта. На дворі ще була ніч, але фотополювання, як правило, починається саме в цей час. Навпомацки піднімаємося на хребет Середнянський Грунь, що розташований вище полонини Середня. Поступово світає. Перші промені сонця починають пробиватися десь з-під густого смереччя на вершині гори Кукул. На небі ні хмаринки. Вже з вершини хребта нам відкриваються неймовірної краси пейзажі. З однієї сторони неможливо втриматися від споглядання розлогої панорами Чорногори, величних Говерли й Петроса просто перед очима та масиву Близниць із фрагментом Свидовця. З іншої сторони тягнеться масивний і кам’янистий хребет Горган, залитий вранішнім сонцем та викупаний в туманах.

Панорама Горган. Вид з хребта Кукул

Ранок видався на славу! Кругом тиша і спокій. Проте це лише здається на перший погляд. Туристи, які мандрують високогір’ям, повинні завжди пам’ятати про можливу небезпеку в горах, як наприклад зустріч з дикими тваринами. На хребті ми зустріли трьох жінок (старшій було 75 років!) і одного чоловіка – грибників. Вони повідали нам, що на підйомі з Вороненка, в районі гори Верх Дебрі бачили зграю з п’яти вовків! Спочатку подумали, що це група людей, але придивившись уважно не повірили своїм очам – це були справжні сіроманці. На щастя обидва угруповання розійшлися мирно. Та все ж, несподівана ранкова зустріч добряче полоскотала нерви «грибним мисливцям».

Нашу ранкову фотосесію завершено! Сонце вже високо і ми спускаємося з хребта до колиб на полонину залиту вранішнім лагідним світлом. Після сніданку ми продовжуємо досліджувати полонини та колиби на хребті Кукул, фотографувати мальовниче довкілля, збирати гриби та ягоди. Одним словом попереду «матрацний» сонячний день у серці Карпатських гір…

Осінь на полонині Середня (1350 м). На задньому плані Чорногірський хребет

ЧАСТИНА ДРУГА (продовження)

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011