Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте ТУТ)

Погожий осінній ранок на сто відсотків сприяв фотосесії. Ми продовжуємо досліджувати полонини та колиби на хребті Кукул, фотографувати мальовниче довкілля, збирати гриби та ягоди. Одним словом попереду «матрацний» сонячний день у серці Карпатських гір.

Від полонини Середня до наступної – Озірна, близько півтора кілометри ходу. Полонина Озірна візуально знаходиться між Говерлою і Петросом, які на задньому плані майже впираються в безкрає блакитне небо. На полонині є вівчарська колиба та стая для худоби. На жаль дослідити інтер’єр колиби нам не вдалося, бо на дверях висів здоровенний навісний замок. Але через привідкрите віконце нам все-таки пощастило зазирнути в середину. В колибі на полонині Озірна є два приміщення: комора (передня кімната) та спальня. У спальні величезне дерев’яне «ліжко», стіл, лавиці та металічна грубка. Стелі доволі низькі, а маленьке вікно ледь пропускає світло до хати. Дах колиби перекритий дошками і знаходиться в хорошому стані. З полонини Озірна (1360 м) споглядаємо чи не увесь Чорногірський хребет з фрагментом Свидовецького масиву. Гори, сонце, трави і білі гриби – благодать!

Після Озірної продовжуємо рухатися траверсною дорогою до наступної полонини – Кукул (1380 м), так би мовити ключову полонину полонинного хребта Кукул. Тут є дві теплі колиби в яких туристи з комфортом можуть заночувати. В одній із колиб ми виявили муровану піч.

Зазираючи в історію, цікаво знати, що Кукульські полонини з’явилися в результаті приходу волоських пастухів у процесі їхньої міграції вздовж карпатської дуги у XV-XVI століттях й наступного розвитку полонинського господарства, випасу худоби та овець вже корінним населенням у місцях, віддалених від постійного їхнього проживання.

Заселення навколишніх долин, заснування сіл, що, в свою чергу, спричиняло й зростання населення, сприяло тому, що для випасу потрібні були нові території. За допомогою сокири й вогню створювали нові пасовища на місці знищених лісів. Тому вторинні полонини виявилися, з огляду на кліматичні умови, сприятливішими для вегетації рослин й розвитку рослинного покриву, придатнішими для випасу, ніж розташовані вище кам’янисті полонини первинного походження.

Життя горян в Українських Карпатах сьогодні знаходиться на порозі істотних змін. Важкі умови проживання в гористій місцевості сприяють, незважаючи на глобальні перетворення в сільському господарстві, збереженню традиційних форм господарювання й культури. У багатьох селах Гуцульщини й надалі основним напрямом рільництва є порівняно незначне використання ґрунтів у долинах та поблизу постійних помешкань. Багато чоловіків зайняті в лісовому господарстві на заготівлі деревини та її обробці. Значному поповненню сімейному бюджету й надалі сприяє збір чорниць і грибів. Однак полонинське господарство, поволі приходить до занепаду. Макроекономічні негаразди накладають свій відбиток і тут.

Для тих людей, для яких полонинське господарство є основою трудової діяльності й основним джерелом прибутків, щоденний побут на полонині за останні 10 років мало змінився й надалі залишається важким. Ватаг, часто разом зі своєю жінкою та бовгарами (пастухами), як і в давнину, опікуються стадом від весни до осені за відповідну оплату. Кожного року вони, як лишень зазеленіють трави, у черговий раз приходять у полонину й заново обживають колибу. Ватаг відчиняє її двері лише наприкінці весни, приступаючи до прибирання й ремонту з огляду на нанесені протягом зими різноманітні шкоди.

Указ Президента України від 2 вересня 2009 p., що стосується збереження та популяризації гуцульської культури, повинен започаткувати поступове відродження різних напрямків культури гуцулів, й зокрема полонинського господарства…

Над полониною Кукул (Пд.-Зх. схил гори Кукул) ми натрапили на невеликий цвинтар. Це військове поховання з часів Першої світової війни. У серпні 1999 року учасники українсько-польської експедиції з вивчення полонинського господарства Українських Карпат під керівництвом професора Варшавського університету Януша Гудовського поставили дерев’яний хрест на місці цього кладовища.

Над полониною Кукул знаходиться однойменна гора, що розташована на висоті 1539 м над р.м. Стрімким схилом починаємо набирати задану висоту. Піднімаючись нагору крізь густі пожовклі трави одночасно ласуємо смачнючими полонинськими ласощами – афинами та брусницею (гогоцами). В цю пору ягоди смакують по-особливому. Після перших приморозків вони терпко-солодкі і налиті соком.

В загальному Кукул — це група полонин та вершин, об’єднаних за назвою найвищої гори висотою 1539 метрів. Через Кукул до 1939 року проходив чесько-польський кордон (теперішня межа Івано-Франківщини та Закарпаття).

До нашого часу на хребті частково ще збереглася дорога з бетонними прикордонними стовпчиками, за якими дуже добре орієнтуватися туристам. Також можна подекуди натрапити на гільзи чи інше залізяччя часів Першої світової війни.

Перебуваючи на верхів’ях хребта Кукул можна милуватись пологими рельєфами Свидовця і кам’яними розсипами Горган, суворою Чорногорою з її скелястими велетами та стрункими обрисами Буковинських гір.

Далі рухаючись верхів’ям хребта вздовж старого чесько-польського кордону та залишаючи позаду вершину Кукула підходимо до полонини Лабєска – 1420 м над р.м. Полонина знаходиться на східній частині хребта Кукул звідки відкриваються мальовничі краєвиди на Приакрпаття, зокрема на села Яблуницю, Вороненко та Горганське пасмо гір.

Колиба на полонині Лабєска велика і простора. В середині три приміщення: комора, величезна кімната з ватарником і спальня з обмурованою грубкою. Частина даху на колибі вкрита товстою поліетиленовою плівкою. На подвір’ї біля колиби є стаціонарний стіл із лавками. Поруч ліс та джерело зі смачною водою.

Лабєску залишаємо ненадовго, бо вже занадто вона припала нам до душі. На фотосесію ми пообіцяли повернутися сюди на світанку. До нашої домівки, що на полонині Середня ми повернулися близько обіду і одразу почали готувати грибну юшку. Погода стояла пречудова. Сонце припікало і після смачного та ситного обіду задоволене тіло протестувало виконувати будь-які рухи. Ми дістали карімати і постеливши їх на траві прилягли черевцятами д’горі.

Близько п’ятої вечора до нас завітали несподівані гості: Василь Гутиряк та Оленка Гринчишин з фундації «Карпатські стежки». Василь як завжди озброєний пензлем та трафаретами. Відпочивати цьому чоловікові на відміну від нас, зазвичай ніколи, адже маркування туристичних стежок в Карпатських горах чи благоустрій туристичних притулків його основна та улюблена справа. Гостей пригощаємо кавою та зігріваємо полонинською ватрою.

Ближче до вечора небо почало затягувати хмарами. Сонце швидко сідало за Чорногору промінням чіпляючись за вершечки смерек. У вогонь підкидаємо більше дров і з горнятком гарячого чаю зручно розміщуємось біля вогнища. Попереду нічні посиденьки в полоні магічної полонинської ватри.

Ранок третього дня нашої мандрівки видався туманним. Ми прокинулися вдосвіта і почали жваво готуватися до ранкової фотосесії. Як було заплановано ще вчора, схід сонця маємо зустріти саме на полонині Лабєска. Туман над хребтом поступово розсіювався і лагідне ранкове проміння, пробиваючись крізь хмари освітлювало сонні гірські долини.

Час від часу сонце і хмари створювали неймовірні світлові ефекти від яких захоплювало подих. Словами навіть важко передати усі свої враження та позитивні емоції від побаченого, а у фотосесії тільки очима учасника цього дійства можна частково відобразити красу цього вражаючого видовища!

Сьогоднішня ранкова фотосесія видалася на славу. Гори немов домовилися, щоб на прощання потішити нас своїм природним диво-розмаїттям. І за це ми їм щиро вдячні! Ну, а тотальну асиміляцію людини з природою ми відчули на собі, коли на зворотній дорозі до полонини Середня зустріли дорослого оленя. Якусь мить тварина стояла нерухомо на відстані близько 100 метрів від нас. Але як тільки ми схопилися за фотозброю, красень щосили рванув угору і за мить зник в густій смерековій хащі…

Наша триденна мандрівка полонинним хребтом Кукул добігала кінця. Попереду 13-ти кілометровий спуск до селища Вороненко. Протягом трьох днів ми досліджували полонини та житловий стан колиб. Підсумовуючи результати можна стверджувати, що доки на Гуцульщині зберігається сезонне випасання худоби й овець полонинським методом, доти й буде збережена у своїх основних рисах пастуша культура.

Ми покидали Кукул з повними рюкзаками вражень та позитивних емоцій, гігабайтами цифрових зображень та хорошим настроєм. На прощання гостинним полонинам хотілося заспівати: гори наші гори, зелені Карпати, вас ми не забудемо поки жити будемо!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011 (Фото: Ігор Меліка, Юрій Сазін)