Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Там, де вітер розгулює по лісистим Карпатським горам, а гірські потічки насичують землю, розкинулась найгарніша і сонячна полонина – Боржава. Так склалося географічно, що Полонина Боржава знаходиться від моєї хати відносно недалеко –  1 год. 20 хв. електричкою до з/д зупинки Воловець. А погожим сонячним днем, якщо вийти в огород, Боржава, зі своєю найвищою вершиною Стій (1681 м) – як на долоні. Тому мандрівки цим гірським хребтом для мене, явище часте.

За останні роки багатоденних походів Карпатами, подорожувати матрацником не доводилось майже жодного разу. Та цього літа я порушив всі правила та канони. Зібравши докупи своїх «близьких» і «далеких» друзів з Косова і Бахчисараю, ми відправились у дводенну подорож-екскурсію Боржавським хребтом.

26 серпня, Міжгірщина, село Пилипець. Класичним маршрутом, через водоспад Шипіт, вирушаємо до Боржавських полонин. Трохи вище водоспаду, серед лісу, є величезна галявина, на якій, зазвичай, туристи влаштовують таборування та проводять різного роду фести. Це ідеальне місце для ночівлі. У будні, туристів тут значно менше ніж у вихідні. Тому на галявині панували тиша і спокій. Розкладаємо намети, залишаючись майже наодинці з дикою природою.

Водоспад Шипіт

Аж незвично якось: ніхто нікуди не поспішає, фотокамери лежать собі осторонь, нікого не цікавить навіть захід сонця. От, життя матрацне! На вогні вариться бограч-гуляш з поросячих лапок, у ватрі бараболя печеться, на столику-пеньку полонинські делікатеси – афини, ґоґодзи, різнотрав’я для чаю… Годі й бажати кращого!

До пізньої ночі сиділося біля ватри. Тепло вогню не відпускало і навіть проганяло сон, який нас переміг лише з другими півнями.
Ранок. Ще темно. У повітрі тепло, але небо похмуре. Найзавзятіші вирішують піднятися на сідловину між Гембою та Великим Верхом, з надією зустріти сонце. За межами лісу, вже перед виходом на хребет, оторопіли від побаченого: у темряві, просто на стежці, обійнявши свої відра, спали люди. Це «мисливці» за афинами. Закутавшись у светри та куфайки, вони лежали на холодній землі, без всяких там карематів чи спальників, в очікуванні світанку. Від побаченого, мурашки по тілу забігали. Давно казав: цим людям потрібно ставити пам’ятник!

Схід сонця нам так і не вдалося побачити. Проте мужні люди з відрами та кошиками, запам’ятаються надовго. Небесне світило виглянуло із-за хмар лише близько обіду. Неспішно снідаємо, збираємо намети, пакуємо малечу і – в гори. Сьогодні нам треба пройти близько 6 км. А так як наш похід вважався «матрацним», то 1/3 маршруту нам допоміг подолати крісельний підйомник, що розташований на схилі гори Гемба – 1491 м над р.м.

Крісельний підйомник на г. Гемба

Крісельний підйомник на г. Гемба

На схилах Гемби. На задньому плані Міжгірщина.

На схилах Гемби. На задньому плані Міжгірщина.

Красота – поважно набираєш висоту, рюкзак з тобою поруч, у кріслі, навколо вражаючі пейзажі, якими є можливість неспішно насолоджуватись. Мда-а-а… До такого і звикнути легко можна. Тьфу, тьфу, тьфу, я ж «правильний» турист і ця мандрівка – виключення.
Після підйомника, до вершини Гемби залишалося пройти буквально 1 км. Та різкий підйом уверх швидко виснажує організм, особливо дитячий. На висоті 1491 м. бешкетував вітер. Довелося літню одежу терміново змінювати на осінньо-зимову. З Гемби, наш шлях лежав через Великий Верх до Плаю. Довго не затримуємось і вирушаємо второваною стежкою до відмітки 1598 м над р.м.

Піднявшись на вершину Великого Верху, нас накриває велетенських розмірів чорна хмара. Вітер почував себе тут справжнім господарем. Навіть встояти, місцями, здавалося неможливим.

Боржава. Гора Великий Верх - 1598 м над р.м.

Боржава. Гора Великий Верх - 1598 м над р.м.

Боржава. Гора Стій - 1681 м у хмарах.

Боржава. Гора Стій - 1681 м у хмарах.

За декілька хвилин льодяний вітер проганяє нас з вершини. Спускаючись до Плаю, находу вишукуємо затишне місце для обіднього столу.

По дорозі з Великого Верху, вітер дув з такою силою, що малечу піднімало у повітря. Для них це було як забавка – гра у аеродинамічну трубу. Остаточно вітер стих лише на траверсній стежці під Плаєм. Находу ми ще встигли поласувати афинами та ґоґоцами. Адже саме тут, знаходяться найбільші плантації Боржавських ягідних «полів».

Під Плаєм

У сутінках, близько восьмої години вечора, приймаємо рішення ночувати неподалік старої сироварні, зовсім поруч з вівчарською новозбудованою колибою. Тут є вода, дрова, та й вітер дошкуляє менше.

Ближче до ночі, вітер знову завітав у гості. Небосхилом інтенсивно пересувалися хмари. Час від часу із них виглядав повний місяць висвітлюючи Боржавські схили своїм холодним місячним сяйвом. Небо рясно було всипане зірками, що мерехкотіли малесенькими ліхтариками у далекій темній безодні. Ми сиділи біля вогню смакуючи настоянку на карпатських травах. Справжня романтика!

Вранці нас розбудив той самий вітер, який від вчорашнього дня вже встиг усім набриднути. Прощаючись з Боржавою пакуємо намети і лісовозною дорогою спускаємося у Воловець.

Матрацний похід, якщо можна так його назвати, видався на славу. Навіть тимчасові погодні примхи не завадили нам провести відпочинок весело та цікаво. Особливо вразили своєю витривалістю дітки – Ігорьочки (10 і 6 років), які без особливих зусиль пройшли більше ніж 15 км карпатськими стежками з маленькими рюкзаками на плечах. Отже, росте гідна зміна!

Кажуть, якщо людина почула клич гір, вона буде повертатися до них знову й знову, і цього кличу їй уже не позбутися, як би вона цього не прагнула. Бо немає в світі нічого більш досконалого ніж гори! Сюди хочеться повертатися знову і знову, щоб отримати неусвідомлене задоволення, силу та енергію, яку випромінюють ці дивовижно величні гори!

____________________________________________________________________________________________
Фото: Ігор Меліка, Максим Гайдученко, Роман Печижак © 2010

Залишити коментар