Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте тут)

ФОТОтур наймальовничішими куточками Кримського півострова продовжується. Попереду на фототуристів чекає переїзд в Ялту, після чого вони відправляються в Кореїз і за допомогою підвісної канатної дороги піднімуться на символічну гору Криму – Ай-Петрі. 29 червня, день п’ятий

Із Сотери до Кореїзу (70 км) нас люб’язно підвіз мікроавтобус всього за 550 грн… І це справді, як для Криму, ліберальна ціна! Сонячно-гарячий день за вікном і чисте блакитне небо вселяли надію на встановлення довготривалої сухої погоди. Адже наступні два дні було заплановано провести високо в горах, тому тепло і хороша видимість для для нас були б вкрай доречними.

Близько обіду ми десантувалися в приморській курортній місцевості Місхор, яка в адміністративному відношенні входить до складу селища Кореїз. Тут знаходиться одне з самих яскравих та визначних місць Криму – підвісна канатна дорога «Мисхор – Ай-Петри». Вона побудована для підйому на одну з найкрасивіших вершин Кримських гір – гору Ай-Петрі.

Так, у 1988 році Місхор і верхнє плато однієї з найгарніших кримських яйл, легендарної Ай-Петрі, з’єднала підвісна пасажирська канатна дорога. По ширяючій в повітрі “стежці” туристи піднімаються на висоту пташиного польоту під кутом 46 градусів. З верхньої станції їх погляду відкривається живописна панорама Південно-східного берега від Судака до Форосу.

Канатну дорогу “Місхор-Ай-Петрі” визнали унікальною відразу ж після її відкриття: між середньою і верхніми станціями, протяжністю майже 2000 метрів, немає жодної опорної вишки. Ця дорога єдина в Європі! Досягти захмарної висоти бажаючі можуть всього за 20 хвилин. Усіх, хто зважився зробити подорож по канатній дорозі, очікують не тільки вибухи емоцій і справжній шок від захоплюючого почуття польоту, а й цілий набір рекреаційних визначних пам’яток.

Двадцять хвилин «польоту» на канатці справді запам’ятаються надовго. Особливо перехоплювало подих коли до вершини залишалося декілька метрів і вагончик звисав над скелястою безоднею моторошно погойдуючись на металічних тросах. Піднімаючись нагору, я уявляв собі вершину гори лисою – безлюдним майданчиком, по якому снують туристи. Однак все було з точністю до навпаки: ми потрапили у справжнє місто! Тут десятки кафе і барів, хазяї яких просто тягнуть тебе за руки – запрошуючи таким чином відвідати національних наїдків та напоїв саме у їхньому закладі. Різні види шашликів з мяса, риби і овочів, плов, розмаїття національних перших страв, східні солодощі – пахлава, нуга, кята, шакер-лукум, курабье, халва, щербет, чурчхела – все це неповторний колорит національної тюркської кухні в Криму.

Смачно попоївши, всі дружно прийнялися обмірковувати подальші плани на сьогодні. Мінлива погода та невтішні прогнози на високогір’ї, вимусили команду задуматися про зміну маршруту. До того ж, місцеві повідомили, що напередодні нашого приїзду тут була справжня «зима»… І не дивно, гора Ай-Петрі занесена до Книги рекордів України, як найбільш вітряне місце в Україні. На ній 125 днів на рік віє вітер, його швидкість досягає 50 метрів у секунду. Також вершина б’є рекорди по кількості туманних днів. У 1970 році їх було зафіксовано аж 215!

Однак для впертих відчайдухів ці новини не стали перепоною для продовження запланованого маршруту. На щастя, моральної стійкості і витривалості вистачило всім і ми продовжуємо рухатись високогір’ям до наступного міся ночівлі – Беш-Текне. Наш 9-ти кілометровий маршрут починається із знайомства гордої і неприступної Ай-Петрі.

Гірська вершина Ай-Петрінської яйли, найвідоміша кримська гора – 1234 м. Вона здіймається над Алупкою і Корєїзом. Білі зубці, що формують неповторний силует гори, складаються з чотирьох великих (заввишки 12-15 м) і ряду дрібних прямовисних піків, що утворилися при вивітрюванні неоднорідних рифових вапняків. До XV ст. на вершині знаходився візантійський храм Св.Петра, звідки і походить назва гори. З оглядових майданчиків верхнього плато відкривається найбільша панорама ялтинського узбережжя Чорного моря.

Протягом всього маршруту погода вередувала. То чорні хмари насунуть, то вітер пронизував до кісток. Подолавши перші два кілометри, ми звернули увагу на віддалену по праву руку вершину, увінчану декількома велетенськими куполами. Такі білі кулі можна побачити у наших Карпатах, на вершині гори Томнатик. Але повернемося до кримських куполів, які до сьогоднішнього дня оповиті туманом таємничості…

Кримські “Перепелині яйця”

На верхньому плато Ай-Петрі, а саме на вершині гори Бедене-Кир, знаходяться велетенські білі кулі, здалеку схожі яйця, або на гриби-монстри, що виросли з-під землі. Це комплекс радіолокаційних станцій (РЛС), який і понині знаходиться під грифом «таємно». Правда на картах це місце позначено як “обсерваторія”.

Бедене-Кир в перекладі з тюркського означає Перепелина гора. У далеких 30-их тут планувалося побудувати найпотужнішу у світі вітрову електростанцію (ВЭС). В результаті конструктивних напрацювань і розрахунків, центральна енергетична рада СРСР приймає рішення будувати на висоті 1200 метрів 165-метрову монолітну залізобетонну башту методом раніше відпрацьованої технології пересувної опалубки, з двома трилопатевими вітроколесами діаметром по 80 м, розташованими в двох ярусах. Потужність визначалася в 12 МВт (конструктор Ю.В. Кондратюк).

Юрій Васильович Кондратюк – український вчений-винахідник, один з піонерів ракетної техніки. Його проектом вітрової електростанції зацікавився особисто нарком важкої промисловості СРСР Серго Орджонікідзе, який бачив у цьому велике майбутнє вітроенергетики. Будівництво небаченої досі ВЕС почалося з 165-метрової щогли, яку Кондратюк збирався побудувати із залізобетону. Такого в світі ще не робили! Але через три роки, після телефонної розмови зі Сталіним, Орджонікідзе застрелився. Зависливі академіки одразу ж поспішили звинуватити Кондратюка в гігантоманії та авантюризмі. Будівництво на Ай-Петрі закрили, а самого винахідника відкликали до Москви, доручивши проектувати крихітні вітродвигуни для колгоспних тваринницьких ферм.

На початку 50-их на Перепелиній горі розпочинається будівництво нового об’єкту – радіолокаційної станції спостереження за космічним простором під кодовою назвою об’єкту «обсерваторія». Захисні куполи для раділокаційних антен встановлювати не планувалося. Але після сталого намерзання на поверхнях локаторів декількох тон льоду з подальшим виведенням їх з ладу, довелося подумати про захист антен радіопрозорими куполами. Однак це сталося вже значно пізніше.

Зі слів завідуючого кафедрою криміналістики у місті Сімферополь, військова частина на Бедене-Кир знаходиться і понині. Вона проводить свої власні дослідження. А в силу військової “скромності” з результатами своїх робіт не знайомить нікого. Цей напівтаємний об’єкт також контролює польоти цивільної авіації над Кримом. Звичайно, історя Перепелиної гори заслуговує окремої уваги. Але не вдаючись в деталі непомітно повертаємося у сьогодення.

Рухаючись вздовж крайки стрімких круч і урвищ, 9-кілометровий відрізок від Ай-Петрі до Беш-Текне нам вдалося подолати майже за три години. До місця стоянки ми дійшли десь під вечір. До цього часу трохи розпогодилось і на вершині гори Ат-Баш (1192 м) було влаштовано вечірню фотосесію. Скелі, море, свобода! Тут, на макiвцi стрімкої гори, зринаєш душею у височiнь i летиш над молодою лiтньою землею, над легким морським безмежжям, летиш у густiй синявi повiтря, що забиває подих терпким хмелем. І тобi в цю хвилю польоту за рiдного брата хiба що сонце, яке летить назустрiч.

Барвисте різнотрав’я кримського високогір’я радувало око, навіюючи безтурботні думки і відчуття… Однак втрачати пильність під час подорожі не варто. В буйних травах, часто можна зустріти привабливу, але дуже небезпечну квітку – Ясенець (Dictamnus), або як називають її місцеві «Неопалимая Купина». Знати «в обличчя» ясенець потрібно всім, хто може зіткнутися з ним «віч-на-віч», так як дотик до рослини викликає на шкірі важкозаживаючі опіки, а вдихання його запаху сильно подразнює слизову оболонку носу.

Свою народну назва “неопалимая купина” – ясенець, отримав за незвичайну властивість. У спекотні дні кущ активно виділяє в повітря їдкі ефірні масла. І варто в цей час піднести до суцвіття запалений сірник, як виникає спалах, що охоплює клубами полум’я цілу рослину. Самій рослині при цьому ніякої шкоди ВІДЕО
Зазираючи в глибини історії людства, вважається, що саме ясенець є тим мовним кущем, який зустрівся Ісусу в пустелі. Під час розмови кущ то спалахував, то згасав, залишаючись при цьому неушкодженим.

Вечір поволі розповзався по горах. На шляху до стоянки Беш-Текне, в густій траві, ми помітили незрозумілі білі предмети круглої форми. Ними виявилися велетенські шампіньйони, вагою не менше 700-800 грам і діаметром шапки 25-30 см – відмінна вечеря та джерело протеїнів, вітамінів, амінокислот.

30 червня, день шостий

Ранок. Прохолодна ніч в горах вимушує мандрівників скинути висоту і переміститися якнайближче до моря. Саме так і сталося! З огляду синоптиків на невтішний прогноз погоди, до того ж добряче скучивши за теплом, команда фотомандрівників відправляється до моря. Найближчий населений пункт – Оползневе. Спуск до селища через густий ліс зайняв близько двох годин. Нарешті ми в країні тепла і сонця! Творчі люди здавна цінували ці місця західного Південнобережжя: згадки про Оползневе та його околиці зустрічаються у Грибоєдова, Міцкевича, Пушкіна. В кінці 19 століття тут була земельна ділянка, що належала відомому російському живописцю-пейзажисту Куїнджі А.І.

В центрі села робимо обідній привал, смакуючи випічкою, рибою та пивом. Невдовзі, скориставшись послугами місцевих «туроператорів», замовляємо мікроавтобус, який відвозить нас (за якихось 600 грн) на узбережжя Балаклавської бухти. Останні два дні ФОТОтуру ми проведемо на золотих пляжах смарагдового моря.

Стрімголов долаємо п’ятдесят кілометрів кримських серпантинів і – опиняємося на Чорноморському узбережжі. З Балаклавської бухти невелике морське судно відвозить нас на віддалений від цивілізації пляж Інжир. Сам пляж розташований між Балаклавою і мисом Айя в урочищі Аязьма. Ця місцевіть не схожа ні на яке інше місце південного берега. Це дивовижний світ фарб моря, неба і гір.

Дикуном на Інжир

Пляж Інжир відомий тим, що саме тут проходили зйомки фільму “Дикуни” (“Дикари” 2006 г.) з Гошою Куценко та Маратом Башаровим. Сценарій “Дикунів” режисер фільму Віктор Шаміров написав на основі своїх спогадів про подібний літній відпочинок: режисер обожнює відпочивати дикуном в наметі біля моря. Він вважає, що цей вид відпочинку непорівнянний ні з якими курортними задоволеннями і розвагами. З цим ствердженням також погоджується і наша команда “фотодикунів”.

1 липня, день сьомий

Поціновувачі природи Криму анітрохи не перебільшують, коли захоплюються дививижними ландшафтами Інжиру, його грандіозними, падаючими до берегу схилами, дивуються дикому хаосу з велетенських брил і скель. Ці скелі – масиви вапняків, які утворилися внаслідок тектонічних процесів мільйони років тому. А над урвищами морського узбережжя смарагдовим покривалом розкинулися заповідні ліси. Кругом різкий запах хвої і скрекіт цикад, а внизу – принадна синява моря, сліпуча зелень приморських сосен і ялівцю. В лісовій прохолоді поміж дерев знаходиться величезне наметове містечко. Тут, протягом двох днів, ми повністю відчули себе «дикунами», зливаючись з природою в одне ціле.

2 липня, день восьмий

Останній день нашої пішохідно-морської мандрівки. Вода в морі так і не прогрілася. Доводилося обмежуватись короткочасними освіжаючими ваннами. Проте, як бальзам на душу, втішали навколишні пейзажі і чисте морське повітря. Навколо все оповите культом простоти й природності. Гармонійне злиття людини з природою, повна свобода самовираження…

3 липня, день дев’ятий

Сьогодні ми прощаємося з морем. Покидаючи райський куточок на Інжирі, неможливо забути враження, які ми отримали під час перебування на цьому дивовижному «острові свободи» – куточок затишку та невимушеної атмосфери.

Золотий пляж. Причал. Звідси рейсове морське судно відвозить нас знову в бухту, до портового міста Балаклава. Тут на нас чекають вже друзі і разом з ними ми відїжджаємо до колишньої столиці Кримського ханства – Бахчисарай.

По дорозі до «сад-міста» нам вдалося викроїти трохи часу на відвідини найбільших в Криму лавандових плантацій. Лавандові поля знаходяться на околицях села Тургеневка, Бахчисарайського р-ну. Плантації без кінця і краю, зодягнені в бузково-сині шати, дурманили своїм пряно-терпким запахом, зачаровуючи кожного, хто потрапив у полон солодкого лавандового марева.

Сп’янілі від лавандової аромотерапії, стрімголов мчимося в Бахчисарай. Ось і саме місто. Воно вряд чи вразить вас неймовірним феєрверком архітектури, так, щоб подих перехопило, або купою музеїв. Тут зовсім інші враження і відчуття. Криві середньовічні вулички, колорит, східна атмосфера. Чудернацькі форми гір, відшліфовані вітром, нависають прямісінько над вулицями. Оцим і «бере» туриста столиця ханської династії Ґераїв.

В центрі Старого міста, у затишному кафе «Алие» разом з друзями було організовано справжнє свято шлунку – прощальний обід із страв тюркської національної кухні. ФОТОтур Кримським півостровом успішно і смачно завершено!

Крим – це дивовижна енергетика, сила гір і філософія моря! Залишаючи собі на згадку позитивні емоції і море вражень, трохи з сумом покидаємо Кримський півострів. Але наші наплічники повні яскравих подій та цікавих знімків, які ще довго нагадуватимуть про цей дивосвіт – край зі своїм неповторним колоритом, дивовижними горами і безкрайнім смарагдовим морем.

____________________________________________________________________________________________

Фото: Ігор Меліка, Максим Гайдученко, Валерій Вареник, Олександр Котенко © 2011