Igor Melika

Продовження (першу частину дивіться та читайте ТУТ)

Словаччина – не дивлячись на свої скромні розміри, може похвалитися незвичайною красою природи і чудовими можливостями для активного відпочинку. Відомі на всю Європу гірські системи Малих і Білих Карпат, Високих і Низьких Татр, доповнюються тут великою кількістю карстових областей, печер, гарячих джерел і необмежних лісів, а стародавні міста країни безперечно є цікавими для любителів історії. Фотомандрівка Словаччиною у самому розпалі і сьогодні команда з 7 українських фотографів відправляється в Низькі Татри (Nizke Tatry), щоб відвідати унікальний феномен природи – Деменівську Крижану печеру (Demanovska ladova jaskyna, Demanova Ice Cave).

Деменівська крижана печера відома ще з доісторичних часів. Перша згадка про входи в печери в Деменівській долині міститься в документах, що відносяться до 1299 року. Перша ж письмова згадка Деменівської крижаної печери датується 1672 роком і приписується Я.П. Гайне, якого цікавили останки печерного ведмедя, і який приймав їх за скелети драконів. Імператорська комісія, яка обстежила Татри і прилеглі гори, провела огляд печери в 1751 році. Численні написи на стінах печери і досить багата література, що збереглася, підтверджують великий інтерес до печери, що виник в тодішніх наукових кругах і широкій громадськості. Тут на стінах можна побачити автографи знаменитих діячів словацької історії.

Вперше печера була відкрита для відвідувань приблизно в першій половині 19 століття. Для зручності входу, було адаптовано кілька печерних просторів, переважно в крутій і обледенілій вхідних частинах печери. В 1950 – 1952 роках печера була обладнана електричним освітленням та спеціальними доріжками-терасами для пересування туристів. Остаточна реконструкція для удосконалення екскурсійного маршруту була проведена в 1974 – 1976 роках. На сьогоднішній день довжина маршруту, відкритого для відвідувань становить 650 м, його глибина – 48 м. Загальна довжина виміряних просторів складає 1975 м, глибина – 57 м.

Печерні простори трьох рівнів утворення складаються з овальних, сформованих річкою, коридорів зі слідами русла на зведенні і бічних стінках печери (Чорна Галерея, Озерний Коридор, Ведмежий Коридор) і камер, видозмінених обвалами і криогенним вивітрюванням (Гравієва Камера, Камера А. Кметь, Камера М. Бела, Камера Халаш, Камера Руїн). Від рівня входу коридори спускаються на глибину 40-50 м. Лід можна побачити в нижніх частинах печери, переважно в камері. Тут підлога з льоду, крижані стовпи, сталактити і сталагміти. Умови для зледеніння почали формуватися після того, як в результаті процесів моделювання схилу, були засипані кілька отворів, що ведуть на поверхню. Важке холодне повітря тримається в нижніх частинах печери. У переохолоджених підземних просторах замерзає вода атмосферних опадів, що просочується. Температура повітря у частинах покритих льодом коливається близько 0°C, а в напрямку вільних від льоду просторів піднімається до +1,3 – +5,7°C. Відносна вологість повітря – 92-98%.

Споконвічні мінералогічні формування збереглися у кількох місцях печери: сталактити, сталагміти, натічні відкладення на стінах, поверхневі відкладення на дні печери та інші форми. Поверхня натічних відкладень забарвлена в кольори від сірого до чорного – від кіптяви смоляних факелів, масляних пальників і парафінових ламп, що використовувалися для освітлення печери аж до 1924 року. У випадку Деменівської Крижаної печери цей феномен можна розглядати як більш-менш природне явище, пов`язане з її багатою історією. Печера також належить до знаменитих місць виявлення залишків різних хребетних, в тому числі печерного ведмедя (Ursus spelaeus), яких в першій половині 18 століття вважали за залишки драконів. Тому в минулому печеру називали Драконовою. В даний час в підземних просторах були знайдені вісім видів кажанів.

Після 50-хвилинного перебування в крижаній печері, відвідувачі з дрес-кодом «футболка-шорти-шльопанці» вийшли на поверхню майже з обмороженими ногами та червоними носами. До того ж, різка зміна температури від +1 до +35 не зовсім комфортно позначилася на організмі «печерних туристів». Та все ж Демановська Крижана печера (Demanovska ladova jaskyna) справила на нас величезне враження насамперед своєю унікальністю, масштабами та багатотонними льодовими кригами посеред літа. Цікавий також факт, що льодова печера знаходиться на висоті 840 метрів над рівнем моря!

Lomnicky Stit – історія викарбувана в камені

В останній день фотомандрівки Словаччиною ми не могли обійти увагою ще один унікальний «об’єкт», який знаходиться у Високих Татрах – Ломницький Штит (Lomnicky Stit 2634 m) – друга за висотою вершина Високих Татр (High Tatras). Унікальність гори Ломницький Штит в тому, що на її вершині розташована астрономічна обсерваторія яка належить Астрономічному інституту Словацької Академії Наук. У 1964 році тут вперше був встановлений високогірний коронограф, який дозволив вперше почати постійні спостереження за явищем емісійних ліній сонячної корони. В даний момент в цілому світі всього 4 обсерваторії, які систематично спостерігають спектральні лінії сонячної корони – обсерваторія Ломницький Штіт одна з них.

Не менш цікавою та зворушливою є історія будівництва цієї високогірнгої споруди. Будівництво обсерваторії велося п’ять років: 1957-1962 роки. Але насамперед потрібно було побудувати канатну дорогу, яка б могла доставляти людей та вантажі на висоту 2634 м над р.м. Так, у 1936 році розпочалися будівельні роботи на Скалнатому Плесі (Skalnate Pleso) на висоті 1750 м над р.м. На той час це був унікальний проект світового масштабу розроблений інженером Вацлавом Неврли (Vaclav Nevrly), який реалізував архітектор Душан Юркович (Dusan Jurkovic).

Весь будівельний матеріал робітники виносили нагору власноруч або за допомогою кінської сили. До того ж, будівельні роботи тривали всього 3-4 місяці на рік (в літній сезон), так як у весняно-осінній період працювати не дозволяли складні високогірні метеоумови. Це була неймовірно важка і виснажлива праця. Серед найскладніших завдань в будівництві підвісної дороги було натягування металічного канату (тросу) від Скалнатого Плеса (1750 м) до вершини Ломницький Штит (2634 м), з перепадом висот 884 метри по вертикалі! Для цього 36 працівників тримаючи в руках сталевий трос вагою 2000 кг спочатку витягнули його на Ломницьке сідло (2190 м), а вже потім, стрімкими скелями, на вершину гори Ломницький Штит (2634 м).

На момент свого створення, експерти з-за кордону високо оцінили технічні параметри канатної дороги, порівнюючи її з аналогічними європейськими проектами. Однак за весь час свого існування «чорні дні» не оминули цей унікальний об’єкт. 15 вересня 1973 року сталася трагічна аварія, яка забрала людське життя. Після обриву тросу кабіна з пасажирами звалилася на скелі не доїхавши 150 метрів до станції призначення Скалнате Плесо (1751 м). Як потім з’ясувалося, причиною обриву стало внутрішнє пошкодження металевого канату, заміна якого останній раз проводилася в далекому 1958 році. Після цього трагічного випадку рух на цій ділянці було припинено аж на 2 роки і відновлено тільки в місяці лютому 1975 року.

Так чи інакше, канатна дорога, що веде до вершини Ломницький Штит (Lomnicky Stit 2634 m) являється одною з найбільших технічних пам’яток Татранського краю. З моменту свого створення і аж до 1956 року ця канатна дорога мала рекордну довжину 5428 метрів серед канатних доріг у світі (від найнижчої станції до вершини 2634 м). Вже більше 70 років вона працює для туристів та мандрівників. І для багатьох із них краєвиди з вершини Ломницький Штит – це незабутні враження на все життя!

Залишаючи позаду Високі Татри, по дорозі додому ми заїхали на гігантське водосховище, що на річці Лаборець – Земплинску Шираву. Озеро Земплінська Ширава (Zemplinska Sirava) або «Словацьке море» – одне з найбільших і знаменитих літніх зон відпочинку у Словаччині. Воно знаходиться 35 км від Ужгорода і являється другою за величиною водоймою країни (площа – 33 км2, довжина – 11 км, ширина 3,5 км). Завдяки своїм сприятливим кліматичних умов Земплінська Ширава є областю з найбільшою кількістю сонячних днів.

Відпочиваючим пропонується ряд готелів, приватних вілл і бунгало, упорядковані піщані пляжі, різноманітність ресторанів, барів, кафе і закусочних, водні гірки, нічні дискотеки, тенісні корти та майданчики для міні-гольфу, пункти прокату обладнання для віндсерфінгу, човнів, водних мотоциклів та велосипедів, літній Луна-парк. В полуденну спеку (+38) водні процедури для нашого організму посприяли відновленню сил та підвищенню тонусу, адже попереду – словацько-український кордон, за шлагбаумом якого на нас чекає рідна ненька Україна. Ми залишали цей дивовижний край не втрачаючи надію в недалекому майбутньому повернутися знову сюди – в країну величних гір, дивовижних печер, кришталево чистих річок і озер, в цей мальовничий європейський куточок під назвою Словаччина.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 

Фото: Ігор Меліка, Леонід Тіт, Олександр Котенко, Роман Печижак © All Rights Reserved