Igor Melika

Під синіми Бескидами, в розлогій долині серед лісистих гір, розкинулось закарпатське село Стужиця, – село з цікавою історією та унікальними природними пам’ятками. Назва села походить від слова «студінь» – бо холодом віяло від гори Равка, а епідемія холери розкидала село по всій долині річки Світлої, з’єднавши назви Нова і Стара Стужиця. Сьогодні у Стужиці проживає 980 мешканців, є адміністративний будинок сільської ради, 2 школи, сімейна амбулаторія, будинок культури, 2 церкви, магазини та природоохоронне науково-дослідне відділення Ужанського національного природного парку.

Саме тут 10 липня 2011 року на території Ужанського національного парку, у мальовничому куточку села Стужиця, що у Великоберезнянському районі Закарпатської області, відбувся перший Фестиваль великоберезнянського сиру „Молочна ріка”.

Мета фестивалю: відродження виробництва молочної продукції, традиційних верховинських страв, розбудова туристично-рекреаційної сфери у районі, втілення у життя цікавих та привабливих інвестиційних проектів. Для організації свята найбільше доклали зусиль представники громадського благодійного фонду “Ужанська долина” спільно з колективом Ужанського національного природного парку за фінансової підтримки уряду Норвегії та Світового фонду охорони природи в рамках міжнародного проекту “Збереження та стале використання природних ресурсів Українських Карпат”.

Подібні ініціативи однозначно заслуговують на увагу й підтримку. Та і місце проведення фестивалю не випадкове. Стужичани віддавна займаються тваринництвом, залюбки виготовляють та пропонують покупцям сиро-молочну продукцію. Адже колишній колгосп “Бескид” завжди славився високими надоями молока. Відтак треба берегти і шанувати прадавні традиції верховинських сіл, всіляко сприяти їх відродженню. Тож фестиваль великоберезнянського сиру “Молочна ріка”– провісник добрих і потрібних починань.

На території Новостужицького природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського НПП – місце проведення фестивалю, дедалі ставало велелюдніше. Потоки гостей, запрошених, туристів і транспорту невпинно рухалися в одному, наперед визначеному напрямку – фестивальному.

Молочні ріки і сирні береги

На сирному святі було представлено розмаїття сиро-молочної продукції, виготовленої традиційними для Березнянщини способами. Тут можна було досхочу поласувати млинцями з сиром, варениками і пирогами з сиром, солодкими сирниками, продегустувати гомбовці та галушки з творогом, різноманітні закуски з пікантними сирами, творожні тістечка, солодощі, тощо. На фестивалі було предсталено більше десятка різновидів сиру: від твердого до м’якого, з коровячого та овечого молока. Крім того, вже традиційно, на гостей чекав бограч-гуляш, запашний токан, деруни з сиром та домашнє вино.

Гостинність хазяїв свята вражала! Біля кожного виставкового столика, у гостей була можливість безкоштовно і досхочу продегустувати різноманітні сирні страви. Окрім куштувати сирну смакоту, кожен міг розважитись на власний смак: діти покататися на гірках чи каруселях, старші відвідувачі могли взяти участь у спортивних змаганнях або здійснити захоплюючу екскурсію туристичними стежками Ужанського національного парку.

Від тисячолітніх дубів до букових пралісів

Ужанський національний природний парк – унікальний природний скарб світового масштабу, який включає рідкісне сполучення дикої природи з багатством культурної спадщини. Парк розташований в гірському масиві Східних Карпат на кордоні з Польщею та Словаччиною разом з заповідними територіями Польщі (Бещадський парк народовий , регіональні парки: Ціснянсько-Ветлінський, Долина Сяну), словацьким (народовим парком „Полоніни”) та Надсянським регіональним парком входить в склад єдиного в світі тристороннього Міжнародного біосферного резервату „Східні Карпати”. Більша частина території парку належить до етнічних земель лемків – невеликої етнічної групи українців, які з давніх-давен мешкають в горах.

В Стужиці та її околицях знаходиться цілий ряд цікавих природних та історичних об’єктів: місце падіння метеориту в урочищі «Чорні млаки», джерела мінеральної води з лікувальними властивостями – Підзвонний, Папоротний, під Равкою. Гірські хребти над селом вкриті буково-яворовими пралісами, охорона яких започаткована в 1908 році, а в 2007 році вони були включені в список Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат». Навкруги дерева-велетні, з яких звисає мох, поряд з ними – молоді паростки, які щойно вхопили сонячне світло, а навкруги панує непорушна тиша і можна взагалі забути про те, що існує світ з високорозвиненими технологіями, з гучними містами і з властивою лише йому метушнею. Тут, у пралісі, здається ніби час тече набагато повільніше, а людина потрапляє до самих витоків природи.

Найбільшою атракцією села є «Дідо-дуб», якому близько 1000 років. Стужицький велетень вражає своїми розмірами: окружність стовбура – 9.1 м, висота – 30 метрів. Київський еколого-культурний центр вважає його найстарішим в Україні й має намір пропонувати на звання «національного дерева України». Туристи, що приїжджають у Стужицю, завжди міряють «Діда-дуба», взявшись за руки. Щоб обійняти це величезне дерево, потрібно 6-7 чоловік.

А ти часом, фестиваль у самому розпалі! І «по-особливому» тут смакував «гарячий сир», причому в буквальному розумінні цього слова. Денна спека робила свою справу, і на очах у очевидців, солодковершкове молоко перетворювалося на густий кефір.

Гостей фестивалю також розважали концертною програмою за участі сольних виконавців і колективів художньої самодіяльності, жартівливими конкурсами, спортивними змаганнями: перетягування каната, волейбол, піднімання гирі, стрільба із пневматичної зброї, ловля риби. Після активних розваг на пекучому сонці чимало присутніх виявили бажання поплавати у прохолодній гірській річці.

Необхідність відродження традицій, бережливе ставлення до природи, історії, народних звичаїв горян, розбудова туристичної інфраструктури – головне завдання фестивалю «Молочна ріка». До самого вечора, що непомітно опустився з високих й гордих гір, не стихали музика і спів. Пахло сиром, печеною картоплею, смаженим салом. Горяни відпочивали – веселилися. А прощаючись, казали одне одному: -До зустрічі через рік!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2011