Igor Melika

Брусниця звичайна (Rhodococcum vitis-idaea L.). Народна назва – брусниця, ґоґоци, кам’янка, борівка, бруслина. Харчова, вітамінозна, медоносна та лікарська рослина. Невисокий кущик родини брусничних (10-28 см заввишки) з повзучим довгим кореневищем. Цвіте у травні – червні, ягоди достигають у серпні – жовтні. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів. Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти, джем, начинку для цукерок, пастилу, сік, маринади, екстракти, напої. Квашена брусниця має приємний смак і може довго зберігатись.

Брусницю застосовують як гарнір до м’ясних і рибних страв, добавляють у салати. Високі харчові й смакові властивості брусниці зумовлені наявністю у них цукрів, органічних кислот: лимонної, яблучної, молочної, янтарної, бензойної, саліцилової. Кущ брусниці вічнозелений і живе до 300 років. Ягоди брусниці не псуються при зберіганні завдяки бензойній кислоті, яка надійно консервує плід. Цілющими властивостями володіють не тільки ягоди, але і листя брусниці. Відвар з листя брусниці володіє антисептичними властивостями. Рекомендують вживати при захворюваннях печінки, артриті і остеохондрозі.

Завдяки наявності бензойної кислоти ягоди брусниці тривалий час зберігаються у свіжому вигляді. Крім того, ягоди містять пектинові й дубильні речовини, глікозиди арбутин і вакцинін, провітамін А, вітамін С. Ягоди збирають з середини серпня до перших заморозків. Збирають брусницю вручну, за допомогою гребінців або комбінованим способом. Ягоди брусниці транспортабельні, добре зберігаються. Ягоди брусниці багаті на цукор і органічні кислоти і застосовуються при гіпертонічних захворюваннях і гастритах. А настій з брусничних ягід радять приймати при високих температурах і лихоманці. Брусничний сік не тільки добре вгамовує спрагу, але й знижує артеріальний тиск, а також надає заспокійливу дію на організм.
____________________________________________________________________________________________

Буяхи (Vaccinium uliginosum L.). Місцеві назви – лохина, п’яниця, голубиця, голубика. Якщо в горах зустрінете кущі з ягодами, подібними до чорниці, з блакитно-восковим покриттям на листках – це буяхи (лохина). Ягоди лохини крупніші, ніж у чорниці, м’якоть зелена, а сік світлий. Ця рослина має природну перевагу, яка гарантує їй велике майбутнє у культурному вирощуванні. Лохина невибаглива, росте на бідних ґрунтах, торф’яних болотах, у сирих лісах.

Велике значення має той факт, що вона стійка до різних бактеріальних захворювань і шкідників. Лохина не потребує захисту хімічними засобами. Лохина представляє собою чагарник родини брусничних дуже розгалужений, з буруватою або темно-сірою корою, молоді гілочки зелені. Плід – ягода, грушоподібна або овальна (9-12 мм завдовжки) синя з сизим нальотом, всередині із зеленуватим м’якушем. Насіння численне, ясно-коричневе, загострене, у формі півмісяця, з сітчастою шкіркою. Цвіте у травні, плоди достигають у липні-серпні. Буяхи, як і інші ягідники, дуже чутливі до пізніх весняних приморозків, кількості опадів. Велику роль у зав’язуванні плодів відіграють бджоли-запилювачі. Харчова, вітамінозна, лікарська, медоносна, танідоносна, декоративна рослина. Ягоди буяхів споживають свіжими і переробленими. Їх сушать, використовують для виготовлення соків, компотів, варення, вин, джемів, желе, мусів.

В ягодах містяться вуглеводи, лимонна, яблучна, щавлева кислота, пектини, дубильні й фарбувальні речовини і залізо. Пектинові речовини, які містять плоди, зв’язують токсини, радіоактивні і важкі елементи (кобальт, стронцій, олово) і виводять їх з організму. Солей і заліза в лохини вдвічі більше, ніж у яблуках та грушах. У насінні буяхів міститься 28-32% олії. Ягоди мають досить високий вміст вітаміну С (до 28 мг %), який зберігається при переробці, каротин, вітамін РР. За біохімічними показниками не поступаються чорниці.
____________________________________________________________________________________________

Водянка чорна (Empetrum nigrum L.) – багнянка, батівка, воронячка чорна, глода багняна, глуханя, голубель. Вічнозелений низькорослий чагарник родини вересових з листками, схожими на хвою. Цвітуте у травні – червні. Плід – чорна ягодоподібна кістянка діаметром до 5 мм. Найчастіше водянка росте в сухому мохово-лишайниковому і кам’янистому грунті, а також на піщаних схилах. В Карпатах зустрічається на субальпійських і альпійських луках, торфових болотах.

Усі частини рослини містять багатий набір біологічно активних сполук: дубильні речовини, флавоноїди, органічні кислоти і вітаміни, зокрема рутин (вітамін РР), каротин (вітамін А), аскорбінову кислоту. Плоди рослини виявляють сечогінну і протицинготну дію. Здавна в народній медицині відвари і настої водянки застосовують при стомлюванні, головних болях, як засіб, що заспокійливо діє на центральну нервову систему. Ягоди водянки кислуваті на смак й водянисті. Вони добре тамують спрагу – про це потрібно знати мандрівникам. Плоди їдять свіжими, заморожують про запас, використовують для приготування соків і варення. Крім того, з них роблять водянкову настойку на горілці. З ягід рослини отримують барвник для фарбування вовни і шкіри у вишнево-червоний колір. Використовують плоди водянки і для підфарбовування кондитерських виробів та напоїв. У хімічний склад водяники входять полісахариди, пектини, ефірна олія, смоли, цукор.

У плодах міститься глюкоза, сахароза, фруктоза, жирна олія і віск. Плоди і надземну частину рослини використовують у лікувальних цілях. Настій з трави допомагає від діареї та інших проблем шлунково-кишкового тракту. Відвар з кореня водянки ефективний при захворюваннях очей. Спиртовою настоянкою зі стебел і листя водяники лікують епілепсію і параліч, цей засіб також призначають при порушенні обміну речовин. Відвар з листя застосовують для зміцнення коренів волосся. Чай з трави рекомендують при хворобах нирок, він має тонізуючий ефект. Гілочки водяники використовують як ранозагоювальний засіб.
____________________________________________________________________________________________

Глід колючий (Crataegus oxyacantha) – кущ або невелике дерево родини розових. Рослина глід в перекладі з грецького означає «сильний» (cratanos) від чого і пішла назва роду глодів – Crataegus. Це не дивно, оскільки ця рослина має тверду міцну деревину, стійко переносить несприятливі умови довкілля і живе декілька сотен років. Глід з давніх часів відомий, як незамінний сердечний помічник. Глід – кущ, або невелике дерево заввишки 5-6 м. Це широковідома в народі рослина, що росте в лісах і перелісках, на кручах, пагорбах, високих берегах річок, над урвищами. Гілки рослини мають гострі і міцні (розміром 2 см і більше) колючки. Плоди світло- або криваво-червоні. Цвіте глід в кінці травня, плоди достигають на початку вересня.

Для медичного використання заготовлюють квітки, листки та плоди глоду колючого. Квітки та листки збирають напочатку цвітіння рослини, плоди в серпні-вересні. В плодах глоду наявні аскорбінова кислота, ретинол, сапоніни, ненасичені жирні кислоти (масляна і лінолева), цукри, дубильні і фітостеринові речовини, білки. Препарати квіток і плодів глоду (настої, спиртові настойки, рідкий екстракт плодів) тонізують серцевий м’яз, знижують збудливість центральної нервової системи, посилюють кровопостачання коронарних судин серця і судинмозку, усувають тахікардію та аритмію, поліпшують сон, самопочуття.

Знижуючи збуджуваність центральної нервової системи, препарати глоду дають значний антиалергічний ефект при захворюваннях, спричинених різними алергенами. Деякі компоненти цієї ягоди рідко зустрічаються в природі і дуже цінні для організму. Наприклад, урсолова кислота, спектр корисної дії її дуже широкий, вона виявляє протизапальну, антимікробну, судинорозширювальну дію. Однак зловживати ягодами глоду не варто. Якщо сильно захопитися поїданням цієї ягоди (більше ніж 150 г ягід в добу) може порушитися сердечний ритм, знизитися кров’яний тиск.
____________________________________________________________________________________________

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia). Місцеві назва – грабина, горобина. Невисоке листопадне дерево або кущ родини розових до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Плід – кулястий, оранжево-червоний. Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісових галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.

Плоди горобини використовують головним чином для переробки, у свіжому вигляді вживають у їжу. Вони добра сировина для лікеро-горілчаного, безалкогольного, кондитерського виробництва. При консервуванні з них готують желе, цукерки типу «горобина в цукрі», повидло, мармелад, варення, пастилу. Плоди горобини містять цукри, яблучну, лимонну, винну й янтарну кислоти, дубильні і пектинові речовини, сорбіт і сорбозу, амінокислоти, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію. Плоди використовують як полівітамінний засіб і каротиновмісну сировину. Наявність вітаміну Р ставить горобину на одне з перших місць серед інших плодових рослин. Препарати з плодів горобини знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові. Свіже листя надають протигрибкову дію. Для цього їх ретельно розтирають, прикладають до уражених ділянок і прибинтовують.

Ягоди горобини застосовують в свіжому чи сушеному вигляді в якості лікувального і профілактичного засобу при станах, що супроводжуються вітамінною недостатністю. Сік з свіжих ягід рекомендують при пониженій кислотності шлункового соку. Сухі і свіжі ягоди горобини застосовують в якості вітамінного засобу. Ще з часів сивої давнини горобина користується любов’ю і повагою. Важко назвати дерево, яке б користувалося такою ж популярністю, як горобина. Люди вірили, що вона приносить щастя, складали про неї пісні, легенди і міфи.
____________________________________________________________________________________________

Журавлина звичайна (Oxycoccus palustris Pers., Vaccinium oxycoccos) – вічнозелена рослина роду Vaccinium родини вересові (Ericaceae). Місцеві назви – журавлина, журавлика, жаровиця, багнєнка. Релікт льодовикового періоду. Назва виникла, мабуть, унаслідок скорочення словосполуки журавлина ягода; ця рослина росте на болотах, де водяться журавлі. Вічнозелений слаборозгалужений сланкий кущик родини брусничних (15- 30 см заввишки). Плід – темно-червона соковита ягода (8-18 мм у діаметрі). Ягоди варіюють за формою від кулястих до грушоподібних, багатонасінні, зимуючі. Насіння (1-2 мм завдовжки) яйцеподібно-видовжене, на верхівці серпоподібне з крупносітчастою шкіркою. Росте журавлина у заболочених соснових і мішаних лісах, на оліготрофних і мезотрофних болотах.

Світлолюбна рослина. Віддає перевагу вологим та холодним місцевостям. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні. Харчова, вітамінозна, лікарська рослина. Ягоди вживають у їжу як свіжими, так і переробленими у вигляді соків, сиропів, екстракту, лікерів, наливок, вин, варення, желе, мармеладу, начинок, виробів типу «журавлина в цукрі». Пектинові речовини, що містяться в ягодах, мають прекрасні властивості утворювати желе і надавати кондитерським виробам з неї високої якості. Ягоди вкриті восковим нальотом, який запобігає їхньому загниванню, а завдяки бензойній кислоті вони можуть зберігатися тривалий період (близько 10 місяців) у свіжому вигляді. У народній медицині ягоди журавлини застосовують при гіпертонії та при зниженій кислотності шлункового соку.

Сік і екстракт з ягід п’ють як протигарячковий і вітамінний засіб. Ягоди журавлини мають жарознижуючий ефект, чудово втамовують спрагу, виводять із організму токсини, які накопичуються під час застуди. А журавлинний сік, змішаний з медом, не тільки допомагає відкашлюватися й боротися з ангіною, але й підвищує імунітет. Збирають ягоди з настанням перших приморозків і до утворення снігового покриву, а поновлюють збір після танення снігу. При обох способах ягоди треба збирати обережно, не пошкоджуючи їх, бо деформовані швидко псуються. Корисні властивості журавлини проявляються у будь-якому вигляді споживання продукту – як у свіжому, так і в мороженому і консервованому виді, адже при додаванні консервантів (приміром, протерта журавлина з цукром) вітамінні компоненти журавлини зберігають свою активність набагато довше.
____________________________________________________________________________________________

Калина звичайна (Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина – високий гіллястий кущ заввишки 2-4 м з сірою корою, родини Адоксових (Adoxaceae). Лікарська, харчова, вітамінозна, медоносна, фарбувальна і декоративна рослина. Плоди – ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,5 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть зимою. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні – жовтні.

Плоди калини містять цукор, білки, ізовалеріанову й оцтову кислоти, дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С, флавоноїди та інші. Органічні кислоти у стиглих плодах калини звичайної представлені, в основному, яблучною, лимонною, мурашиною, каприловою, валеріаною, ізовалеріановою і хлорогеновою, є також сліди хінної, кофейної і оцтової кислот, що становлять до 3%. Здатність накопичувати аскорбінову кислоту до певного рівня є генетично зумовленою видовою ознакою рослини. Калина є акумулятором таких хімічних елементів, як калій, залізо, алюміній, цинк, марганель, мідь, бром, селен, нікель, стронцій, срібло, йод, бор.

Плоди використовують як вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах. Калина зміцнює імунітет та очищає кров. Є дані про високу активність плодів проти деяких бактерій і вірусів. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м’ясних страв. Роздавлені ягоди з насінням або віджатий сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в підвалі або холодильнику. Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.
____________________________________________________________________________________________

Каштан європейський (Castanea sativa), який називають їстівним, залишається маловідомим в Україні. Це дуже красиве, швидко ростуче, довговічне дерево, яке досягає тисячорічного віку. В період цвітіння, який триває впродовж місяця, дерево укрите немов білим пухом. Після закінчення цвітіння на місці квітів з’являються маленькі їжаки, які з часом збільшуються в розмірах, а в жовтні-листопаді з цих їжаків висипаються плоди-горіхи. Врожайність 70-80-річних дерев — до 1-3 т плодів з 1 гектара насаджень. Усі частини рослини містять дубильні речовини (від 6 до 14%), їх використовують для дубіння найкращих сортів шкіри.

Рослина вибаглива до тепла і вологості, погано переносить засуху, деколи навіть частково скидає листя. Зростає переважно на родючих та вологих землях. Не переносить вапнякових, сухих та заболочених грунтів. Росте зазвичай з буком, дубом, грабом, вільхою, ясенем і європейською ялицею. Плоди каштану — це горіхи у гостроколючій плісці, кулясті (якщо один) або з плоским боком (якщо два) овально-трикутної форми. У плісці буває по 3—4 плоди і більше. Розмір горіха до 5—6 см, пліска при достиганні і опаданні розкривається на 2—4 стулки. У складі ядра 62 % крохмалю, 16,7 цукру, 6 білка і 2,3 % жиру. У незрілих плодах багато вітаміну С і В, також є яблучна і лимонна кислоти. У ядрі плодів міститься велика кількість мікроелементів K, Na, Ca, Mg та ін., і 14 амінокислот, з яких 8 найважливіші (лізин, гістидин, аргінін та інші). В листках каштану міститься багато вітаміну К (до 800 біологічних одиниць), який володіє кровозупиняючим ефектом.

В Україні каштан їстівний можна зустріти на Прикарпатті та Закарпатті (Пд.-Зх. Карпати). Найбільші ж врожаї збирають закарпатці. Помірковано-континентальний клімат області сприятливий тут для цілого ряду субтропічних рослин, зокрема для каштану їстівного. Щороку з жовтня по листопад прилавки ринків Закарпатського краю переповнені свіжими плодами каштану їстівного. Місцеві жителі збирають плоди каштану в гористих лісах, що на висоті 200-500 метрів над рівнем моря (підгірська смуга та вища смуга лісів). В дикій природі найчастіше каштан зустрічається в лісосмугах Південної та Північної частини Закарпатської області, а саме в районах: Виноградівський, Хустський, Іршавський, Ужгородський, Великоберезнянський, Воловецький.
____________________________________________________________________________________________

Ліщина звичайна (Corylus avellana L.), місцеві назви – горішник, орішина, лісовий горіх) – рослина родини березових у вигляді деревовидного куща 2-4 м заввишки. Після цвітіння починають розпускатися листя на кущах ліщини. З зав’язей запилених квіток утворюються горіхи, а навколишня зав’язь приквітки розростаються в зелену плюску, прикриваючу горіх. Плід – горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвіноподібній обгортці, вкритій оксамитовим пушком. Ліщина звичайна цвіте у березні – квітні, плоди достигають у серпні. Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.

До складу ядра ліщинних горіхів входять жир (57,4-62,5%), крохмаль і цукри (2,5%), вітамін В1, каротин, мікроелементи, 17% білків. Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин. Горіхи ліщини звичайної збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках за температури не вище 40° протягом кількох годин. Ліщина звичайна – харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, фарбувальна, декоративна, рослина. Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування.

Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів, зокрема, уварюючи з медом або виноградом. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, варення, макуха переробляється на шоколад, халву. В корі ліщини знаходяться природні барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір. З вугілля ліщини роблять олівці для малювання. Кора використовується для дублення і для виготовлення жовтої фарби.
____________________________________________________________________________________________

Малина звичайна (Rubus idaeus) – кущ родини розових (Rosaceae) 1-2 метри заввишки з річними вегетуючими пагонами і здерев’янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні гони. Плід – збірна, червона або жовта соковита кістянка овальної форми (8-16 мм завдовжки, 7-10 мм завширшки). Росте малина в підліску мішаних і рідколистяних лісів, на галявинах, вирубках, часто утворює суцільні зарості. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні – червні, плоди достигають у липні. Лікарська, харчова, медоносна, декоративна рослина. Ягоди дуже ніжні, нетранспортабельні, легко мнуться, тому збирати їх треба обережно в такій стадії стиглості, яка залежить від використання.

Сушать плоди у вогневих сушарках при температурі 50-60° або в печах. Перед сушінням корисно пров’ялити плоди на сонці, розстеливши їх тонким шаром на тканині. Народна медицина рекомендує використовувати ягоди і гілки при застуді, грипі, знесиленні після тривалої хвороби, як жарознижувальний засіб; листки – від кашлю, хвороб горла, пропасниці. Плоди малини використовують також для збудження апетиту і як антицинготний засіб. Плоди дикорослої малини мають винятково високі харчові, смакові, дієтичні властивості і особливий аромат. У них містяться цукри, яблучна, лимонна, саліцилова кислоти, вітаміни С (9-44%), А і В, ефірні олії. Насіння містить жирну швидковисихаючу олію (21%).

Плоди малини вживають свіжими або використовують для приготування варення, желе, мармеладу, пастили, соків. Малинові вина, настойки, лікери відзначаються високими смаковими властивостями і винятковою ароматичністю. Лісову малину сушать або консервують, подрібнюючи з цукром. З молодих листків, які містять багато вітаміну С, виготовляють замінник чаю. У зв’язку з високим вмістом клітковини малина корисна людям з млявим травленням і запорами. Але при запаленнях кишечника, проносах свіжу і суху ягоду з їжі виключають, використовують тільки сік, желе і сироп з ягід, які містять пектини, які поглинають і виводять з організму через кишечник різні шкідливі речовини: жовчні кислоти при порушеному травленні (при гнильних процесах), потрапляють ззовні солі важких металів, радіоактивні елементи.
____________________________________________________________________________________________

Ожина (Eubatus) – харчова, медоносна, лікарська, кормова, фарбувальна, танідоносна, декоративна рослина. Має вигляд чагарників до 3 м заввишки і дає м’які плоди, популярні як десерт та для виготовлення варення і інколи вина. Ожина споріднена з суницею і також відноситься до родини розоцвітих. Ягоди кислуваті, тьмяно-чорні з сизим нальотом сидять по кілька плодиків на одному ложі. Ожина має протизапальні, бактерицидні, заспокійливі, кровоочисні та загальнозміцнювальні властивості. Найчастіше ліки з цієї рослини вживають при порушеннях нервової системи, склерозі, недокрів’ї, застуді, а також для збільшення статевого потягу.

Плоди вживають у їжу свіжими і сушеними. Використовують також для приготування варення, сиропів, вина, безалкогольних напоїв, екстрактів, желе, мармеладів. Вони містять цукри, яблучну, лимонну, винну і саліцилову кислоти, дубильні й азотисті сполуки, мінеральні речовини, вітаміни С, Е і каротин. Насіння містить 9-12% жирної олії. У народній медицині плоди здавна ціняться як кровоочисний, протиглисний засіб та засіб, що поліпшує перистальтику кишок. Ожина – добрий медонос, дає багато нектару і пилку. Мед світлий і прозорий.

Сік з плодів використовують для підфарбування вин, з кислотами він дає червоний колір, а з лугами – синій. Він придатний для фарбування тканин у фіолетовий, ніжно-рожевий, коричнево-фіолетовий кольори. Збирають плоди вручну в маленькі 3-5 кілограмові кошики. Свіжі плоди зберігають протягом трьох-п’яти днів. Сушать їх на сонці або в вогневих сушарках при температурі 55-60°. Висушені плоди тривалий період не втрачають своїх смакових і поживних якостей.
____________________________________________________________________________________________

Суниця (Fragária) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини розових і плід цих рослин. Існує більш ніж 20 видів суниці та багато гібридів. Суниці лісові (Fragaria vesca) – багаторічна трав’яниста рослина родини розових (Rosaceae). Цвіте у травні – червні. Плід – багатогорішок. Плоди суниці містять цукри, лимонну, яблучну й саліцилові кислоти, дубильні й фарбувальні речовини, пектин. Крім того, вони відзначаються високим вмістом Fe, K, Mn, P, Ca, Co біологічно активних речовин, ефірних олій. Плоди і листки суниці багаті на вітаміни, у плодах містяться вітамін С (до 60 мг%), каротин, вітамін В1, РР.

Плоди суниці збуджують апетит, поліпшують травлення, виявляють потогінну й жовчогінну дію. Мають також бактерицидні та протизапальні властивості. Корисно вживати ягоди суниці, особливо свіжі, при діабеті та захворюваннях щитоподібної залози. Допомагають вони при підвищеному артеріальному тиску, атеросклерозі, гастритах зі зниженою кислотністю. Зовнішньо ягоди використовують у косметології та дерматології. З їхньою допомогою виводять плями і ластовиння. Препарати з листків суниці розширюють судини, знижують артеріальний тиск.

Свіжі ягоди мають неповторний аромат, прекрасно діють на організм людини, причому у сиропах, повидлах та в інших продуктах переробки суниці зберігаються всі поживні речовини та аромат, властивий свіжим плодам. При порушеннях мінерального, цукрового та ліпідного обмінів суниця – одна з найпопулярніших рослин у багатьох народів Європи у чистому вигляді. Суниця посідає перше місце серед вітчизняних плодів та ягід за вмістом корисних речовин, необхідних організму для побудови скелета і зубів. Особливо славляться суниці вмістом фолієвої кислоти, маючи перевагу над іншими плодами та ягодами за цим показником, а також кількістю вітаміну Е. Суниці вважаються найбагатшими серед інших плодів та ягід за вмістом кальцію. А заліза в них так багато, що вони здійснюють помітну кровотворну та кровоочисну дію.
____________________________________________________________________________________________

Терен (Prunus spinosa L.). Місцеві назви – слива колюча, тернина, тернослив. Гіллястий кущ (1-4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Плід – кістянка куляста або округло-конічна, соковита, однонасінна (10-12 мм завдовжки), чорна з восковим нальотом. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні – травні, плоди достигають у вересні – жовтні.

Харчова, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Збирають плоди, квітки, листки і корені. Плоди збирають восени. Перебрані чисті плоди зсипають у дерев’яні діжки, прикривають чистою вологою тканиною і зберігають у погребах або ж відправляють на пункти переробки. Сушать плоди на сонці або під наметами, у печах чи сушарках при температурі 45-50°. Плоди терну вживають у їжу свіжими, особливо після проморожування, а також використовують як цінний продукт для різних способів переробки, для виробництва вин, варення, соків,сиропів, екстракту, лікерів, оцту, мармеладу, пастили, цукатів. Вина, наливки й кондитерські вироби з терну відзначаються високими смаковими і дієтичними властивостями, тонким приємним ароматом.

До складу плодів входять цукри, яблучна кислота, дубильні й ароматичні речовини, вітамін С. Насіння терну містить жирну олію (до 37%), глюкозид амігдалін і може слугувати сировиною для одержання жирної і мигдалевої ефірної олії. З кісточок добувають активоване вугілля. Своїх смакових властивостей терен не втрачає навіть після висушування. Сухі плоди йдуть на приготування компотів, киселів і як замінник чаю. У народній медицині терен здавна використовують як лікувальний засіб при шлунково-кишкових захворюваннях.
____________________________________________________________________________________________

Чорниця (Vaccinium myrtillus L.) – черниця, борівка, у Карпатах – афина, яфина. Невисокий кущик родини брусничних (15-30 см заввишки) з довгим повзучим кореневищем. Цвіте у травні – червні. Плід – куляста чорна ягода, достигає у червні – липні. М’якоть спілої ягоди – червонувато-фіолетова, кисло-солодка, дещо в’язка на смак та сильно бруднить губи та зуби при її споживанні. Латинська видова назва myrtillus походить від слова myrtus — «мирта», через схожість рослини з маленькою миртою.

Чорницю використовують в харчовій промисловості (для виробництва сиропів, соків, морсів, варення, джемів, наповнювачів, харчових барвників). З ягід чорниці роблять вино, яке має прекрасні смакові якості, високі лікувально-дієтичні властивості та гарний колір. Чорниця відноситься до дуже добрих медоносів, що дає багато нектару. Чорничний мед дуже ароматний, приємного смаку, червонуватого кольору. Плоди чорниці звичайної містять вуглеводи (глюкозу, сахарозу, фруктозу, пектини), органічні кислоти (лимонну, молочну, яблучну, янтарну, щавелеву), вітаміни (А, В, С, РР), флавоноїди (гіперин, кверцетин, астрагалін), антоціани, феноли, мінеральні речовини макро та мікроелементи (залізо, манган, селен, кобальт, мідь, золото, срібло, цинк).

Плоди чорниці містять багато дубильних речовин, рутину. Вживання ягід чорниці покращує кровообіг у сітчатці ока, загострює нічний зір. Сік і ягоди чорниці мають бактерицидні властивості, кислоти ягід поліпшують процеси травлення і запобігають відкладанню в порожнині суглобів солей щавлевої кислоти. Велике значення ягоди чорниці мають в нормалізації процесів обміну речовин, лікуванні подагри і ревматизму запаленні слизових оболонок носоглотки. Плоди застосовують для забарвлення тканин у синій колір. Збирають плоди без плодоніжок вручну або з допомогою спеціальних совків. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, у сушарках або печах при температурі, не вищій 50-60°, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах. Листки збирають вручну в період цвітіння, сушать у тіні або на горищах.
____________________________________________________________________________________________

Шипшина (Rosa) – високий кущ родини розових (1,5-2,5 м заввишки) з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Квітки поодинокі, рідше зібрані по три-п’ять у щиткоподібних суцвіттях, оточених приквітками. Плоди ягодоподібні (18-20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім’янками. Вітамінозна, лікарська, харчова, медоносна, ефіроолійна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина. Світлолюбна та морозостійка. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у серпні – вересні. Збирають плоди у стадії повної стиглості.

Сушать плоди цілими або подрібненими у печах чи сушарках, при температурі 80-90°, розстилаючи тонким шаром. Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту, вітаміни В1, В2, К, Е, пектинові речовини, цукри, кислоти, тритерпени, мікроелементи К, Мп, Fe, P, Co, Mg, Ca. Завдяки багатому вмісту вітамінів і флавоноїдів плоди шипшини мають різнобічну дію. Виявляють діуретичну, кровоспинну і в’язку дію. Плоди шипшини знижують вміст холестерину у крові, уповільнюють відкладання атеросклеротичних бляшок у кровоносних судинах. Шипшина відіграє важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. Плоди шипшини використовують свіжими; у вигляді чаю (відвару) з сушених плодів, сиропу, соку.

Плоди шипшини придатні для виробництва цукерок, мармеладу, драже, а концентровані препарати з них добавляють до кондитерських виробів для їх вітамінізації. З них готують наливки,безалкогольні напої, вина, чайно-кавові сурогати, які відзначаються ароматичністю, що зумовлена наявністю ефірних олій. Підсмажені на легкому вогні плоди використовують для приготування “кави”, яка має запах ванілі. Плоди шипшини володіють широкою біологічною активністю. Шипшину можна використати як ефективний лікарський засіб при захворюваннях, що супроводжуються запаленням слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, при порушенні кровотворення та згортання крові та прискорення загоювання ран жовчно-кам’яній хворобі та станах, що супроводжуються затримкою рідини в організмі, піску і каменях в сечових шляхах.
____________________________________________________________________________________________

Ялівець звичайний (Juniperus communis L.), місцеві назви – ялівець, яловець, ялинець, ялувець, божевельник, боровиця, джарап, можевел. Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м’ясистими лусочками, які зрослись. Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди.

Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні – травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі, а також в Криму. Запаси сировини значні. Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки -„ягоди“ дуже ароматичні, солодкі, але володіють смолистим смаком. Висушені шишкоягоди ялівцю використовують в кулінарії, як пряність, а також для виробництва алкогольних напоїв, вин, кондитерських виробів.

Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора рази солодший бурякового. Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву. З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах. З кори і шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі). Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Ялівець звичайний потребує бережливого використання й охорони.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2014 (Фото: Ігор Меліка © All Rights Reserved)