Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

В зв’язку з специфікою моєї основної роботи, раз на місяць мені доводиться їздити у відрядження за маршрутом: Київ – Одеса – Кривий Ріг – Дніпропетровськ – Полтава – Кременчук – Кіровоград – Київ. Найзручніше такий маршрут здійснити на легковому автомобілі. Втім з огляду на катастрофічний стан більшості українських автошляхів, дедалі більше замислюєшся про рентабельність такого виду «подорожей». Вже не кажучи про емоційний стан водія, який непереборно і відважно намагається долати кілометр за кілометром вітчизняного бездоріжжя.

Звісно, є у нас і доброякісні відрізки автошляхів, однак на загальному фоні відсутності дорожнього покриття, складається враження тотального бездоріжжя у країні. Зазвичай з Миколаєва до Кривого Рогу я їжджу через населені пункти: Добра Криниця, Баштанка, Новий Буг, Казанка. За таким маршрутом 160 км шляху доводиться долати не найкращими українськими дорогами. Тож цієї весни я вирішив відкрити для себе новий, альтернативний напрямок, з надією, що він буде значно кращим… Втім «не так склалося, як гадалося». І новообраний маршрут вже в перші хвилини їзди, став для мого “залізного коня” найбільшим розчаруванням у цій подорожі.

Автошлях Н14 – дорога національного значення на території України, Олександрівка-Кіровоград-Миколаїв

Якими дорогами не варто їхати

Автошлях Н 14 – автомобільний шлях національного значення на території України, Олександрівка-Кіровоград-Миколаїв. Проходить територією Кіровоградської та Миколаївської областей. Починається в Олександрівці, проходить через Кіровоград, Бобринець та закінчується в Миколаєві. Загальна довжина – 239,3 км, з під’їздами – 264,9 км. Найгіршою частиною дороги Н14 є 32-кілометрова ділянка автошляху в Єланецькому районі, яка станом на 2013 рік перебуває у жахливому стані і потребує капітального ремонту. Дорожне покриття між селами Возсіятське та Водяно-Лорине практично відсутнє. Рекомендована швидкість для автомобіля тут становить 60 км/год, однак на практиці ділянку долають зі швидкістю від 15 до 40 км/год. Однозначно, що питання вдосконалення стану вітчизняної дорожньої мережі має набути стратегічного значення для всієї держави, адже без його вирішення модернізація України – не можлива.

Відрізок дороги Миколаїв – Возсіятське

Автошлях Н14 національного значення

Найгірша частина дороги Н14 в Єланецькому районі, Миколаївської області

Дорожне покриття між селами Возсіятське та Водяно-Лорине практично відсутнє

За даними Укравтодору на 2015 рік, зі 170 тис. км дорожньої мережі загального користування, понад 150 тис. км потребують капітального та поточного ремонтів або, взагалі, реконструкції. Майже 40% автомобільних доріг державного значення не відповідають сучасним вимогам за міцністю, а понад 51% – за рівністю, що вже казати про автомобільні дороги місцевого значення, де подекуди доріг взагалі немає… Не кращим є стан і більшості штучних споруд. З 16,2 тисяч автомобільних мостів і шляхопроводів діючим нормам відповідають лише 46%, решта знаходиться в аварійному або передаварійному стані. Це пов’язано з тим, що 21% від загального обсягу зазначених конструкцій було побудовано ще у довоєнні часи, а 51% – у 50-70 рр. минулого століття. Серед причин такого критичного стану дорожньої інфраструктури експерти назвають збільшення транспортних потоків і навантажень від них, а також колосальне недофінансування дорожньої галузі в останні 10 років.

Водяно-Лорине – життя посеред степу

Ще до зародження села Водяно-Лорино, на його сучасній території, розташувався козацький зимівник Громоклія. Запорозьке низове військо ділилося на дві категорії: січових козаків і посполитих, або зимівчаків. Посполиті козаки жили родинами у зимівниках, займалися селянською працею і водночас вважалися козаками, а коли йшлося про великі походи, то їх також скликали до зброї. Нижня течія Південного Бугу, лівий його берег став місцем, де з XV ст. почали селитися і поступово здобули на нього права запорозькі козаки.

Прибужжям йшов один із головних запорозьких шляхів – Чорний. Він вів із Польщі у Крим та Очаків. Крім нього був Гардовий шлях. На території сучасної Миколаївщини знаходилась Бугогардівська паланка – одна з важливих форпостів на півдні Росії. Для охорони території запорозькі козаки встановлювали прикордонні варти, застави, одна з яких знаходилася на річці Громоклії. Під кінець історичного життя запорозьких козаків всіх паланок в козацькій території було десять. Існувала козацька слобода Гард. В ній були зимівники: в Соколах, Мигії, Вовковом, і в тому числі в Громоклії. Зимівник «Громоклія» знаходився на території села Водяно-Лорино.

“Міні-маркет” біля АЗС у селі Возсіятське

Автобусна зупинка у селі Водяно-Лорине

Магазин в центрі села Водяно-Лорине

Житлові будинки у с. Водяно-Лорине

На тому місці, де зараз знаходиться село, знаходилася поштова станція. Поштові станції були започатковані давно. Кожна станція мала певну кількість коней та екіпажів, в залежності від розряду. На території Миколаївщини було чотири станції, серед них станція Водяна, яка була третьою по черзі поштовою станцією Єлисаветградського тракту. Вона знаходилась у селі, що тепер називається Водяно-Лорино. Цю поштову станцію утримувала Катерина Овсіївна Лорер. Станція називалась «Громоклія» – за назвою річки. Через цю станцію йшли дороги на Миколаїв, Одесу, Соколи (Вознесенськ). Пізніше на цьому місці утворилося вільне поселення людей, що прийшли з різних місць – сільце Водяне. Сільцем називали населені пункти, в яких не було церкви. Коли точно виникло село невідомо. Перші спогади про нього зустрічаються близько 1781 р. Із архівних документів дізнаємося, що на сей час воно належало М.І.Лореру.

У згаданих дворах жили кріпаки, колишні козаки, головним чином це були бурлаки з Дніпра. Місце, яке вони обрали для поселення, була балка. 16 сімей-переселенців започаткували існування села. Всі вони стали кріпаками поміщика Лорера. Пізніше поміщик привіз ще більше 3 десятків сімей, побудував маєток, склади, господарський двір, млин, посадив величезний сад. На жаль, у роки революції будинок був зруйнований, а пізніше, у 1928 р., на місці панського будинку була побудована нова школа, для приміщення якої були використані стіни старого будинку пана.

Житловий будинок в центрі села Возсіятське

Кафе “Люкс”, с. Возсіятське, Єланецького р-ну

Село спочатку носило назву Громоклія (за назвою річки). Пізніше воно стало називатись Водяно. Таку назву село отримало від наявності великої кількості джерел. Село Водяно-Лорино почало свою історію з середини XVIII ст. У цей час Росія, намагаючись вийти до Чорного моря, провела декілька воєн з Туреччиною, отримавши землі від Дніпра до Бугу у нижній течії. Після перемоги над турками, царський уряд став активно заселяти Південні землі, роздаючи їх російським і українським поміщикам, чиновникам і офіцерам, що виявили героїзм у боях. Землю, де потім утворилося село Водяно-Лорино, отримав іноземець, що відзначився на службі – М.І. Лорер.

Після смерті брата маєток перейшов у власність Миколи Івановичу Лореру – учаснику грудневого повстання 1825 р. М.І. Лорер, повернувшись через 16 років із заслання у село Водяно, ставши господарем помістя, користувався повагою за його революційний подвиг. Тому село Водяно й стали називати Водяно-Лорино. Так воно ввійшло в адміністративно-територіальний звіт та в картографічну назву як Водяно-Лорино.

Типове помешкання в населеному пункті Возсіятське

Придорожнє кафе у Возсіятському, Миколаївська обл.

Возсіятське – село в Україні, в Єланецькому районі Миколаївської області. Населення становить 2185 осіб. Возсіятське – найбільший після районного центру населений пункт в районі. Село розташоване на обох берегах річки Громоклії за 22 кілометри на схід від районного центру і за 35 кілометрів від залізничної станції Новий Буг. Перші поселення на території Возсіятського з’явилися 1808 році. Їх власниками були козак О. Мирян з Полтавщини та однодворець Є. Рижков з Курської губернії. Згодом сюди переселилася 71 сім’я з Полтавської, 219 сімей з Курської і 120 козаків з Чернігівської губернії, а також мешканці з Молдавії. Після придушення польського повстання на Поділлі сюди в 1840–1841 роках виселили 160 сімей колишніх кріпаків польського магната Чарторийського.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Возсіятської волості Єлизаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 2102 осіб, налічувалось 565 дворових господарств, існували православна церква та 4 лавки, відбувались базари по неділях. Через Возсіятське проходять автомобільна дорога національного значення Н14 та автошлях Р55. До революції 1917 року миколаївська траса носила назву «Царський тракт», бо саме нею короновані особи добиралися з Санкт-Петербургу та Москви до Херсона та Криму.

Зі здобуттям незалежності зручне розташування села на перехресті насичених транспортом автотрас сприяло розвитку тут приватного підприємництва. У Возсіятському було відкрито понад 60 приватних магазинів, кафе, барів та їдалень. Однак станом на 2013 рік, автошлях Н14 перебуває у жахливому стані і потребує капітального ремонту, що позначається на кількості транзитного транспорту через село. Об’єкти громадського харчування та торгівлі, відповідно, закриваються внаслідок нерентабельності.

P.S. Проїжджаючи розкішним автомобілем ці поодинокі збіднілі села, десь у середині душі були болісні відчуття: незважаючи на відсутність доріг, виникало нав’язливе бажання повернутися сюди з повним багажником найнеобхідніших харчів і речей, щоб потім роздати їх у кожну хату, просто так…


____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, березень 2015

  • Контрастно з Закарпаттям, правда?

  • Денис:

    Хочеться туди повернутися і дослідити з фотоапаратом.

  • Alexsandr Zavgorodny:

    Автору респект. Давно хотел сделать аналогичные обзоры, но все не хватает времени. Хотел бы несколько дополнить информацию. Я с прошлой субботы тоже сделал небольшой марш – бросок по маршруту Днепропетровск – Полтава- Сумы – Киев – Одесса- Николаев – Херсон – Н.Каховка – Никополь- Днепропетровск на легковой машине. Это при том что я знаю состояние дороги на участке Николаев – Н.Буг – Баштанка – Кривой Рог – Днепропетровск – сознательно ушел с самого короткого маршрута. Кроме слова ПИ других комментариев нет по участкам дороги 46 км – Прилуки (участок Сумы -Киев) и Николаев -Никополь- трасса Запорожье- Днепропетровск. И если проблема везде одна – причина это перегруз – то ухудшение на участке от Марьянского до развилки через Никополь я могу классифицировать только как обыкновенное отсутствие желания дорожников выполнять элементарные меры по сохранению полотна, а на участке Богуслав – Марьянское – как преступление должностного лица.

    Начну с последнего. Как можно классифицировать яму на дороге с индексом Р, которая вырыта поперек полотна, перекрывает 70 % дороги и имеет глубину около 70 см. Она явно не образовалась за один день. А вот по участку Марьянское – Никополь – трасса тут конкретные вопросы к руководителю автодора. Насколько мне известно каждый автодор имеет машину для упрочнения поверхностного слоя и заделки малых повреждений путем нагнетания жидкого состава со щебнем.Почему она не работает, как работет в Запорожье. Мешает температура – врядли, есть технология подогрева. Почему другие могут, а эти не хотят???

  • Юрий Крищук:

    Сейчас ехать на дальние поездки ой как дорого. У кого газ, у кого бензин – каждый хозяин своей машинки. Сейчас уже стало актуальным, что автомобиль уже не роскошь, а средство передвижения!

Залишити коментар

*