Igor Melika

Весна крокує по планеті, а ти сидиш у інтернеті

Травень – вінець весни. Його здавна люблять в народі, бо квітують немов облиті молоком сади, зеленіє земля, ліси й гаї наповнюються пташиним співом і гомоном. Природа повстає у всій своїй чарівній красі – світ довкола немов святкує свою вічну молодість, своє вічне оновлення. Саме в цю дивовижну пору, група з 11-ти чоловік, виявила бажання взяти участь у проекті-фотомандрівці «Подорожуємо та фотографуємо разом», відправившись у мандри Боржавським хребтом.

1-го травня. Доволі спекотний день. Із смт.Воловець стартуємо лісовозною дорогою до г.Плай – 1330 м над р.м. Хто в похід, хто на роботу, а хто взагалі вирішив «відпочити» не розлучаючись зі своїм залізним конем…

Коли на альтиметрі перевалило за 1200 м над р.м., на узбіччях дороги (зі східної сторони) почали з’являтися «залишки» зими.

Насолоджуючись теплою весняною погодою, вирішили не навантажувати занадто туристичний одометр, а якнайскоріше розбити табір і поринути в медитаційний стан високогірної атмосфери.

Табір розбили на полонині, що під Плаєм, на висоті 1130 м. З цього місця розкішно проглядається панорама Воловеччини та її околиць. Першотравень відмітили чарочкою запашної наливки, засьорбуючи м’ясною юшкою з молодого щавелю.

Повечерявши досита, бажаючі піднялись на г. Плай, щоб випровадити сонечко у його ліжечко.

До ночі, біля ватри, не стихали анекдоти про гуцулів та кумедні жарти про життя-буття туристичне. Ранок, 2-го травня, видався прохолодним та вітряним. Боржава якось неохоче прокидалася від сну. Вітер наганяв дощові хмари, які постійно чіплялися за верхи та плаї.

Із-за сильного вітру снідати довелося у колибі. Згодом, збираємо палатки, наплічники і траверсною стежкою, що під Плаєм, жваво піднімаємось на Великий Верх.

На підйомі, сперечаючись з вітром, хлопці бешкетували та влаштовували короткі фотосесії.

За короткий час ми вже були на висоті 1598 м – Великий Верх, з якого відкривалися «крижані» пейзажі весняної Боржави.

Обідня перерва і, частина групи приймає рішення відвідати г.Стой – 1681 м над р.м.

На схилах трьохкілометрового відрізку г.ВВ-г.Стой ще лежав сніг, місцями звисали небезпечні карнизи. Мурахи пробіглися по тілу, коли згадав, що буквально місяць тому назад, саме на цій «красній стіні», загинув МЧСник Василь Вербищук – колега, з яким влітку 2009 р. спільно брали участь у маркуванні карпатських стежок…

Як у травні дощ і грім — буде радість людям всім

У момент підкорення гори Стой, за вершину зачепилась потужна хмара, з якої потихеньку почав накрапати дощик. Не зволікаючи, повертаємось до ВВ. Але хмара наздоганяє нас і накриває густим туманом та рясним дощем. Що ж, нічого дивного, звичайнісінька примхливо-травнева погода… У густому молоці, за допомогою GPS знаходимо копанку (вузьку стежку) і зкидуємо висоту до 1000 м над р.м. у сторону Пилипця. На затишній галявині серед лісу, де було розміщено наш табір для чергової ночівлі, панувала красуня-весна.

Тут, серед квіткового оазису, вже не дошкулятиме вітер і сон повинен бути міцним та здоровим. Це останній вечір з нашого походу Боржавською полониною. Знову біля ватри допізна не стихають анекдоти та дискусії на різноманітні фото-теми. Підводимо підсумки.

Вранці, третього травня, спускаємось у Пилипець до водоспаду Шипіт. Цей популярний об’єкт туризму, як завжди, вщент переповнений шанувальниками природи. Звісно, ми не є виключенням, тому непомітно асимілювавшись з натовпом народу теж займаємо відповідну позицію на знімальному майданчику впевнено пробиваючись до водоспаду. Після обіду спускаємось у с. Пилипець – кінцевий пункт призначення.

Незважаючи на примхи погоди, трьохденна подорож Боржавою вдалась на славу. Ніхто із учасників походу не хотів покидати ці дивовижні місця. Але перед розлученням пообіцяв – сюди я ще обов’язково повернусь!

Полонина Боржава: с. Воловець – г. Плай – 1330 м – г. Великий Верх – 1598 м – г. Стой – 1681 м – водоспад Шипіт – с. Пилипець. Протяжність маршруту: 26 км, час руху 7:00 год.

____________________________________________________________________________________________

Фото: © Ігор Меліка, Леонід Тіт, Андрій Майовський, 2010