„Відсвяткувати день Конституції – на самому високому рівні”. Під таким гаслом відбувся фототурпохід на найвищу вершину Українських Карпат – Говерлу (2061 м над р.м). З с.Лазещина (Рахівський р-н) наша група з 5 чоловік стартувала близько обіду. Літній погожий день був доречним для такого не легкого походу. Долаючи перші кілометри крутих підйомів здавалося, що ми в спекотній пустелі. За пару годин, минаючи притулок Козьмещик, дістаємось до полонини Гропа.
Говерла звідси – як на долоні. Трохи з етимології (одна з версій щодо походження назви): так як стрімкий купол Говерли залишається довгий час у снігу, то є версія, ніби назва походить від угорського ГОВ (сніг) і ВАР (замок) – ГОВАР сніжний замок. Продовжуємо шлях через лісосмугу і потрапляємо на хребет, який виводить на фінішну пряму до цієї величної вершини.
Останні 500 метрів підйому по камянистому куполу цього велета, здавалися вічністю… N-кілограмовий рюкзак лише підсилював це відчуття.
Ще один ривок, і ми опиняємось….. правду кажучи, враження, ніби на Хрещатику. Велелюдно… шумно і …. не будемо про погане. Бо ми прийшли сюди отримати суто позитивні емоції.
І, звісно, будучи вже на Чорногорі, гріх було обмежитись відвідинами однієї вершини. Тому маршрут наш далі лежав до Брескула (1911 м) через Пожежевську (1822 м) на Данціж (1848 м). Але цей делікатес ми залишили для наступного дня. А тим часом, спустившись з Говерли до підніжжя г.Брескул, табір було розміщено у мальовничій сідловині між цими двома вершинами
Краєвиди просто вражали своїм масштабом та палітрою. Довкола цвіли рододендрони, а подекуди, з під снігу, синіли навіть крокуси. Так, сніг тут тримається до середини літа! А розтанувши, утворює цілі високогірні озера з прозоро-чистою водою.
Сонце швидко заховалось десь за Петросом. Повечерявши і відпочивши біля багаття, всі поспішали до своїх „домівок” зануритись у теплі спальники. Ранок (4:00) видався малохмарним, але далеко не літнім… всього +5 на термометрі. Через годину ми вже були на Брескулі, потім Пожижевська і нарешті Данціж. Видовище, коли Карпати прокидаються від сну, запамятається надовго.
Писати про враження від побаченого та пережитого впродовж цих двох чудових днів, можна до нескінченності. Але все ж, вважаю, що краще один раз самому побачити і зрозуміти, на що здатні ці Гори. Ну, а на тих, хто вже відвідав цю казкову країну, чекала радісна дорога додому, узбіччя якої були встелені різнобарвними квітами – квітами для переможців!
____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка
