Igor Melika

Вже вкотре подорожуючи Верховинським Вододільним хребтом сам собі дивуєшся: наскільки одні й ті ж гори, через погодні умови, можуть бути різними. На початку вересня 2012-го року невелика група фотомандрівників вирушила в дводенний фототур-похід Вододільним хребтом. Верховинський Вододільний хребет – гірський хребет в Українських Карпатах (східна, внутрішня смуга Бещад), на межі Закарпатської та Львівської областей. Масив простягається від витоків річок Уж і Сян до верхів’я річки Ріки (від Ужоцького до Торунського перевалу). По вершинній лінії Вододільного хребета проходить головний Карпатський вододіл, звідки беруть початок річки Карпат — Латориця, Стрий, Ріка та інші. В будь-яку пору року Вододільний хребет дивує мандрівників та любителів активного відпочинку своїми неперевершеними пейзажами, кам’яними формами та флористичним розмаїттям.

Перший день нашої фотоподорожі видався похмурим і вологим, однак доволі теплим. Густий туман, що оповив околиці старенького села, час від часу розсіювався, даючи змогу фотографувати нам ранкові гори. Дорогою ми ласували духмяною ожиною та запашними чорницями. Поступово піднімаючись до вершини гори Пікуй, переповнені водою хмари дедалі густішали натякаючи на неминучий дощ. Вибравшись на хребет стало зрозумілим, що сьогодні сонця ми вряд чи побачимо. Тому одягнувши дощовики та теплі куртки прямуємо верхів’ям хребта до Панської долини – місце запланованої стоянки.

Сам хребет має звивисті лінії гребенів з асиметричною формою. Особливо круті та урвисті його південні схили. Скелясті виступи з стрімкими урвищами та купи чудернацьких форм каміння, нагадували справжні природні бастіони. Несподівано виринаючи із густого туману немов із небуття, багатотонні химери справляли моторошні враження, місцями наганяючи страх на мандрівника.

Десь опівдні, зупиняємося прямо на дорозі щоб трохи перекусити. Однак несподіваний дощ перериває нашу трапезу і вимушує приймати їжу в прискореному темпі. До того ж зненацька здійнявся сильний вітер, який нагнав ще більшого, густішого туману. В результаті продовжуємо свій шлях крізь дощ і вітер долаючи суцільну білу стіну. Все це нагадувало дорогу в небуття… Для Володимира, який в Карпатах вперше, високогірні погодні умови стали справжнім випробовуванням. Як пізніше зізнається фотограф: «мені здавалося, що я потрапив у справжні Гімалаї, суворі і непідступні. Місцями було справді не легко, навіть трохи страшно». Однак дуже скоро, як показує досвід, всі «тяготи» походу відходять на другий план, забуваються, а в спогадах залишаються тільки приємні та яскраві епізоди.

І справді, попереду на нас чекав справжній погодний сюрприз. По обіді, потрапивши в Панську долину, туман поступово почав розсіюватись, вщух вітер і над горами з’явилося яскраве сонце. Свято осені розпочато! Хутко розпалюємо вогонь, готуємо вечерю і заварюємо справжній карпатський чай. А ввечері були посиденьки біля ватри, чаювання та мовчазне споглядання зірок. Життя вдалося!

Наступного дня майже всі прокинулися вдосвіта, щоб не пропустити схід сонця. Однак небесне світило заховалося за синіми хмарами і зовсім не бажало з’являтися на ранковому небосхилі. Відтак знову заповзаємо в теплі намети, щоб додивитися солодкі сни. В цей день сонце зрідка виглядало із-за хмар, проте цей факт аж ніяк не впливав на наш осінній настрій. Ми покидали Панську долину з цілою торбою яскравих і теплих вражень з надією повернутися сюди в іншу пору року.

Дорога додому завжди видається коротшою. Однак не кваплячись ми зупинялися на короткі фотосесії, насолоджувались гірськими пейзажами, так, поступово наближаючись до найвищої вершини Вододільного хребта – Пікуй. Туристи жартують: хто не бачив Пікуя, той не бачив… нічого! Вчора нам справді не пощастило споглядати цю величну вершину. Проте сьогодні, у погожий день, її було видно вже за десяток кілометрів. Біля підніжжя кам’яної піраміди залишаємо наплічники і з особливим задоволення «штурмуємо» Пікуй. Декілька хвилин – і ми на найвищій вершині Верховинсько-Вододільного хребта і усього пасма Бещад цілком – горі Пікуй (1408 м над р.м.).

Дводенна мандрівка Вододільно-Верховинськими Карпатами добігала кінця. За цей короткий період фотомандрівникам вдалося порівнятися з хмарами, стати ближче до сонця, відчути постійні пориви свіжого вітру, вдихати неймовірно чисте повітря та споглядати мальовничі краєвиди Закарпатської та Львівської областей. Але все це можна отримати лише тут, в горах. Чим вище піднімаєшся, тим більше посилюються відчуття насолоди. А підкоривши вершину все це перетворюється у справжнє диво – феєрію позитивних емоцій. Саме таку насолоду отримала наша команда фототуристів, мандруючи Вододільним хребтом в перші дні осені. До нових зустрічей на карпатських стежках!

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2012 (Фото: Ігор Меліка, Михайло Феделеш)