Пошук за тегами
Фото-тест
Знавець Карпат
Метеопрогноз
Погода в Карпатах

Не дивлячись на те, що більшість із нас живе на рівнині, рідко хто хоча б один раз в житті не побував у горах. Мій товариш із Харкова довго і ретельно готувався до свого першого гірського походу. І, нарешті, цей день настав. Для подорожі було обрано маршрут середньої категорії складності, популярними серед туристів місцями мальовничої Міжгірщини – Полониною Боржава. Замість класичного маршруту, який зазвичай бере свій початок з смт. Воловець, ми з товаришем вирішили мандрувати у зворотньому напрямку – стартуючи з Міжгірщини, а точніше із Запереділля. З цього села дороги і стежки виводять на замикаючі вершини Боржавського хребта – г. Кук та г. Волосянка. Остання і стала відправною точкою нашої гірської мандрівки.

Стояв літній погожий день. На блакитному, залитому сонцем небі, пливли кудлаті мов баранчики хмари. Таксі з центру Міжгір’я швидко трансформувало нас на початок маршруту в невеличке мальовниче село Запереділля. Бетонний місток на початку села, прокладений через річку Ріка, вивів нас на гірську дорогу, яка звивалася між густими зеленими травами і зникала десь в перспективі поміж смарагдових схилів.

Підйом на Волосянку виявився не з легких. Вздовж гирла річки Козяй, а згодом розбитою лісовозами дорогою, поступово набираємо висоту. Цей напрямок вивів нас до підніжжя Волосянки. Та неочікувано дорога губиться під стрімкою стіною лісу. Нічого не залишається, як підніматися навмання через густий буковий ліс.

Вздовж потоку Козяй

Кут підйому до наміченої вершини вимучив нас остаточно, а вихід на хребет, до сідловини між горами Волосянка та Кук, зайняв майже три години. Одначе, приємно скинути з плечей рюкзак, з ніг черевики та впасти на теплий і м’який килим з трав та мохів! Набратися сили від землі та поласувати запашними соковитими афинами. З вершини хребта нам відкрилася мальовнича панорама вечірньої Міжгірщини.

Вид з гори Волосянка

Вид на Міжгірщину з гори Волосянка

Схили полонини встелені низенькими кущами чорниці та брусниці. Їх тут — скільки сягає око, аж до краю лісу. На збиранні ягід місцеві мешканці заробляють непогані як для горян гроші, а заготівельники виїжджають машинами аж на самий вододіл. В цьому ми особисто переконалися, коли вдосвіта нас розбудив гуркіт двигунів та перегойкування збирачів «чорного золота».

Ранок на Боржаві

Збирачі "чорного золота"

Світає...

Афини

Ліс ще дрімав в передранішній тиші. Дерева стояли непорушно, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Неохоче покидаю тепле “ліжко” і одразу потрапляю в обійми напівсонної красуні-Боржави. Її долини були огорнуті наче м’якою білою ковдрою з густого хмароподібного туману. На повні груди вдихаю цілющого верховинського повітря. Стою на порозі нового дня – коли прокидається Боржава.

"Синє море"

Коли прокидається Боржава

Igor-Melika-28-29.07.08.-4

Далі події розгорталися наче у казці М. Коцюбинського: «У сю величну хвилину тихо розгортаються кущі – і на галяву виходить Хо. Мов туман той, сива борода його м’якими хвилями спада аж до ніг, черкається росяної трави. 3-під білих кострубатих брів, з глибоких западин визирають добрі не лукаві очі. Вийшов Хо на галяву, сперся на сукуватий костур, майнув довгою бородою, і повіяв від неї тихий вітрець, холодною цілиною вдарив у дерева. I враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів. Тихо стало в лісі, страх як тихо. Тільки бородатий дідуган Хо, старечо хихикаючи в бороду, стоїть на галяві…»

Хазяїн Туманної долини

Хазяїн Туманної долини

Ранок на горі Волосянка

Ранок на горі Волосянка

Згодом місцевий «Хо» стає відомим далеко за межами Міжгірщини. Після публікації світлини «Хазяїн Туманної долини» на нідерландському сайті фотомандрівників, робота займає призове місце, а в 2010 році з карколомним успіхом потрапляє на сторінки журналу „Columbus Reismagazine” (Нідерланди) вже з європейською назвою «The Master of the Foggy Valley».

Сонце поступово піднімалося із-за хвилястих схилів гір. Його проміння, торкаючись верхньої межі туману, утворювало вражаюче світлове шоу, від споглядання якого не можна було відірвати ока.

Ранок на Міжгірщині

Покидаючи Волосянку нашою наступною вершиною стала гора Кук. Назва цієї гори походить від румунського слова «cucа», що в перекладі означає «одинокий горб». З висоти 1361 м над р.м. нам відкрилася дивовижна панорама ранкової Міжгірщини. На вершині Кука відчуваю себе справжнім Джеймсом Куком – першовідкривачем і дослідником, адже на цій горі я справді вперше. Попереду, як на долоні простягається могутній хребет Полонини Боржава. З Кука, в сонячну ясну погоду, за десятки кілометрів можна побачити найвищі вершини хребта: Стій, Великий Верх, Магура-Жиде.

На вершині гори Кук - 1361 м над р.м.

На вершині гори Кук - 1361 м над р.м.

На полонину по афини

На полонину по афини

Вид з гори Кук

Схили Кука плавно переходять до наступної вершини – гору Полонина Кук (1190 м), на якій у свій час процвітало вівчарське господарство. Звідси лісова дорога веде вниз на північний-захід. Рухаючись у цьому напрямку через пару кілометрів потрапляємо в зону мертвого лісу. Це район гори Кам’яна (1127 м) повз яку проходить найдавніший в Закарпатті газопровід, так звана «первая ветка». Кілька років тому на магістралі сталася аварія: від розриву газової труби, сотні кубометрів «блакитного палива» спалахнуло в небі подібно ядерному вибуху. Від теплової хвилі дерева померли стоячи… За кілька хвилин сотні буків і смерек перетворилися на мертвий ліс. Моторошний пейзаж…

"Мертвий ліс" біля гори Кам'яна - 1127 м

"Мертвий ліс" біля гори Кам'яна - 1127 м

Наслідки аварії на газопроводі...

Наслідки аварії на газопроводі...

За пару кілометрів дістаємося до перевалу Прислоп (937 м). У Карпатах це традиційна назва для перевалів, які характеризуються долиною між двома горами або підвищеннями. При дорозі стоїть кам’яний хрест, який встановлений ще у 30-х роках ХХ століття. Звідси до найближчого села – рукою подати.

Перевал Прислоп - 937 м над р.м.

Пообідавши та трохи відпочивши серед лісової прохолоди, приймаємо рішення спуститися в село Тюшка, неподалік якого проходить автомобільна траса Міжгір’я-Воловець. Наша коротка мандрівка добігала кінця. Кількасот метрів на схід від Прислопу ми натрапили на невеличку, але колоритну вівчарську стаю. «Три богатирі» вигрівалися на сонечку одночасно смакуючи полонинськими ласощами. Вони і показали нам найкоротшу дорогу до села.

Вівчарі...

Дорога до села Тюшка

Гори – напевно, єдині доступні островки того Теперішнього, до якого прагне душа кожного з нас. В горах справжнє все – від людських взаємовідносин і до неповторних пейзажів, від ризику зірватися зі схилу і до насолоди, подарованої джерелом прохолодної води у спекотний день. Мандруючи Карпатами вже не перший рік, я помітив, що гори допомагають нам вдосконалюватися духовно. Як радісно ми збираємося в похід і як з сумом покидаємо це лоно природи, знову повертаючись додому в гамірне місто. Гори ніби заряджають нас своєю позитивною енергією. А коли заряд вичерпується, ми знову чуємо їх клич – клич величних і мудріх гір. Це означає одне – на нас чекають нові зустрічі і підкорення нових вершин!

Околиці села Тюшка

____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка, 2008

Залишити коментар

*