Igor Melika

О пора вереснева! Пора вереснева!
Чи журись, чи радій, а приходить цей час.
І мудрують над листям самотні дерева,
І собою утверджують вічність і нас.

Запах осені ми відчули, як тільки вийшли з потягу Мукачево-Воловець. Туманний ранок насичений вологим повітрям, передбачав далеко не сухий та сонячний трудодень. Мандрівка за класичним маршрутом по Боржавському хребту, на цей раз зібрала докупи невеличку команду фототуристів: з Харкова, Ужгороду та Мукачевого. З Волівця місцеве таксі скоротило наш пішохідний маршрут на добрий десяток кілометрів, висадивши фотодесант на кінцевій зупинці – у Пилипці, неподалік водоспаду Шипіт. За хвилину вже накрапав дощик. Одягаємо дощовики і вузькою вуличкою, по хлипкій грязюці, чалапаємо до водоспаду. Саме тут і закінчилося літо. Стою в обіймах осені. Якась дивна енергія проймає все тіло. Кожною клітиною відчуваю осінній дотик, легкий, мов пір’їнка.

Дощ не припиняється. Хоча за прогнозами синоптиків, близько обіду мало виглянути сонечко. Вдивляємось в похмуре небо. Щільний туман. А попереду десятки кілометрів через Боржавський хребет. Починаємо вагатись та шукати більш «сухішу» альтернативу. Адже просто пересуватися як їжачки в тумані під не теплим дощем, чомусь не дуже хотілося. На якийсь час дощ припиняється і ми приймаємо рішення піднятися на хребет скориставшись крісельним підйомником. Таким чином економимо час та сили. Сідаємо у зручні крісла стартуючи з висоти 740 м над р.м. За 20 хвилин опиняємося під самим верхом Гемби. Довжина канатної дороги 1,7 км., підйом займає 23 хв., висота площадки над р.м. – 1170 м). До самої вершини (1491 м) залишилося пройти якихось 2 км.

Уникнути «їжачків у тумані» нам все-таки не вдалося. Вершина гори була щільно оповита сивим туманом, через стіну якого впевнено рухаємося вперед. Та як тільки альтиметр зафіксував півтора тисячі над рівнем моря, хмари розсунулись і яскраве сонячне світло залило оксамитові схили Боржави.

Гора Стій - 1681 м над р.м.

На вершині г. Гемба - 1491 м над р.м.

Наче навіжені всі одразу схопилися за фотокамери. Сонце щедро радувало теплом, а хмари поволі зникали десь далеко за горизонт. Такі прогнози тільки підбадьорювали команду та додавали впевненості її крокам для подолання наступної вершини висотою 1598 м над р.м.

На Великий Верх

Озерце під Гембою

Підйом второваною стежкою до Великого Верху дався не легко, особливо гостям із Харкова, які взагалі у Карпатах вперше! Проте для Оксани – сміливого фототуриста з Ужгороду, це вже не перший ФОТОтур Карпатськими горами. За плечима мандрівниці вже є навіть двотисячники. Тому її підйом для неї на висоту 1600 м над р.м. хоча і був повільним, проте впевненим. На вершині Великого Верху як завжди – вітер і туман. Коротка фотосесія і стрімкою кам’янистою стежкою спускаємося до Плаю. Погода – просто казочка! Помірний вітер на Боржаві в таку осінню пору – явище доволі рідкісне. Тому сповна насолоджуємося краєвидами: по праву руку мальовнича Міжгірщина, по ліву – заказник Росішний у променях вечірнього сонця.

Захопившись фотографуванням, в одну мить, навіть не збагнули, як сонце непомітно закотилося за обрій. Швидко починало темніти. За хвилину, видимість сягала 20-30 м. Пробираючись крізь густий туман траверсною стежкою, через афинові плантації, долаючи крутосхили, що під Плаєм, спускаємося на полонину Яворовець (під Плаєм) до запланованого місця ночівлі. Мальовнича полонина з напіврозваленою колибою, відома майже чи не кожному туристу. Розкладати намети на висоті 1120 м довелося у темряві. Довкола ні душі. Тиша. Навіть вітер на деякий час покинув це місце, надавши можливість досхочу насолодитися панорамою зоряного неба та малюсінькими миготливими вогниками будиночків нічної Міжгірщини. Гаряча юшка та горнятко зігріваючого чаю в мить зняли денну втому, спровокувавши організм на достроковий сон.

Ранок. Заіфксувати схід сонця на свої камери не вдалося. Небесне світило так і не з’явилося на небосхилі, навіть на хвилинку, із-за сірого дощового неба. Розпалюємо вогонь, готуємо сніданок. Глибоко вдихаємо карпатське ранкове повітря. Десь далеко, у долинах, стеляться тумани.

Після ранкової трапези ще є достатньо часу прогулятись полониною, назбирати лікарських трав, ягід та грибів. Тому кожен релаксує за власним графіком: хто у теплий спальник знову нирнув, дехто біля вогню вирішив погрітися. Я ж подався на «полювання» за «білими» у ялиново-буковий ліс. І не прогадав: крім молоденьких моховиків, випадково натрапив на екзотичний гриб-восьминіг, який занесений у Червону книгу України – Квітохвісник Архера. Цікаво, що батьківщиною цього грибу являється Австралія і Тасманія. Та для Європи Квітохвісник Архера є інтродукованим видом. Напевно, занесли його сюди, австралійські туристи…

Колиба під Плаєм

Квітохвісник Архера (Clathrus archeri)

Близько обіду починає накрапати. Збираємо намети, прощаємось з полониною і піднімаємося на траверсну дорогу, що під Плаєм. Нам донизу, у Воловець. Знову туман і довга дорога донизу. Хоча, не дорога, а скоріше «смачний шлях»: на стрімких схилах гори Плай, щільною ковдрою ростуть афини (чорнці). Смакувати «чорним намистом» можна було навіть не нахиляючись, достатньо простягнути руку. Смак солодких ягід вмитих гірським дощем, не зрівняти з тим, що продають на базарі у літрових банках. Тут воно все «справжнісіньке», свіженьке та й смакує по-особливому.

В горах я слухав кроки осені… Цього року вона прийшла якось непомітно. І хоча справжнє диво-золото Карпат можна буде побачити тільки за пару тижнів, нашій групі фототуристів було не менш цікаво і захоплююче мандрувати стежками, по яких обережними кроками щойно пройшлася осінь.

____________________________________________________________________________________________

Фото: Ігор Меліка, Оксана Шуфрич © 2010