Igor Melika

Підкарпаття – один з найцікавіших географічних та етнографічних районів Польщі. Воно лежить біля підніжжя Західних та Східних Карпат. Численних мандрівників у ці краї притягують, насамперед, гори, адже більшу частину території Підкарпаття займають два гірських масиви Східних Бескид – Бещади й Низькі Бескиди. Любителі гірського туризму і спорту частіше відвідують Бещади, тому що в цих горах більше второваних стежок і популярних туристичних маршрутів.

Ці місця були освоєні в XV-XVI ст. У ті часи тут оселилися бойки та лемки – нащадки волоських пастухів, які під час кочовищ з Балкан вздовж дуги Карпат, перш ніж осісти в цій частині Бескид, ввібрали по дорозі елементи мови і культури східних слов’ян. У результаті утворилася етнічна група з дуже оригінальними і своєрідними традиціями. В даний час бойків та лемків вважають специфічною частиною українського народу. Історія суворо обійшлася з цими людьми, і сьогодні на Підкарпатті від їхньої культури залишилися тільки сліди. Однак життя продовжується і на сьогоднішній день на цих землях бурхливо розвивається туризм, граючи головну роль в економічному відродженні регіону. Туристів чекають комфортабельні готелі, бази відпочинку, кемпінги, упорядковані транспортні стоянки, ресторани і популярні в останні роки агротуристичні комплекси.

Влітку 2013-го мені пощастило відвідати сучасну туристичну Польщу. Метою мандрівки було пройтися верхів’ям Бещад з відвідуванням гори Тарниця (1346 м) – найвищої вершини «Польських гір». Крім того, також давно кортіло побачити «Бещадське море» – озеро Соліна (Solina) – найбільшу штучну водойму в країні. Тож погожого серпневого дня, я зі своїм сином та двома друзями з Великого Березного відправилися у дводенну подорож Західними Бескидами за маршрутом: село Убля (Словаччина) – оз. Соліна, Польща (Jezioro Solinskie) – село Волосате (Wolosate) – г. Тарниця 1346 м (Tarnica) – перевал Goprowska 1160 м – г. Кремінь 1335 м (Krzemien) – г. Буківська 1320 м (Kopa Bukowska) – г. Галич 1333 м (Halicz) – с. Волосате – с. Убля (Словаччина).

Дістатися з України до підніжжя гори Тарниця (Tarnica), а саме до села Волосате (Wolosate), можна двома найкоротшими шляхами: через Львівську область – Смільниця-Волосате=60 км, або із Закарпаття, через Словаччину – Убля-Волосате=160 км. Будучи жителем Закарпаття, звісно, я обрав останній варіант. На прикордонному пункті Убля (Ubla), що на Великоберезнянщині, зазвичай не буває великих автомобільних черг. Відтак ми швидко покинули Україну і за короткий час вже були на території Словацької республіки. Звідси до польського кордону ще 85 км. Ближче до обіду ми прибули в мальовниче містечко Полянчик (Polanczyk). І наш перший оглядовий об’єкт – озеро Соліна (Jezioro Solińskie).

Полянчик – це найбільший з точки зору кількості санаторіїв та будинків відпочинку курорт на Підкарпатті, який розташований в одному з найгарніших закутків Польщі над Солінським озером. Після відкриття в 60-х роках XX ст. тут мінеральних вод, а також завдяки сприятливим кліматичним умовам, місто отримало статус курорту. Дивовижна система Солінських водойм є однією з найзатишніших куточків Підкарпатського воєводства. Це щось середнє між Карпатами і Швейцарією. Гори оточують водойму мальовничими заплавами і затоками. Уздовж берегів розкидані причали з безліччю білосніжних яхт, які відображають свої щогли і вітрила в блакитно-смарагдовій воді. Серпантини доріг навколо озера, дозволяють оглянути цю дивовижну місцевість з усіх боків.

Місцевості вздовж берегів Солинського озера, що утворилися внаслідок скупчення вод двох річок – Сян і Солінки, являють собою типові курорти, щільно забудовані будинками відпочинку і турбазами. Пошук тут у літній сезон місця для ночівлі, пунктів харчування і прокату спортивного спорядження не складає ніяких труднощів. Туристів, які сюди приїжджають, можна умовно поділити на дві групи: в одну входять любителі активного відпочинку, які штурмують гори, а в другу – туристи, що віддають перевагу відпочинку в горизонтальному положенні, засмагаючи на пляжах “Бещадського моря”, або в шезлонгах на борту яхти, ліниво погойдуючись на хвилях…

За п’ять кілометрів від Полянчика знаходиться СПА-курот Соліна (Solina). Соліна – польське селище, розташоване в графстві Леско Підкарпатського воєводства. Село отримало популярність завдяки спа-курорту, який знаходиться біля берегів озера Соліна і є улюбленим місцем для туристів, які відвідують озеро. Озеро з’явилося 1969 року в результаті будівництва греблі Соліна на річці Сян. Водойма займає площу в 22 квадратних кілометрів і містить 472 мільйони кубометрів води, що робить його найбільшим штучним озером країни. Довжина греблі 664 метри, висота – 82 метри. Корона греблі служить місцем прогулянки для десятків тисяч туристів. Починаючи з 1970-х років Державна служба туризму придбала низку суден, створивши таким чином флот, кораблі якого пропонують прогулянкові круїзи “Бещадським морем”. Велика глибина, прозорість води і гірські пейзажі навколо озера, приваблюють яхтсменів і роблять його найвідомішою пам’яткою регіону гірського масиву Бещад.

Перший проект греблі на Сяні розробив професор Львівської політехніки К. Пом’яновський ще 1920 р. Концепція будівництва водного збірника в Солині була готова вже у 1938-му. Тоді науковці одностайно дійшли згоди, що кращого місця для будівництва ГЕС, ніж у Бескидах, не знайти. Але вибух Другої світової війни зруйнував цей амбітний план. По закінченні війни кордон між СРСР і Польщею проліг за течією горішнього Сяну, що унеможливлювало розташування будь-яких об‘єктів у районі Солини. Отож щоб побудувати греблю і ГЕС, слід було посунути кордон далі на схід. Власне тому й відбувся в 1951 році обмін територією.

У 1960 році уряд Польщі визнав будівництво греблі та ГЕС у Солині пріоритетною інвестицією в народне господарство країни. Рукотворний каскад над гірським Сяном назавжди змінив краєвид. Греблю завершили зводити в 1969-му. При цьому було затоплено немало сіл, в яких до 1946 року домінувало українське населення. Бойків лівобережних сіл – Солина, Райського, Городка, Завозу, Лугів, Вовковиї – було примусово виселено 1946 року. В УРСР на підставі угоди про обмін населенням між СРСР і Польщею і 1947 році в рамках операції «Вісла» – на північно-західні землі Польщі. Жителів сіл на правому березі – Соколього, Хревті, Телешниці – виселили на Миколаївщину та Одещину в 1951 році…

Саме по собі водосховище є, мабуть, однією з найкрасивіших водойм у Польщі. Його неправильна форма з цілою масою заток, недоступних пляжів і островів є причиною того, що кожен, хто випливе на його гладь, не має шансів тут нудитись. Найкрасивішою є східна частина озера, головним чином, через її дикість і недоступність. Водосховище має три острови, найбільші з них – острів Енергетика знаходиться біля Полянчика, куди можна дістатися на поромі. Другим за величиною є острів Скелястий, розташований на східній частині озера навпроти півострова Бросса. Острів вирізняється великим скельним обривом на східній стороні, у той час як західне узбережжя – це прекрасний піщаний пляж. Найменшим островом є Заячий острів, розташований на захід від півострова Явір.

Солінське озеро (Jezioro Solińskie) вважається столицею гірського вітрильного спорту. Фантастично сформована берегова лінія (понад 160 км довжиною), півострови, приховані невеличкі затоки, мальовничі зелені острови, утворюють конфігурацію акваторії із змінними вітрами: рвучкими і раптово стихаючими. Iдеальні умови, щоб ходити під вітрилами в оточенні гір. Довжина озера 25 км, ширина до 2,5 км, середня глибина 25 м, максимальна – 60 м. У багатьох центрах вітрильного спорту та греблі, а також у довколишніх санаторіях біля Соліни добре розвинений сервіс для занять водними видами спорту. A увечері вздовж берегів виблискують вогні багать, дискотек і барів та розноситься запах смаженої на грилі риби.

Масштаби цієї краси неможливо осягнути людським оком. Для цього треба бути птахом, щоб з піднебесної кинути погляд на мальовничі затоки і заплави Солінського озера. Для цього добре розвинена туристична інфрастурктура краю пропонує оглядові польоти на легких літаках над озером Соліна. Дізнавшись від місцевих про таку захоплюючу атракцію, ми стрімголов кинулися до найближчого аеродрому Леско (Lesko, Weremien), що 16 км від Соліни. Щоб піднятися в небо на літаку Як-12М, на польовому аеродромі в Леско довелося вистояти довгу чергу. Однак очікування під пекучим літнім сонцем були виправдані на всі 100%. З висоти пташиного польоту, від краєвидів Солінського озера перехоплювало дух! Після двадцятихвилинного польоту над озером можна з впевненістю сказати, що сьогоднішня Соліна – це мальовничий ландшафт, унікальна атмосфера, нескінченне багатство природи і одне з найбільш вражаючих споруд, побудованих людиною. Гребля і створене озеро, що відомі завдяки своїм розмірам і красі – назавжди змінили тутешнє життя. Майже безлюдна місцевість перетворилася на місце відпочинку сотні тисяч туристів.

Намилувавшись досхочу цією воістину Божою красою та переповнені позитивними емоціями, продовжуємо свій шлях вглиб Західних Бещад. Наступний туристичний пункт нашої мандрівки – село Волосате (Wolosate), що біля підніжжя гори Тарниця. По дорозі до Волосатого ми зупинилися на перевалі Przelęcz Wyzna щоб пообідати. З перевалу нам відкрилися чудові краєвиди на Бещади, зокрема на гору Тарниця. Смачно посмакувавши національними стравами: фляки (flaki) на перше і бігос (bigos) – на друге, далі крутим серпантином спускаємося з перевалу і рухаємося у напрямку до адміністративного центру Бещадського повіту Устрики-Долішні (Ustrzyki Dolne). Відстань від гміни Устшики Дольне до Волосатого лише п’ять кілометрів. Відтак за короткий час ми опинилися в довгоочікуваному туристичному селищі Волосате (Wolosate), що розташоване буквально в трьох кілометрах від україно-польського кордону.

Село Волосате (Wolosate) розташоване в Бещадському повіті на території заповідної зони – Бещадського національного парку (Bieszczadzki Park Narodowy) на висоті 750 м над р.м. Це найбільший гірський і третій за величиною національний парк Польщі, заснований 1973 року. Свою історію Волосате веде з 1557 року, коли князь Обринович заслав у дику гірську місцину двох злочинців, які, щоб не відбувати покарання у в’язниці, мали заснувати там поселення. Донині, як свідчення історичної пам’яті про корінних мешканців Волосатого зберігся старий закинутий цвинтар із залишками фундаменту та вівтаря церкви ХVІІІ ст. До 1946 року, коли церкву, як і весь населений пункт, було спалено, тут мешкало близько тисячі осіб, здебільшого українців.

Волосате – одне з тих сіл, де кривава цируза ката українського народу Йосифа Джугашвілі (Сталіна) відтяла від материнського тіла Великої України українські села, в тому числі й село Волосате, яке припало до Польщі. Відтяла вона його від Закарпаття, як й десятки сіл Снинщини (Словацька Республіка) від Бенятина аж до Новоселиці. А штучний польський клин – закутина, що вперлася в село Ужок, стала тою закутиною України, де сьогодні знаходиться так званий «127-й» демаркаційний прикордонний стовп. Втім через історичні катаклізми, які потрясали Волосатим, тут донині збереглася дика, незаймано чиста природа. 1987 року, коли відродилося поселення, у Волосатому замешкали декілька осіб, які почали займатися лісовим господарством. Нині у Волосатому проживають 54 особи.

Знайти притулок на ніч у Волосатому у розпал туристичного сезону, справа не із легких. В літню пору село переповнене туристичним людом різної вікової категорії. До того ж намет дозволяється розкладати тільки у спеціально відведених для цього місцях – «pole namiotowe». Адже село Волосате знаходиться на території Бещадського національного парку, який охороняється на законодавчому рівні. Після тривалих пошуків чотиримісної кімнати на одну ніч, прихисток для нас знайшовся тільки в останній хаті, в самому кінці села.

За іронією долі ми потрапили до чудової хазяйки будинку Маренич Анни (за чоловіком Anna Merenych-Niewiadowska), яка родом із Іршавщини (Закарпаття). Почувши українську мову Анна щиро зраділа і любязно запропонувала нам єдину вільну чотиримісну кімнату за помірною ціною. Анна вже більше 20 років живе у Волосатому. Її чоловік – працівник Бещадського парку, який буквально закоханий у гори. Адже більшу половину свого життя він присвятив вивченню, збереженню та розвитку національного парку. Тиха тепла ніч непомітно опустилася на Бещади. Ми сиділи на веранді, пили чай і поглядали в бік Тарниці, зустріч з якою нас очікувала вже завтра вранці.

Наступного дня, вдосвіта, ми вирушили в довгоочікуваний туристичний похід Бещадами за маршрутом: Тарниця 1346 м – Кремінь 1335 м – Буківська 1320 м – Галич 1333 м – с. Волосате. Одразу варто зауважити, що первинна природа, велике залісення, брак промислових об’єктів поблизу, сонячна погода майже в усі пори року, а також багата історія цих, рідко залюднених тепер земель, притягають сюди любителів активного відпочинку, фотографів, художників, мисливців, рибалок, усіх, які шукають тишу і спокій.

Беща́ди або Бескиди (Bieszczady) – гори в Польщі та Україні, західна частина Східних Бескидів. Бещади – частина великого «лука» Східних Карпат. Простягаються від Лупківського перевалу (Польща) до Торунського перевалу (Україна). Східна частина Бещад, що розташована в Україні, називається Верховинський Вододільний хребет або Східні Бещади. Західна частина гір розташова на теренах сучасної Польщі, Словаччини та України й називаються Західні Бещади. Довжина Бещад близько 150 км. Найвища вершина – Пікуй (1408 м) розташована в Україні, на межі Львівської та Закарпатської областей. На території Польщі найвищою вершиною є гора Тарниця (1346 м). Бещади нині один з найменш заселених гірських районів Європи.

Західні Бещади, куди ми влане приїхали – це гірський масив, що знаходиться в межах між Ужоцьким перевалом (853 м) та Лупківським перевалом (640 м). Виразною особливістю ландшафту Західних Бещад є паралельні довгі гірські пасма, що простягаються від північного заходу на південний схід, кількість яких збільшується із заходу на схід. Словацька частина Західних Бещад називається Буковські Верхи, а угорці називають ці гори – Keleti Beszkidek. На заході гори граничать з Низькими Бескидами, на півночі – з Верхньодністровськими Бескидами, на схід від Західних Бещадів знаходяться Східні Бещади, а на півдні – гори Вигорлат.

Бещади (Бескиди) – це найчудовіший закуток Підкарпатського воєводства і не тільки, адже вони визнаються європейським оазисом вторинно здичавілої природи. Назва Бєщади була введена поляками офіційно лише після 20-х років XX ст. До того це край мав стару автентичну назву -Бескиди. Бо саме Бескиди – первісна назва краю, коли поляки ще й дороги не знали до Карпат. До речі у польській літературі слово «Бєщади», є незрозумілого невідомого походження. Дають версію щодо «бесів», «бісів», але то лише гра слів. Проте якщо зазирнути до словника Б. Грінченка, то знайдемо тлумачення слова як: «бескид» – круте урвище, прірва; «бескед» – крутизна, обрив, непрохідний яр; «бескеття» – обрив, обриви.

У багатьох відношеннях «Польські гори» – місце виняткове і цінне, як з уваги на природні і ландшафтні, так і культурні вартості. У Бещадах цілковіто „прижилися” всі форми активного відпочинку, бо Бещади добрі в любу пору року для кожного туриста. Любителі гірського туризму одержать очікувані враження, бо правдоподібно з думкою про них були визначені найбільш важкі маршрути піших мандрівок, для яких потрібна добра фізична підготовка, коли треба піднятися на вісім найвищих вершин Бещадів, серед яких домінує Тарниця 1346 м н.p.м. Але варто, бо за сприятливих атмосферних умов з Тарниці можна побачити верхи Горган в Українських Карпатах, з туристичної бази на Ветлінській полонині – взимку покриті снігом верхи Татр, а з Галича – в погожі дні навіть вогні Львова. Відповідно з українського боку можна побачити Бещади. Як на долоні їх добре видно з Верховинського Вододільного хребта.

Кульмінаційною вершиною Бещад є гора Тарниця. Вона найвища точка Польських Бещад, висотою 1346 м над р.м. Назва вершини походить з румунської мови і означає «сідло». Ця назва не випадкова, адже Тарниця, яку добре видно з села Волосате, нагадує саме сідло, що знаходиться між двома вершинами Тарниця (Tarnica 1346 m) і Тарничка (Tarniczka 1315 m). На вершині гори Тарниця височить металічний хрест, який був зведений в 1987 році в пам’ять про перебування в 1953 році на Тарниці ксьондза Кароля Войтили (Івана Павла II). З того часу сюди щорічно приходять тисячі паломників. Традиційно кожен, хто підіймається на цю гору – викладає свій хрест: чи то з сірників, чи з камінчиків, чи з іншого підручного матеріалу.

Позначені траси для туристів дозволяють потрапити у найбільш таємничі і магічні місця. Найгарніші Бещади можна побачити, мандруючи верхами, саме тому, як гриби після дощу, постають тут центри верхової їзди і кінні заводи, в яких переважають гуцульські коні, бо вони тут були майже з початку поселення. На території Бещадського національного парку у Волосатому знаходиться завод підтримувальної селекції гуцульського коня, який надає послуги у галузі кінного туризму, організує курси верхової їзди і рейди шляхами, загальна довжина яких на території БНП становить 142 км.

Впродовж літнього дня, мандруючи верхів’ями Західних Бещад, ми подолали відрізок довжиною 20 км: від Тарниці до Кременю, повз Буківську гору до Галича, а далі через Тарничку вниз до села. Маршрут закінчився в селі Волосате, на околицях якого знаходився наш автомобіль. Захоплююча подорож Польськими Бещадами підійшла до кінця. Ті, хто бодай раз побував тут, милувався красою хвиль застиглого, навіки розбурханого гірського океану, здатні роками черпати натхнення із бездонної криниці пережитих вражень. І ці відчуття непідвладні часові і стихіям житейського моря. Бо немає в світі нічого більш досконалого ніж гори! Вони були до появлення людини і будуть після неї, спонукаючи її знову й знову підніматися до гірських вершин, заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей.

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка, 2013 Bieszczady Mountains & Lake Solina