Igor Melika

Боржавська полонина в осінньому вбранні – видовище надзвичайно вражаюче. Схили і плаї палають наче величезне багаття, радуючи око  своїми теплими фарбами. Таку осінь злапати високо в горах – вдача не багатьох мандрівників. Та фортуна вирішила приєднатися до нашої мандрівки, яку я заздалегідь запланував з своїм товаришем за маршрутом: с.Пилипець – водоспад Шипот – г. Великий Верх – 1598 м – г. Плай – 1330 м – г. Темнатик – 1343 м – г. Православний Хрест – 1215 м –  с. Воловець. Протяжність маршруту: 28 км, час руху 7:30 год.

Від залізничного вокзалу Гукливий, через Воловецький перевал та с.Пилипець, виходимо на початок маршруту до водоспаду Шипіт.

Погода стояла сонячна з присмаком ранкового приморозку. Промаркованим маршрутом через деякий час опиняємося на хребті між Гембою та Великим Верхом.

Художниця-осінь наче пензлями розфарбувала Боржавські схили та їх відроги у яскраво-багряний колір. За мить, ми вже споглядали осінню Воловечину та Міжгірщину з висоти 1598 м над р.м. – це Великий Верх. Саме на його маківці ми і вирішили заночувати.

День наближався до кінця. Скупе осіннє сонце поволі зникало за хвилястими пагорбами та хребтами. Легкий вітерець розносив запах пожовклої трави та перезрілої брусниці. На небо викотився повний місяць. Споглядаючи цю вечірню ідилію, я релаксував з горнятком гарячого чаю в руках, вдивляючись далеко за обрій.

Гори готувалися до сну. І тільки вітер, який цілий день відпочивав, напевно вирішив саме цього вечора прогулятись Великим Верхом разом з нами.

Ніч. Намет. Занурившись у теплі спальники сон наступив миттєво. Безсоння було тільки у вітра. Близько опівночі він розперезався настільки, що вперше, за історію туристичних походів, вимусив мене перенести намета в більш затишне і безпечне місце. У переселені нам допомагав новий місяць, освітлюючи вершину гори для кращого орієнтування на місцевості. -Як добре, подумав я, що з вечора я „забронював” запасний варіант стоянки під намет…

На вершині г. Великий Верх - 1598 м

Ранок на Боржаві

Хоча вітер бешкетував аж до самого ранку, на новому місці спалося значно спокійніше. Вранці Боржава прокинулася від гарячих променів небесного світила. Та вітер все ще докучав і своїми поривами все намагався збити з ніг.

Сонце швидко викочувалось із-за Міжгірських долин, поступово прогріваючи повітря своїм вранішнім теплом. Боржава прокидається від сну. Невелика фотосесія, гарячий сніданок і – прощання з осінню на Великому Верху.

Через Плай до Темнатика, долаючи кілометри гірських стежок, залишаємо жовтневу казку до наступного, нового сезону. Два дні мандрів розтанули в осінньому мареві наче дивні відчуття, що наснилися… Можливо це справді був лише сон, осінній сон Боржавської полонини!?

____________________________________________________________________________________________

© Ігор Меліка