-Зима не за горами, як кажуть люди. І мають правду, бо вона в самих горах! І позавчора (22.12.07.), якраз з’явилася нагода самому переконатись у цьому. Воловець, Закарпатської області. Ранок, 08:00. Морозно, туман. Лісовозною дорогою піднімаюсь із своїм другом до підніжжя г.Плай – 1330 м над р.м. Попереду – ліс, надзвичайно казковий у своєму біло-сріблястому вбранні.
Снігу не багато, тому рухатись доволі легко. Ближче до обіду дістаємось до старої сироварні, що під Плаєм. „Білого щастя” тут уже значно більше. І погода радує, привітним сонечком та чистим небом. З цієї місцини у нас просто перехопило дух від побаченого: кругом – наче розлите молоко, яке затопило всі долини і пагорби. І тільки стара сироварня, велична та поважна, спостерігала за цим дійством.
Природні явища такого плану та маштабу потребуюсь споглядання наживо, бо ніяка техніка не в змозі передати в деталях цю велич і красу! По слідах протектора вантажівки, яка доставляє на метеостанцію харчі та воду, продовжуємо рухатись ще вище. Зверху, як завжди – штормовий холодний вітер. Він здіймав у повітря сухий сніг, який іскрився і виблискував у сонячному промінні, наче дрібні розбиті скельця.
Сонце було ще доволі високо, коли погода почала погіршуватись. Не гаячи часу, покидаємо ці дивожної краси місця і траверзною стежкою, що під Плаєм, повертаємось у Воловець. Прогулянка зайняла 8 годин, за які було пройдено 18 км. Правда, по дорозі ще зустріли діда Олеску (місцевого Івана Сусаніна), який повідав нам багато цікавостей та пліток із тутешніх місцин, та заодно пригостив нас своїм домашнім плодово-ягідним вином. -Світ не без добрих людей, подумав я, обтираючи вуста від терпкого духм’яного напою… Лише гори, холодні та мовчазні, проводжали кожного з нас до своїх теплих домівок, в яких ще довго будуть згадувати та розповідати про цю зимову подорож на Плай.
____________________________________________________________________________________________
© Ігор Меліка
